Філософія життя” Ф. Ніцше.

Ірраціоналізм XX століття бере свій початок з «філософії життя». що формується у другій половині XIX ст. Основними представниками цієї філософії стали А. Шопенгауер. Ф. Ніцше. А. Бергсон. В. Дільтей. О.Шпенглер та ін. «Філософія життя» відверто відмовляється від раціоналістичної традиції, проголошує себе принципово іншим типом філософування, пропонує нове бачення світу і людини.

Центральним поняттям стає поняття життя. Світ розуміється тут не як впорядковане і закономірне у своїй основі буття, а як «життєва реальність», тобто щось таке, що неможливо осягнути «холодним» розумом, «мертвими», застиглими раціоналістичними схемами та принципами. Життя несе у собі творчий імпульс, воно є вічним потоком, рухомим, мінливим, невизначеним, хаотичним процесом. Тому і людину потрібно розуміти як живу істоту, а не просто як «втілений інтелект», тільки як суб'єкт мислення і пізнання. Зовсім не розум визначає специфіку людини, є більш глибинні основи її суб'єктивності - воля, життєвий порив, прагнення до життя, жадоба могутності тощо.

Як вважають представники цього напрямку, життя неможливо пізнати, визначити в поняттях розуму. Життєву реальність можна збагнути тільки через інтуїцію, переживання. Тому філософія повинна свідомо відмежуватися від науки, перетворитися з філософії пізнання на філософію «переживання повноти життя». Основним її предметом повинна стати людина, історія, культура. Своє призначення філософія життя вбачає у тому, щоб бути пізнанням «про спасіння», відповідати на питання, «як жити?».

Започатковує «філософію життя» А. Шопенгауер, але по-справжньому відомим і популярним це вчення стає завдяки творчості німецького філософа Фрідріха Ніцше (1844-1900 pp.) Саме його творчість вважають «вступом» до сучасної філософії, а самого Ніцше називають «пророком XX століття». Він накреслив ті форми, в яких існує сучасна культура, передбачив її кризу, руйнацію і втрату тих цінностей та ідеалів, на яких було споруджено західну цивілізацію.

Свою філософську концепцію Ф. Ніцше викладає у формі есе, афоризмів. Найбільш відомими його творами стали «По той бік добра і зла», «Переоцінка цінностей», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин», «Воля до влади».

Провідною ідеєю ніцшеанської концепції стає вчення про волю як першооснову всього існуючого, а основним поняттям - «воля до влади». Світ, за Ніцше, не є впорядкованим космосом, він є хаосом, перехрестям боротьби різних життєвих сил і воль. Основний чинник людського духу - «Воля до влади» є прагненням до могутності, проявом життєздатності, здатністю до виживання і боротьби, жадобою самореалізації в житті.

Людина - істота, що сама створює власний життєвий світ, саме вона вносить в нього певний сенс, якого світ сам по собі позбавлений. «Істина - це не те, що потрібно довести, або спростувати, істина - це те, що потрібно створити» - говорить Ніцше.

Переміни у духовній ситуації європейського суспільства він визначив, як симптоми хвороби і дав їй назву - нігілізм. «Нігілізм» походить від латинського слова «ніщо» і означає заперечення загальновизнаних цінностей, ідеалів, моральних норм, культури. Ознаками кризи культури, на думку Ніцше, стало поширення настроїв розчарування і зневіри у науку і прогрес, невпевненість у майбутньому, песимізм, відчуження людей, падіння рівня моральності у суспільстві, відсутність сильних характерів, яскравих особистостей, високих ідеалів. Причина нігілізму і кризи культури, в ілюзорності тих цінностей та ідеалів, на яких побудована вся Європейська культура.Занепад культури свідчить про нежиттєздатність класичної духовної традиції, заснованої на «тиранії розуму». Цей мотив ніцшеанської філософії пізніше буде продовжений його послідовниками: О. Шпенглером в його «Занепаді Європи», Ортегою-і-Гасетом, у «Повстанні мас», екзистенційною філософією і так званою «філософією постмодерну».

Уся європейська культура, відзначає Ніцше, є продуктом християнських ідей. Загальноприйнята мораль тотожна моралі християнській - «рабській моралі». Вона культивує цінності покори, самозречення, співчуття до слабких, зневажає діяльне життя і проповідує життя спотворене.

«Рабська мораль» потрібна для тих, кому не вистачає «волі до влади». Саме цей тип людей Ніцше називає «расою рабів», інша частина - невелика меншість ліпших людей, «духовних аристократів», «раси панів» - це ті, хто фактично створює історію і збагачує культуру. Героїчні особистості (Цезар, Макіавелі, Кромвель, Наполеон тощо). Відсутність у сучасності великих, сильних і яскравих особистостей є свідоцтвом деградації людства, згасання у ньому волі до влади.

Симптоми цієї хвороби Ніцше знаходить у поширенні ідей рівності і рівноправ'я. Для нього є неприйнятними не тільки релігія і мораль, але й ідеї соціалізму, ліберальної демократії, емансипації жінок, - усе, що спрямоване на зрівняння у правах «сильних» і «слабких». Не всім рівною мірою притаманна воля до влади. Існує природна нерівність людей, народів, культур, зумовлена рівнем «життєвих сил». Право сильного стає наріжним каменем ніцшеанської «моралі панів». «Що добре? - Усе, що підвищує почуття могутності, волю до влади, саму владу в людині. Що погане? -Усе, що походить від слабкості».

Людина, що відважується бути господарем власної долі, повинна відважитися переступити через перепони релігійних, моральних, соціальних цінностей, не зв'язувати себе нормами «рабської моралі», бути «по той бік добра і зла».

Парадоксальність філософських ідей Ніцше до цього часу викликає неоднозначні, часто діаметрально протилежні оцінки його творчості.