Концепція системи реферування української наукової літератури

Загально відомо, що ефективність наукових досліджень значною мірою залежить від ступеня розвитку системи наукової комунікації: чим швидше передається наукова інформація формальними та неформальними каналами комунікації, чим доступніша вона для вчених і фахівців, тим швидшими є темпи наукових досліджень, тим менше вони невиправдано дублюються, тим скоріше результати досліджень впроваджуються у виробництво. Тому вдосконалення систем наукової комунікації та інформації повинно бути включено до кола питань, від вирішення яких залежить розвиток суспільства.

Вдосконалення систем наукової комунікації та інформації повинно здійснюватися за такими основними напрямами:

· скорочення строків і збільшення повноти доведення вторинної та первинної інформації до її потенційних користувачів;

· підвищення якості наукової інформації, що надходить у сферу наукового обігу;

· створення умов для забезпечення загальнодоступності наукової інформації для всіх категорій користувачів.

Головними шляхами вирішення цих проблем є розробка та впровадження новітніх інформаційних технологій, практична реалізація яких сприятиме формуванню національних інформаційних ресурсів. Однією з найважливіших складових таких ресурсів є розгалужена, диференційована за галузями знань та інтегрована в масштабах країни система реферативної інформації. Метою останньої повинно стати забезпечення таких умов для науковців, які б дозволили швидко та вичерпно дізнаватися про нові досягнення вітчизняної науки, а також інформувати вчених інших країн про розвиток української науки та техніки.

Необхідність створення національної системи реферування обумовила проведення в НБУВ теоретичних досліджень з метою розробки науково-обгрунтованих засад побудови й організації функціонування такої системи з урахуванням світового досвіду й особливостей організації вітчизняної системи документальних комунікацій.

Складність реалізації проекту побудови такої системи потребувала послідовного розв'язання наступних завдань:

· визначення методики розподіленої аналітико-синтетичної обробки обов'язкового примірника документів і створення ресурсоощадних (з використанням принципу одноразового вводу даних) комп'ютерних технологій для реалізації цієї методики;

· розробки архітектури та форматного, лінгвістичного й програмно-технічного забезпечення загальнодержавної реферативної БД;

· вирішення комплексу питань, пов'язаних з підготовкою до видання УРЖ (складу та тематичного наповнення галузевих серій, періодичності їх випуску та інше) як на паперових носіях, так і на компакт-дисках;

· забезпечення доступу до національних реферативних ресурсів засобами корпоративних і глобальних комп'ютерних мереж.

У ході дослідження сформульовано концептуальні положення, покладені в основу створення національної системи реферування наукової літератури. Головною концептуальною засадою побудови цілісної системи реферування в Україні визначено поєднання принципів розподіленої аналітико-синтетичної переробки вітчизняної наукової літератури з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної БД і підтримкою багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів. Друге положення визначає організаційні аспекти технології безпосереднього опрацювання наукової літератури, згідно з якими до робіт з реферування публікацій залучаються, насамперед, індивідуальні та колективні автори (учені, фахівці, наукові установи, навчальні заклади), оскільки вони зацікавлені у включенні відомостей про результати своїх досліджень і розробок до національного інформаційного ресурсу, а через нього до світової системи наукової комунікації [119].

Національна система реферування оперує потоком первинних документів, що є організованою динамічною сукупністю тематично пов'язаних матеріалів, які містять закріплену наукову інформацію, призначену для подальшої аналітико-синтетичної переробки та формування інфосфери науки — базиса, котрий використовується в часі та просторі для інформаційного забезпечення наукових досліджень.

Наукова література є основною формою існування науки як системи знань про природу, суспільство та мислення. Вона також є основним засобом передачі знань у часі та просторі, тобто виконує функцію соціальної пам'яті. Науковою літературою є твори друку, що містять результати наукових досліджень і розробок (у цілому згідно з "Тлумачним словником української мови" літературою називається "уся сукупність наукових, художніх та інших творів того чи іншого народу, періоду або всього людства"). У змісті та структурі наукової літератури обов'язково відображаються зміни, що відбуваються в науці.

