Політичні та соціально-економічні зміни,які відбулися на українських землях в кінці ХУ111 – поч.Х1Х ст.
Розділ IV.
Українські землі під владою
Російської та Австрійської імперій
Національне відродження та творення новітньої Української держави /кінець ХУ111 –поч.ХХ ст.
Лекція 9.
Пробудження національної свідомості та початок національного відродження на українських землях в кінці ХУ111 – Х1Х ст.
Політичні і соціальні зміни, які відбулися в Україні в кінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст., були спричинені в першу чергу новою геополітичною ситуацією у Центральній та Східній Європі. Наприкінці ХVIIІ століття перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входила велика частина українських земель аж до Дніпра. На південних кордонах зникло Кримське ханство (приєднане до Російської імперії в 1783 році), яке з кінця ХV століття становило постійну воєнну загрозу для українських земель. внутрішньої консолідації більшості українських земель в складі Російської імперії, бо до середини ХІХ століття ця територія залишалася політично й економічно незінтегрованою. Однією з найхарактерніших ознак становища українських земель у складі Російської держави був регіоналізм (виділялися чотири великі регіони, котрі відрізнялися суспільно-політичним і культурним становищем: Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна та Південна (Степова).
Таким чином, українські землі тепер входили до складу двох держав: Австрійської (приблизно 15%) та Російської (понад 80%) імперій.
Не слід перебільшувати процес внутрішньої консолідації більшості українських земель в складі Російської імперії, бо до середини ХІХ століття ця територія залишалася політично й економічно незінтегрованою. Однією з найхарактерніших ознак становища українських земель у складі Російської держави був регіоналізм (виділялися чотири великі регіони, котрі відрізнялися суспільно-політичним і культурним становищем: Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна та Південна (Степова).
Характерною особливістю цього періоду була невідповідність між потенційними можливостями України (велика територія і населення, родючі землі, наявність значних запасів корисних копалин тощо) та реальним промисловим розвитком, який гальмувався закріпаченим становищем селянства, нерозвинутим ринком вільної робочої сили тощо. Основна частина промислових підприємств належала поміщикам або ж державі, що майже унеможливлювало вільну ринкову конкуренцію. Особливість промислового розвитку України полягала в тому, що вона мала сільський характер, підприємства знаходились у селах, а не в містах, і на них працювали сезонно в основному кріпаки.
Все ж найголовніша особливість соціально-економічного розвитку цього періоду – швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання.
Основними ознаками цього процесу були:
− розвиток товарно-грошових відносин і поява капіталістичних елементів у сільському господарстві; зростання товарності господарства, поглиблення спеціалізації у виробництві;
− руйнування селянських господарств шляхом скорочення земельних наділів аж до повної ліквідації селянського господарства;
− занепад кріпосницької мануфактури і початок з 30-х років ХІХ ст. промислового перевороту.
Згідно з першим поділом Польщі (1772 р.) Галичина відійшла під владу Австрійської імперії. Вона була об’єднана з польськими землями, одержавши назву Королівство Галіції і Лодомерії. Таке штучне об’єднання Галичини принесло великі проблеми для українського населення. Потрапивши під владу Австрії, Галичина опинилась в інших політичних умовах, ніж жила до цього часу (у Речі Посполитій всім керували магнати і шляхта, а тут була сильна абсолютна влада монарха).
Предметом найперших заходів австрійського уряду було наведення порядку і дисципліни. Імператриця Тереза та її син Йосиф ІІ проводили політику Просвітництва, яка мала на меті покращити матеріальне становище жителів, котрі б були оплотом влади, полегшити їм доступ до освіти тощо, щоби зробити їх свідомими громадянами імперії. Згалом на той час становище українців Галичин характеризувалося крайнім зубожінням та моральним занепадом.
Реформи австрійської адміністрації проводились у трьох напрямках: сільське господарство; церква; освіта.