ВПЛИВ НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ

Негативний вплив води на здоров'я людей пов'язаний насамперед з її органолептич­ними властивостями, хімічним і бактеріальним складом. Ще до відкриття існування патогенних (хвороботворних) мікроорганізмів з водним середовищем пов'язували великі епідемії заразних кишкових захворювань; давно відомо епідеміологічне значення води у поширенні таких інфекційних захворювань як холера, черевний тиф, дизентерія, паратифи. Сьогодні вченими доведена можливість передачі через воду туляремії, лептоспірозу, інфекційного гепатиту.

Основними джерелами патогенних мікроорганізмів, які поширюються через воду є фекалії людини і фекально-побутові стоки. Фекальне забруднення води погіршує її якість, а патогенні мікроорганізми, що надходять до неї з відходами теплокровних тварин, можуть бути причиною захворюваності на кишкові інфекції. Серед патогенних мікроорганізмів найчастіше виявляють сальмонели, шигели, лептоспіри, мікобактерії, ентеровіруси людини, амебні цисти та личинки нематод. Сальмонели зустрічаються у стічних водах, у воді річок, іригаційних системах та криницях, прибережній морській воді.

Мікробне забруднення води зумовлене збільшенням кількості господарсько-побутових стоків у водойми. Щороку в річки та інші водоймища світу скидається понад 400 км* про­мислових та побутових стоків, здатних зробити непридатними для пиття майже 7000 км чистої води. Біологічна очистка стічних вод не забезпечує ефективного зниження мікробного забруднення. Тому необхідно проводити дезинфекцію стоків. Оскільки її здійснюють не завжди, то досить часто у водоймах виявляють збудників кишкових інфекцій. Особливо забруднена бактеріями вода річок, що протікають через великі міста. У річці Москві бактеріальне забруднення води становить понад 40 тис. колоній в 1 мл води, в каналах Санкт-Петербурга - понад 500 тис, у морській воді пляжів Одеси - від 240 і більше.

Хімічне забруднення водойм відбувається через викиди у них промислових стоків, скид термальних стічних вод великих теплових електростанцій, а також через збільшення надходження біогенних елементів (азот, фосфор та ін.). Утворення стічних вод на промис­лових підприємствах зумовлене широким використанням води у технологічному процесі. В середньому для виробництва бавовняної тканини потрібно 250 м³ води, для виробництва 1 т - штучного шовку - 2660 м³, лавсану - 4200 м³, капрону - 5500 м³ води.

Величезну кількість води споживають сучасні теплоелектростанції. Станція потуж­ністю в 300 тис. кВт використовує близько 120 м³ води за сек. На виробництво однієї консерв­ної банки овочів необхідно 40 л води; для забою худоби та оброблення туш - 500 л води на голову; на виробництво 1 т цукру - 100 м³ води.

Значно погіршилась якість питної води в деяких підземних джерелах водопостачання регіонів країни з розвинутою мережею гірничовидобувних, коксохімічних та інших промислових підприємств.

До підприємств, які можуть забруднювати довкілля неорганічними сполуками, від­носять заводи по виробництву мінеральних добрив, сірчаної кислоти та соди. Стічні води з органічними забруднювачами утворюються на підприємствах нафтохімії, синтетичного

каучуку, пластмаси, штучного волокна, фармакологічних, лакофарбових, целюлозно-паперо­вих, гідролізних та ін. Виробничі стічні води штучного волокна забруднені капролакта-ном, ацетоном, аміаком, їдким натрієм, содою. Разом зі стоками із сільськогосподарських угідь у водойми попадає значна кількість пестицидів.

Специфічного присмаку та запаху надають воді нафта та нафтопродукти. Особливо чутлива до нафтопродуктів риба. Незначна кількість нафти надає м'ясу риби смаку і запаху, яких позбутися практично не можливо.

Одним із поширених забруднювачів водоймищ є синтетичні поверхнево активні речовини (детергенти). їх широко використовують у різних галузях народного господарства, а також у побуті, як миючі засоби. Детергенти зумовлюють появу у воді великої кількості піни, посилюють токсичну дію інших забруднювачів води.

3.3. ГІГІЄНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ДЖЕРЕЛ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ВОДОЮ

Основними джерелами забезпечення населення водою є підземні води, відкриті во­доймища, атмосферна вода. Нагромадження підземних вод відбувається в шарах піску, гравію, інших водопроникних порід, під якими знаходяться водонепроникні породи (глина, граніт). Чергуючись, водопроникні і водонепроникні шари утворюють фунтові і міжпластові води.

Грунтові води залягають на глибині від 1 -2 м до декількох десятків метрів. Забрудне­ність ґрунтових вод патогенними мікробами залежить від забрудненості грунту різноманіт­ними нечистотами. В звичайних умовах на глибині 5-6 м ґрунтова вода не містить в собі патогенних мікробів.