Підготовка та використання (перегляд, читання) наукової літератури є складовими науки як виду діяльності. Тому від стану та якості наукової літератури значною, якщо не вирішальною, мірою залежить ефективність наукових досліджень, темпи їх розвитку та застосування досягнень науки у виробництві. Наукова література виконує функцію здійснення обміну інформацією про отримані вченими результати, без чого наука як вид колективної діяльності не може існувати.

Ключовим науково-інформаційним принципом формування на основі цього потоку реферативних ресурсів є кумуляція інформації про суміжні галузі знань. Численні дослідження феномену розсіяння публікацій, яке описується "законом Бредфорда" показали, що в журналах публікації з будь-якої галузі, предмета чи проблеми "розпорошені": 1/3 статей вміщено в ядерних періодичних виданнях, які безпосередньо присвячені даному предмету, 1/3 публікацій надруковано в журналах з суміжної тематики і ще 1/3 релевантних статей опубліковано в періодичних виданнях, які не мають ніякого відношення до даної галузі, предмета чи проблеми. У публікаціях останньої групи, як правило, розглядаються досягнення даної науки з точки зору інтересів іншої науки або галузі. Даний факт є проявом взаємопов'язаності усіх наук, які вивчають лише різні аспекти тих самих об'єктів, що відносяться до природи, суспільства та мислення. У кількісному вираженні "закон розсіяння" можна проілюструвати таким чином: якщо до першої (ядерної) зони належить 25 журналів, то до другої — 125, а до третьої — 625. Цілком зрозуміло, що під час підготовки інформаційних видань з однієї галузі чи проблеми доводиться обмежуватися передплатою на журнали, що відносяться до першої (ядерної) та другої зон розсіяння. Значна кількість періодичних видань, що складають третю зону розсіяння і вміщують 1/3 усіх релевантних статей не охоплені та не відображені в інформаційному (реферативному) виданні. Тобто, якщо періодику використовувати для підготовки інформаційних видань лише з однієї галузі, предмета чи проблеми, то ступінь такого використання більшості журналів буде дуже низьким.

Отже, з метою заощадження інтелектуальних зусиль і фінансових коштів доцільно передплачувати та передивлятися всі наукові видання для відбору статей, присвячених різним галузям, предметам чи проблемам сучасної науки та техніки. Іншими словами, для забезпечення вичерпного охоплення та зменшення витрат найбільш ефективним рішенням є централізація підготовки інформаційних видань з усіх галузей науки та техніки. Це також дозволяє використовувати одноразово оброблені матеріали для підготовки інформаційних видань, або виконання запитів з будь-якої міжгалузевої, комплексної тематики.

Основними принципами відбору матеріалів для відтворення у національній системі реферування є:

· максимальна повнота охоплення матеріалів (аналітико-синтетичній обробці підлягає література з усіх основних галузей природничих, технічних і суспільних наук: астрономії, бібліотекознавства та бібліографії, біології, будівництва, географії, геології, гірничої справи, держави та права, економіки, енергетики, інформатики, історії, культури, математики, машинобудування, медицини, мистецтвознавства, освіти, політики, радіоелектроніки, сільського та лісового господарства, соціології, технології металів, транспорту, фізики, філологічних наук, філософії, хімії та хімічної технології тощо);

· новизна, цінність інформаціі, актуальність проблематики.

Принципи та методика відбору матеріалів для реферування є однією з ключових проблем науково-інформаційного забезпечення досліджень. Потрібно відзначити, що метод повного, вичерпного охоплення наукової продукції по суті не застосовується ні у вітчизняній, ні у зарубіжній інформаційній практиці. Для досягнення поставленої мети достатньо реферувати твори, що мають найбільше значення та ввібрали в себе всі особливості того чи іншого напряму.

У процесі відбору увагу необхідно акцентувати на актуальності тематики, наявності нових відомостей, науковій значимості та достовірності даних. Відбір інформації слід розглядати як процес виділення з інформаційного потоку найбільш цінних матеріалів, фактичних даних, які мають наукове значення. Виявляючи новизну теоретичних положень поданих у роботі, не менш важливо оцінити інформативність роботи, її достовірність, оригінальність, повноту інформації, на базі якої зроблено висновки. Наявність великого обсягу застарілих або вже відомих положень і даних призводить до відхилення документа у процесі оцінки та відбору.

