НЕПОСТІЙНІ

І

Н

Ч

І

Л

К

И

Ц

Е

Н

ПОСТІЙНІ

Схема 3.1. Класифікація кон’юнктурноутворюючих факторів

Особливості та умови сучасного економічного розвитку господарства дають підставу говорити про модифікацію відтворюючих циклів. Це обумовлено тим, що, по-перше, у сучасних умовах скорочується тривалість циклів, оскільки темпи морального старіння техніки прискорюють періодичність відновлення основного капіталу; по-друге, відбувається не тільки скорочення періодів відновлення основного капіталу, але і менше помітною стає сама їхня періодичність тому, що умови науково-технічного прогресу потребують майже безупинного відновлення капіталу; по-третє, сучасним циклам властива поступовість переходу до фази кризи, тобто замість кризового вибуху, характерного класичного циклу, відбувається начебто вповзання в кризу. По-четверте, сучасні кризи свідчать про посилення асинхронності циклічного розвитку ринкового господарства, у результаті нерівномірності розвитку ринкового господарства, у результаті нерівномірності економічного розвитку окремих країн.

Однієї із причин постійного чергування кризових падінь і проміжних підйомів, а, отже, причиною проміжних криз є структурні зрушення, пов’язані з послабленням, або посиленням позицій країни на світовому ринку і наявністю можливості збуту продукції. Проміжні кризи, тимчасово вирішуючи виниклі протиріччя, пом’якшують гостроту циклічної кризи. Поряд із проміжними кризами розрізняють часткові кризи, що відрізняються від циклічних криз і охоплюють окремі галузі виробництва або обертання. Часткові кризи нерідко передують періодичній загальній кризі і, якщо вони занадто загострюються, то тільки послабляють загальну кризу і пом’якшують її гостроту.

У силу диспропорційності розвитку окремих галузей, кожна з них наштовхується на вузькі рамки ринку і переживає кризу збуту на фоні загального циклічного підйому. Часто це пов’язано ще і з тим, що в ході конкурентної боротьби будь-яка галузь зазнає поразки з боку більш удалого супротивника. Так, грошовий ринок, як і будь-який інший, може мати свої власні кризи, при яких прямі розлади в промисловості грають лише підпорядковану роль або навіть не грають ніякої ролі. Приміром, розрізняють грошову кризу, як момент у промислових і торгових кризах, від часткових криз, що уражають тільки сферу грошового обігу. Це такі кризи, центром руху яких є грошовий капітал, а безпосередньою сферою – банки, біржі, фінанси. Особливістю проміжних і часткових криз, що відрізняють їх від циклічних криз, є їхня неперіодичність.

Науковий аналіз ринкової кон’юнктури потребує знання характерних ознак кожної фази циклу й умов переходу з однієї фази в іншу, оскільки основні повороти в русі кон’юнктури відбуваються саме при такому переході. Одна кон’юнктура властива фазі кризи і цілком інша – фазі підйому. При цьому цикли різної довжини породжуються взаємодією різноманітних елементів у структурі економіки, хоча загальна логіка розвитку циклу залишається незмінною.

Діловий цикл (7-11 років), у якому ключовими чинниками, що визначають термін коливань, є тривалість типових у даній підсистемі господарства лагів у прийнятті рішень і тривалість виробничих процесів, - з’являється як результат взаємодії попиту і зайнятості й може генеруватися в рамках одного виробничого сектора. Середній цикл (15-25 років) є результатом змін у сполученні чинників виробництва (праці і капіталу), а процес нагнітання надлишкового попиту в секторі виробництва засобів виробництва – найбільш важливою і фундаментальною причиною циклічності. Особливістю цього сектора економіки є його спроможність до багатократного збільшення імпульсу надлишкового попиту, що надійшов із сектора, який виробляє предмети споживання. Технологічні ланцюжки в цьому секторі тісно переплетені й утворять свого роду петлі, які здатні на багатократні збільшення надлишкового попиту. Подібний механізм поданий на схемі 3.2.

Низький рівень ділової активності в системі виробництва засобів виробництва (СВЗВ) супроводжується повільним розширенням виробництва з метою задоволення росту власних потреб у відновленні капіталу. Це веде до росту заробітної плати у СВЗВ, відтоку в цей сектор робочої сили із системи виробництва предметів споживання (СВПС) і, як наслідок, до росту попиту з боку СВПС на капітал із метою заміщення вибулих робітників. Збільшення попиту за описаною вище схемою веде до надвиробництва в СВЗВ і перенасичення капітальними благами СВПС, що спричиняє за собою падіння попиту на капітал, скорочення виробництва та зростання безробіття в СВЗВ. Ріст безробіття чинить тиск на зниження оплати праці і відповідно виробничих витрат на ці цілі в порівнянні із цінами на капітальні блага.

Схема 3.2. Механізм обернених зв’язків, який генерує циклічність економічного розвитку в системі виробництва засобів виробництва

Цим обумовлюється перевага найму додаткової кількості зайнятих у порів-нянні із вкладеннями в устаткування, що ще більше посилює падіння попиту на капітальні блага і сприяє поглибленню кризи у СВЗВ. Згодом, по мірі амортизації, надлишкові потужності розсмоктуються, і цикл починається спочатку (схема 3.1.3). Таким чином, у фазі пожвавлення спостерігається ріст капіталовкладень і зайнятості; у фазі підйому рівень зайнятості стабілізу-ється, у той час як капіталовкладення продовжують рости; у фазах спаду і депресії рівень зайнятості знижується, а капіталовкладення скорочуються.

Виробництво основного капіталу для СВПС

Праця в СВЗВ

Витрати виробництва в СВЗВ

Бажане виробництво в СВЗВ

Праця в СВПС

Виробництво основного капіталу в СВЗВ

Бажане виробництво в СВПС

Замовлення (попит) на основний капітал

Ціни на капітальні блага

ССС

Схема 3.3. Механізм впливу факторів праці та капіталу на нерівномірність і стійкість коливань економічного розвитку

Важливим інструментом впливу на обсяг капіталовкладень, а також на загальногосподарську і товарну кон’юнктуру є регулювання попиту на капітал шляхом зміни ставки облікового відсотку, розмір якого визначається співвідношенням попиту і пропозиції позичкового капіталу, що змінюється в залежності від стану виробництва.

Рух ставки облікового відсотку тісно пов’язаний із фазами циклу. Так, за ростом цін у фазах пожвавлення і росту з деяким лагом випливає збільшення номінальної ставки відсотку, внаслідок чого реальна ставка відсотку знижується, створюючи під час буму додатковий стимул до інвестицій і посилюючи, таким чином, коливання. З досягненням системою верхньої поворотної точки (піку) відбувається різке падіння попиту, що викликає зниження цін і збільшення реальної ставки відсотку.

