Західноукраїнські землі в 20-30 рр.
Формування тоталітарного режиму
Термін «тоталітаризм» вперше було вжито для характеристики фашистського режиму Муссоліні в Італії. З 1929 р. цей термін став застосовуватися і для характеристики політичного режиму в СРСР.
Будучи формально демократичною країною, СРСР фактично перетворився на тоталітарну державу з режимом особистої влади Сталіна. Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20-30 рр. свідчать такі тенденції і процеси:
1. Утвердження монополії комуністичної ідеології. Право на істину визнавалося лише за марксизмом. За допомогою цензури більшовики контролювали пресу, радіо, освіту і маніпулювали свідомістю населення.
2. Монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій. До Конституції СРСР 1936 р. вперше увійшло положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії. Відбулося зрощення правлячої партії з державним апаратом: ключові пости у владних структурах могли належати лише членам комуністичної партії. Опорою влади стали профспілки і комсомол.
3. Встановлення жорсткого контролю держави над суспільним життям.
4. Встановлення монопольного контролю партійно-державного апарату надекономічною сферою. Одержавлення всіх форм власності, централізація керівництва економікою, утворення адміністративно-командної системи.
5. Масові репресії (у тому числі, розкуркулення, голодомор, депортації, боротьба з «націоналістичними елементами», боротьба проти релігії і церкви, гоніння проти діячів культури) були важливою умовою функціонування тоталітарного режиму. В політичній сфері вони придушували будь-яку опозицію сталінському режиму, в економічній сфері – сприяли підтриманню страху як основного стимулу до праці, забезпечували систему дармовою робочою силою, у соціальній сфері – розколювали суспільство, створювали атмосферу підозри і недовіри, забезпечували дисципліну, абсолютну покору та єдність. Органи НКВС посилювали пошук «ворогів народу», яких судили без захисту, без свідків і навіть без підсудного. Мільйони українців були ув’язнені в таборах НКВС та фізично знищені.
Таким чином, Українська РСР перебувала у складі Радянського Союзу з тоталітарним комуністичним режимом. Модернізація України, яку здійснювали комуністи, супроводжувалася придушенням національно-визвольного руху, примусовою колективізацією, голодомором, масовими репресіями.
У міжвоєнний період західноукраїнські землі знаходилися у складі іноземних держав: під владою Польщі перебували Галичина і Західна Волинь, під окупацією Румунії – Північна Буковина і Бессарабія, до Чехословаччини було приєднано Закарпаття.
Уряд Польщі забороняв вживання української мови в державних установах. Румунська влада здійснювала політику тотальної румунізації: було заборонено вживання української мови, українська преса, закривалися українські школи.
В економічній сфері важливу роль відігравав аграрний сектор. Однак розвиток сільського господарства гальмувався колонізаторською політикою іноземних держав. Аграрні реформи, проведені у 1919 р., мали на меті передачу землі польським, румунським і чеським колоністам. Отже, економіка регіону перебувала у застої. Соціальне становище населення було також тяжким: низький рівень життя, високий рівень безробіття, захворюваності, смертності.
В центрі уваги національно-визвольного руху стало визначення шляхів національного визволення і побудова української держави. Найбільш масова партія Галичини Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) прагнула здобуття Україною незалежності та її демократичного розвитку.
У 1929 р. була утворена Організація українських націоналістів (ОУН). Організатором і керівником у 1929-1938 рр. був Є. Коновалець. Проголошувалася перевага національних інтересів над індивідуальними, метою боротьби вбачалося утворення незалежної соборної української держави будь-яким способом, у т.ч. терористичними методами боротьби. Політична система мала ґрунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. У 1938 р. ОУН розкололася на революційне крило (ОУН-Б, С. Бандера) та помірковане крило (ОУН-М, А. Мельник).
Процесам національного відродження сприяв митрополит греко-католицької церкви А. Шептицький. Український політичний рух на Закарпатті розвивався в руслі москвофільства, русинства та українофільства.
Отже, західноукраїнські землі в 20-30 рр. ХХ ст. були об’єктом соціально-економічного і національного гноблення. Колонізаторська політика Польщі, Румунії і Чехословаччини викликала широкий національно-визвольний рух.
В цілому, між двома війнами територія України була поділена на 4 частини. Більшість земель як УРСР перебувала у складі Радянського Союзу з тоталітарним комуністичним режимом і зазнала жахів голодомору, депортацій та репресій. Західноукраїнські землі входили до складу Польщі, Румунії і Чехословаччини та зазнавали економічних і політичних утисків.
Тема 8. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)