Продуманий і послідовно здійснюваний відбір матеріалів має стати основним в діяльності реферативної служби. Але це не повинен бути суцільний облік. Суворий відбір матеріалів для реферування одночасно спонукає до розширення кола обстежених джерел.

На відміну від загальновідомих реферативних служб (ВІНІТІ, CAS, MEDLARS, INIS та інших), які здійснюють аналітико-синтетичну обробку всієї світової інформації, у національній системі реферування вирішено відображати лише потік української наукової літератури. Нами запропоновано здійснювати відбір публікацій за чотирма ознаками поняття українська книга, визначеними вітчизняними фахівцями під час розробки концепції національної бібліографії [89]:

· "твори друку, видані українською мовою, незалежно від місця видання;

· твори друку всіма мовами, видані на території сучасної України;

· твори друку про Україну та український народ, видані всіма мовами, незалежно від місця видання;

· твори друку (авторами яких є українці, українські установи, заклади, організації та об'єднання) незалежно від їх змісту, видані в усьому світі всіма мовами".

Тобто "Україніка", в нашому розумінні — це сукупність документів, які за територіальною, мовною, авторською та змістовою ознаками стосуються України.

У національній системі реферування відображається наукова література наступних видів:

· монографії;

· автореферати дисертацій;

· серіальні (періодичні та продовжувані) видання;

· праці наукових конференцій; збірники наукових праць;

· препринти;

· довідники й словники;

· офіційні та відомчі видання, матеріали громадських та державних організацій;

· підручники для вищих навчальних закладів.

Згідно з ДСТУ 3017-95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення" [42, с.4] науковими вважаються видання, що містять результати теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлені науковцями до публікації пам'ятки культури, історичні документи та літературні тексти. Однак, там же навчальним виданням надається визначення як виданням систематизованих відомостей наукового або прикладного характеру, наведеним у зручній для вивчення та викладання формі, а довідковим — як виданням стислих відомостей наукового чи прикладного характеру, розміщеним у порядку, зручному для їх швидкого пошуку. Тому й енциклопедії, які згідно з ДСТУ віднесено до довідкових видань, і словники, і довідники, і підручники для вищих навчальних закладів ми розглядаємо як наукові видання, що підлягають обов'язковій обробці в національній системі реферування.

Такої ж думки додержується й український документознавець С.Г.Кулешов, який у своїй роботі [75] запропонував типологічні ряди наукових видань, що організовані за такими основними соціальними функціями:

· забезпечення первинною науковою інформацією суспільства (монографії, автореферати дисертацій, наукові статті, препринти);

· здійснення процесу професійної підготовки спеціалістів (підручники, навчальні посібники, курси лекцій);

· надання вторинної фактографічної інформації (довідники, енциклопедії);

· популяризація досягнень науки, техніки, виробництва, їх історії.

Не підлягають аналітико-синтетичній обробці у національній системі реферування видання, що не надійшли в книготорговельну мережу, навчальна література для шкіл та середніх навчальних закладів, депоновані наукові роботи, картографічні видання; патентні документи, стандарти та інші нормативно-технічні документи.

Вітчизняні наукові видання є вагомою складовою національних документально-інформаційних ресурсів. Основна соціальна функція цих видань полягає у забезпеченні первинною науковою інформацією суспільства та ознайомленні громадян зі змістом наукової спадщини. Одночасно, як матеріальна форма руху наукового знання, вони виконують соціально важливу функцію фіксації наукових пріоритетів і виступають засобом наукової комунікації.

Аналіз сучасного наукового документального потоку [25, с. 12], зроблений на основі офіційних статистичних даних Книжкової палати України, показав, що за останнє десятиріччя загальний стан книговидання різко змінився. Особливо істотно процес становлення ринкових відносин вплинув на рівень трудомісткого та складного за змістом наукового книговидання, який істотно знизився. Відомості, що вміщено на сторінках статистичного збірника "Друк України (1991-1996 рр.)" [41, с. 23-27], яскраво ілюструють неодноразове фіксоване фаховою пресою падіння обсягу книговидання взагалі й наукового зокрема. Відчутне зменшення обсягу наукового книгодруку відбулося на межі 1993-1994 рр. Якщо за попереднє десятиріччя (80-ті рр.) кількість неперіодичних наукових видань, які щорічно друкувалися на території України, коливалась у межах 1,5-2 тис. одиниць, то в 90-ті рр. їх кількість зменшилася до 500-1 тис. одиниць на рік.

