Система національних рахунків

Система національних рахунків (СНР) є одним з найважливіших інструментів державного регулювання в країнах ринкового господарства. Вона являє собою сукупність балансових таблиць, що відбивають на основі бухгалтерського принципу подвійного запису в агрегованому вигляді економічний оборот у масштабі країни.

Сучасний розвиток СНР почалося в 1930 р., коли після світової економічної кризи 1929-1933 р. стало ясно, що винятково стихійний характер розвитку капіталістичної економіки складає не перевагу, а, скоріше, небезпека для суспільства. Виникла проблема активної участі держави в керуванні економічним розвитком. Відповідно на перший план висунулося завдання комплексного макроекономічного аналізу й прогнозування, що дозволяють створювати потрібну модель суспільства.

Розвиток світової економіки й економічної науки із застосуванням математичних методів і міжгалузевого балансу дозволило створити високоефективну систему національних рахунків, узагальнену під егідою ООН і використовувану у всіх розвинених країнах.

Принципове розходження методології СНС і БНГ полягає у визначенні сфери виробництва. Під виробництвом у СНС розуміється соціально-організована діяльність по створенню благ і послуг. У виробничу діяльність, крім товарного виробництва, включається нетоварне виробництво державних органів і домашніх господарств.

Інша найважливіша особливість методології СНР полягає в тому, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість, що відповідає в термінології БНГ умовно чистої продукції.

Повна вартість (валовий випуск) благ або послуг, вироблених якою-небудь галуззю або групою виробників, включає, крім доданої вартості, також і проміжне споживання.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва в створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість у СНР як внесок кожного окремого виробника розглядається не стосовно продукту, а стосовно виробника.

На відміну від балансу національного господарства національне рахівництво розглядає процес суспільного відтворення одночасно у двох аспектах: як баланс виробництва й споживання благ і послуг, з одного боку, і як процес створення й розподілу доходів, з іншої.

Одним із основних завдань СНР є опис розподілу доходу, що виникає у виробництві. У масштабах економіки розташовуваний національний доход відповідає чистому внутрішньому продукту, скорегованому на сальдо доходів у відносинах із закордоном. Також подвійно враховується нагромадження, якому відповідає сума інвестицій (заощаджень) і сальдо кредитно-фінансових засобів.

Система національних рахунків оперує властивими їй економічними категоріями типу: інституціональні одиниці, економічні сектори, рахунки, що балансують статті й ін. Інституціональні одиниці виступають як базис одиниці обліку в СНС, під якими розуміються такі економічні одиниці або спільності, які мають єдність поводження й можуть самостійно володіти активами й відповідати за своїми обов'язками. Інституціональні одиниці вправі від свого імені приймати рішення, що стосуються економічної діяльності й проведення операцій з іншими інституціональними одиницями, тобто вони є юридичною особою. Економічні потоки, що відповідають діям інституціональних одиниць, є операціями. У СНР виділяються три види інституціональних одиниць: домашні господарства, юридичні й соціальні спільностіу вигляді корпорацій (під корпораціями в СНР розуміються також виробничі інституціональні одиниці, які юридично відділені від домашніх господарств) і неприбуткових установ, центральні, обласні й місцеві урядові заклади, а також фонди соцстраху.

Об'єднання інституціональних одиниць відповідно до того або іншого типу економічного поводження дозволяє розділити економіку на економічні сектори. Сектори економіки безпосередньо не відповідають названим трьом видам інституціональних одиниць. У системі національних рахунків, прийнятої ООН, виділяються чотири головних економічних сектори економіки:

А) Сектор нефінансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, які зайняті виробництвом реалізованих на ринковій основі товарів і послуг;

Б) Сектор фінансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, зайняті фінансовим посередництвом, а також допоміжною фінансовою діяльністю;

В) Загальурядовий сектор охоплює інституціональні одиниці, які відповідальні за прийняття політичних рішень, економічне регулювання, а також надають не ринкові послуги для особистого й колективного споживання й здійснюють перерозподіл національного доходу й багатства. До складу загальурядового сектора включаються центральні, місцеві органи управління, фонди соціального страхування й неприбуткові установи, підконтрольні урядовим органам;

С) Сектор домашніх господарств охоплює всіх фізичних осіб, які здійснюють в економіці функцію споживання, а також вироблені на ринковій основі товари й послуги, що виробляють (нефінансові), некорпорировані підприємства, що перебувають у володінні членів домашніх господарств, які неможливо відокремити від них ні з юридичної, ні з економічної точок зору.

Рахунки в СНР реєструють операції, пов'язані з деякими специфічними аспектами економічного життя. Балансуючими статтями в рахунках є найбільш значимі вимірники економічних явищ. Звичайно, в них відбивається головний зміст рахунку, та інформація, що є основою для складання наступних рахунків системи. Назва балансуючих статей пов'язані з тим, що вони являють собою результуючі показники рахунків і визначаються по залишковому принципі.

Всі балансуючі статті визначаються як “валові” і “очищені”ю “Валовими” є показники, обчислювальні з обліком величини споживання основного капіталу, а “очищеними” – показники, що не враховують величину споживання основного капіталу. “Очищені” балансуючі статті звичайно мають набагато більше, у порівнянні з “валовими”, аналітичне значення. Однак “валові” балансуючі статті звичайно простіше (мається на увазі статистика закордонних країн) піддаються розхункам. Для того щоб знайти компроміс між цими двома варіантами рішень у розглянутій системі, запропоновано використати двояке подання балансуючих статей, обчислювальних як на “валовий”, так і на “очищеної” основах.

