Сучасні методи прогнозування фінансової кон’юнктури.
Посередники контрактного типу не є власниками вільних засобів, які вони акумулюють. Ці засоби передаються їм інвесторами в управління на умовах контракту. До таких посередників належать страхові компанії, пенсійні фонди й трастові компанії.
На відміну від посередників контрактного типу інвестиційні посередники мобілізують вільні засоби інвесторів на умовах корпоративного або іншого виду співволодіння. До них належать інвестиційні фонди, інвестиційні компанії й взаємні фонди.
Кожний з перерахованих видів посередників має певний ступінь суспільної довіри, що закріплюється законодавчим шляхом і формулюється в статутному фонді цих організацій.
Держава законодавчо закріплює й передає частину прав по обслуговуванню фінансової системи країни перерахованим вище посередникам, природно видаючи ліцензію на діяльність тієї або іншої організації. Держава несе в рамках закону відповідальність за їхню діяльність.
Фінансовий ринок України виник із проголошенням незалежності країни й відразу відчув на собі всю твердість і безкомпромісність міжнародної фінансової системи. Входження цього сектора української економіки у світову господарську систему є, мабуть, одним із самих актуальних і в той же час самим проблематичним, оскільки воно обумовлено більшим числом об'єктивних і суб'єктивних факторів. Найбільшою проблемою стало його формування при відсутності історичних корінь і відірваності української фінансової системи радянського періоду від світових фінансових ринків.
Поки ще рано говорити про завершенність створення фінансового ринку України, оскільки на його формуванні відбиваються всі кризові явища, що виявилися на етапі трансформації економіки України. І все-таки низка його основних елементів уже сформована, і вони виконують свої функції. На жаль, фінансова система країни насьогодні є одною із самих слабких функціональних ланок національної економіки й дуже мляво сприяла виконанню головної мети - її зміцненню й розвитку, а також підйому життєвого рівня населення.
Фінансовий ринок України складається із трьох основних частин:
• валютного ринку, на якому компанії й комерційні банки купують і продають різні валюти;
• міжбанківського грошового ринку (ринку кредитів і депозитів);
• ринку цінних паперів, на якому обертаються корпоративні й державні цінні папери.
До числа найкрупніших складових частин фінансового ринку України належить міжбанківський грошовий ринок. Його функціонування в основному визначається різними видами послуг, надаваних банківською системою України.
Головний показник, що характеризує діяльність банку, – розмір його капіталу, від якого залежить, у першу чергу, захист банку від ризику й кредит довіри до банку з боку інвесторів.
Приватизація відкрила можливості для створення й розвитку фондового ринку в країні. На ваучерних аукціонах, комерційних і некомерційних конкурсах за ці роки було продано й передане акцій близько 80% українських підприємств. Відомо, що фондовий ринок є похідний від темпів розвитку й процесу приватизації в країні. Природно, всі негативні явища в ході приватизації в Україні відбилися й на динаміці розвитку її фондового ринку. Аналізуючи цей процес, можна виділити наступні стримуючі обставини:
· законодавство в сфері фондового ринку повністю не сформоване, неповне й суперечливе;
· переважна більшість акціонерних компаній створена в процесі “паперової” приватизації;
· населення практично не ознайомлене із сутністю й методикою використання цінних паперів;
· ринкова вартість приватизованих підприємств через недосконалість методик оцінки, як правило, набагато перевершувала номінальний обсяг їхніх статутних фондів. Одночасно робітники цих підприємств у ході приватизації в більшості випадків одержували акції по номінальній вартості, розраховуючись за них різного роду сертифікатами;
· приватизація, що проходить на тлі найжорстокішої економічної кризи, практично позбавила власників акцій можливості одержання дивідендів;
· нові емісії акцій акціонерних компаній в 90-і роки відбувалися не для залучення нового капіталу, а лише для збільшення статутних фондів, як вимагало на цьому етапі законодавство України.
Перераховані вище фактори свідчать про те, що ринок цінних паперів на початковому етапі обслуговував процес перерозподілу власності й не став джерелом залучення й інвестування засобів.