Нестабільність обсягів, зменшення тиражів наукових видань, відносно мала частка у загальній кількості видань цього періоду (див. табл. 3.1) — цілком закономірна реакція на загальну кризу в економіці країни, посилена податковим тиском, неспроможністю видавничих організацій різних форм власності за умов жорсткої конкуренції та ринкових відносин підтримати наукове книговидання. Ознакою цього періоду стають активний розвиток приватного книгодрукування; випуск видань за особистий рахунок авторів; друкування видань, підготовлених за межами нашої держави.

Таблиця 3.1

Наукові видання України 1991 — 2000 рр.
(монографії, матеріали конференцій, збірники, тези, препринти)

Остаточно завершилась, так би мовити "децентралізація" наукового книговидання, за умов якої "посилюється описовість, структурна та стилістична незакінченість, зменшується увага до теоретико-методологічного рівня запропонованих до друку праць, погіршуються квалілогічні [якісні] характеристики сучасних наукових видань" [25, с. 13]. Не рідкість, коли, зважаючи на високу вартість, найактуальніші монографії видаються на неякісному папері, у м'якій обкладинці, з неміцним скріпленням аркушів, що відповідно зменшує тривалість їх використання. З метою зменшення аркушевого обсягу (яке безпосередньо впливає на вартість видання), книга друкується невеликим, а отже і незручним для сприйняття змісту шрифтом.

Охарактеризований стан наукового книговидання в Україні суттєво впливає на формування національного фонду вітчизняних наукових видань, знижуючи його науково-інформаційний потенціал і зменшуючи тривалість використання споживачами сучасної друкованої продукції. Тому першочерговим стає завдання своєчасного доведення до науковців нової інформації. Створення національної системи реферування вітчизняної наукової літератури повинно сприяти вирішенню даної проблеми.

Аналіз випуску наукових видань (книг і брошур) 1994-1997 рр. у межах тематичних розділів, проведений у роботі О. Воскобойнікової-Гузєвої [25, с. 12] на основі офіційних даних Книжкової палати України, показав, що на сьогодні за сумарною кількістю (за назвами) на першому місці знаходяться видання з суспільно-політичних, соціально-економічних, юридичних наук. Ця тенденція пояснюється впливом процесів активного державотворення, становленням багаторівневої політичної структури суспільства, переосмисленням на нових засадах історичного минулого, розробкою власних шляхів економічного розвитку країни, які безсумнівно, позначаються на тематиці наукових досліджень і з часом узагальнено відбиваються у наукових виданнях.

На другому місці — видання з технічних наук і природничо-наукова література. Це традиційно розвинуті галузі науки України, котрі забезпечують державу конкурентоспроможними розробками й технологіями. Наступними за кількістю зареєстровано видання з медичних, сільськогосподарських, філологічних наук, література з питань освіти, культури, мистецтва.

Результати аналізу основних тенденцій розвитку книговидання наукової літератури в країні 1991-2000 рр. свідчать, що на фоні зменшення тиражів наукових видань останніми роками відбувається поступове зростання загальної кількості цих видань, розширюється їх тематика, галузеве ранжування відповідає світовим тенденціям збільшення видань соціогуманітарного характеру.

На правах "рукопису" у формальних наукових комунікаціях також циркулюють дисертаційні роботи. Автореферати дисертацій складають вагому частку вітчизняної наукової продукції. У національній системі реферування відображено за 1999 р. — 3741, за 2000 р. — 3724 авторефератів дисертацій. Аналіз цього виду наукової продукції у межах тематичних розділів показав, що найбільша кількість авторефератів припадає на суспільно-політичну, соціально-економічну сферу — 918 (назв), видань з технічних наук — 835, з медичних — 789, природничо-наукової тематики — 626, сільськогосподарських наук — 275, з питань освіти та культури — 232, філологічних наук — 215. Таке ранжування певною мірою відповідає галузевому розподілу й пріоритетності окремих напрямів розвитку наукового знання в Україні.