Міжпластові води знаходяться між двома водонепроникними шарами. Вода, що піднімається вище того рівня, де вона була знайдена при свердлінні свердловини, називається артезіанською. Інколи міжпластові води самі виходять на поверхню землі (джерельна вода). Артезіанська вода характеризується низькою температурою, нестійким і досить багатим мінеральним складом, високою прозорістю, в ній, як правило, відсутні мікроорганізми і механічні домішки.

Відкриті водоймища (ставки, струмки, озера, річки) утворюються на поверхні землі завдяки стіканню атмосферної води, а також підземних вод. В забрудненій відходами виробництва воді відкритих водоймищ постійно йдуть процеси самоочищення: осадження мікрочастинок, мінералізація органічних речовин, відмирання мікробів тощо. Найбільша спроможність до самоочищення у річках із швидкою течією води і зовсім незначна у водоймищах, з яких вода не витікає.

За умови відповідного знезараження і кондиціонування вода з відкритих водоймищ, зокрема з потужних річок, широко використовується для централізованого водопостачання населення міст. Для цього будують спеціальні водогінні споруди.

3.4. ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО ПИТНОЇ ВОДИ. МЕТОДИДОСЛІДЖЕННЯ ЯКОСТІ ВОДИ

Вода відіграє важливу роль в забезпеченні фізіологічних, санітарно - гігієнічних і господарських потреб людини. Разом з тим при використанні недоброякісної води в якості питної, або ж для приготування їжі, під час купання та занять в секціях з плавання, можуть

створюватись умови, при яких вода виявлятиме негативний вплив на організм людини.

Безпечність води в епідемічному відношенні є однією 3 найважливіших гігієнічних вимог. Бактеріальне забруднення води може спричиняти зараження такими інфекційними хворобами як черевний тиф, дезинтерія, паратиф. З водою в організм людини можуть попадати яйця і личинки гельмінтів, збудники протозойних захворювань.

Гігієнічна оцінка води здійснюється на основі даних санітарного обстеження джерел води, досліджень фізичних, хімічних і бактеріологічних властивостей води. Окремо проводять гельмінтологічні, гідробіологічні, радіометричні та інші дослідження.

У відповідності до встановлених гігієнічних норм питна вода повинна відповідати таким основним вимогам:

• не містити в собі патогенних бактерій, яєць і личинок гельмінтів, а також збудників
протозойних захворювань;

• повинна мати оптимальний хімічний склад, не мати шкідливих хімічних домішок
(токсичних речовин, радіоактивних відходів, шкідливих солей тощо), запаху і
присмаку;

• повинна мати бездоганні органолептичні та фізичні властивості;

• не повинна погіршувати біологічної цінності їжі;

• не повинна бути твердою;

• бути прозорою, безколірною, з певною температурою (прохолодною), володіти освіжа­
ючою дією.

Основними документом, який регламентує гігієнічні вимоги до якості питної води в Україні є Державні санітарні правила і норма "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання". Ці правила і норми визначають придатність води для питних цілей на основі оцінки її в епідемічному відношенні, нешкідливості хімічного складу, органоліптичних властивостей та радіаційної безпеки.

Радіаційна безпека питної води визначається за гранично допустимими рівнями загальної об'ємної активності природних а- і р-випромінювачів (а - не більше ніж 0,1 Бк/ дм\ (З - 1,0 Бк/дм³). При перевищенні цих рівнів проводять вивчення радіонуклідного складу досліджуваних проб води щодо відповідності нормам радіаційної безпеки.

Органолептичні властивості доброякісної води (табл. 10);

• прозорість - не менше як 30 см (через такий шар досліджуваної води можна прочитати
шрифт розміром 3-4 см);

• каламутність - не більше як 1,5 мг/л;

• кипірність - не більше як 20° порівняно із спеціальною калориметричною шкалою
(вода практично безкапілярна);

• інтенсивність побічного запаху і присмаку - до 2 балів (табл. 11.)
Мінералізацію води оцінюють за показниками щільного залишку, активної реакції та

ступеня твердості (див. 3.1, Мінеральні речовини води).

Щільний залишок - загальна кількість розчинених у воді мінеральних речовин (мг/ л), які залишилися після випаровування профільтрованої води за температури 110°С. Цей показник вказує на загальний рівень мінералізації води. Державний стандарт допускає вміст сухого залишку в межах 100 мл/л, в окремих випадках - не більше ніж 500 мг/л. Вода із сухим залишком менше ніж 500 мг/л вважається слабомінералізованою, більше ніж 1000

мг/л - мінералізованою.

Активна реакція (рН) води природніх вод - 6,5-9,2; нормативна величина - 6,5-8,5. Більш виразні зміни активної реакції води вказують на її забруднення стічними водами.