У момент найбільшого розриву між обсягом замовлень і наявністю виробничих потужностей досягає свого максимуму інфляція. Цей розрив породжується перевищенням замовлень над продажами (яке спостерігається під час підйому і різко знижується до негативних величин із початком спаду) і збільшенням тривалості виконання замовлень (котре різко зростає на початку підйому, потім знижується, досягаючи нормального розміру в момент піку, після чого різко падає). Номінальна ставка відсотку, що підвищується слідом за ростом цін із деяким лагом, досягає максимуму в момент досягнення системою верхньої зворотної точки, а наступне за цим падіння попиту і цін (або вповільнення їхнього росту) викликає подальше підвищення реальної ставки відсотку.

Зі збільшенням схильності виробництва до інвестицій, що посилюється низькою реальною ставкою відсотку, росте обсяг сукупної заборгованості, який супроводжується збільшенням кількості грошей в обертанні. З падінням попиту і перенакопиченням капіталу його обіг сповільнюється і можливості погашення боргів зменшуються, а загальна сума заборгованості збільшується. Внаслідок сильного висхідного моменту в русі грошей і боргів, що переноситься в спекулятивні операції, заборгованість росте ще якийсь час після проходження системою верхньої поворотної точки, досягаючи максимуму трохи пізніше піка, а потім із падінням кон’юнктури поступово розсмоктується. Падіння інвестиційної активності спричинює за собою недовантаження потужностей у СВПС , що веде до падіння попиту на працю і зростання безробіття. Останній викликає падіння попиту на предмети споживання, а зниження доходів у СВЗВ спричинює за собою ще більше зниження інвестицій і подальший спад ділової активності у СВЗВ і т.д. Таким чином, створюється мультиплікатор обернених зв’язків, що породжує спіраль посилення кризи. У крайніх випадках спіраль “заборгованість-інфляція” викликає розлад банківської системи.

Крім перерахованих процесів певні корективи в цикл відтворення вносить політика державного регулювання, що впливає на загальногосподарську і товарну кон’юнктуру. Антициклічна політика, націлена на боротьбу з нега-тивними наслідками ділового циклу, може підсилити кон’юнктурні колива-ння і посилити фазу депресії в довгій кон’юнктурній хвилі. Очевидно, наприклад, що традиційне стимулювання інвестицій приносить позитивний ефект у боротьбі з депресією в діловому циклі, а у фазі депресії довгої кон’юнктурної хвилі, коли основною проблемою є надлишок, може лише поглибити кризу. Точно так спроби подолання низької ліквідності за допомогою збільшення кількості грошей не досягають цілі, оскільки наступне зростання цін знову погіршує ліквідність. Орієнтована на короткострокові цілі політика уряду, так звані стабілізуючі механізми, спрямована на боротьбу із симптомами, а не із причинами кризи, відтягує тим самим розмах довгострокових кон’юнктурних коливань. Так, резервна система Національного банку, забезпечуючи грошима комерційні банки, у той час як вони повинні збанкрутувати, сприяє підйому хвилі надлишкового попиту, посилюючи довгохвильові кон’юнктурні коливання.

Підвищений попит, який штучно створюється урядом, може зчинити на деякий відрізок часу певний вплив на кон’юнктуру як загальногосподарську, так і конкретного товарного ринку, сприяючи збільшенню обсягів виробництва і торгівлі понад її природні можливості. При цьому необхідно мати на увазі, що сила такого впливу на окремі галузі та кон’юнктуру окремих товарних ринків різноманітна і залежить від того, яка питома вага державного сектору в загальному обсязі виробництва кожної галузі. У результаті такого впливу в ряді галузей промисловості можуть отримати розвиток тенденції росту, що характеризуються крайньою нестійкістю, оскільки вони не завжди викликані потребами народного господарства країни, а підтримуються штучними заходами, що проводяться урядом.

Систематичне “викидання” значних коштів із боку держави на виробництво продукції, хоч і може тимчасово вплинути на хід циклу, у якійсь мірі послабити глибину і силу конкретної відтворювальної кризи, або навіть перервати її плин, проте в більш довгій перспективі такі витрати ведуть лише до загального погіршення економічного положення та послаблення темпів економічного розвитку. Фінансування “контрциклічних” заходів за рахунок випуску державних позик у період падіння кон’юнктури, коли зменшуються вкладення в основний капітал із боку приватного капіталу, з метою прискорення переходу до пожвавлення та інтенсифікації зростання виробництва також не являється виходом із положення, оскільки воно не ліквідує труднощі, а переносить їх з однієї площини в іншу.

Таким чином, вплив урядової політики регулювання на темпи і напрямки розвитку того, чи іншого ринку, або економіки країни, що проявляється в рості, чи скороченні державних витрат, у напрямку і динаміці державних капіталовкладень та зміні ставки облікового відсотку, може зчинити різноманітний вплив на кон’юнктуру: або сприяти розвитку внутрішніх тенденцій, властивих даній фазі відтворювального циклу, і, таким чином, прискорити перехід у наступну фазу, або протидіяти розвитку внутрішніх закономірностей і в цьому випадку може загальмувати перехід у наступну фазу циклу, не змінюючи при цьому напрямок загальної тенденції і динаміку ринкового розвитку.

Поряд з основним чинником – механізмом нагнітання надлишкового попиту в СВЗВ – свій внесок у генерування коливань кон’юнктури вносять і інші властиві ринковому відтворенню процеси. Кожний із них пов’язаний зі своїм аспектом циклічності кон’юнктури і відображається в динаміці відповідних макроекономічних показників. Різний час проходження поворотних точок циклічної хвилі показниками валового національного продукту (ВНП), індексом цін, рівнем безробіття, завантаженістю потужностей, граничною ефективністю праці і капіталу, та іншими пояснюється специфікою зворотних зв’язків, що чинять вплив на рух кожного показника.

Особливості та умови сучасного економічного розвитку господарства дають підставу говорити про модифікацію відтворюючих циклів. Це обумовлено тим, що, по-перше, у сучасних умовах скорочується тривалість циклів, оскільки темпи мо­рального старіння техніки прискорюють періодичність відновлення основного капі­талу; по-друге, відбувається не тільки скорочення періодів відновлення основного капіталу, але і менше помітною стає сама їхня періодичність тому, що умови нау­ково-технічного прогресу потребують майже безупинного відновлення капіталу; по-третє, сучасним циклам властива поступовість переходу до фази кризи, тобто замість кризового вибуху, характерного для класичного циклу, відбувається начеб­то вповзання в кризу. По-четверте, сучасні кризи свідчать про посилення асинхронності циклічного розвитку ринкового господарства, у результаті нерівномірності економічного розвитку окремих країн.

Механізм циклічних коливань в економічній динаміці пояснюється низкою обставин. По-перше, безперервність соціально-економічного прогресу сполучується з дискретністю окремих його періодів ("ступенів"), кожний з яких викликається пе­вним імпульсом, що має власну тривалість. Формально він може бути поданий ло­гічною кривою, а послідовність періодів - проілюстрована як ступені розвитку (рис.3.1). Щодо пунктирної лінії (яка усереднює), крива у=:0(Х), що характеризує еко­номічний розвиток, приймає вигляд коливань. Кожна із хвиль може очевидним чи­ном бути розділена на етапи або послідовні фази розвитку. При цьому лінія, що усереднює, не обов'язково є прямою, а може сама мати форму логісти.