Наукові журнали — важливий засіб комунікації, головне джерело поширення нової наукової інформації для вчених-дослідників, а журнальні публікації — основний спосіб оперативного представлення результатів наукових досліджень.

Широко відомий факт, що для досягнення високого рівня повноти відображення наукової літератури в РЖ та/або БД з будь-якої галузі знань чи наукової дисципліни перш за все слід забезпечити одержання та використання серіальних видань. Адже статті, що друкуються в цих виданнях, є найбільш мобільним і оперативним видом наукової продукції. У РЖ та БД ВІНІТІ з питань хімії, наук про життя, інформатики число статей з журналів в сумі складає від 65 % до 70 %, ще близько 15-20 % становить кількість статей вміщених у продовжуваних виданнях та збірниках. І тільки 1 % серед публікацій, що реферуються у ВІНІТІ, припадає на книги [14].

Важливий показник розвитку науки в країні — якість її наукових журналів. Деякі українські періодичні видання мають світове визнання. Про це свідчать дані опубліковані за результатами наукометричних досліджень представництва наукових видань України серед міжнародновизнаних журналів. Відомо, що журнали різняться за ступенем наукової значущості, яку характеризують традиційний престиж, авторитет учених — членів редколегії, а також цитованість праць, опублікованих у цих періодичних виданнях. Переліки найбільш цитованих журналів вміщено в щорічних друкованих у США довідкових виданнях природничо-наукового призначення "Science Citation Index" (SCI), та соціального спрямування "Social Science Citation Index".

Відзначаючи об'єктивність індексів цитування наукової літератури, слід у той же час звернути увагу й на певну тенденційність під час визначення Інститутом наукової інформації (США) переліку журналів, які вважаються найбільш інформативними. В ньому домінує англомовна, переважно американська друкована продукція, а серіальні видання ряду країн a priori вважаються другорядними.

Серед українських журналів до числа найбільш визнаних у світі входять лише видання природничо-наукового профілю. 1990 р. до БД SCI було включено 13 українських журналів (усі вони видавалися Академією наук України): "Доповіді АН України" (серії А і Б), "Кибернетика", "Прикладная механика", "Український фізичний журнал", "Физика низких температур", "Украинский химический журнал", "Теоретическая и экспериментальная химия", "Український біохімічний журнал", "Нейрофизиология", "Фізіологічний журнал", "Экспериментальная онкология", "Цитология и генетика" [133]. 1999 р. Україну в БД SCI було представлено 12 журналами: "Физика низких температур", "Кибернетика и системный анализ", "Прикладная механика", "Порошковая металлургия", "Проблемы прочности", "Геофизический журнал", "Нейрофизиология", "Экспериментальная онкология", "Композиционные и полимерные материалы", "Теоретическая и экспериментальная химия", "Металлофизика и новейшие технологии" (видання НАН України) та "Известия вузов. Радиоэлектроника" (журнал Міносвіти України). У порівнянні з іншими державами колишнього СРСР Україна має краще становище, оскільки на їх частку (крім Росії) припадає лише три журнали у цих БД. Але, слід відзначити, що кількість міжнародно визнаних українських журналів непропорційно низька у порівнянні з Росією та іншими країнами світу, які мають таку ж чисельність населення та схожі історичні традиції.

Кожного року зростає число наукових журналів України. 1991 року проведено дослідження видань наукової, науково-технічної, науково-виробничої спрямованості в галузі природничих, технічних, медичних і аграрних наук (крім журналів науково-популярного та виробничого характеру). Аналіз показав, що всього 1991 р. в Україні виходив 71 науковий журнал. Серед них 44 періодичних видання припадало на долю АН України. Інші журнали випускалися галузевими міністерствами та відомствами України. Найбільша кількість журналів видавалася в Україні в галузі технічних наук — 29 назв, що складало 40,8 % загальної кількості журналів. 19,7 % найменувань припадало на частку біологічних журналів, 11,3 % — медичних, 8,4 % — фізико-математичних, по 5,6 % — на журнали в галузі хімії, сільського господарства та наук про Землю [132].