Одним із важливих результатів теоретичної та експериментальної розробки принципів гігієнічного нормування щодо питної води є встановлення принципів сумації дії малих концентрацій речовин (з однаковим характером дії), які присутні у воді. У разі виявлення у воді декількох речовин (за винятком фтору, нітратів, радіоактивних речовин) сума концентрацій, виражена в частках від максимально допустимих концентрацій кожної речовини окремо, не повинна перевищувати 1. У стандарті зазначено, як, де і коли проводять лабораторно-виробничий контроль якості питної води. Передбачено також загальнодер­жавний контроль, який здійснює санітарно-спідсміологічна служба Міністерства охорони здоров'я України.

Безпечність води в епідемічному відношенні визначається за рівнем загального бактеріального забруднення (мікробне число) і за вмістом кишкової палички. Мікробне число - це кількість колоній, що виростають внаслідок посіву 1 мл води на поживне середовище (м'ясо - лептонний агар) за температури 37°С після 24 год вирощування. Згідно існуючих норм в 1 мл водопровідної води не повинно бути більше 100 мікробів. За загальним вмістом бактерій в 1 мл води оцінюють наявність сприятливих умов для існування мікробів у воді. Якщо в 1 мл води знаходиться менше 100 нешкідливих бактерій її слід вважати нешкідливою. За такого голодного пайка хвороботворним мікробам не вижити.

Пряме визначення хвороботворних мікробів досить складне, тому питання про бактеріальну доброякісність води вирішують шляхом визначення кількості кишкових паличок в 1 л води. Кишкова паличка не шкідлива для людини, але її присутність у воді свідчить про забруднення води фекальними відходами людей та тварин, про можливу наявність у воді хвороботворних бактерій. Згідно з сучасними вимогами в 1 л питної води допускається не більше трьох кишкових паличок - колі-іпдекс. Протилежна величина (кількість кубічних сантиметрів води, в якій знаходять одну кишкову паличку) називається колі-титром.

Санітарні обстеження водойм є обов'язковими при підборі місця для розташування спортивно-оздоровчих таборів, місць для обладнання плавальних басейнів на відкритих природних водоймищах. Санітарне обстеження джерел питної води включає: огляд на місці, взяття проб води для досліджень, аналіз захворюваності серед населення і тварин в зоні розташування водойми.

При огляді водойм особливу увагу звертають на виявлення причин забруднення води (туалети, лазні, пральні, звалища сміття тощо). Відкриті басейни ліпше організовувати на водоймах з проточною водою (200-250 м вище по течії щодо можливих джерел забруднення). Швидкість течії води не повинна перевищувати 0,5-1 м/с.

На поверхні води не повинно бути видимих забруднень, вода має бути достатньо прозорою. Дно водойми повинно бути чистим, бажано піщаним, без корчів, ям, балок тощо. Глибина басейну для занять спортивним плаванням - не менше 1,7 м, для стрибків у воду з висоти 5м- 3,8 м. Вишку для стрибків розташовують на торцевім боці басейна (вище по течії), стартові тумбочки - на протилежному боці. Під стартовими тумбочками кріплять добре натягнуту страхувальну сітку.

Для хімічного аналізу воду беруть в чистий скляний посуд (2-5 л), попередньо сполоснувши його водою з джерела; для бактеріологічного аналізу воду беруть з глибини 15-20 см в стерильний посуд (0,25-0,5 л). Аналіз води бажано провести негайно.

3.5. МЕТОДИ ОЧИЩЕННЯ І ЗНЕЗАРАЖЕННЯ ВОДИ

До основних видів поліпшення якості питної води відносять ЇЇ очищення, знезараже­ння, знешкодження та дезактивацію. Очищення води (звільнення її від механічних частинок та поліпшення органолептичних властивостей, фізичних якостей, хімічного складу) здійснюють з допомогою освітлення та знебарвлення (шляхом відстоювання, фільтрації, коагуляції та флокуації), дезодорацію, шляхом аерування, вуглювання, обробки окислюва­чами та фільтрації через активоване вугілля, пом'якшення - з допомогою фізич-ного, хімічного та фізико-хімічного методів, опріснення, - шляхом виморожений, дистиляції, електролізу, діалізу тощо.

Знезараження води від мікробів проводять шляхом кип'ятіння, хлорування, озонування, обробки УФ-промінням тощо. Найбільш простим, економічним і в той же час ефективним методом знезараження великої кількості води є її хлорування. Хлорування води хлораторами проводять на водогінних станціях і в плавальних басейнах. Надходячи у воду, хлор утворює хлорнуватисту кислоту, яка швидко розпадається на вільний хлор і кисень. Окрім бактери­цидної дії хлор виконує функцію очищення води від механічних домішок, вступає в реакцію з органічними і неорганічними речовинами. Усі ці чинники визначають величину хлору, який може бути зв'язаний з водою (поглинальна спроможність води щодо хлору).

Кількість хлору, яка необхідна для знезараження води, називається хлорною потребою води. Надмірна кількість хлору у воді (та, що перевищує хлорпоглинальну спроможність води), призводить до утворення залишкового хлору. Нормативною дозою хлору є така його величина, яка при контакті з водою протягом ЗО хв. забезпечує вміст у ній 0,3-0,5 мг/л залишкового хлору. Вважається, що така кількість хлору є досташьою для ефективного знезараження води і разом з тим нешкідлива для здоров'я.