Основною й найбільш розвитою формою подання економічних явищ у СНР є рахунки, які, як і система бухобліку, будуються за принципом подвійного запису. У рахунках всі потоки реєструються двічі: перший раз як надходження ресурсів або зміна пасивів, а другий – як використання наявних ресурсів або зміна активів. Саме цей принцип дозволяє здійснювати перевірку правильності складання всіх рахунків СНР.

Разом з тим слід зазначити, що рахунки не є єдиною можливою формою подання економічних явищ у СНР. Іншою такою формою є матрична. Яскравим прикладом використання матричної форми в СНР є міжгалузевий баланс. У матричному варіанті кожний рахунок представлений рядом парних рядків і стовпців. На відміну від рахунків, у матрицях кожна операція представлена єдиним записом, що відображається на перетинанні відповідних стовпців і рядків. Перевага матричної форми полягає в тім, що вона є дуже ємною по своїй інформаційній насиченості. Недоліком є те, що вона не надає можливості перевірити правильність складання рахунків. У СНР зроблена серйозна спроба зв’язати

При викладі взаємозв'язку основних явищ економічного обороту в СНР використається традиційний підхід – форма рахунків. Під економічним оборотом у макроекономіці розуміється циркулюючий в економічній системі потік товарів і послуг, що врівноважується зворотним потоком грошових платежів.

В основі побудови СНР лежить схема економічного обороту. Вона розглядається в умовах можливої нерівноваги економічної системи, а також з урахуванням зв'язків з іншими країнами. Для умови нерівноваги економічної системи характерне перевищення заощаджень над інвестиціями, або навпаки, що утворить чисті позички або чисті позики. Крім того, у СНР, на відміну від спрощеної схеми економічного обороту, показано, як у результаті кругообігу реальних і грошових потоків за обчислювальний проміжок часу змінюються багатство країни (активи) і її зобов'язання (пасиви) стосовно інших країн.

Зв'язок країни з іншими державами викликає необхідність вирахування рахунків у СНР як на “національній”, так і на “внутрішнійї” основах. “Національні” показники завжди пов'язані з національною економікою країни, що складається з інституціональних одиниць, які є резидентами економічної території країни, що поширюється й за її межі. “Внутрішні” показники характеризують діяльність як резидентних, так і нерезидентних інституціональних одиниць на географічній території країни. Необхідність виділення як “національних”, так і “внутрішніх” показників у СНР пов'язана з тим, що, наприклад, частина доходів може бути отримана резидентами країни за кордоном, тобто на економічній, а не на географічній території країни (у випадку, коли частина громадян-резидентів тимчасово працює за кордоном або коли фірми-резиденти частину своїх доходів одержують від економічної діяльності на території інших країн).

У СНР розрахунки показників як на “національній”, так і на “внутрішній” основах має велике аналітичне значення. Якщо, наприклад, величина національного продукту країни перевищує величину внутрішнього продукту, то це означає, що резидентні одиниці даної країни одержують на території інших держав більше доходів, чим нерезидентні одиниці на її власній території. Залежно від конкретних цілей макроекономічного аналізу можуть використатися як “національні”, так і “внутрішні” показники СНР. Наприклад, при аналізі виробництва найбільш прийнятні внутрішні показники, оскільки виробнича діяльність завжди має територіальну прив'язку. При аналізі потоку доходів більш аналітичну цінність представляють національні показники, оскільки вони дають уяву про те, якими доходами розташовує національна економіка (незалежно від того, де вони створені). Найбільш зручну можливість переходу від національних показників до внутрішнього надає платіжний баланс. У зв'язку із цим складання платіжного балансу країни на регулярній основі варто розглядати як одну з важливих передумов побудови всієї СНР.

Всі однорідні рахунки СНС об'єднані у відповідні блоки: “Поточні операції”, “Накопичувальні операції”, Балансові рахунки”, “Товари й послуги”, “Зовнішні операції”.

Всі рахунки, що входять у блок “Поточні операції”, пов'язані з першою фазою економічного обороту, виробництвом, утворенням і використанням доходів. Останньою балансуючою статтею всіх поточних рахунків є заощадження, тобто та частина доходів, створених у виробництві, що не була використана для кінцевого споживання. У правій частині всіх рахунків поточних операцій відобажають ресурси, у лівій – використання ресурсів для проведення поточних операцій. Кожний поточний рахунок як ресурси відображає, як правило, статтю попереднього рахунку, що балансує.

Таблиця 9.2

Рахунок присвоєння первинних доходів

Другою фазою економічного обороту є накопичувальні операції, які відбиваються в блоці “Накопичувальні операції”. Метою складання накопичувальних рахунків є відбиття зміни в активах, пасивах і чистій вартості (різниця між активами й пасивами) у розрізі кожного сектора й економіки в цілому. Тому форма побудови накопичувальних рахунків відрізняється від форми побудови поточних рахунків. У правій частині замість “ресурсів” відбиваються зміни пасивів і чистої вартості, а в лівій – замість “використання” – зміни в активах. Оскільки заощадження є балансуючою статтею всіх поточних операцій, те саме вони й становлять вхідний потік накопичувальних рахунків.

Таблиця 9.3

Рахунок капіталу

Балансові рахунки в СНР показують наявність у країні або певному секторі активів, пасивів і чистої вартості в момент складання балансу. У лівій частині балансових рахунків показуються активи, у правої – пасиви й чисту вартість. Всі балансові рахунки складаються із трьох самостійних балансів: баланс, що відкривається, зміни в балансі, баланс, що закривається.

Таблиця 9.4Зміна в балансі

У результаті поточних і накопичувальних операцій відбуваються створення, передача й погашення економічних вимог, підсумком чого є нагромадження в економіці певної кількості активів, пасивів і чистої вартості.

СНР являє собою логічно побудовану й внутрішньо взаємозалежну систему відображення економічних явищ, що охоплює реальні й грошові потоки в економіці, що може розглядатися як модель економічного обороту країни.