Зовсім іншу картину маємо 2001 року. Найбільш повним покажчиком українських наукових серіальних видань можна вважати "Перелік № 1 наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук" з доповненнями ("Перелік № 2…", "Перелік № 3…", "Перелік № 4…", "Перелік № 5…") затвердженими Вищою атестаційною комісією України. Загальна кількість серіальних видань, згідно з цими списками, — більше 1000 наукових періодичних і продовжуваних видань.

Доводиться констатувати невисокий рівень представлення публікацій українських учених у провідних наукових журналах світу. За результатами дослідження, проведеного фахівцями Інституту проблем реєстрації інформації НАН України [92] засвідчено, що кількість таких публікацій швидко зменшується (за останні 8 років — майже вдвічі) і сьогодні у цілому становить 0,33 % від загальної кількості публікацій. За цим показником Польща на душу населення має кількість публікацій у 3 рази більше ніж Україна, а Німеччина — більше ніж у 20 разів. За перше півріччя 2000 р. у БД ISI вміщено українских рефератів:

· фізичні , хімічні науки та науки про Землю — 1,08 %;

· інженерна справа, розрахунки та технології — 0,69 %;

· науки про життя — 0,08 %;

· науки про суспільство та поведінку — 0,02 %;

· клінічна медицина — 0,02 %;

· сільське господарство, біологія та навколишнє середовище — 0,13 %;

· мистецтвознавство та гуманітарні науки — 0,002 %.

Аналіз даних свідчить про втрату Україною наукових позицій, у деяких напрямах ситуацію можна розглядати як критичну.

На жаль, відсутні офіційні відомості про наукові видання українських авторів, надруковані за межами нашої держави, а також немає вичерпної інформації про участь вітчизняних науковців у досить поширених на сьогодні електронних виданнях. Юридичний статус тексту машиночитаних наукових документів у формальних наукових комунікаціях відповідає статусу публікацій. Однак державний механізм їх реєстрації як наукового продукту використовується недостатньо, до того ж майже відсутня інформація про результати здійснення такого обліку. Таким чином, загальносвітовий досвід "переходу частини наукової інформації на комп'ютерні носії, збільшуючи обсяг неформальних каналів комунікації, одночасно унеможливлює їх статистичний підрахунок" [75, с. 149].

Під час розробки національної системи реферування української наукової літератури було враховано ряд чинників. Насамперед, передбачено реалізацію її як системи, організованої за єдиним планом, яка не є механічним набором різнопланових, випадково створених і не узгоджених між собою БД та видань, які неможливо порівняти, зважаючи на різнорідність завдань, наукового рівня підготовки читачів і методів реферування. У сукупності БД та РЖ повинні обійняти усе тематичне розмаїття української наукової продукції, відображене в літературі.

Розвинена (досконала) система реферування не може бути створена одномоментно. Необхідно передбачити різні етапи її побудови. На першому етапі заплановано охопити реферуванням найважливіші академічні журнали та основний потік книжкової наукової продукції. Другим етапом має стати підключення до реферування інших українських наукових журналів і найцінніших продовжуваних видань. Надалі, потрібно прагнути до більш детальної диференціації серій і здійснення їх оперативної щомісячної підготовки, коли цього вимагатимуть обсяги реферативної інформації, що будуть постійно збільшуватись.

Якщо спрогнозувати обсяги інформації, яку необхідно включити до національної системи реферування, то отримаємо таку картину. Згідно з даними Міністерства статистики України та Книжкової палати України, впродовж останніх років у нашій державі щорічно виходить друком більше ніж 6 тисяч видань: 1995 р. — 6109, 1996 р. — 6074 [41], 1997 р. — 6308, 1998 р. — 7065, 1999 р. — 6282 [19], 2000 р. — 7749 [120]. За даними, отриманими Книжковою палатою України [60], приблизно половина цих видань має науковий характер. Значний обсяг інформації надасть постатейний розпис періодичних видань наукового спрямування, яких видається в Україні більше ніж 300 назв. Аналітичний розпис продовжуваних видань (700-800 назв) також слід вважати пріоритетним напрямом роботи реферативної служби, зважаючи на їх, у більшості випадків, політематичний зміст.