За умови, коли немає можливості очистити воду іншими методами (кип'ятінням, озонуванням тощо) або ж є підозра ЇЇ значного бактеріального забруднення, доцільно хлору­вати воду підвищеними дозами хлору - 8-20 мг активного хлору на 1 л води. Осадження залишкового хлору здійснюється додаванням гіпосульфату. Перед використанням така вода фільтрується.

Високоефективними методами знезараження води є її озонування і УФ опромінення. Озонування води здійснюється шляхом пропускання через неї озону. У воді озон розпада­ється до атомарного кисню, який шкідливо впливає на мікроби (бактерицидна дія озону). Відомий позитивний вплив озону і щодо фізичних властивостей води.

Знезараження води УФ промінням проводять з допомогою спеціальних бактерицидних пристроїв, в яких вода протікає між штучним джерелом ультрафіолетової радіації. Важливо тс, що при озонуванні води і її опроміненні УФ промінням у воду не вносяться побічні хі­мічні речовини, вона не змінює свого хімічного складу і не набуває неприємних запахів.

ТїрОСТИМ 1 СфСКТШШИМ МеТОДОМ ЗНетаражСННЯ "ВОДИ В Kpmmup* «-"ft тстор^-воимА і ДО­ПОМОГОЮ дозуючого патрона, виготовленого з пористої кераміки. Такий патрон заправля­ють дезінфектантом, до складу якого входять хлористі сполуки, наприклад, хлорне вапно (150-600 г вапна на 100-300 мл води), щільно закривають кришкою і опускають на глибину.

20-50 см від дна. При зануренні дезінфектант постійно проникає у воду, виділяючи в неї протягом 1 год (залежно від ємкості патрона) 25, 50 або 100 мг активного хлору на 1 л води. Тривалість бактерицидної дії хлору, що дифундуватиме у воду із патрона - 30 діб і більше, після цього періоду його виймають, промивають, знову заряджають хлорним вапном і опускають у криницю.

Для очищення води в польових умовах використовується метод коагуляції води з використанням сірчанокислого алюмінію (глинозему) і простих фільтрів. При додаванні глинозему до води він вступає в реакцію з двовуглекислими солями кальцію і магнію, ут­ворюючи гідрат окису алюмінію. Осідаючи на дно у вигляді драглистих згустків, ця сполука прихвачує за собою і механічні домішки води. Завершують очищення води фільтруванням, знезаражують воду кип'ятінням або хлоруванням. При кип'ятінні води протягом 10 хв. гинуть майже усі мікроби. Переварена вода може зберігатися не більше як 1 добу. Хлоруван­ня води в польових умовах здійснюють з допомогою хлорного вапна. При тривалому зберіганні вміст активного хлору у вапні зменшується, а тому для використання слід брати свіже вапно із вмістом хлору не менше 15%. Зберігати хлорне вапно належить в темному і прохолодному місці, в закритому посуді.

В домашніх умовах зберігати питну воду належить в емальованих ємкостях що добре закриваються. Набирати воду склянками, кухлями, ковшами не можна, зберігати воду в тарі більше як 1 добу не рекомендується.

При використанні непроточної води з каламутного водоймища необхідно біля нього викопати яму. Після її наповнення обережно вичерпують воду. Процедуру повторюють до тих пір, поки вода в ямі не стане прозорою (2-3 і більше разів). Таку воду можна використо­вувати для пиття лише після кип'ятіння або хімічної дезінфекції. Воду з ставків, в яких мешкають водоплавні птахи, не можна використовувати ні для пиття, ні для приготування їжі, ні для миття посуду.

Для знезараження невеликої кількості води в польових умовах використовують таблетки, що містять в собі хлор - пантоцил, аквасепт, аквасептол, хлор-дехлор, йодні таблетки з вмістом З мг активного хлору - йоду, звичайну аптечну настойку йоду (3-5 крапель на 0,5 л води). Присутність таких таблеток у воді повністю знезаражують ЇЇ через 30 хвилин.

В польових умовах можна також скористатися калію перманганатом (І.І.Нікберг, 2001). Декілька його кристаликів додають у воду (до блідо-рожевого забарвлення).

3.5. МЕТОДИ ОЧИЩЕННЯ І ЗНЕЗАРАЖЕННЯ ВОДИ

ДО основних видів поліпшення якості питної води відносять її очищення, знезараже­ння, знешкодження та дезактивацію. Очищення води (звільнення її від механічних частинок та поліпшення органолептичних властивостей, фізичних якостей, хімічного складу) здійснюють з допомогою освітлення та знебарвлення (шляхом відстоювання, фільтрації, коагуляції та флокуації), дезодорацію, шляхом аерування, вуглювання, обробки окислюва­чами та фільтрації через активоване вугілля, пом'якшення - з допомогою фізичного, хімічного та фізико-хімічного методів, опріснення, - шляхом вимороження, дистиляції, електролізу, дшшзу тощо.

