Насильницька елінізація Юдеї та повстання священика Маттатії

Після короткої згадки про завоювання Олександра Македонського і поділ його монархії між полководцями письменник відразу переходить до викладу гонінь Антіоха Епіфана (175–164 роки правл.) Історія юдеїв з 323 по 176 рр., тобто період панування єгипетських Птоломеїв (323–198 рр. до Р.Х.), а також перші десятиліття панування Селевкидів (198–175 рр.) у 1-й Мак. книзі не згадується. Автор розпочинає книгу релігійно-моральною характеристикою становища юдеїв напередодні повстання. У цей час в Юдеї під тиском поганських впливів з’являється багато людей, які разом з грецькою освітою прихильні були також до поганських звичаїв і релігії. В самому Єрусалимі була організована гімназія, багато хто соромився або приховував своє обрізання. Такою була картина до початку царювання Антіоха ІV Епіфана у 175 році. Цей монарх вирішив знищити усі негрецькі релігії, у тому числі юдейську, в своїй монархії. Повертаючись з походу на Єгипет, він зайняв Єрусалим і пограбував скарбницю храму (170 р. до Р.Х.). Єрусалим був спустошений, храм осквернений. Біля Єрусалиму було встановлено військову фортецю, як оплат сирійської влади в Юдеї. Потім вийшов наказ про запровадження єдиної грецької релігії у всіх підвладних йому народах. Багато з юдеїв зрадили Закону Мойсея і прийняли поганські звичаї, а наглядачі по всіх містах стали будувати вівтарі грецьким богам. За переступ царського наказу – смерть. На 15 день місяця хаслева 168 року був осквернений жертовник Єрусалимського Храму, а сам храм Ягве перетворений на капище Зевса Олімпійського (І, 10–64).

В цей час у Модіні, невеличкому місті на північний захід від Єрусалиму на захист істинного боговшанування повстає священик Маттатія разом зі своми синами: Іоаном (Гадді – щасливий), Симоном (Тассі – киплячий, гарячий), Юдою (Маккаві – молот), Елеазаром (Аворан – колоти, бити) та Іонафаном (Апфус – хитрий).

До Модіни прибули царські уповноважені з метою примусити народ до ідолопоклонства. Для цього був збудований жертовник на часть Зевса. Священик — старець Маттатія відмовився подати людям приклад поганського жертвоприношення, виголовив вголос свою вірність Закону Ягве, і, як наказує Закон (Повтор. ХХІІІ, 6, 9), стратив юдея, який насмілився принести жертву Зевсу, потім вбив царського посланця і зруйнував жертовник. Звернувшись до народу з закликом залишатись твердими і непохитними в дотриманні Закону Мойсея, Маттатія зі своїми синами і іншими патріотами відійшов від гори. Так розпочалась партизанська війна на захист Закону в північних межах Юдеї. Партизансьткі загони юдеїв, перешкоджаючи розповсюдженню ідолопоклонства, карали смертю відступників від віри (ІІ, 1– 48). Після декількох місяців жорстокої боротьби Маттатія помер, заповівши своїм синам продовжувати справу захисту Вітчизни і істинного боговшанування: Юду він призначив головним військовокомандувачем, а Симона, як чоловіка стриманого і розважливого – радником (ІІ, 49– 69).