Поряд з науковою значимістю робіт, що відбираються на реферування, та їх високою інформативністю, важливим показником є оперативність обробки інформації, від якої залежить ефективність науково-інформаційної роботи.

Одна з найкращих у світі систем науково-технічного інформування ISI гарантує надходження рефератів найбільш авторитетних журналів до своєї бази через 4 години після отримання інформації Інститутом. Багато вчених одночасно з поданням статті до наукового журналу розміщують інформацію про новий науковий результат у мережі Інтернет.

Оперативність не повинна досягатися за рахунок повноти, а прагнення до повноти не може слугувати приводом для несвоєчасного подання інформації. Для оптимального поєднання оперативності та повноти інформації в національній системі реферування передбачено: по-перше, послідовне скорочення строків редакційної підготовки РЖ та виробничих процесів його випуску; по-друге, пошук нових методів оперативної організації реферування, особливо регіональних видань. З цією метою потрібно розвивати мережу реферативних служб в регіонах і більш активно використовувати можливості глобальних комп'ютерних мереж.

Своєчасності та повноти інформування можна досягнути на основі встановлення постійних контактів з видавництвами, науковими установами та навчальними закладами, що мають свої серіальні видання. Необхідні розуміння й підтримка з боку цих редакцій в плані надання матеріалів (рефератів) належного рівня, вчасно та за формою, що дозволяє якнайоперативніше подати цю інформацію у БД і РЖ. Використання таких джерел інформації дає можливість розширити репертуар реферованих видань і скоротити терміни надходження інформації до користувачів.

Періодичність виходу РЖ залежить від обсягів інформації, що подається в річному комплекті реферативного видання. В перші роки існування, грунтуючись на наявних матеріальних і фінансових ресурсах, обсяг реферативної інформації складав близько 15-20 тис. записів щорічно. Тому кожну з серій було визнано доцільним випускати щоквартально. 2001 року здійснено перехід до випуску всіх трьох серій шість разів на рік. Поступово, зі збільшенням обсягів реферативної інформації, заплановано реалізувати щомісячний вихід РЖ.

Періодичність випуску реферативних видань тісно пов'язана з питанням актуальності інформації. Необхідно докласти максимум зусиль для скорочення часу між опублікуванням праці та виходом реферату, що містить відомості про неї. Водночас, надходження цінного матеріалу з запізненням не повинно перешкоджати опублікуванню реферату, що інформує про нього.

Мова рефератів визначається насамперед мовою оригіналу публікації. Допускається реферування кількома мовами (українською, англійською, російською). У БД зберігатимуться записи всіма мовами, однак під час підготовки РЖ бібліографічний опис подається мовою оригіналу документа, а реферат — переважно українською мовою. Під час пошуку інформації в БД користувач матиме можливість обрати ту чи іншу мову інтерфейсу спілкування з системою, котра і визначатиме мову реферату (за наявності альтернатив). Крім того багатомовність — це передумова включення ресурсів національної системи реферування до міжнародних реферативних БД, що забезпечить доведення результатів досліджень вітчизняних учених і фахівців до світового наукового співтовариства.

До реферату висуваються суворі вимоги щодо мовного оформлення та стилю передачі інформації. Вони повинні характеризуватися стислістю, точністю та визначеністю, інформаційною чіткістю. Реферат повинен бути написана мовою, що однаково доступна всім фахівцям і виключає перекручення. В рефераті неприпустимо застосування професійного жаргону, ненормативних абревіатур та лексики обмеженого використання.

В Україні й досі є невирішеною проблема формування української наукової термінології. Розв'язання цього питання дозволить створити досконалі українські тезаурус і класифікаційні схеми. Відсутність ґрунтовних термінологічних словників і неузгодженість перекладної наукової термінології негативно впливають на якість рефератів.

Формою подання матеріалів у національній системі реферування є реферати, анотації та окремі бібліографічні описи (БО) документів. Найбільш поширеною формою є індикативні реферати, які містять узагальнений матеріал, поданий відповідно до конкретного призначення вторинного документа та характеру тексту, що аналізується. При цьому вирішальним є не послідовність викладення матеріалу (як це передбачено в інформативному рефераті), а логіка бібліографічного задуму, що передбачає виділення головного та найактуальнішого в документі.