У - рівень еконо­мічного розвитку

час

0 і 21 Зі

Рисунок 3.1. Довготривалий економічний розвиток.

По-друге, підсумкова крива розвитку може бути подана у вигляді суми коли­вальних процесів із різноманітною частотою відносно деякої лінії, що усереднює (тренду). Підсумкова крива являє собою суперпозицію хвиль кратних довжин. Ко­жному етапу і кожній фазі довгої хвилі відповідає хвиля (або цикл) меншої довжи­ни (рис.3.2.). У результаті накладення хвиль різної довжини в силу наявності окремих імпульсів і перехідних процесів підсумковий тренд стає розмитим, і варто говорити не стільки про визначення довжини, скільки про діапазони довжин хвиль.

Річні хвилі є етапами або фазами самих коротких ділових циклів. Діапазон тривалості цих циклів складає 2-4 роки, а середня арифметична довжина хвилі до­рівнює 3 рокам. Відповідно для всіх хвиль великих довжин діапазони їхньої трива­лості і середні довжини хвиль можуть бути визначені по тій самій логіці (із вказів­кою етапів і фаз). Якщо визначити середні геометричні значення по діапазонам, то вони усі виявляються кратними приблизно 7 рокам.( табл. 3.2).

Поряд із циклічними кризами плин деяких циклів ускладнюється гострими порушеннями ходу відтворення, що переривають піднімальну фазу циклу. Такі пе­рерви у фазі, що носять частково місцевий, а частково спеціальний характер, нази­вають проміжними кризами або потрясіннями.

Рис. 3.2. Суперпозиція економічних коливань (відхилення від тренду)

1- 4 – довгі хвилі

Проміжні кризи поширюються на багато галузей економіки. Вони виникають у період підйому, коли не вичерпані ще можливості подальшого зростання вироб­ництва. Проміжні кризи на відміну від циклічних не супроводжуються різким ско­роченням вкладень в основний капітал, тому диспропорції, які виникають, долають

Таблиця 3.2.

Умовний розподіл коливань по довжинах хвиль.

ся відносно швидко і носять зовсім інший характер, чим під час циклічної кризи. Проміжні кризи є лише перервами в розгортанні піднімальної фази циклу, тоді як циклічна криза є кінцем одного і початком нового промислового циклу.

Однієї із причин постійного чергування кризових падінь і пропасних підйо­мів, а, отже, причиною проміжних криз є структурні зрушення, пов'язані з послаб­ленням або посиленням позицій країни на світовому ринку і наявністю можливості збуту продукції. Проміжні кризи, тимчасово вирішуючи виниклі протиріччя, пом'я­кшують гостроту циклічної кризи. Поряд із проміжними кризами розрізняють част­кові кризи, що відрізняються від циклічних криз і охоплюють окремі галузі вироб­ництва або оберту. Часткові кризи нерідко передують періодичній загальній кризі і, якщо вони занадто загострюються, то тільки послаблюють загальну кризу, і пом'як­шують її гостроту.

У силу диспропорційності розвитку окремих галузей, кожна з них наштовху­ється на вузькі рамки ринку і переживає кризу збуту на фоні загального циклічного підйому. Часто це пов'язано ще і з тим, що в ході конкурентної боротьби будь-яка галузь зазнає поразки з боку більш удалого супротивника. Так, грошовий ринок, як і будь-який інший, може мати свої власні кризи, при яких прямі розлади в промис­ловості грають лише підпорядковану роль, або навіть не грають ніякої ролі. Примі­ром, розрізняють грошову кризу, як момент у промислових і торгових кризах, від часткових криз, що уражають тільки сферу грошового обігу. Це такі кризи, центром руху яких є грошовий капітал, а безпосередньою сферою - банки, біржі, фінанси. Особливістю проміжних і часткових криз, що відрізняють їх від циклічних криз, є їхня неперіодичність.

Науковий аналіз ринкової кон'юнктури потребує знання характерних ознак кожної фази циклу й умов переходу з однієї фази в іншу, оскільки основні повороти в русі кон'юнктури відбуваються саме при такому переході. Одна кон'юнктура вла­стива фазі кризи і цілком інша - фазі підйому. При цьому цикли різної довжини по­роджуються взаємодією різноманітних елементів у структурі економіки, хоча за­гальна логіка розвитку циклу залишається незмінною.

Діловий цикл (3-7 років), у якому ключовими чинниками, що визначають термін коливань, є тривалість типових у даній підсистемі господарства лагів у при­йнятті рішень і тривалість виробничих процесів, - з'являється як результат взаємо­дії попиту і зайнятості й може генеруватися в рамках одного виробничого сектора. Середній цикл (15-25 років) є результатом змін у сполученні чинників виробництва (праці і капіталу), а процес нагнітання надлишкового попиту в секторі виробництва засобів виробництва - найбільш важливою і фундаментальною причиною циклічно­сті. Особливістю цього сектора економіки є його спроможність до багатократного збільшення імпульсу надлишкового попиту, що надійшов із сектора, який виробляє предмети споживання. Технологічні ланцюжки в цьому секторі тісно переплетеш й утворять свого роду петлі, які здатні на багатократні збільшення надлишкового по­питу. Наприклад, підвищення попиту на сталь неминуче спричиняє зростання по­питу на металургійне встаткування. Останній викликає з деяким лагом подальше збільшення попиту на сталь. Подібний механізм поданий на схемі 3.4.

Поряд із механізмом, пов'язаним з ефектом "самозамовлення", що лежить за деякими теоріями (наприклад, групи вчених із Масачусетського технологічного ін­ституту) в основі циклічності кон'юнктури, виділяють й інші процеси, які вплива­ють на нерівномірність і стійкість коливань економічного розвитку.

Низький рівень ділової активності в системі виробництва засобів виробницт­ва (СВЗВ) супроводжується повільним розширенням виробництва з метою задово­лення росту власних потреб у відновленні капіталу. Це веде до росту заробітної плати у СВЗВ, відтоку в цей сектор робочої сили із системи виробництва предметів споживання (СВПС) і, як наслідок, до росту попиту з боку СВПС на капітал із ме­тою заміщення вибулих робітників. Збільшення попиту за описаною вище схемою веде до надвиробництва у СВЗВ і перенасичення капітальними благами СВПС, що спричиняє за собою падіння попиту на капітал, скорочення виробництва та зростання безробіття у СВЗВ. Ріст безробіття чинить тиск на зниження оплати праці і відповідно виробничих витрат на ці цілі в порівнянні із цінами на капітальні блага.

Схема 3. 4. Механізм обернених зв'язків, який генерує циклічність економічного розвитку в машинобудуванні.

Цим обумовлюється перевага найму додаткової кількості зайнятих у порівнянні із вкладеннями в устаткування, що ще більше посилює падіння попиту на капітальні блага і сприяє поглибленню кризи у СВЗВ. Згодом, по мірі амортизації, надлишкові потужності розсмоктуються, і цикл починається спочатку (схема 3.4.). Таким чином, у фазі пожвавлення спостерігається ріст капіталовкладень і зайнятості; у фазі підйо­му рівень зайнятості стабілізується, у той час як капіталовкладення продовжують рости; у фазах спаду і депресії рівень зайнятості знижується, а капіталовкладення скорочуються.

