Правління Симона Маккавея 143-135 рр.

Подвиги Іонафана Маккавея 160-143 рр.

(ІХ, 23 – ХІІ, 49)

 

Після смерті Юди визвольну боротьбу Юдеїв очолив Іонафан Маккавей. В цей час загинув старший брат Іоан Маккавей, несподівано захоплений “синами Іамврі” – кочовим племенем, яке жило розбоями і грабунками. А Іонафан з братом Симоном змушені були вести боротьбу проти первосвященика Алкіма, який за допомогою військ спромігся у 160 році захопити Єрусалим і Храм. Однак Алкім невдовзі помер від удару, а Вакхид потерпів поразку і змушений був укласти мир з Іонафаном (ІХ, 23-70).

Боротьба претендентів на престол, що спалахнула в Антіохії з новою силою, дала Іонафану можливість не тільки зміцнити свої позиції всередині країни, але й навіть впливати на хід подій в столиці Селевкидів. Обидва претенденти на сирійський трон – Димитрій І і Олександр Валас бажали бачити Іонафана в своїх союзниках і кожен зі свого боку робили йому вигідні пропозиції. Іонафан віддав перевагу Олександру Валасу, а коли останній розбив свого суперника і став царем (150-145 рр.), Іонафан був поставлений первосвящеником, сирійським князем і правителем Юдеї (Х, 1-59). Під час наступного дворцевого перевороту, в результаті якого царем став Димитрій ІІ Ніканор (145-140 рр.), Іонафан відповів облогою Сіонської фортеці в Єрусалимі, яка все ще знаходилась під контролем сирійців. Димитрій ІІ не мав достатньої сили, щоб адекватно відреагувати на ці події в Юдеї, тому він частково відкупив облогу, погодився на приєднання до Юдеї трьох областей Самарії та зменшив податки. Іонафан став підтримувати Димитрія ІІ і навіть надавав йому війська у критичні для царя часи. Однак Димитрій ІІ, врятований воїнами Іонафана під час повстання в Антіохії, не виконав своєї обіцянки вивести сирійський гарнізон з єрусалимської фортеці. Тоді Іонафан приєднався до його суперників – полководця Трифона і юного Антіоха VІ Епіфана (145-142рр.), який оголосив себе царем (Х, 60 – ХІ, 67).

Використовуючи неспокій в імперії Селевкидів, Іонафан завоював цілий ряд стратегічно важливих міст в приморській рівнині і на півдні Юдеї, зміцнив обороноздатність Єрусалиму, ізолював сирійський гарнізон від міста новозбудованими високими мурами. У пошуках союзників Іонафан відновив мирні стосунки з Римом і Спартою. Однак цей впевнений рух до повної незалежності Юдеї був призупинений зрадницьким захопленням Іонафана полководцем Трифоном, опікуном юного Антіоха VІ. Трифон сподівався сам захопити престол і розумів, що Іонафан може йому в цьому перешкодити (ХІІ розділ).

 

 

(ХІІІ – ХVІ розділи)

Проти Трифона виступив останній з братів Маккавеїв – Симон. Хитрий Трифон вимагав від Симона сто талантів срібла і двох синів Іонафана, обіцяючи відпустити останнього. Симон був змушений виконати ці вимоги, інакше народ міг покласти вину за смерть Іонафана на самого Симона. Але Трифон не виконав своєї обіцянки. Не спромігшись завоювати Юдею, він стратив Іонафана і повернувся у свою країну, де оголосив себе царем замість Антіоха VІ. Тоді Симон, використовуючи благоприємні для юдеїв обставини боротьби за царський престол в Антіохії зав’язав відносини з царем Димитрієм ІІ Ніканором. На умовах союзництва Симон отримав від царя грамоту, яка звільняла Юдею від податків царям Антіохії. Таким чином, Симон став самостійним правителем країни у 170 році ери Селевкидів, або 143 року до Р.Х. Але це ще не була повна незалежність Юдеї. Це помітно з самого тону указу Димитрія ІІ, а також з подальшого перебігу подій. Симон отримав титул “етнарха”, це була свого роду автономія під верховенством сирійського царя. Але у будь-якому разі це була велика перемога юдеїв. 143 рік до Р.Х. став для Юдеї початком нової ери. В офіційних документах і угодах юдеї стали писати: “першого року, за Симона, великого первосвященика, вождя і правителя Юдеї”. Цього ж року Симон завоював Газу, а наступного вигнав з Сіонської фортеці сирійський гарнізон. На великому народному зібранні “священиків, народу, князів і старійшин країни” у травні 140 року Симон був обраний первосвящеником і громадським правителем Юдеї “навіки, допоки повстане Пророк вірний” (ХІV, 41-42), тобто до пришестя Месії. З цього часу первосвященство стає спадковим в родині Симона.

Антіох Сидет (138-129 рр.), син Димитрія ІІ Ніканора, визнав повну незалежність юдеїв. Юдея почала чеканити власні монети. Наслідуючи політику своїх братів, Симон відновив союз з Римом, хоча був втягнутий у напружену війну з Сирією. Антіох VІІ почав претендувати на міста Яффу і Гезер, але відправлені ним війська були розбиті Іоаном і Юдою, синами Симона. У 135 році Симон та його сини Маттатія і Юда були підступно вбиті своїм зятем Птоломеєм, який намагався узурпувати владу. Однак місце Симона як правителя і первосвященика зайняв його син Іоан Гіркан (134-104 рр.).

 

15.7 Історичне значення і духовно-патріотичний авторитет книги

Перша Маккавейська книга є особливо цінними джерелом для вивчення історії того часу. Автор книги цитує багато офіційних документів, до котрих, за висновками дослідників, можна ставитись з повною довірою. У викладі історичних подій і місцевостей з боку автора книги спостерігається притаманна для старанного історика точність і об’єктивність.

В свідченнях про інші народи зустрічаються декотрі огріхи, наприклад, повідомлення (І, 6) про розподіл самим Олександром Македонським його монархії, що не підтверджується історією. В VІ, 26 говориться: “знайдено в Писанні про спартанців, що вони брати і з роду Авраама”. Однак помилки ці не настільки серйозні, щоб вони могли суттєво впливати на історичну цінність усієї книги.

В книзі майже не згадуються імена Божі, але це не зменшує її безумовного релігійного характеру. Автор в дусі книжників свого часу вживає термін “небо” в значенні Господь (Ягве) – IV, 10-11; ІІІ, 50-57; IV, 40-55; ІХ, 46 та інші.

За відгуками отців та вчителів Церкви, уся 1-а Маккавейська книга проникнута духом істинного благочестя. Особливо повчальними у ній є твердість і самовідреченість юдеїв маккавейської епохи при дотриманні старозавітнього закону, їх патріотизм і героїчні подвиги в нерівній бортьбі з Селевкидами за віру отців і незалежність батьківщини.

 

Запитання до теми:

Якими трагічними наслідками обернулась для Юдеї елінізація Сходу?

Звідки походить назва “маккавеї” і відносно кого вона застосовувалась?

Які біблійні книги відображають епоху маккавейських війн?

Скільки є Маккавейських книг, який вони мають авторитет і в якому відношенні знаходяться одна від одної?

Як вирішуються питання авторства та часу написання 1-ї Мак. книги?

Наскільки історично достовірними є події, викладені в 1-й Мак. книзі?

Вкажіть з 1-ї Мак. книги приклади, коли дотримання Закону оберталось для юдеїв трагічними наслідками?

Які чинники дозволяли отримувати юдеям переконливі перемоги при вражаючій різниці в чисельності між юдейськими і сирійськими війнами?