Ринок цінних паперів в Україні на початку 90-х років з'явився лише завдяки введенню в обіг специфічних документів, а саме, приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС), компенсаційних сертифікатів (КС) і житлових чеків (ЖЧ), що з'явилися пізніше. До недоліків цього етапу розвитку фінансового ринку України належить й те, що акції, інвестовані в економіку на базі вищевказаних ПМС, КС і ЖЧ, ніколи не будуть обертатися на ринку через відсутність зацікавленості емітентів і інвесторів. Сертифікатна приватизація не тільки не дала надходжень у бюджет, але й не принесла інвестиційних ресурсів самим підприємствам. У свою чергу, держава, залишивши у своїх руках значні пакети акцій приватизованих підприємств, також не змогла належним чином виконати роль ефективного власника, надавши підприємству лише право на самостійне виживання, але не давши йому перспективи одержання інвестиційних ресурсів через банківську систему або механізми фондового ринку.
Долю фондового ринку в Україні багато в чому повинні визначати інфраструктурні елементи. До їхнього числа, у першу чергу, належать фондові біржі. В Україні біржовий ринок цінних паперів спочатку був представлений чотирма зареєстрованими біржами:
· Українською фондовою біржею (УФБ);
· Київською міжнародною фондовою біржею (КМФБ);
· Донецькою фондовою біржею (ДФБ);
· Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ).
Іншим інфраструктурним елементом фондового ринку останнім часом стала Перша фондова торговельна система (ПФТС), що швидко перехопила ініціативу в Української фондової біржі. Незважаючи на те, що УФБ виникла в 1991 р. і до 1998 р. сформувала 29 регіональних філій біржі, проте вона поступово поступилася ініціативою значно пізніше виниклої ПФТС. Успіх ПФТС визначається, головним чином, тим, що її послуги виявилися значно дешевшими, ніж рівень комісійних, які вона бере за них. У порівнянні з 1% комісійних УФБ плата за послуги ПФТС практично символічна й визначається лише вартістю використання каналів зв'язку. ПФТС залучає до себе клієнтів і тим, що процедура здійснення угод на ній значно спрощена, торговці мають доступ до роботи в режимі “on-line”, що дозволяє заощаджувати багато часу. Процедура оформлення угод на фондовій біржі ускладнена, пов'язана з необхідністю появи на біржі в певний час торгів і вимагає значно більшого часу. Однак змагання між названими структурами триває, кожна з них перебуває в стадії інтенсивного розвитку. Так, у практичній діяльності УФБ, крім системи торгівлі “з голосу”, започатковано впровадження системи електронного обігу цінних паперів з одноразовою фіксацією ціни; знайшли застосування моделі біржової системи із продажу муніципальних облігацій; удосконалюється також використання системи проведення фьючерських торгів. Впроваджуване в діяльність обох структур удосконалювання торговельних правил, що враховує найрізноманітніші моменти біржової діяльності, створює передумови для більше ефективної роботи фондового ринку України.
Важливим інфраструктурним елементом українського фондового ринку є ефективна робота депозитаріїв і реєстраторів. Як для дрібного акціонера, так і для великого інвестора крім рентабельності й надійності інвестицій велике значення має зручність покупки й продажу цінних паперів, реєстрації й перереєстрації прав власності на них. Рішенню цих проблем багато в чому сприяють незалежні депозитарії й реєстратори.
Депозитарії й розрахунково-клірингові установи представляють невід'ємну частину ринку цінних паперів. Основні функції депозитаріїв містять у собі зберігання, облік і фіксацію переміщення ЦП від одного власника до іншого.
Введення інституту реєстраторів торкнуло корінних майнових інтересів учасників приватизаційних процесів, перетворивши в такий спосіб технічну проблему реєстрації прав власності в принципову проблему корпоративного керування. Контроль над реєстром власників іменних цінних паперів став питанням “життя й смерті” для керівництва акціонерних товариств і стратегічних інвесторів.
Технологія “паперової” приватизації, що проводилася в Україні на початку 90-х років, дозволила створити умови для виникнення первинного реєстру власників цінних паперів. У результаті з 1996 р. в Україні став формуватися інститут незалежних реєстраторів. У липні 1996 р. відбулися установчі збори професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв України (ПАРД), на якому був прийнятий Устав і схвалені основні принципи роботи асоціації.