Важливим інструментом впливу на обсяг капіталовкладень, а також на за­гальногосподарську і товарну кон'юнктуру являється регулювання попиту на капі­тал шляхом зміни ставки облікового відсотку, розмір якого визначається співвід­ношенням попиту і пропозиції позичкового капіталу, що змінюється в залежності від стану виробництва.

Рух ставки облікового відсотку тісно пов'язаний з фазами циклу. Так, за рос­том цін у фазах пожвавлення і росту з деяким лагом слідує збільшення номінальної ставки відсотку внаслідок чого реальна ставка відсотку знижується, створюючи під час буму додатковий стимул до інвестицій і посилюючи, таким чином, коливання. З досягненням системою верхньої поворотної точки (піку) відбувається різке падіння попиту, що викликає зниження цін і збільшення реальної ставки відсотку.

В момент найбільшого розриву між обсягом замовлень і наявністю виробни­чих потужностей досягає свого максимуму інфляція. Цей розрив породжується пе­ревищенням замовлень над продажами (яке спостерігається під час підйому і різко знижується до негативних величин з початком спаду) і збільшенням тривалості ви­конання замовлень (котре різко зростає на початку підйому, потім знижується, до­сягаючи нормального розміру в момент піку, після чого різко падає). Номінальна ставка відсотку, що підвищується слідом за ростом цін із деяким лагом, досягає ма­ксимуму в момент досягнення системою верхньої зворотної точки, а наступне за цим падіння попиту і цін (або уповільнення "їхнього росту) викликає подальше під­вищення реальної ставки відсотку.

Регулярно діючим чинником, що впливає на кон'юнктуру ринкового госпо­дарства в період перебування економіки у фазі кризи, є інфляція - як наслідок дефі­циту державного бюджету і випуску маси грошей в обертання. Як відзначає англій­ський економіст А.Пігу: "Інфляція "призводить" до зниження купівельної спромо­жності приватних громадян, а уряду дозволяє набувати більшої кількості товарів і послуг та являє для суспільства приховану форму оподатковування.

Проте інфляція знецінює не тільки гроші, але і державні позики, які звужують ри­нок державних цінних паперів, посилюючи тим самим інфляційний процес та при­мушуючи ще в більших розмірах випускати в обертання нові гроші. Інфляція, ви­кликаючи ріст цін на товари, сприяє падінню купівельної спроможності грошей та завдає "удар" усій системі кредитування, і особливо довгострокового, що утрудняє відновлення основного капіталу, знецінює амортизаційні фонди промисловості та транспорту і тим самим порушує нормальний хід процесу відтворення. Поряд з цим інфляція тимчасово створює сприятливу кон'юнктуру для реалізації товару в краї­нах, які мають більш високий курс валюти. Проте в міру вирівнювання курсів ва­лют можливість валютного демпінгу зменшується і сприятлива інфляційна кон'юн­ктура зникає.

Під час кризи вся кредитна система ринкової економіки відчуває величезну напругу: виробництво різко знижує обернений притік капіталів і зменшує можливо­сті погашення кредитів у визначений термін, попит на нові кредити для самих не­відкладних платежів винятково великий, оскільки, надаючи кредит під час кризи, кредитор йде на великий ризик. Таким чином, зниження облікового відсотку прово­диться з метою стимулювання капіталовкладень, а його підвищення повинне спри­яти їхньому скороченню. Зміни в обсязі капіталовкладень спричинюють самий без­посередній вплив на кон'юнктуру товарних ринків, і насамперед на кон'юнктуру ринку машин та устаткування, оскільки 60-70% усіх вкладень, як правило, витрача­ється на закупівлю продукції машинобудування. У свою чергу, розширення або скорочення виробництва в машинобудівній промисловості впливає на кон'юнктуру багатьох ринків сировини і напівфабрикатів.

Зі збільшенням схильності виробництва до інвестицій, що посилюється низь­кою реальною ставкою відсотку, росте обсяг сукупної заборгованості, який супро­воджується збільшенням кількості грошей в обертанні. З падінням попиту і перенакопиченням капіталу його обіг сповільнюється і можливості погашення боргів зме­ншуються, а загальна сума заборгованості збільшується. У наслідок сильного вис­хідного моменту в русі грошей і боргів, що переноситься в спекулятивні операції, заборгованість росте ще якийсь час після проходження системою верхньої поворо­тної точки, досягаючи максимуму трохи пізніше піка, а потім із падінням кон'юнк­тури поступово розсмоктується. Падіння інвестиційної активності спричинює за собою недовантаження потужностей у СВПС, що веде до падіння попиту на працю і зростання безробіття. Останній викликає падіння попиту на предмети споживання, а зниження доходів у СВЗВ спричинює за собою ще більше зниження інвестицій і подальший спад ділової активності у СВЗВ і т.д. Таким чином, створюється мульти­плікатор обернених зв'язків, що породжує спіраль посилення кризи. У крайніх ви­падках спіраль "заборгованість-інфляція" викликає розлад банківської системи.

Крім перерахованих процесів певні корективи в цикл відтворення вносить політика державного регулювання, що впливає на загальногосподарську і товарну кон'юнктуру. Антициклічна політика, націлена на боротьбу з негативними наслід­ками ділового циклу, може підсилити кон'юнктурні коливання і посилити фазу де­пресії в довгій кон'юнктурній хвилі. Очевидно, наприклад, що традиційне стиму­лювання інвестицій приносить позитивний ефект у боротьбі з депресією в діловому циклі, а у фазі депресії довгої кон'юнктурної хвилі, коли основною проблемою є надлишок потужностей, може лише поглибити кризу. Точно так спроби подолання низької ліквідності за допомогою збільшення кількості грошей не досягають цілі, оскільки наступне зростання цін знову погіршує ліквідність. Орієнтована на корот­кострокові цілі політика уряду, так звані стабілізуючі механізми, спрямована на бо­ротьбу із симптомами, а не із причинами кризи, відтягує тим самим розмах довго­строкових кон'юнктурних коливань. Так, резервна система Національного банку, забезпечуючи грошима комерційні банки, у той час як вони повинні збанкрутувати, сприяє підйому хвилі надлишкового попиту, посилюючи довгохвильові кон'юнкту­рні коливання.

Підвищений попит, який штучно створюється урядом, на деякі види машин, устаткування і матеріалів, може зчинити на деякий відрізок часу певний вплив на кон'юнктуру як загальногосподарську, так і конкретного товарного ринку, сприяю­чи збільшенню обсягів виробництва і торгівлі понад її природні можливості. При цьому необхідно мати на увазі, що сила такого впливу на окремі галузі та кон'юнк­туру окремих товарних ринків різноманітна і залежить від того, яка питома вага державного сектору в загальному обсязі виробництва кожної галузі. У результаті такого впливу в ряді галузей промисловості можуть отримати розвиток тенденції росту, що характеризуються крайньою нестійкістю, оскільки вони не завжди ви­кликані потребами народного господарства країни, а підтримуються штучними за­ходами, що проводяться урядом.