Знезараження води від мікробів проводять шляхом кип'ятіння, хлорування, озонування, обробки УФ - промінням тощо. Найбільш простим, економічним і в той же час ефективним методом знезараження великої кількості води є її хлорування. Хлорування води хлораторами проводять на водогінних станціях і в плавальних басейнах. Надходячи у воду, хлор утворює хлорнуватисту кислоту, яка швидко розпадається на вільний хлор і кисень. Окрім бактери­цидної дії хлор виконує функцію очищення води від механічних домішок, вступає в реакцію з органічними і неорганічними речовинами. Усі ці чинники визначають величину хлору, який може бути зв'язаний з водою (поглинальна спроможність води щодо хлору).

Кількість хлору, яка необхідна для знезараження води, називається хлорною потребою води. Надмірна кількість хлору у воді (та, що перевищує хлор поглинальну спроможність води), призводить до утворення залишкового хлору. Нормативною дозою хлору є така його величина, яка при контакті з водою протягом 30 хв. забезпечує вміст у ній 0,3-0,5 мг/л залишкового хлору. Вважається, що така кількість хлору є достатньою ДЛЯ ефективного знезараження води і разом з тим нешкідлива для здоров'я.

За умови, коли немає можливості очистити воду іншими методами (кип'ятінням, озонуванням тощо) або ж є підозра її значного бактеріального забруднення, доцільно хлору­вати воду підвищеними дозами хлору - 8-20 мг активного хлору на 1 л води. Осадження залишкового хлору здійснюється додаванням гіпосульфату. Перед використанням така вода фільтрується.

Високоефективними методами знезараження води є її озонування і УФ опромінення.

Озонування води здійснюється шляхом пропускання через неї озону. У воді озон розпада­ється до атомарного кисню, який шкідливо впливає на мікроби (бактерицидна дія озону). Відомий позитивний вплив озону і щодо фізичних властивостей води.

Знезараження води УФ промінням проводять З допомогою спеціальних бактерицидних пристроїв, в яких вода протікає між штучним джерелом ультрафіолетової радіації. Важливо те, що при озонуванні води і її опроміненні УФ промінням у воду не вносяться побічні хі­мічні речовини, вона не змінює свого хімічного складу і не набуває неприємних запахів.

Простим і ефективним методом знезараження води в криницях є її хлорування з до­помогою дозуючого патрона, виготовленого з пористої кераміки. Такий патрон заправля­ють дезінфектантом, до складу якого входять хлористі сполуки, наприклад, хлорне вапно (150-600 г вапна на 100-300 мл води), щільно закривають кришкою і опускають на глибину 20-50 см від дна. При зануренні дезінфектант постійно проникає у воду, виділяючи в неї протягом 1 року (залежно від ємкості патрона) 25,50 або 100 мг активного хлору на 1 л води. Тривалість бактерицидної дії хлору, що дифундуватиме у воду із патрона - 30 діб і більше, після цього періоду його виймають, промивають, знову заряджають хлорним вапном і опускають у криницю.

Для очищення води в польових умовах використовується метод коагуляції води з використанням сірчанокислого алюмінію (глинозему) і простих фільтрів. При додаванні глинозему до води він вступає в реакцію з двовуглекислими солями кальцію і магнію, ут­ворюючи гідрат окису алюмінію. Осідаючи на дно у вигляді драглистих згустків, ця сполука прихвачує за собою і механічні домішки води. Завершують очищення води фільтруванням, знезаражують воду кип'ятінням або хлоруванням. При кип'ятінні води протягом 10 хв. гинуть майже усі мікроби. Переварена вода може зберігатися не більше як 1 добу. Хлоруван­ня води в польових умовах здійснюють з допомогою хлорного вапна. При тривалому зберіганні вміст активного хлору у вапні зменшується, а тому для використання слід брати свіже вапно із вмістом хлору не менше 15%. Зберігати хлорне вапно належить в темному і прохолодному місці, в закритому посуді.

В домашніх умовах зберігати питну воду належить в емальованих ємкостях що добре закриваються. Набирати воду склянками, кухлями, ковшами не можна. зберігати воду в тарі більше як 1 добу не рекомендується.

При використанні непроточної води з каламутного водоймища необхідно біля нього викопати яму. Після її наповнення обережно вичерпують воду. Процедуру повторюють до тих пір, поки вода в ямі не стане прозорою (2-3 і більше разів). Таку воду можна використо­вувати для пиття лише після кип'ятіння або хімічної дезінфекції. Воду з ставків, в яких мешкають водоплавні птахи, не можна використовувати ні для пиття, ні для приготування їжі, ні для миття посуду.