Модель українського реєстраційного ринку будується за рекомендаціями американських фахівців, які займалися організацією аналогічного ринку в Росії. У рамках цієї моделі на початковому етапі реєстротримачами стають самі емітенти, банки, брокери, що допомагали проводити сертифікатну приватизацію.
При формуванні фондового ринку рентабельність діяльності реєстраторських фірм, які стали швидко виникати в умовах України, перебуває в прямої залежності від можливостей емітента. І тут найбільшою проблемою, з якої зштовхнулися українські реєстратори, стала неплатоспроможність емітента. Реєстраційна діяльність виявилася низькорентабельною, а часом збитковою. Адже для підприємства, що повинне проводити модернізацію виробництва, нелегко виплатити заробітну плату робітником, тому навіть невелика плата за реєстраційні послуги стала реальною проблемою. У цих умовах лише великі реєстратори зуміли забезпечити прибутковість і вижити в непростій ситуації. Наявність же дрібних реєстраторів найчастіше веде лише до криміналізації цієї сфери діяльності й падінню довіри до всього приватизаційного процесу в цілому.
Аналіз сьогоднішнього стану ринку цінних паперів України дозволяє побачити його перекоси й проблеми. До числа основних проблем варто віднести, у першу чергу, нерівномірність темпів розвитку ринку цінних паперів у різних регіонах.
Іншою своєрідною рисою українського фондового ринку з'явилася значна перевага позабіржової торгівлі цінними паперами над біржовою. У певній мері це стало результатом української схеми приватизації, що надала більші, а можливо, навіть надмірні пільги трудовим колективам. Тому головною метою для багатьох брокерів був перепродаж акцій приватизованих підприємств у руки ефективних інвесторів. Відбувся поділ сфер діяльності: на позабіржовому ринку зосередилася боротьба за контрольні пакети акцій, а на біржах проводилася торгівля нереалізованими пакетами акцій і приватизаційних сертифікатів.
Основним завданням ринку цінних паперів України стало на цьому етапі признання на ньому тих, хто має потребу в додатковому капіталі, з тими, хто цей капітал здатний надати.
Як відомо, основу нормального функціонування фондового ринку, як і будь-якого іншого ринку, становить довіра учасників, у нашому випадку - інвесторів. Від того, наскільки успішно вдається зберегти цю довіру, залежить сама доля цього ринку й, отже, можливість підприємств акумулювати для цих цілей вільний капітал. На жаль, можна стверджувати, що через велику кількість невиконаних обіцянок, часом необ'єктивної інформації й несумлінної реклами, ступінь довіри інвесторів досить мала. Безсумнівно, необхідно прикласти багато зусиль учасникам і законодавцям фондового ринку до підвищення рівня довіри до всіх механізмів його функціонування. Рішенню цієї проблеми, безумовно, буде сприяти зростання вірогідності інформації про емітент, що намагається здійснити емісію своїх паперів. В умовах же українського фондового ринку часто достовірну інформацію про емітент одержати майже неможливо або ж нею користується вузьке коло осіб у своїх інтересах, що також підриває довіру до фондового ринку в цілому.
Фінансові процеси, як і економічні в загалі, мають вкладений циклічний характер, тобто, цикл в циклі. Навіть найкращі експерти з економіки потерпають невдачу, якщо вони не розуміють період, в якому живуть і не стежать за збігом обстави, що виникають на фінансових ринках, його кон’юнктурою. .
Аналіз свідчить, що на фінансових ринках 70% зміни курсів акцій компаній пов'язане із загальною зміною цін на ринку й тільки 30% - результат діяльності тієї або іншої компанії. Це вказує на необхідність вивчати не тільки кон’юнктуру окремих компаній або навіть бірж, а також і загальну, світову ситуацію в цілому. Ця ситуація звичайно відслідковується по динаміці різного економічного, фінансових і ряду інших індексів.
Фондові індекси являють собою середні значення вартості акцій певних компаній, які, з погляду авторів того або іншого індексу, найбільше повно відбивають поточне положення справ на ринку. Це визначення індексу - трохи спрощене, тому що фактично індекси розраховуються по різних групах компаній і по різних формулах, часто досить складним. Для кожного індексу на дату першої публікації встановлюється базове значення, щодо якого й розглядаються всі подальші значення цього індексу.