Систематичне "викидання" значних коштів із боку держави на виробництво продукції, хоч і може тимчасово вплинути на хід циклу, у якійсь мірі послабити глибину і силу конкретної відтворювальної кризи або навіть перервати її плин, про­те в більш довгій перспективі такі витрати ведуть лише до загального погіршення економічного положення та послаблення темпів економічного розвитку. Фінансування "контрциклічних " заходів за рахунок випуску державних позик у період па­діння кон'юнктури, коли зменшуються вкладення в основний капітал із боку прива­тного капіталу, з метою прискорення переходу до пожвавлення та інтенсифікації зростання виробництва також не являється виходом із положення, оскільки воно не ліквідує труднощі, а переносить "їх з однієї площини в іншу.

Таким чином, вплив урядової політики регулювання на темпи і напрямки розвитку того, чи іншого ринку, або економіки країни, що виражається в зростанні, чи скороченні державних витрат, у напрямку і динаміці державних капіталовкладень та зміні ставки облікового відсотку, може зчинити різноманітний вплив на кон'юнк­туру: або сприяти розвитку внутрішніх тенденцій, властивих даній фазі відтворювального циклу, і такий чином прискорити перехід у наступну фазу, або протидіяти розвитку внутрішніх закономірностей і в цьому випадку може загальмувати перехід у наступну фазу циклу, не змінюючи при цьому напрямок загальної тенденції і ди­наміку ринкового розвитку.

Поряд з основним чинником - механізмом нагнітання надлишкового попиту у СВЗВ - свій внесок у генерування коливань кон'юнктури вносять і інші властиві ринковому відтворенню процеси. Кожний із них пов'язаний зі своїм аспектом циклі­чності кон'юнктури і відображається в динаміці відповідних макроекономічних по­казників. Різний час проходження поворотних точок циклічної хвилі показниками валового національного продукту (ВНП), індексом цін, рівнем безробіття, заванта­женістю потужностей, граничною ефективністю праці і капіталу, та іншими пояс­нюється специфікою зворотних зв'язків, що чинять вплив на рух кожного показни­ка.

Наявність в економічній динаміці різноманітних періодичних коливальних рухів робить загальний рух дуже нерівномірним, породжуючи проблему його роз­кладу на прості складові. З переміщенням центру досліджень в область вивчення внутрішнього механізму довгохвильових та довгострокових кон'юнктур­них коливань неминуче виникає питання про співвідношення фаз довгої хвилі та економічних циклів меншої довжини.

Імітація економічних циклів різної тривалості показала, що макроекономічні коливання різного типу впливають один на одного за допомогою нелінійних зворо­тних зв'язків, у результаті чого кожний довгий цикл охоплює ціле число середніх циклів Кузнеця, а кожний з останніх - ціле число ділових циклів.

Повертаючись до розгляду причин, що породжують економічні коливання, варто зауважити, що в реальній дійсності, "обтяженій" усілякими численними обурюючими чинниками, синхронізація економічних циклів не може спостерігатися так само чітко, як у моделі. Проте тенденція до такої синхронізації, очевидно, дійс­но існує. Взаємозв'язки перемінних економічної системи, що обумовлюють флукту­ації економічних показників, діють поперемінно, то вбік збільшення відхилень від тренду, то в напрямку зменшення. При цьому начебто саме по собі знімається пи­тання про причини виходу системи з рівноваги, про механізми залучення економіки в кризу і її подолання. І хоча в імітаційних моделях уводиться деяка "першопричина" (економічних циклів) у вигляді раптового збільшення попиту, в інтерпретаціях усе ж підкреслюється їхній характер, що самопідтримується. "Якось розпочавшись, - звертають увагу деякі автори, - цикли продовжуються із чіткою ам­плітудою. Хвилясті рухи є результатом спроб господарчих суб'єктів подолати дефі­цит капіталу перед небезпекою тривалих затримок у виконанні замовлення на осно­вні фонди. Тенденція до циклічних коливань обумовлена нестабільними позитив­ними зворотними зв'язками, що оточують процес само замовлення ".

Стохастичні відхилення системи від рівноважного стану рано чи пізно при­водять до сильного "збурення", достатнього для виникнення періодичних коливань, що потім відтворюються ендогенно.

Економічні цикли обумовлюють, у свою чергу, періодичність нововведень. Пожвавлення використовує винаходи та нововведення, які не могли знайти засто­сування у фазі попереднього підйому. Освоєння цих винаходів потребує впрова­дження відповідних нововведень. Переобладнання заводів іде на новій технічній основі, у промисловості розвивається нова структура - з новими енергоресурсами, транспортом, методами обробки, новими споживчими продуктами. Під час підйому, коли всі продукти націлені на підтримку високих темпів економічного росту, упро­вадження радикальних нововведень стає неможливим.

Інноваційній хвилі властива деяка "розмитість" або розбіжність фаз із хви­лею економічної кон'юнктури. "Нововведення в різноманітних областях, - підкрес­люють деякі науковці, - впроваджуються в різних фазах хвилі економічної кон'юнк­тури. Під час першої половини підйому - це технологічні нововведення (можливос­ті росту фірми лежать усередині її та пов'язані з технологіями, методами виробницт­ва, кваліфікацією персоналу), друга половина підйому вимагає від фірми акценту­вати увагу на захопленні і розширенні ринків, що змушує її впроваджувати продук­тивні нововведення. Під час спаду особливу роль грають нововведення в області управління - для збереження організації необхідні зміни в її структурі, стилі і мето­дах управління. Напруга, що росте, під час депресії потребує політичних і соціальних нововведень". Довга хвиля інноваційної активності визначається дов­гою хвилею економічної кон'юнктури. У русі останньої зі зміною кон'юнктури змі­нюється і схильність підприємців до ризикованих вкладень, а отже, і інтенсивність нововведень.

З наукової точки зору напрямок і інтенсивність відкриттів і винаходів у сфері техніки виробництва не випадкові, а є функцією запитів практичної дійсності і по­переднього розвитку науки та техніки. Проте вони можуть залишатися недійсними, доки не з'являться необхідні економічні умови для їхнього застосування. Вони не з'являються у великих масштабах ні під час підйому (коли не ризиковані інвести­ції), ні під час спаду (коли немає ліквідності). Лише з нормалізацією кредиту і до­статністю малої премії за ризик наступає час нововведень. Вони і є тим екзогенним шоком, який викликає в моделі криві росту і спаду (із ними пов'язане збільшення автономних інвестицій, що формують хвилеподібні коливання).

