Система сучасних дефініцій туризму

Сутність концепції сталого туризму

Загальні принципи сталого туризму

Система сучасних дефініцій туризму

Тема 2. Поняття сталого розвитку туризму: сутність, принципи та критерії

Завдання які повинна вирішити концепція сталого розвиту в Україні

До найважливіших передумов переходу України на модель сталого розвитку на національному та регіональному рівнях належать:

· ефективне та екологобезпечне функціонування економіки, що дасть можливість досягти вищих показників життєвого рівня населення, цілеспрямовано розв'язувати соціальні та ресурсо-екологічні проблеми розвитку суспільства;

· раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів, всебічна охорона навколишнього природного середовища — як найголовніших передумов забезпечення ресурсо-екологічної безпеки нинішнього та майбутніх поколінь, підтримання у біосфері екологічної рівноваги, а отже, чистого і здорового довкілля;

· стабілізація демографічної ситуації та чисельності населення і встановлення у суспільстві принципів соціальної справедливості, тобто створення системи правових гарантій та ефективної демографічної політики для досягнення економічного, соціального та екологічного благополуччя кожної сім'ї;

· розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного розв'язання ресурсо-екологічних проблем і завдань сталого розвитку, підвищення його результативності та ефективності, застосування в національній економіці найновіших світових досягнень науково-технологічного і соціально-екологічного прогресу.

З огляду на необхідність розв'язання гострих ресурсо-екологічних проблем зусилля науково-дослідних установ і науково-технічних працівників доцільно зосередити тепер не лише на розробці нових поколінь очисних споруд, методів очищення шкідливих викидів і стоків (хоча й це питання не знімається з порядку денного), а й на реалізації заходів з екологізації технологічних процесів, запровадженні природонеруйнівних, природонезабруднюючих, ресурсозберігаючих та екологобезпечних видів техніки і технології, способів організації виробництва, форм господарювання тощо.

Туризм на сучасному етапі є одним із найбільш високопри­буткових і динамічних секторів світової економіки. Це визначається його вагомим впливом на різноманітні сфери людського буття, найважливіші соціально-економічні показники. На частку туризму припадає 3,8% ВНП, 7% - загального обсягу інвестицій, майже 11% - світових споживчих витрат, 5% - усіх податкових надходжень, більш ніж 8% - вартості світового товарного експорту, практично третина світової торгівлі послугами.

Визначення поняття «туризм» змінювалося з часом залежно від етапу його історичного розвитку, виникнення нових явищ і процесів соціального, економічного й екологічного характеру, а його зміст залежав від того, в межах якої наукової дисципліни воно форму­лювалося. Сутнісне визначення туризму, в якому наголошується на відносинах, що виникають між туристами та виробниками товарів і послуг, подібне до визначення, яке запропоноване Міжнародною асоціацією наукових експертів у сфері туризму, відповідно до якого туризм є сукупністю відносин і явищ, які виникають під час переміщення і перебування людей в місцях, які відрізняються від їх постійного місця проживання і роботи.

Туризм впливає на такі ключові сектори господарства, як транспорт і зв'язок, торгівлю, будівництво, сільське господарство, виробництво споживчих товарів, освіту, культуру та ін. Він сприяє швидкому соціально-економічного розвитку місцевих громад, регіо­нів і країн.

Соціальний аспект значущості туризму доповнюється його ефективним впливом на регіони та місцеві громади шляхом покра­щання комунікаційних систем, забезпечення робочими місцями, розвитком культури й освітнього рівня місцевого населення. У деяких регіонах, віддалених від промислових і культурних центрів, тільки туризм спроможний виконувати ці функції.

У науковій літературі та міжнародних документах з питань розвитку туризму висвітлено позитивні та негативні тенденції його впливу на місцевість, яка є привабливою для туристів.

Негативним проявом впливу туризму на природне (фізичне) середовище та життєдіяльність людини є погіршення якості води та забруднення повітря, підвищення рівня шуму.

У туристично-розвинених країнах порушення гармонії навко­лишнього середовища обмежують відповідним законодавством. Позитивним прикладом вирішення таких питань можуть бути навіть невеликі острівні держави, в яких при плануванні забудівлі вільних земельних ділянок об'єктами туристичної інфраструктури вводяться правила, які обмежують висоту будинків, що розташовані біля узбережжя, до висоти пальм (Республіка Маврикій) або регламен­тується дозвіл в міру наближення їхнього будівництва до території пляжу (деякі території Індії). У Російській Федерації прийнято Водний кодекс відповідно до якого регулюється забудівля при­бережної зони.