Самий старий і один із самих авторитетних і розповсюджених фондових індексів - це індекс Доу-Джонса. Він уперше був опублікований 3 липня 1884 року, на цей день його,значення було прийнято рівним 100. Насправді зараз використається кілька різних індексів Доу-Джонса. Так, наприклад, індустріальний індекс Доу-Джонса DJIA перший час розраховувався як середнє значення курсів акцій 30 (спочатку використалися дані тільки про 12 компанії) найбільших промислових компаній (деяке виключення становлять компанії American Express і AT&T, які не можна вважати чисто промисловими). У число цих компаній входять Philipp Morris, Procter&Gamble, General Electric, Coca-Cola і інші відомі й у нашій країні компанії. Потім метод обчислення індексу ускладнився, з 10 вересня 1928 року став здійснюватися розподіл середньої величини на деякий додатковий коефіцієнт («постійний дільник»).
Крім індексу Доу-Джонса, світове визнання одержали й деякі інші індекси, серед яких виділяється індекс S&P500незалежної компанії Standart&Poor's (Стандарт энд Пур'з - по прізвищах її засновників). Цей індекс розраховується для 500 компаній по досить складних формулах, що використає метод капіталізації (враховуючий не тільки вартість акцій, але і їхню кількість).
В Україні з 1994 року теж використаються власні фондові індекси, наприклад, РТС–індекс Російської торговельної системи (уведений з 1 вересня 1995 року), індекси Інтерфаксу (базова дата 1 грудня 1995 року) і ін.
Технічний аналіз - це метод аналізу й прогнозування цін (під якими розуміються реальні ціни або ж деякі фінансові індекси), заснований не на економічному аналізі, а скоріше на математичних (або близьких до них) обчисленнях. Ціни звичайно зображуються у вигляді графіків (або чартів, від англійського слова chart = карта, тому фахівців з технічного аналізу часто називають чартистами). Одним з фундаментальних (але досить спірних) принципів технічного аналізу є ствердження про те, що чарт повністю описує поводження ринку.
Дані в технічному аналізі являють собою послідовності чисел, Числами цими можуть бути ціни на валютній біржі, котирування акцій, а також значення валютних і інших біржових індексів (наприклад, курсу долара стосовно інших валют, індекси Доу-Джонса, індекс S&P 500 і ін.). Ці числа визначаться для послідовних моментів часу - іноді раз у день, іноді раз у годину, а при сучасному стані систем інформації вони можуть фіксуватися практично безупинно. Наприклад, курс долара стосовно німецької марки обновляється в мережі Інтернет кожні кілька секунд. Ці дані є прикладами того об'єкта, що у математиці називається тимчасовим рядом. Теорія тимчасових рядів - це одна з областей математичної статистики. Часовий ряд можна розглядати як послідовність випадкових величин. Величину називають випадковою, якщо немає можливості (при сучасному стані науки) передбачити її значення. Насправді багато випадкових величин не є такими і випадковими, просто поки ми не можем точно встановити, яким закономірностям вони підкоряються, Наприклад, курс долара до гривні тільки при самому наївному підході можна вважати чисто випадковим. На зміни цього курсу впливає величезна кількість різних факторів, частина яких носить не економічний, а політичний або просто адміністративний характер. Часто вивчають і безперервні ряди випадкових величин (отут випадкова величина залежить від деякого безперервного параметра, наприклад, від часу), їх називають випадковими процесами. Теорія випадкових процесів знаходить широкі застосування у всіляких галузях науки й техніки.
Коли ми одержуємо якийсь конкретний ціновий ряд, - наприклад, котирування акцій деякої компанії за певний період часу, те цей ціновий ряд розглядається як реалізація відповідного абстрактного тимчасового ряду. Самого тимчасового ряду ми звичайно у всіх деталях не знаємо - його опис повинне було б включати детальний опис всіх його теоретико-імовірнісних характеристик, що для реального тимчасового ряду зробити практично неможливо. Тому на практиці ми маємо справу тільки з окремими реалізаціями тимчасового ряду. Ці реалізації зображуються у вигляді різного роду діаграм-чартів.