Американський економіст Р.М.Гудвін наступним чином описує зворотні зв'язки, що генерують періодичні економічні коливання. "Ринкове відтворення сти­мулюється очікуванням прибутку; коли підприємці бачать можливості зниження витрат або збільшення продажів, вони роблять капітальні вкладення. Останні гене­рують збільшення попиту, задоволення якого потребує нових вкладень. Цей лави­ноподібний процес згодом наштовхується на обмеженість трудових ресурсів. Ця обставина впливає на відтворення двояким чином. По-перше, наближення до ви­черпання трудових ресурсів веде до росту заробітної плати; останній із деякого мо­менту починає обганяти продуктивність праці, внаслідок чого падає прибутковість і стримуються подальші вкладення капіталу. По-друге, зі зниженням безробіття у фа­зі росту підтримка високих темпів останнього стає неможливою - неминуче впові­льнення економічного росту підриває перспективи капітальних вкладень - економі­чна система втягується в рівновагомий стан, обумовлений співвідношенням прибу­тків і витрат, та супроводжується надлишком основних фондів і оплати праці. Це стимулює пошук працезберігаючих інвестицій і нових ринків, що створюють зго­дом нові можливості прибуткових вкладень капіталу".

Чинником, що пояснює виникнення хвиль циклічності в ди­наміці господарського розвитку, служить відкриття і залучення в орбіту світового господарства нових територій. Цілком ясно, що це залучення історично відбуваєть­ся саме в періоди загострення потреби в розвитку і розширенні ринків збуту та си­ровини і, що межі цього залучення визначаються саме по мірі зазначеної потреби. Очевидно також, що не приводження нових країн і територій являється поштовхом великих її хвиль, а навпаки підвищення кон'юнктури, посилюючи темп госпо­дарської динаміки країн із ринковим типом господарювання, призводить до необ­хідності використання нових країн або нових ринків збуту та сировини.

Важливим визначальним сучасного положення ринкової економіки є факт розладу світової соціалістичної системи, що визначило розширення світового рин­кового господарства і збільшення можливості застосування капіталу високорозвинених країн ринкової системи господарювання.

У результаті сфера дії законів ринкового відтворення розширилася, і в рин­кового господарства зросли можливості для пом'якшення і подолання внут­рішніх протиріч, оскільки довгострокові угоди, що укладаються в сфері зовнішньо­економічних зв'язків, чинять певний стабілізуючий вплив на розвиток загальногос­подарської і товарної кон'юнктури ринкової економіки. У той же час кредити і суб­сидії, технічна і фінансова допомога розвинутих країн у створенні різноманітних об'єк­тів ринкової інфраструктури постсоціалістичних країн змінюють форми і масштаби їхньої взаємодії, приводячи до посилення їхнього впливу на циклічний розвиток, загаль­ногосподарську і товарну кон'юнктуру у світовому ринковому господарстві.

При цьому, у результаті енергетичної і сировинної кризи, яка розвивається в останні роки, позиції країн-експортерів паливно-сировинних ресурсів на світовому ринку помітно посилюються. Паралельно із цим валютно-фінансове положення ве­ликої групи країн, що розвиваються і які не мають цих ресурсів, у результаті росту цін на ці та інші імпортні товари і сировину різко погіршується. Тому необхідно знати в якій залежності від паливно-сировинних ресурсів знаходиться промисло­вість країни чи досліджуваний ринок. Крім того, по мірі подальшої індустріалізації країн із ринковою економікою, що розвивається, скорочення експорту готових ви­робів, при імпорті промислової продукції, який збільшується, у тому числі компле­ктного устаткування, посилюють залежність ринків обробної промисловості цих країн.

Виникнення кожної чергової хвилі зв'язується з появою нововведень, які вносять сильні екзогенні обурення в систему, що аналізується. Нововведення спри­чинюють за собою зміни структури цін, що викликає, у свою чергу, нові нововве­дення і т.і. Нововведення подвійно впливають на динаміку економічного росту: з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, з іншого боку - роблять неможливим продовження цього розширення в традиційних напря­мках. Нововведення порушують економічну рівновагу, вносячи обурення і неви­значеність в економічну динаміку, обумовлюючи перехід економічної системи з одного стану рівноваги в інший. Періодичність у появі нововведень спроможна ви­кликати циклічність в економічному розвитку.

Нерівномірний економічний розвиток являє собою послідовність несподіва­них підйомів, що супроводжуються не стільки впровадженням нововведень, скіль­ки обумовлюються цим впровадженням. Руйнація, яка викликана кластером ново­введень і носить утворюючий характер викликає спад у старих галузях і, з деяким лагом, нерівномірне розширення нових.

Г.Менш розділив усі нововведення на базисні (які формують нові галузі про­мисловості і нові види професій, відкривають нове поле людської діяльності) і по­ліпшуючі (технічні вдосконалення у вже сформованих галузях), що з'являються в ході практичної реалізації тих нових можливостей, які закладаються базисними но­вовведеннями.

Впровадження базисних нововведень відбувається нерівномірно, більша час­тина їх концентрується у фазі депресії довгої хвилі. У наступних її фазах із поши­ренням базисних нововведень відбувається "шторм" поліпшуючих, який завершує­ться впровадженням так званих псевдо-нововведень у фазі спаду. У цій фазі еконо­міка виявляється в стані технологічного пату: традиційні напрямки НТП вичерпую­ться, відповідні потреби насичуються, інноваційна активність падає, а споживчий попит, що слабшає, підтримується за допомогою різноманітних незначних змін, які стосуються, головним чином, зовнішнього вигляду виробів і створюють лише види­мість новизни.

Нерівномірність інноваційної активності Г.Менш пояснює особливостями функціонування ринкової економіки. "Орієнтуючись на поточний прибуток, - звер­тає він увагу, - підприємці керуються економічною кон'юнктурою, упускаючи з ви­ду довгострокові альтернативи технічного розвитку. До впровадження радикальних нововведень вони приступають тільки під тиском різкого падіння ефективності ка­пітальних вкладень у традиційних напрямках, коли вже накопичені значні надлиш­кові потужності та уникнути вповзання економіки у фазу глибокої затяжної депресії не вдається. У фазі депресії впровадження базисних нововведень виявляється єди­ною можливістю прибуткового інвестування і, зрештою, "нововведення" переборю­ють депресію". Але робиться це тоді, коли вже не вдається запобігти великі економічні збитки, які виникають, головним чином, через недалекоглядність госпо­дарчих і політичних керівників, що орієнтуються на короткострокові інтереси і по­точну кон'юнктуру і це дорого обходяться населенню країни.

Диспропорції можуть також виникнути через монополізацію ринку будь-якою групою. Вони викликають довгострокові наслідки на ринках чинників вироб­ництва, продукції. Зниження стимулів, яке при цьому відбувається, викликає лан­цюгову реакцію монополізації у всьому господарстві. Монополізація в сфері вироб­ництва, державне регулювання і втручання знижують стимули до підприємництва і ведуть до економічного спаду. Чим довше продовжується спад, тим більше втрача­ють свою силу організовані групи, які викликають його. Усунення обурень повер­тає прибуток до більш високого рівня. Завдяки діям та активності аутсайдера нега­тивні тенденції, породжені монополіями, долаються, але по мірі підйому знову ви­никають умови для монополізації, проте завдяки інерції, вони дають про себе знати не відразу.

