Історичне і повчання значення Другої Маккавейської книги
Подвиги Юди Маккавея
(VІІІ-ХV розділи)
У цій частині книги детально змальовуються військові подвиги Юди Маккавея від початку повстання до його перемоги над Ніканором, який був направлений у 161 році царем Димитрієм І Сотером підтримати віровідступника первосвященика Алкіма.
Взагалі, події у цій книзі викладаються згідно Першої Маккавейської книги (ІІІ-VІІ розд.), але з деякими додатками та перестановками. Наприклад, про Юду говориться, що перед останньою битвою з Ніканором він бачив первосвященика Онію ІІІ, який з піднятими до неба руками молився за весь народ, а потім пророка Божого Єремію, який вручив Юді золотий меч на покарання супостатів (ХV, 11-16). На честь перемоги над Ніканором було встановлено свято 13 дня, місяця адара, напередодні свята Пурім (ХV, 37).
З перестановок, які мають місце у цій частині книги, слід відмітити оповідання з ХІІ розділу про події, що відбувалися в кінці царювання Антіоха ІV. За хронологією цей епізод треба було б помістити між VІІІ і ІХ розділами. Тоді як автор помістив його після ХІ, 12-34, де наводиться лист Антіоха V до Лісія (ст. 22-26) та інші листи (ст. 27-34). ХV, 38-39. Ці вірші є епілогом Другої Маккавейської книги, в якому автор просить читача бути до нього поблажливим.
16.4 Про автора і час написання книги
Друга Маккавейська книга є стислою історією, яка викладена в п’яти книгах Іасона Киринейського (ІІ, 20-33), з додатком двох послань палестинських юдеїв до юдеїв Єгипту.
Автор книги невідомий. Ймовірно, що ним був олександрійський юдей. Стиль книги, написаної на грецькій мові, характерний для еліністичних авторів; мова книги багата риторичними зворотами. Автор книги більше проповідник і оратор, ніж історик. Разом з тим він значно випереджує присьменника 1-ї Маккавейської книги в знанні характерів та звичаїв еліністичного світу і політичного життя тієї епохи. Він пише для олександрійських юдеїв з метою спонукати їх до єдності з палестинськими братами, які переживали тяжкі часи за релігійну і етнічну свободу.
Другий лист палестинських юдеїв до олександрійських братів (І, 10) датується 188 роком ери Селевкидів, який відповідає 124 року до Р.Х. Отже книга написана після цієї дати.
Автор визнає, що в написаній ним книзі він “змішує вино з водою” (ХV, 39). Цей вираз, за думкою митрополита Філарета (Дроздова), означає довільне використання п’яти книг Іасона Киринейського, які послужили головним джерелом для написання своєї книги, а також додавання до історичних свідчень Іасона народних сказань і власних художніх прикрас з метою прославлення юдеїв. Але деякі історичні, географічні та хронологічні помилки могли мати місце вже у писаннях самого Іасона. Наприклад, згадане вище переставлення фактів у третій частині книги, що порушує послідовність викладу подій.
І все ж ці особливості книги не зменшують її загальної історичної цінності. В своїй основі 2-а Маккавейська книга містить цілком достовірні історичні свідчення. Зокрема, заслуговує повної довіри весь викладений матеріал, згідно з 1-ю Маккавейскою книгою і давніми позабіблійними джерелами, а також оповідання про події, які передували пограбуванню Храму Антіохом ІV, що міститься лише в 2-й Маккавейській книзі (ІV розд.). Сюди можна віднести оповідання про мучеництво святих старця-книжника Елеазара, семи братів і їх матері, подвиг яких щороку оспівує і прославляє Христова Церква ще з давніх часів (1/14 серпня).
Автор книги викладає події не за ерою Селевкидів (початок жовтня 312 року), як це є в 1-й Маккавейській книзі, а за юдео-вавилонським літочисленням (початок місяця нісан–квітень 311 року), за винятком листів, які датуються за грецькою ерою Селевкидів.
З точки зору моралі та віровчительства, 2-а Маккавейська книга заслуговує особливої уваги. Так, у ній говориться про створення світу з нічого, про воскресіння мертвих і віру юдеїв у це ще здавна (VІІ, 9, 14, 28; ХІV, 44-46), про загробне воздаяння (VІ, 26). В книзі є також приклади молитовного заступництва померлих святих за живих (ХV, 12-17) і живих за померлих (ХІІ, 39-45), виявляється значення мученицького подвигу (VІ, 18-VІІ, 41). Таким чином, у книзі викладається вчення про загробне життя, про воскресіння мертвих, про дієвість молитви живих за померлих і спочилих праведників за живих. Тобто про зв’язок Церкви земної і небесної.
Крім цього, в книзі міститься також багато повчальних прикладів непорушної віри і надії на Бога (І, 8-29; ІІ, 17; ІІІ, 15, 22, 33-35; VІІІ, 18, 27) і явного покарання безбожників: Іасона, Антіоха Епіфана, Менелая, Ніканора (V, 7-10; ІХ, 5-28; ХІІІ, 6-8; ХV, 32-35). Тому книга, яка навчає і закликає до ревного дотримання святої віри і її чистоти є цінною і повчальною для християн.
Запитання до теми:
Який період часу охоплює 2-а Маккавейська книга?
Які є свідчення про автора і час написання книги?
Що являє собою книга в історичному, художньому та віровчительському плані?