Крім індексу DJ (декількох різних типів - індустріального DJIA, транспортного, комунального, композитного), у технічному аналізі широко використаються й інші індекси, наприклад S&P 500 (американської компанії Stan-dart&Poor's), FTSE(Великобританія), DAX-30 (Німеччина), Nikkei-225 (Японія), числа в назвах указують кількість компаній, по яких розраховують індекс.
У фінансовій кон’юнктурі як допоміжні засоби часто використаються технічний аналіз. Технічний аналіз - це застосування загальної теорії тимчасових рядів у фінансовій сфері. При цьому через надзвичайну привабливість (іноді - ілюзорної) технічного аналізу йому присвячене величезне число робіт, у них розроблене багато дуже спеціальних методів, кожний з яких його автором розглядається як чи ледве не універсальний, хоча насправді багато хто з таких методів добре працюють тільки в самого автора, та й то лише при дослідженні певних спеціальних цінових рядів. Нашим завданням буде не перерахування всіх цих методів (і, тим більше, не їхній аналіз), а виділення деяких ключових теоретичних ідей і обговорення їх на рівні сучасного розвитку теоретичної й комп'ютерної математики. Є досить повні посібники з технічного аналізу, є й короткі керівництва..
Незважаючи на ефективність методів технічного аналізу, вони не можуть замінити змістовного аналізу економіко-фінансової ситуації, що провадиться не математичними, а макроекономічними методами. Мова йде про фундаментальний аналіз,що в основі своєї має знання про макроекономічне життя суспільства і її впливу на динаміку цін конкретних товарів. Макроекономічні показники - це, наприклад, дефіцити торговельного й платіжного балансу, індекси інфляції й споживчих цін, офіційні дисконтні ставки, дані про безробіття й багато чого іншого. До фундаментальних факторів відносяться також і природні умови (зокрема, катаклізми) і політичні події (особливо вибори).Ясно, що вивчення цих показників можна тісно зв'язати з світовою економікою.
Ми бачимо, що для занять фінансовою конюнктурою дуже важливо не тільки володіти методами прогнозування й математичної статистики, але й мати досить ясну уяву про змістовну сторону справи - про діяльність біржі, а також і про макроекономіку.
Одним з найважливіших понять технічного аналізу є поняття тренда. Слово тренд - калька з англійського trend (тенденція]. Однак точного визначення тренда в технічному аналізі не дається. І це не випадково. Справа в тому, що тренд або тенденція тимчасового ряду- це трохи умовне поняття. Під трендом розуміють закономірну, невипадкову складову тимчасового ряду (звичайно монотонну, тобто або зростаючу, або убутну), що може бути обчислена по цілком певному однозначному правилу. Тренд реального тимчасового ряду часто пов'язаний з дією природних (наприклад, фізичних) законів або яких-небудь інших об'єктивних закономірностей.Однак, загалом кажучи, не можна однозначно розділити випадковий процес або часовий ряд на регулярну частину (тренд) і коливальну частину (залишок. Тому звичайно припускають, що тренд - це деяка функція або крива досить простого виду (лінійна, квадратична й т.п.), що описує «середнє поводження» ряду або процесу. Якщо виявляється, що виділення такого тренда спрощує дослідження, то припущення про обрану форму тренда вважається припустимим. У технічному аналізі звичайно передбачається, що тренд лінійний (і його графік - пряма лінія) або фрагментно лінійний (і тоді його графік - ламана лінія). Середні квадратичні відхилення від тренду характеризують розкид значень навколо середніх значень.
У формулі тренда ключову відіграє коефіцієнт кореляції (інша назва: нормований коефіцієнт кореляції), який характеризує ступінь взаємозв'язку змінних величин. Коефіцієнт кореляції приймає значення в проміжку від -1 до +1. Якщо він близький до нуля, то це значить, що немає можливості виділити значимий лінійний тренд. Якщо коефіцієнт позитивний, тобто спостерігається тенденція росту досліджуваного індексу, причому, чим ближче він до одиниці, тим ця тенденція стає усе більше певною. При негативному коефіцієнті маємо тенденцію до убування.