Сильна монополізація галузей промисловості створює монополіям сприятли­ві умови для впливу на кон'юнктуру, який здійснюється насамперед через ціни, тобто, чим вище ступінь концентрації виробництва і капіталу в тій чи іншій галузі, тим більше розрив між монопольними і немонопольними цінами, а отже, і най­більш просто й швидко, шляхом підвищення продажних цін, може бути збільшений прибуток. Крім цін, вплив монополій на кон'юнктуру проявляється також у динамі­ці випуску товарної маси в ході циклу відтворення. Отже, посилення ролі та зна­чення монополій призводить до деякого скорочення виробництва товарної маси в початковий період кризи, і в цьому розумінні можна сказати, що монополізація в деякій мірі обмежує амплітуду кон'юнктурних коливань у ході відтворювального циклу. Усе більший вплив на кон'юнктуру товарних ринків спричинюють міжнаро­дні монополії, які в умовах підштовхування науково-технічною революцією та не­обхідністю подальшого поглиблення і розширення міжнародного поділу праці все більше захоплюють сферу безпосереднього виробництва.

Зростання масштабів діяльності міжнародних монополій сприяє швидкому росту внутрішньофірмових постачань - від філій і дочірніх компаній до материнсь­кої компанії та назад. Наприклад, контракти на постачання чорних металів усе час­тіше укладаються між металургійними і машинобудівними підприємствами, що на­лежать (або контролюються) одною монополією.

Урезультаті розвитку цієї тенденції утворилися так звані "замкнуті" ринки, на яких поставки товарів лише зовнішньо мають форму торгової угоди. У дійсності це здебільшого не що інше, як постачальницька операція в рамках однієї монополії (акт покупки-продажу між двома дійсно незалежними одна від одної фірмами в да­ному випадку відсутній).

Природно, умови постачання товарів на таких "замкнутих" ринках можуть сильно відрізняться від тих, що укладаються на вільних ринках. Зокрема, ціни внутрішньо корпоративних постачань, так звані трансфертні, або передатні, ціни, фор­мально є зовнішньоторговельними цінами, але, оскільки вони встановлюються, ви­ходячи не з інтересів конкретного підприємства-постачальника чи підприємства-одержувача товару, а всієї монополії в цілому, їх рівень може значно перевищувати або бути нижче рівня цін вільного ринку.

От чому показники, що характеризують положення справ на таких "замкну­тих" ринках (ціни, умови платежу, динаміка відвантажень, терміни постачань і ті.), не в повній мірі відображаються кон'юнктурні зміни на вільних ринках, де угоди відбуваються на звичайних комерційних умовах, і це необхідно враховувати в пра­ктиці проведення кон'юнктурних досліджень. Водночас, поряд з посиленням моно­полізації виробництва продовжують існувати і розвиватися протидіючі цьому про­цесу тенденції, як-то: усе більш озлоблена і приймаюча нові форми конкурентна боротьба між національними і транснаціональними корпораціями, посилення про­тиріч між міжнародними монополіями й урядами тих країн, де знаходяться підпри­ємства цих монополій, загострення соціальних протиріч - між монополіями і спо­живачами.

У даний час наукові дослідження у всіх промислово розвинутих країнах про­водяться настільки інтенсивно та широко, що будь-яке відкриття, будь-яка нова продукція, випущена на ринок, дуже швидко втрачає свій монопольний характер. У цих умовах найшвидше використання результатів НДДКР у виробництві стає більш вигідним, ніж їхня консервація. Тому від політики стримування технічного прогресу монополії все більше переходять до політики його форсування. Це стало ще одною характерною рисою діяльності монополій на сучасному етапі.

Отже, науково-технічна революція, скорочуючи відновлення основного капі­талу в промисловості та сприяючи зростанню виробництва насамперед за рахунок випуску і використання нових більш продуктивних знарядь виробництва, діє як ка­талізатор у процесі ринкового відтворення. Проте на кон'юнктуру товарних ринків її вплив виявляється по-різному. На ринках нових прогресивних виробів спостері­гається зростання цін, перевищення попиту над пропозицією. З іншого боку, ко­н'юнктура ринків "морально постарілих" товарів різко погіршується. Таким чином, розуміння основних закономірностей розвитку і зміни техніко-економічних пара­дигм та їхнього зв'язку з інституціональною структурою суспільства складає надійну ос­нову для запобігання соціальної напруженості та конфліктів і розробки успішного господарської політики. її головною задачею постає виявлення специфічних рис нової техніко - економічної парадигми з метою визначення найкращих соціальних та інституціональних нововведень. Приклад такого успішного господарської політики продемонструвала Японія, де була створена система державних інститутів, що за­безпечують завчасну ідентифікацію ключового чинника нової техніко-економічної парадигми і перерозподіл ресурсів у ключові галузі. Результатом явився безпреце­дентний ривок в економічному розвитку Японії, у ході якого за трьох десятиліття відбулася радикальна перебудова структури японської економіки, зміна її місця в міжнародному поділі праці.

На відміну від И.Шумпетера і Г.Менша, М.Фрімен і його колеги розглядають кон'юнктурний підйом не як результат впровадження радикальних нововведень в одній або декількох галузях економіки і їх наступного розширення, а як результат дифузії техніко-економічної парадигми від декількох лідируючих секторів до всієї системи. Хоча більшість цих технологій з'являється ще в ході попередньої довгої хвилі, їх широке поширення стає можливим лише після ряду соціальних і інститу-ціональних змін.

Нерівномірність технічного розвитку різних галузей і секторів господарства являється фундаментальним фактом сучасного етапу економічного розвитку, обу­мовленого зміною техніко-економічних парадигм.

Нова техніко-економічна парадигма зароджується ще у фазі росту попере­дньої і довгий час розвивається в умовах неадекватного оточення. Погіршення еко­номічної кон'юнктури у фазі спаду домінуючої техніко-економічної парадигми чи­нить переважний вплив і на розподіл нової. Депресія охоплює не тільки традиційні, але і нові виробництва. Лише із принциповим перетворенням інституціональної структури створюються можливості для швидкого поширення нової парадигми у всій економічній системі.

Технологічна спряженість обумовлює синхронність розвитку взаємозалежних виробництв, що утворять цілісні макроекономічні комплекси, відтворення яких ба­гато в чому визначає коливання економічної кон'юнктури. Складові процеси техно­логічного укладу характеризуються певною спільністю техніч­них та інженерних рішень, які лежть у їхній основі, принципів організації виробництва. Їхнє розширення су­проводжується ростом споживання і виробництва відповідних видів конструкцій­них матеріалів, енергоносіїв, розвитком певної транспортної та інфляційної інфра­структури; спирається на використання трудових ресурсів необхідної кваліфікації і формує свій тип невиробничого споживання.

В умовах сучасної ринкової економіки становлення та зміна технологічних укладів проявляється у формі хвиль кон'юнктури. Життєвий цикл кожного техноло­гічного укладу складає етап техніко-економічного розвитку.