для знезараження невеликої кількості води в польових умовах використовують таблетки, що містять в собі хлор - пантоцил, аквасепт, аквасептол, хлор - дехлор, йодні таблетки з вмістом 3 мг активного хлору - йоду, звичайну аптечну настойку йоду (3-5 крапель на 0,5 л води). Присутність таких таблеток у воді повністю знезаражують її через 30 хвилин.

В польових умовах можна також скористатися калію перманганатом (І.І.Нікберг, 2001).

Декілька його кристаликів додають у воду (до блідо-рожевого забарвлення).

3.6. ГІГІЄНА ГРУНТУ

Грунт - це пухкий поверхневий шар земної кори, якому властива родючість, - це комплекс мінеральних і органічних частинок та мікроорганізмів, що утворився з гірських порід унаслідок впливу фізичних, хімічних та біологічних чинників.

Значення ґрунтів для людини полягає в тому, що вони є:

· головним джерелом отримання продуктів харчування;

· беруть участь в очищенні (фільтрації) природних і стічних вод;

· обумовлюють якість питної води і продуктів харчування;

· забезпечують оптимальний перебіг дуже важливих в санітарно-епідеміологічному плані процесів знезараження і утилізації рідких та твердих відходів;

· є субстратом, який забезпечує оптимальне розселення та проживання людини, будівництво різноманітних споруд.

Поглинаючи, утримуючи й перерозподіляючи атмосферну вологу, ґрунти і рослини, що на них ростуть, є регулятором водного балансу планети. Це універсальний біологічний фільтр і нейтралізатор багатьох видів антропогенних забруднень. Грунт створювався природою протягом тисячоліть. Тому користуватися ґрунтом слід розумно й бережливо.

у результаті хижацького користування, нерозумної аграрної політики та розбазарю­вання під різні види будівництв, кар'єри, об'єкти військового призначення, ґрунти нашої країни знаходяться в стані виснаження, вичерпання. В гонитві за врожаєм ґрунти почали орати дедалі глибше та частіше, завозити на поля величезні кількості мінеральних добрив та пестицидів для боротьби з шкідниками. Як наслідок на величезних площах землі степових і засушливих районів ґрунти втратили здатність вбирати і пропускати воду. Багато ґрунтів втратили свою структуру, стали перенасиченими шкідливими хімічними речовинами. Для відтворення мікроструктури й родючості ґрунтів (нейтралізація, розсолення, збагачення гумус ом тощо) потрібні термінові заходи.

Ґрунти можуть забруднюватись відходами промислових підприємств, Так в ґрунтах місцевості, яка оточує промислові підприємства, можуть міститися миш'як, свинець, сполуки сірки, міді, ртуті та інші екзогенні хімічні елементи. Із забрудненням ґрунту і водоймищ фекаліями людини пов'язане поширення таких гельмінтозів як аскаридоз, трихоцефальоз, трихостронгільоз, трихінельоз, теніоз, опісторхоз, фасціольоз, парагонімоз, кишковий і сечостатевий шистосомози та ін. (І.І.Нікберг, 2001).

Широка хімізація сільського господарства призвела до значного забруднення ґрунту низкою персистентних у довкіллі пестицидних препаратів (ДДТ, ГХЦГ та іншими металовмісними пестицидами). Ґрунти є основним чинником збереження та кумуляції в природі стійких у довкіллі токсичних сполук, які можуть брати участь у кругообігу речовин. Ці токсичні речовини з ґрунту можуть надходити в рослини, в підземні води та води відкритих водоймищ, а з рибою, водою та рослинами - до тварин і людини. Присутність в угноєному ґрунті здатних до розмноження мікроорганізмів може бути причиною бактеріальних, паразитних та вірусних захворювань людини і тварин. Через грунт можуть поширюватися збудники холери, сальмонельозу, бактеріальної дизентерії та амебіазу, черевного тифу, паратифу, деякі зоонози, такі як сибірка, лептоспіроз, правець, ботулізм, збудники газової гангрени та ін. Основними джерелами надходження збудників цих захворювань у грунт є теплокровні тварини, у травному каналі яких вони розмножуються. Домашні тварини та птахи великою мірою заражені збудником правця (26-64%) і через екскременти широко інфікують грунт.

Епідеміологічними дослідженнями встановлено провідну роль ґрунту в епідеміології сибірки. Суттєве значення має грунт як опосередкований чинник у поширенні кишкових інфекцій - дизентерії, тифо-, паратифозних захворювань та гельмінтів. Збудники цих захворювань можуть зберігатись у ґрунті не втрачаючи патогенних властивостей протягом багатьох років.

Якість ґрунтів слід враховувати при будівництві спортивних споруд і житлових приміщень. Для таких забудов необхідно обирати територію з ґрунтом, який характеризується доброю повітро і водопроникністю (піщані і супіщані ґрунти). При плануванні будівель важливо також враховувати наявність рослин навколо місць забудови. Адже рослинні насадження зменшують температуру повітря в жарку пору року. Спортивні споруди не можна будувати в місцях, які раніше використовувались для утримання худоби, звалищ тощо.

