Соціально-економічне районування

Основою економічного районування є фізико-географічне та сільськогосподарське районування території. Економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і водночас одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку [10, с. 99]. Економічне районування сприяє розробленню шляхів підвищення ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу регіонів і всієї країни [11, с. 49].

Як відмічає Л.М. Грановська, "…інтегрована економічна оцінка природних ресурсів впливає безпосередньо на еколого-соціально-економічний рівень оцінки природних ресурсів, що, в свою чергу, впливає на якісні та кількісні показники еколого-економічного потенціалу зони рисосіяння України" [1, с. 189].

Загальне економічне районування ґрунтується на регіональних господарських комплексах, в основі яких є територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. За цим районуванням вирізняється три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).

За масштабом, розміром території, місцем у територіальному поділі праці виділяють мікрорайони (група адміністративних районів), мезорайони (як правило, дві–три області) та макрорайони (велика частина території країни).

Зона рисосіяння України відноситься до Причорноморського макрорайону (табл. 2.13), де виділені два мезорайони: Північне Причорномор’я (Одесько-Таврійський); Крим (економічне районування України за Поповкіним В.А.) [9, с. 87].

За основними економічними показниками (валовий внутрішній продукт, основні фонди, інтегральний природно-ресурсний потенціал, валова продукція сільського господарства) Причорноморський економічний район займає четверте місце в Україні, але його питома вага поступово зростає.

Таблиця 2.13

Економічне районування зони рисосіяння України *

* сформовано на основі [6; 8].

Незважаючи на чітку за останні роки тенденцію поліпшення економічної ситуації в агропромисловому комплексі, соціально-економічний розвиток регіону характеризується низьким рівнем (табл. 2.14, рис. 2.8).

Таблиця 2.14

Соціально-економічний розвиток зони рисосіяння України *

* сформовано на основі [6; 8].

Регіональні умови відіграють важливу роль, мають значний вплив на результативні показники господарської діяльності.

До регіональних аналітичних індексів соціально-економічного розвитку відносяться:

• валова додана вартість;

· валова додана вартість у добувній і обробній промисловості, у виробництві та розподіленні електроенергії, газу й води;

· валова додана вартість у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві;

• валова додана вартість на одного зайнятого;
• інвестиції в основний капітал;
• доходи населення;
• роздрібний товарообіг підприємств;
• обсяг послуг, реалізованих населенню.

Щодо населення та людського розвитку зазначимо, що формування соціального середовища у поселенській мережі пов'язане, передусім, із системою розселення, територіальною розосередженістю навколо неї земельних угідь та сільськогосподарським виробництвом. Їхній взаємозв'язок і збалансованість є основною вимогою усталеної відповідності економічних і соціальних реформаційних перетворень.

Регіональні аналітичні індекси соціально-економічного розвитку

Рис. 2.8. Соціально-економічний розвиток *

* сформовано на основі [6; 8].

Сільська поселенська мережа певного адміністративно-територіального утворення повинна органічно поєднувати в собі економічний і соціальний потенціали. Основоположним чинником їхнього поєднання має бути виробнича діяльність, ефективність якої ґрунтується на раціональному використанні продуктивних сил, зокрема трудових, земельних і матеріально-технічних ресурсів [4, с. 779].

Серед основних показників, що характеризують населення та людський розвиток зони рисосіяння України, можна виділити:

· потенціал регіонів за чисельністю сільського населення (характеризується співвідношенням сільського населення регіону від загальної чисельності сільського населення держави у відсотках);

· сільський поселенський потенціал (характеризується співвідношенням частки сільських поселень у регіоні від загальної кількості в державі у відсотках);

· густота та чисельність населення;

· сільське населення (характеризується співвідношенням сільського населення від загальної чисельності населення регіону у відсотках);

· розселення сільського населення (характеризується густотою сільських поселень на 100 км²);

· формування чисельності сільського населення (характеризується співвідношенням немісцевих уродженців від загальної чисельності сільського населення у відсотках) (табл. 2.15).

Для оцінки умов проживання населення (табл. 2.16, рис. 2.9) враховано: природні умови території для проживання населення (тепло-і вологозабезпеченість, тривалість безморозного періоду, небезпечні природні явища, забезпеченість території питною водою, а також заболоченість або засоленість земель, наявність рослинності і тваринного світу, умови відпочинку), забрудненість природного середовища (радіаційне, поверхневих вод, атмосферного повітря, ґрунтів), антропогенне навантаження на територію [5, с.429].