Аналізуючи взаємодію технологічних зсувів і нововведень із системою еко­номічних відношень як у ринкової, так і в централізовано керованій економіці, М.Досі вказує на властиве обом інституціональним структурам придушення потен­ційно ефективних нововведень і відхилення від найкращої технологічної траєкторії. Крім того, автор підкреслює наявність серйозного розриву між можливостями техно­логічних зсувів і спроможністю сучасної інституціональної структури економіки до їх сприйняття й освоєння.

Лише з досягненням домінуючим укладом меж росту і падінням прибутково­сті складових його виробництв починається масовий перерозподіл ресурсів у тех­нологічні ланцюги нового укладу. Цей процес супроводжується масовим знеціню­ванням капіталу, задіяного у виробництвах застарілого технологічного укладу, їхнім скороченням, погіршенням економічної кон'юнктури, поглибленням зовнішньотор­говельних протиріч, загостренням соціальної і політичної напруженості. Заміщення технологічних укладів потребує, як правило, відповідних соціальних і інституціональних нововведень, що не тільки знімають чи спрямовують у конструктивне рус­ло соціальну напруженість, але і прокладають дорогу масовому впровадженню тех­нологій нового укладу, відповідному йому типу споживання і способу життя.

Подолання депресії і перехід до стадії підйому нової довгої хвилі можливі лише після зміни та адаптації багатьох соціальних інститутів до потенціалу нових технологій. Лише після створення відповідної соціально - інституціональної струк­тури стає можливим довгострокове зростання.

Проте в умовах, коли домінуюче економічне оточення не готове до сприй­няття нової технологічної парадигми, існуючі соціально-економічні інститути наці­лені на захист сформованої технологічної структури та об'єктивно перешкоджають широкому розповсюдженню нових технологічних принципів. Прагнення сформованої інституціональної і соціальної структури захистити раніше зроблені витрати, і про­довжити існування сформованих технологічних систем здатне на подальше погір­шення економічного стану та зростання соціальної напруженості.

Сам же процес перерозподілу ресурсів відповідно до напрямків нового етапу техніко-економічного розвитку приймає в умовах сучасної ринкової економіки ха­рактер затяжної структурної кризи і супроводжується глибокою депресією, у силу властивого корпораціям і приватним особам прагнення захистити зроблені раніше вкладення, їх орієнтації на максимізацію поточного прибутку.

Принципи такого техніко-економічного розвитку лежать у сфері господарсь­ких відношень. Існуючий господарський механізм, що сформувався у своїх основ­них рисах у роки індустріалізації народного господарства, у даний час забезпечує лише відтворення всіх сформованих технологічних систем. У ньому відсутні еле­менти, спрямовані на оперативний перерозподіл ресурсів по мірі виникнення нових технологічних можливостей. Через це значна частина ресурсів виявляється задіяною у відтворенні застарілих технологічних систем, а розвиток нових техноло­гій обмежується можливостями внутрішніх накопичень.

Стратегічні помилки у визначенні пріоритетних напрямків техніко-економічного розвитку в економіці нашої країни мають вкрай важкі наслідки. Сьо­годнішні диспропорції народного господарства, насамперед, його технологічна ба­гатоукладність, багато в чому обумовлені помилковими рішеннями пріоритетного розвитку традиційних виробництв, у той час як у світовій економіці відбувався процес формування і становлення нового технологічного укладу.

Крім розглянутих вище постійно діючих чинників періодичний вплив на роз­виток кон'юнктури багатьох товарних ринків завдає сезонність. Сезонні коливання виробництва, споживання внутрішньої і зовнішньої торгівлі, і т.д. носять регуляр­ний характер і викликаються причинами як природного, так і суспільного порядку.

Вплив географічного середовища на діяльність ринкового господарства про­являється безпосереднього в тих областях суспільного виробництва, які пов'язані з використанням природних умов. Справа тут не тільки в різно­манітному ступені прояву чинника сезонності, але і в часі його прояву в різномані­тних галузях. Сезонні коливання в обсязі виробництва та споживання спричинюються та­кож дотриманням релігійних обрядів, народних звичаїв, моди і т.д.

На ряд галузей економіки сезонність чинить непрямий вплив - через зв'язок із сезонними галузями сільського господарства і промисловості або завдяки сезоннос­ті споживання даного товару, а також у результаті взаємозалежності, що існує між різноманітними галузями. Правда, чим далі від осередку сезонних коливань, тим слабкіше їхній вплив на всі наступні економічні зв'язки, але повністю вони не можуть бути усунуті й у цих випадках. Є, проте, галузі, у яких сезонним коливанням під даються не тільки пропозиція сировини, але і попит на готові вироби. Таким чином, амплітуда сезонних коливань у попиті на готові вироби майже так само широка, як і в постачаннях сировини. Поряд із цим є галузі промисловості, що використовують сировину, яка надходить на ринок більш-менш рівномірно, тоді як попит на готову продукцію цих галузей піддається значним сезонним змінам. І, нарешті, є галузі промисловості, у котрих ні пропозиція сировини, ні попит на готові продукти не схильні сезонним коливанням. Проте саме виробництво готових продуктів виявляє дуже велику сезонність. Хоча сезонні коливання мають періодичний характер і впливають на кон'юнктуру в межах певного часу, час їх дії може не збігатися, внас­лідок впливу кліматичних особливостей того, або іншого року, що не можна також не враховувати в практиці кон'юнктурної роботи. Проте такі сезонні коливання не можуть істотно і на тривалий період змінити динаміку розвитку, вони дають тільки тимчасове відхилення, приблизно однакові з року в рік. Незважаючи на простоту врахування сезонних коливань, дуже важливо знати, на яких ринках, у який час і як сильно вони впливають на кон'юнктуру, щоб не прийняти їх за якийсь більш істот­ний і довгостроково діючий чинник.

Поряд із зазначеними постійно діючими чинниками немаловажний вплив на кон'юнктуру завдають непостійні, позациклічні чинники (соціальні конфлікти, сти­хійні лиха і т.д.), вплив яких може перервати циклічний характер розвитку економі­ки. Характерною особливістю соціальних конфліктів у даний час є те, що вони вже не являють собою одиничних страйків, а частіше є загальнонаціональними страй­ками, що відбуваються в ключових галузях економіки (у металургійній промисло­вості, в енергетиці, на транспорті і т.д.). Загальнонаціональні страйки чинять силь­ний вплив як на загальне економічне положення країни, так і на кон'юнктуру окре­мих товарних ринків.

Аналогічний вплив, спричинюється на кон'юнктуру окремих країн, районів або галузей промисловості стихійними лихами - сніжні замети, землетруси, посухи, лісові пожежі і т.п. призводять до більш-менш значного порушення діяльності сус­пільства чи окремих галузей економіки, знищенню матеріальних цінностей.

Сувора зима з багатими снігопадами може порушити нормальне функціону­вання транспорту і створити серйозні утруднення в роботі металургії, що залежить від підвозу руди, вугілля, коксу, зірвати лісозаготівлі і т.д. Дія цього чинника часом також завдає вплив на динаміку та напрямок розви­ток товарної кон'юнктури. Усі ці чинники повинні бути враховані при аналізі ко­н'юнктури.