Стисліть рефератів визначає як літературне оформлення, так і стиль в цілому. Ясність, послідовність думки, лаконізм — ось якості, що властиві кожному реферату. Перенесення до тексту реферату формул, найважливіших таблиць, графічних зображень з метою підвищення наочності викладення матеріалу не повинно заважати зручності його використання. Реферат повинен орієнтуватися не на вузького спеціаліста з даного конкретного питання, а на більш широке коло працівників відповідної галузі знання.

Враховуючи постійне зростання потоку наукової літератури і, в зв'язку з цим, збільшення реферативних БД, особливої гостроти набуває питання щодо оптимального обсягу реферату як для РЖ, так і для реферативних БД.

На обсяг рефератів впливає ряд чинників, які залежать від:

· характеристик первинного документа (обсяг першоджерела, семантичні ознаки документа, доступність первинного документа для користувача);

· цільового призначення реферату;

· технології створення реферативної інформації.

Розглядаючи взаємозалежність обсягів реферату та першоджерела, слід відзначити, що у ГОСТ 7.9-77 "Реферат и аннотация" визначено такий середній обсяг тексту реферату:

· для нотаток і коротких повідомлень — 500 др. знаків;

· для більшості статей і патентів — 1000 др. знаків;

· для документів великого обсягу — 2500 др. знаків.

Згідно з порадником "Guide to the preparation of abstracts for "Biological Abstracts", бажаним є обсяг реферату, що складає менше ніж 3 % обсягу вихідного документа, й звичайно дорівнює 150-300 слів, що відповідає 800-1600 друкованим знакам.

Серед семантичних характеристик документа, що впливають на обсяг реферату, слід відзначити:

· специфіку науки чи наукової дисципліни, до якої відноситься документ;

· наукову новизну теми документа та цінність вміщеної інформації;

· багатоаспектність документа.

Специфіка певних галузей науки суттєво впливає на обсяг створюваного реферату. Так, практика реферування свідчить, що праці з усього комплексу суспільних наук вимагають більшого обсягу реферату, ніж публікації з природничих або технічних галузей знань. У зв'язку з цим у згаданому ГОСТі обсяг реферату для видань із суспільних наук взагалі не регламентується.

Друга група чинників, яка впливає на обсяги реферату, пов'язана з його цільовим призначенням, серед яких:

· сигнальна функція, тобто оперативне оповіщення читача про існування даного першоджерела та стислий виклад його змісту;

· роль самостійного джерела інформації (особливо, якщо першоджерело важкодоступне);

· використання в якості пошукового образу первинного документа за умов інформаційного пошуку у реферативних БД;

· роль джерела фактографічної інформації;

· використання з метою автоматичного індексування.

За умов діяльності реферативних служб, які обробляють великі потоки документів, не можна недооцінювати значення технологічних чинників. Але вони не повинні відігравати головної ролі під час визначення середнього обсягу реферату, тим більше, що швидке вдосконалення технічних і програмних засобів інформаційної техніки надає цим чинникам тимчасового характеру. Так, у підсистемі вводу інформації однією з найбільш трудомістких і пов'язаною зі значними витратами коштів стадій технології є перетворення даних у машиночитану форму, тобто клавіатурні роботи. Прагнення на цій стадії зменшити їх обсяг призводить, як правило, до бажання зменшити середній обсяг реферату.

Використання відповідних засобів інформаційної техніки сприятиме подоланню труднощів щодо перетворення текстів у машиночитану форму. До них відносяться пристрої сканування й розпізнавання текстової інформації та комплекс програмних засобів, які в сукупності дозволяють інтелектуалізувати ввід даних і їх первинну формально-логічну обробку. Слід також максимально використовувати вже наявну в електронній формі інформацію (як первинну, так і вторинну), що створюється в процесі редакційно-видавничої підготовки наукових видань.

У процесах інтерактивного пошуку в БД, коли пошуковими образами є тексти рефератів, зручніше мати реферати обсягом до 1000 знаків. Дане припущення підтверджено результатами порівняльного аналізу реферативних БД ВІНІТІ та деяких світових реферативних БД, які мають відповідні друковані видання [13].

Таблиця 3.2.