Особливо висока бактеріальна забрудненість ґрунту в населених пунктах. 1 г ґрунту містить від 15 до 150 тис. мікроорганізмів, при забрудненні ґрунту їх кількість зростає до 1 ОО млн. Більшість мікроорганізмів в ґрунті - це сапрофіти, гриби, найпростіші тощо, є тут чимало патогенних мікроорганізмів, зокрема бактерії тифо-паратифозної групи, паличка правця, холерний вірусол, палички бруцельозу, туляремії, чуми, туберкульозу та ін. Патогенні мікроорганізми попадають у грунт з фекаліями, сечею і побутовими відходами. При спортивних і побутових травмах в рану разом із землею можуть попадати збудники вище зазначених патогенних мікроорганізмів. Збудник тифу та паратифів виживають у ґрунті протягом 1 року, дизептерії - 3-6 місяців, холери - до 2 місяців, туберкульозу - до 1 року. З метою профілактики травмованим учням з відкритими і забрудненими ґрунтом ранами, належить ввести протиправцеву сироватку. Із забруднених рук, овочів та фруктів в організм людини можуть попасти збудники кишкових інфекцій, туляремії, чуми, бруцельозу, яйця гельмінтів. Яйця гельмінтів (аскариди, гострики, волосоголовці, анкілостоми та ін.).

проходять у ґрунті цикл ембріонального розвитку, досягають інвазійної стадії і можуть попадати в організм із забрудненою городиною та фруктами. У ґрунті дозрівають личинки мух, живуть кліщі, комахи, гризуни, інші носії інфекційних і паразитичних захворювань.

Непрямими показниками санітарного стану ґрунту може бути вміст у ньому СО 2 (в об'ємних відсотках): 0,38-0,80 - чистий грунт; 1,20-2,80 - мало забруднений грунт; 14,50­18,00 - сильно забруднений грунт.

Оцінка санітарного стану ґрунту за вмістом сполук азоту здійснюється шляхом порів­8ННЯ ЇХ З показниками незабрудненого ґрунту, а саме: загальний вміст азоту - 68 мг/100 г; .пак - 57 мг/100 г; азотна кислота - 156 мг/100 г.

Основним заходом санітарної охорони ґрунту є своєчасне звільнення населених пунктів від фекальних і промислових відходів. З цією метою використовують дві системи видалення рідких відходів з населених місць - сплавну (каналізаційну) і вивідну. Важливо також обмежити викиди шкідливих речовин промисловими підприємствами, забезпечити перехід виробництв та технології замкнутого циклу та безвідходної технології, підвищенні санітарної культури населення тощо.

Для визначення ступеня забруднення ґрунту використовують загальноприйняту схему

санітарної оцінки ґрунту (табл. 12).

Грунт - це пухкий поверхневий шар земної кори, якому властива родючість, - це комплекс мінеральних і органічних частинок та мікроорганізмів, що утворився з гірських порід унаслідок впливу фізичних, хімічних та біологічних чинників.

Значення фунтів для людини полягає в тому, що вони є:

• головним джерелом отримання продуктів харчування;

• беруть участь в очищенні (фільтрації) природних і стічних вод;

• обумовлюють якість питної води і продуктів харчування;

• забезпечують оптимальний перебіг дуже важливих в санітарно-епідеміологічному
плані процесів знезараження і утилізації рідких та твердих відходів;

• • є субстрактом, який забезпечує оптимальне розселення та проживання людини,

• будівництво різноманітних споруд.

• Поглинаючи, утримуючи й перерозподіляючи атмосферну вологу, грунти і рослини, що на них ростуть, є регулятором водного балансу планети. Це універсальний біологічний фільтр і нейтралізатор багатьох видів антропогенних забруднень. Грунт створювався природою протягом тисячоліть. Тому користуватися фунтом слід розумно й бережливо.

• У результаті хижацького користування, нерозумної аграрної політики та розбазарю­вання під різні види будівництв, кар'єри, об'єкти військового призначення, грунти нашої країни знаходяться в стані виснаження, вичерпання. В гонитві за врожаєм грунти почали орати дедалі глибше та частіше, завозити на поля величезні кількості мінеральних добрив та пестицидів для боротьби з шкідниками. Як наслідок на величезних площах землі степових і засушливих районів фунти втратили здатність вбирати і пропускати воду. Багато грунтів втратили свою структуру, стали перенасиченими шкідливими хімічними речовинами. Для відтворення мікроструктури й родючості фунтів (нейтралізація, розсолення, збагачення гумусом тошо) потрібні термінові заходи,

• Грунти можуть забруднюватись відходами промислових підприємств. Так в фунтах місцевості, яка оточує промислові підприємства, можуть міститися миш'як, свинець, сполуки сірки, міді, ртуті та інші екзогенні хімічні елементи. Із забрудненням фунту і водоймищ фекаліями людини пов'язане поширення таких геламінтозів як аскаридоз, трихоцефальоз, трихостронгільоз, трихінельоз, теніоз, опісторхоз, фасцільоз, парагонімоз, кишковий і сечостатевий шистосомози та ін. (П.Нікберг, 2001).

