Консульські установи.

Консульські відносини виникли значно пізніше дипломатичних відносин і споконвічно служили для досягнення інших цілей. В умовах розширення в середні століття економічних зв'язків торговці, знаходячись в іноземних державах, усе частіше мали потребу в особливому захисті своїх інтересів. У XV-XVI століттях консульські відносини стали обов'язковим атрибутом міждержавних відносин. З кінця XVIII - початку XIX ст. правовий статус консульських представництв і їхнього персоналу почали обговорювати в міжнародних, у тому числі у спеціальних консульських договорах.

З часом означилися основні розбіжності між дипломатичними та консульськими закладами. Діяльність дипломатичних представництв пов'язана в першу чергу з політичними аспектами міжнародних відносин, а консульські представництва служать насамперед для підтримки та розвитку економічних і культурних зв'язків. На відміну від дипломатичного представництва, що здійснює свої функції на всій території держави, консульських представництв однієї держави на території іншої держави може бути декілька, і тоді кожне з них виконує свої функції у встановленому регіоні - консульському окрузі. Зрідка на консульські установи можуть бути покладені окремі функції дипломатичного представництва. Встановлення та підтримка консульських відносин між державами не завжди супроводжується встановленням між ними дипломатичних відносин.

Правове регулювання консульських відносин відрізняється від правового регулювання дипломатичних відносин. Останні спираються насамперед на кодифікаційний акт - Віденську конвенцію про дипломатичні зносини 1961 p., а також на звичаї, що відіграють істотну, але все-таки допоміжну роль. У сфері регулювання консульських відносин та визначення обсягу консульських привілеїв й імунітетів крім Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. не втрачають значення двосторонні консульські договори та міжнародно-правові консульські звичаї. Тому для з'ясування правового статусу консульського представництва звернення до двостороннього консульського договору (якщо такий укладено) є обов'язковим.

Особливу категорію консульських установ складають позаштатні консули. Позаштатний консул не знаходиться на державній службі держави, яку представляють. Це, як правило, громадяни країни перебування, що виконують функції консула з доручення держави, яку представляють, за згодою держави перебування. Виконання таких функцій може бути як безкоштовним, так і за винагороду у вигляді консульських зборів, які консул за згодою держави, яку представляють, перетворює на свою користь.

Консульство – це установа, яка входить до системи органів зовнішніх зносин держави і представляє її на визначеній угодою території держави перебування, здійснюючи на ній захист прав та інтересів своєї держави, її громадян та юридичних осіб. Встановлення консульських зносин між державами здійснюється за взаємною згодою. Встановлення дипломатичних відносин між державами як правило передбачає згоду на встановлення консульських відносин. Але розрив дипломатичних відносин не означає розриву консульських.

В міжнародній практиці існують такі види консульських установ: генеральні консульства; консульства; віце-консульства; та консульські агентства.

Головою консульської установи є консул. Статус голови консульської установи відрізняється від статусу голови дипломатичного представництва. Функції консулів носять відносно вузький та конкретний характер. Держави використовують штатних консулів та почесних консулів. Почесні консули зазвичай призначаються із осіб, що постійно проживають в державі перебування та мають там авторитет. Вони можуть бути громадянами акредитуючої держави, держави перебування чи третьої держави.

Голови консульських представництв призначаються акредитуючою державою та допускаються до виконанню своїх функцій державою перебування. Акредитуюча держава надає голові консульської установи спеціальний документ, який посвідчує його посаду, вказує клас, П.І.П, консульський округ та місцезнаходження консульської установи і називається консульським патентом. Патент направляється дипломатичними шляхами уряду держави перебування і після отримання дозволу від держави перебування, який називається “екзекватурою”, голова консульської установи починає виконувати свої функції.

До основних функцій консульських установ відносяться:

- захист в державі перебування інтересів своєї держави, її громадян та юридичних осіб в межах, передбачених міжнародним правом

- сприяння розвитку торгових, економічних, культурних та наукових зв’язків між акредитуючою державою та державою перебування, а також сприяння розвитку дружніх стосунків між ними

- встановлення всіма законними шляхами умов та подій в торговому, економічному, культурному та науковому житті держави перебування, повідомлення про них уряду акредитуючої держави та надання відомостей зацікавленим особам

- виконання адміністративних та нотаріальних функцій

- надання допомоги та сприяння фізичним та юридичним особам

- надання допомоги морським (річковим) суднам та літакам та їх екіпажам

- виконання інших функцій, покладених на консульську установу акредитуючою державою, які не забороняються законами держави перебування.

В більшості держав консульські установи підлеглі міністерствам закордонних справ а також дипломатичному представництву своєї держави.