При коефіцієнті >0 говорять про позитивний тренд (із часом значення тимчасового ряду має тенденцію зростати), при коефіцієнті <0 - про негативний (тенденція убування). При коефіцієнті близькому до нуля, іноді говорять про бічний тренд (його ще називають флэт - від англійського flat - плоский). У технічному аналізі говорять відповідно про бичачий тренд, ведмежий тренд, назви ці були вперше уведені на Лондонській фондовій біржі й зв'язані, очевидно, з тим, що при полюванні ведмідь наносить удари зверху вниз, а бик при атаці підкидає ворога рогами знизу нагору.
Після обчислення лінійного тренда потрібно з'ясувати, наскільки він значимий. Це робиться за допомогою аналізу коефіціента кореляції. Справа в тому, що відмінність коефіциента кореляції від нуля й тим самим наявність тренда (пози-тивного або негативного) може виявитися випадково зв'язаним зі специфікою роз-глянутого відрізка тимчасового ряду. Інакше кажучи, при аналізі іншого набору
експериментальних даних (для того ж тимчасового ряду) може виявитися, що отримана при цьому оцінка величини коефіцієнта кореляції набагато ближча до нуля, чим вихідна (а, можливо, навіть має інший знак), і говорити про реальний, виражений тренд. Для перевірки значимості тренда в математичній статистиці розроблені спеціальні методики. Одна з них заснована на перевірці рівності г = О за допомогою розподілу Стьюдента (Стьюдент - це псевдонім англійського статистика У.Госсета).
Для розподілу Стьюдента є детальні таблиці, у яких для заданого рівня ймовірності і числа ступенів волі вказується критичне значення коефіцієнта кореляції. Критичним або граничним воно називається тому, що обмежує двосторонню (враховуючі й позитивні й негативні значення) область, поза якою значення випадкової величини можуть виявитися досить рідко.
Крім лінійного тренда, доводиться розглядати й тренди більше складної структури. У технічному аналізі в таких випадках говорять про вповільнення або прискорення лінійного тренда, як би визнаючи, що він втратив свою лінійність. При цьому заздалегідь указати ту функцію, за допомогою якої можна описати цей тренд, звичайно не представляється реальним. Тому часто на практиці просто перебирають кілька простих функціональних залежностей (які можуть містити кілька параметрів] і для кожної з них оцінюють, наскільки успішно функцією того або іншого виду можна описати тенденцію розглянутого тимчасового ряду. При наявності комп'ютера ці обчислення не займають багато часу, а іноді можуть проводитися навіть в автоматичному режимі, що виділяє серед декількох заданих видів трендів оптимальний. Однак далеко не завжди серед розглянутих функцій є та, котра дійсно досить ефективно описує тенденцію розвитку заданого тимчасового ряду. У цьому випадку доводиться йти іншими шляхами. Так, часто в подібній ситуації роблять різні перетворення членів тимчасового ряду (логарифмування, «диференціювання» - утворення разностей сусідніх членів ряду, «інтегрування» - підсумовування послідовних членів ряду й ін.) для того, щоб спробувати одержати часовий ряд з ясно вираженим лінійним трендом. Якщо це вдається, то до отриманого ряду застосовують методи обчислення тренда, описані вище, а потім зворотним перетворенням вертаються до вихідного ряду.
Після виявлення тренду залишається завдання описати ті коливання, які часовий ряд робить навколо цього тренда. Адже ясно, що тренд - це просто тенденція. На ній будувати прогнози ризиковано, тому що в різні проміжки часу реальна ситуація може відхилятися, причому досить значно, від тренда в ту або іншу сторону. При цьому відхилення в одну сторону може принести прибуток, а в іншу - збитки. У технічному аналізі в цьому випадку говорять про осцилляторах. Методика аналізу осцилляторів до самого недавнього часу перебувала на дуже низькому, практично на доматематиченому рівні. Тільки в останні роки із приходом обчислювальної техніки й фахівців, що мають добру математичну освіту (вони дотепер реалізовували його в оборонній промисловості, що в усьому світі зараз перебуває в занепаді) при аналізі осцилляторів стали використатися досить сучасні методи (засновані на гармонійному й спектральному аналізі).