• Широка хімізація сільського господарства призвела до значного забруднення фунту низкою персистентних у довкіллі пестицидних препаратів (ДДТ, ГХЦГ та іншими металовмісними пестицидами). Грунти є основним чинником збереження та кумуляції в природі стійких у довкіллі токсичних сполук, які можуть брати участь у кругообігу речовин. Ці токсичні речовини з фунту можуть надходити в рослини, в підземні води та води відкритих водоймищ, а з рибою, водою та рослинами - до тварин і людини. Присутність в угноєному грунті здатних до розмноження мікроорганізмів може бути причиною бактеріальних, паразитних та вірусних захворювань людини і тварин. Через грунт можуть поширюватися збудники холери, сальмонельозу, бактеріальної дизентерії та амебіазу, черевного тифу, паратифу, деякі зоонози, такі як сибірка, лептоспіроз, правець, ботулізм, збудники газової гангрени та ін. Основними джерелами надходження збудників цих захворювань у фунт є теплокровні тварини, у травному каналі яких вони розмножуються. Домашні тварини та птахи великою мірою заражені збудником правця (26-64%) і через екскременти широко інфікують грунт.

• Епідеміологічними дослідженнями встановлено провідну роль фунту в епідеміології сибірки. Суттєве значення мас грунт як опосередкований чинник у поширенні кишкових інфекцій - дизентерії, тифо-, паратифозних захворювань та гельмінтів. Збудники цих захворювань можуть зберігатись у фунті не втрачаючи патогенних властивостей протягом багатьох років.

• Якість фунтів слід враховувати при будівництві спортивних споруд і житлових. приміщень. Для таких забудов необхідно обирати територію з фунтом, який характеризується

• доброю повітро- і водопроникністю (піщані і супіщані грунти).При плануванні будівель важливо також враховувати наявність рослин навколо місць забудови. Адже рослинні насадження зменшують температуру повітря в жарку пору року. Спортивні споруди не можна будувати в місцях, які раніше використовувались для утримання худоби, звалищ тощо.

• Особливо висока бактеріальна забрудненість грунту в населених пунктах. 1 г грунту містить від 15 до 150 тис. мікроорганізмів, при забрудненні грунту їх кількість зростає до 100 млн. Більшість мікроорганізмів в грунті - це сапрофіти, гриби, найпростіші тощо, є туї- чимало патогенних мікроорганізмів, зокрема бактерії тифо-паратифозної групи, паличка правця, холерний вірусол, палички бруцельозу, туляримії, чуми, туберкульозу та ін. Патогенні мікроорганізми попадають у грунт з фекаліями, сечею і побутовими відходами. При спортивних і побутових травмах в рану разом із землею можуть попадати збудники вище зазначених патогенних мікроорганізмів. Збудник тифу та паратифів виживають у грунті протягом 1 року, дизентерії - 3-6 місяців, холери - до 2 місяців, туберкульозу - до 1 року. З метою профілактики травмованим учням з відкритими і забрудненими грунтом ранами, належить ввести протиправцеву сироватку. Із забруднених рук, овочів та фруктів в організм людини можуть попасти збудники кишкових інфекцій, туляремії, чуми, бруцельозу, яйця гельмінтів. Яйця гельмінтів (аскариди, гострики, волосоголовці, анкілостоми та ін.)

•

• проходять у грунті цикл ембріонального розвитку, досягають інвазійної стадії і можуть попадати в організм із забрудненою городиною та фруктами. У грунті дозрівають личинки мух, живуть кліщі, комахи, гризуни, інші носії інфекційних і паразитичних захворювань.

• Непрямими показниками санітарного стану грунту може бути вміст у ньому СО₂ (в об'ємних відсотках): 0,38-0,80 - чистий грунт; 1,20-2,80 - мало забруднений грунт; 14,50-18,00 - сильно забруднений грунт.

• Оцінка санітарного стану грунту за вмістом сполук азоту здійснюється шляхом порів­няння їх з показниками незабрудненого грунту, а саме: загальний вміст азоту - 68 мг/100 г; аміак - 57 мг/100 г; азотна кислота - 156 мг/100 г.

• Основним заходом санітарної охорони грунту є своєчасне звільнення населених пунктів від фекальних і промислових відходів. З цією метою використовують дві системи видалення рідких відходів з населених місць - сплавну (каналізаційну) і вивідну. Важливо також обмежити викиди шкідливих речовин промисловими підприємствами, забезпечити перехід виробництв та технології замкнутого циклу та безвідходної технології, підвищенні санітарної культури населення тощо.

• Для визначення ступеня забруднення грунту використовують загальноприйняту схему санітарної оцінки грунту (табл. 12).

•