Закон України «Про туризм» за редакцією 2003 p., як і попередній (перший) Закон від 1995 p., проголошуючи туризм одним із пріоритетних напрямів державної політики у сфері економіки та культури, формулює шляхи її реалізації в галузі туризму.

Визначення поняття «туризм» змінювалося з часом залежно від етапу його історичного розвитку, виникнення нових явищ і процесів соціального, економічного й екологічного характеру, а його зміст залежав від того, в межах якої наукової дисципліни воно форму­лювалося.

Так, спочатку туризм був предметом вивчення геогра­фічних наук, які розглядали його найважливіші властивості з позицій просторової мінливості. На цьому етапі наукового розвитку туризм визначали як переміщення людей у просторі з метою товарообміну та пізнання нових місць. При такому підході його ототожнювали з поняттям «туристський рух». Під туристським рухом слід розуміти переміщення потоку людей, які подорожують індивідуально або в групі з використанням різних транспортних засобів, із різними цілями та мотивами.

Вплив вільного часу та способів його використання для поліпшення здоров'я і відновлення життєвих сил людини стали предметом вивчення і таких наук, як медицина, фізична культура та біологія. Вони трактують туризм як вид психофізіологічної активності людини з метою поліпшення стану її організму.

Австрійський юрист П. Бернекер визначає туризм як сукупність взаємовідносин і послуг, пов'язаних із тимчасовою і добровільною зміною мандрівником місця проживання через некомерційні або непрофесійні причини.

Сутнісне визначення туризму, в якому наголошується на відносинах, що виникають між туристами та виробниками товарів і послуг, подібне до визначення, яке запропоноване Міжнародною асоціацією наукових експертів у сфері туризму, відповідно до якого туризм є сукупністю відносин і явищ, які виникають під час переміщення і перебування людей в місцях, які відрізняються від їх постійного місця проживання і роботи.

Універсальність форм туристського спілкування дозволяє також більш широко трактувати поняття туризму ж особливий рід міжособистісної діяльності, що в умовах інтернаціоналізації життя перетворилася у форму використання вільного часу, засіб міжособистісних зв'язків у процесі політичних, економічних і культурних контактів, в один із факторів, які визначають якість життя.

Економічний аспект туристичної діяльності поряд із просторовим пересуванням людей у визначенні туризму формулює датський вчений Н. Лейпер: «Туризм - це просторова різнопланова діяльність, яка стосується багатьох аспектів життя та різних сфер економіки».

Одне з перших визначень поняття «турист» належало Комітету експертів з питань статистики Ліги Націй (1937 р.). В останні десятиліття проблему дефініції туриста обговорювали на нарадах Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій (Дублін, 1950 p.; Лондон, 1957 р.), на Конференції ООН з міжнародного туризму і подорожей (Рим, 1963 p.), конгресі ВТО (Маніла, 1986 p.), Міжпарламентській конференції з туризму (Гаага, 1989 р.) та інших, що свідчить про теоретичну та практичну значущість поняття «турист», а також про прагнення зробити його більш повним і точним з урахуванням нових тенденцій і явищ.

На сучасному етапі у міжнародній практиці широко вико­ристовують визначення, вироблене Міжнародною конференцією зі статистики подорожей і туризму (Оттава, 1991 р.) і схвалене ВТО та Статистичною комісією ООН. Відповідно до нього турист - це особа, яка подорожує і перебуває в місцях, що знаходяться за межами її звичайного середовища, терміном не більше 12 місяців з будь-якою метою, крім заняття оплачуваною діяльністю у місці відвідування.

Міжнародні документи Всесвітнього саміту 1992 р. фактично стали тією вихідною точкою, яка поставила перед людством і перед науковою громадськістю завдання забезпечення безпеки туристського руху та туристичної діяльності, раціонального використання туристично-рекреа­ційних та інших економічних ресурсів, створення відповідних світо­вих інститутів і розробки механізмів оптимізації обсягів і структури споживання цих ресурсів у взаємозв'язку з рівнем економічного розвитку окремих груп країн (розвинених, які розвиваються, з трансформаційною економікою).