Утворення Української гетьманської держави.

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648-1657) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовано фундаментальні основи національної державної ідеї:

– право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

– незалежність і соборність Української держави;

– генетичний зв’язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б.Хмельницького. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі та складного геополітичного становища. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української держави, про що свідчить і її назва – Військо Запорозьке.

Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км.² і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та степу.

Адміністративно-територіальний устрій. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні.

Система органів публічної влади відповідала військово-сотенному територіально-адміністративному поділу. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та ін. питання (не була постійно діючою, з часом вся повнота влада в державі перейшла до старшинської ради).

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, видавав універсали. Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний, полковий і сотенний. Реальна влада в державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман та генеральна старшина. На місцях управляли полкові та сотенні уряди.

У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих – отаманами.

Судова система – на українських територіях діяло козацьке звичаєве право, зберігали силу норми Литовських статутів, Магдебурзьке право. З’явилося нове джерело права – гетьманські універсали. Найвищою судовою інстанцією був військовий суд, на місцях діяли козацькі суди, які мали значення загальностанових судів.

Збройні сили. Бойове ядро української армії становили запорожці і реєстрові козаки. Полк складався із 1-2 тис. записаних у реєстр козаків, але до них могли приєднуватися багато тисяч добровольців. Чисельність армії доходила до 100-150 тис. чоловік.

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці.

Поповнення державної скарбниці здійснювали з чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків.

Соціально-економічна політика Б.Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. Боротьба за соціальне визволення вже влітку 1648р. тісно переплелася з національно-визвольною і фактично переросла в Селянську війну. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.

В той же час, Б.Хмельницький, намагаючись гасити виникнення нових соціальних конфліктів, гальмував зростання великого землеволодіння козацької старшини.

Українська держава активно діяла і на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та ін. державами.

Українська держава доби Хмельницького сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали міх собою в протиріччя – демократії та авторитаризму.

На початковій фазі національно-визвольних змагань переважали демократичні засади, про що свідчить існування таких суспільних явищ та норм: функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мало все військо; виборність всіх посадових осіб; відсутність жорстких міжстанових розмежувань.

З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію. Безпосередніми виявами цього процесу були: поступове обмеження впливу „чорних рад” та витіснення їх старшинською радою; зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана; домінування командних методів управління; встановлення спадкового гетьманату.

6.4. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657-червень 1663р.)

Після смерті Б.Хмельницького становище України ускладнилося. Прагнучи заснувати спадковий гетьманат як форму правління, Б.Хмельницький хотів передати булаву своєму синові Юрію. Квітнева Корсунська рада 1657р. проголосила 16-річного Юрія гетьманом. Але нова форма правління не мала серйозної ні соціальної, ні політичної опори в суспільстві; вона трималася на титанічній постаті Б. Хмельницького та вузького кола його однодумців. Більшість старшини не поділяла монархічних ідей й прагнула утвердження республікансько-олігархічної форми правління. Почалася боротьба за владу, в якій найбільш успішно діяв генеральний писар Іван Виговський. 27 жовтня 1657р. Корсунська розширена старшинська рада передала йому булаву, мотивуючи це рішення неспроможністю 16-річного юнака керувати державою.

Реальними ж причинами цих дій були: погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії. Подальша гра амбіцій та численні помилки лідерів, втрата українською державою підтримки народу, посилення агресивних втручань з боку сусідніх держав призвели до катастрофи – поразки Української національної революції.

Після обрання гетьманом, І.Виговський розгорнув активну державну діяльність. В зовнішній політиці – він укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозуміння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагався шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Української держави, а головне втриматися при владі.

Порівняно з добою Хмельницького значних змін зазнала внутрішня політика держави. Відкинувши ідею спадкоємного гетьманату (монархічну),

І.Виговський в основу свого державного курсу поклав принципи олігархічної республіки. В своїй внутрішній політиці Виговський робить ставку на шляхетство та козацьку старшину, які намагалися сконцентрувати в своїх руках велике землеволодіння та підштовхували гетьмана до відновлення старої моделі соціально-економічних відносин, насамперед кріпацтва.

Наприкінці 1657р. проти політики І.Виговського активно виступили народні маси. Збройний виступ очолив полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні переговори з Москвою, звинувачуючи Виговського в пропольській орієнтації. І.Виговський зумів перемогти військо повстанців у вирішальній битві під Полтавою (травень 1658р.), але в братовбивчій війні загинуло майже 50 тис. українців.

Розуміючи, що зіткнення з Москвою неминуче, гетьман йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658р. він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами Україна як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське на рівних правах з Польщею та Литвою входила до Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавське, Чернігівське, воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та затверджувався королем. Українська армія мала нараховувати 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.

Водночас Гадяцький договір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648р.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей українського селянства. Крім того, Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини.

Москва розцінила Гадяцьку угоду як початок війни і послала в Україну 150-тисячну армію, яка була розбита під Конотопом об’єднаними польсько-українсько-татарськими військами. Але скористатися результатами перемоги І.Виговський не зміг. Його політика викликала незадоволення, повстало багато козацьких полковників, зокрема Іван Богун, Іван Сірко, Іван Беспалий. За таких обставин, І.Виговський у жовтні 1659р. зрікається булави та виїжджає до Польщі.

Сподіваючись, що ім’я Хмельницького допоможе припинити внутрішні конфлікти, козацька старшина обрала гетьманом 18-річного Ю.Хмельницького (1659-1663). Москва, що направила в Україну нове військо, змусила молодого гетьмана переглянути статті Переяславської угоди. Новий Переяславський договір, ухвалений 27 жовтня 1659р. суттєво обмежував автономні права України: переобрання гетьмана мало здійснюватися лише з дозволу царя; обмежувалися прерогативи гетьмана; український уряд позбавлявся права на зовнішню політику; київська митрополія підпорядковувалася московському патріархатові; на українських землях збільшувалася кількість російських гарнізонів. Розчарований Ю.Хмельницький під час нового раунду російсько-польського протистояння у жовтні 1660 р. виступив на боці Польщі, допоміг розбити московські війська під Чудновом й уклав з Річчю Посполитою новий договір. 18 жовтня 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах (відновлювалися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства). Але лівобережні полки під командуванням Якима Сомка залишилися вірними Москві й виступили проти Хмельницького. Неспроможний опанувати ситуацію і покласти край внутрішнім конфліктам, він на початку 1663р. зрікся влади і постригся в ченці.