Таблиця 2.15

Основні показники, що характеризують населення та людський розвиток зони рисосіяння України *

* сформовано на основі [5; 7].

Таблиця 2.16

Умови проживання населення зони рисосіяння України *

* сформовано на основі [5; 7].

Рис. 2.9. Умови проживання населення *

* сформовано на основі [5; 7].

Слід зауважити, що середньорічна чисельність працездатних характеризує лише потенційні запаси трудових ресурсів села. У зв'язку з цим не менш важливою є оцінка його розподілу за сферами економічної діяльності та використання в суспільному виробництві, які у своїй сукупності і взаємозв'язку створюють цілісну систему показників ефективності праці в процесі створення нею (працею) внутрішнього валового продукту й національного доходу [4, с. 41, 42].

Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок, що загальне економічне районування базується на регіональних господарських комплексах, в основі яких є територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. За цим районуванням вирізняється три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони). Зона рисосіяння України відноситься до Причорноморського макрорайону, де виділені два мезорайони: Північне Причорномор’я (Одесько-Таврійський) та Крим.

Як підсумок, необхідно зазначити, що в зоні Степу України головні фактори територіальної організації виробництва сільськогосподарської продукції проявляються більш суттєво за різних обставин. До них належить, зокрема, особливість місцевих природно-кліматичних умов та природних ресурсів як важливого фактора соціально-економічного піднесення. Природно-кліматичні умови зони рисосіяння цілком сприятливі для вирощування рису, супутніх культур рисової сівозміни (зернових і технічних культур, кормових однорічних і багаторічних трав) та відповідають їх біологічним особливостям. Основними критеріальними вимогами раціонального природокористування має стати: збалансованість використання природно-ресурсного потенціалу; оптимальне співвідношення інтенсивного типу розвитку рисівництва із реальними можливостями природних ресурсів, які забезпечують вирощування рису.

Концептуально і практично доведено, що раціональне ведення сільськогосподарського виробництва можливе тільки за умови найповнішого використання природно-ресурсного потенціалу території. Економічне районування сприяє розробленню шляхів підвищення ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу території рисосіяння України. При проведенні заходів щодо подальшого розвитку та інтенсифікації галузі рисівництва необхідно враховувати особливості місцевих природно-кліматичних умов та наявних ресурсів. Це дасть змогу раціонально використовувати природні ресурси (зрошувальну воду, земельні та інші наявні ресурси із врахуванням конкретних зональних умов) та зменшити рівень техногенного навантаження на меліоровані землі рисових зрошувальних систем.

Література до розділу

1. Грановська Л. М. Еколого-збалансоване природокористування в умовах поліфункціональності територій: [монографія] / Л. М. Грановська. – Херсон : Вид-во ХДУ. - 2009. – 414 с.

2. Данилишин Б. М. Економіка природокористування : [підручник] /Б. М. Данилишин, М. А. Хвесик, В. А. Голян. – К. : Кондор. - 2010. – 465 с.

3. Економіка виробництва зерна (з основами організації і технології виробництва) :[монографія] / В. І. Бойко, Є. М. Лебідь, В. С. Рибка та ін.; за ред. В. І. Бойка– К. : ННЦ ІАЕ, 2008. – 400 с.

4. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Степу України:[наукове видання] / редкол.: М. В. Зубець (голова) та ін. – К. : Аграр. Наука. - 2004. –844 с.

5. Національний атлас України. – К. : ДНВП "Картографія". - 2007. – 440 с.

6. Осипчук С. О. Природно-сільськогосподарське районування України :[наукове видання] / С. О. Осипчук. – К. : Урожай. - 2008. – 192 с.

7. Районування зони рисосіяння України :[монографія] / В. В. Дудченко, М. Ф. Кропивко, Р. В. Морозов, О. І. Чекамова. – Херсон. - 2009. – 95 с.

9. Розміщення продуктивних сил:[підручник] /В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін.; [за ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова]. – 2-ге вид., випр. і доповК. : Т-во "Знання", КОО. - 2000. – 546 с.

10. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : підручник / С. І. Дорогунцов, Т. А. Заяць, Ю. І. Пітюренко та ін. ; [за заг. ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України С. І. Дорогунцова]. – К. : КНЕУ. - 2005. – 988 с.

11. Фащевський М. І. Теорія і практика економічного районування України та шляхи його удосконалення / Фащевський М. І. ; [під ред. чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина].– К.: РВПС України НАН України. - 2007.– 52 с.