Освячення храму

Так як будівництво храму було закінчено восьмого місяця 11-го року (З Цар. VI, 37), а освячення його, за свящ. письменником, відбулось сьомого місяця (Тісрі – верес.–жовт.), то, очевидно, що ця урочиста подія відбулась не за місяць до закінчення будівництва, а сьомого місяця вже 12-го року. Це також дало б достатньо часу для ретельної підготовки до такої великої історичної події (3 Цар.VIII,1–9; 2Хр.V,2–VІІ,22), на якій був представлений весь Ізраїль в особах голів та старійшин родів.

Для освячення храму було вибране свято Кущів, яке не тільки нагадувало євреям про їх 40-річну подорож по пустелі, але й служило також приводом подяки після збирання врожаю і закінчення жнив. І ось, завершивши усі польові роботи і зібравши виноград, народ прийшов до Єрусалиму з усіх кінців ізраїльської держави. Свято тривало два тижні. Наскільки багатолюдним був у ці дні Єрусалим, свідчить надзвичайно велика кількість жертв, принесена протягом цих святкових днів: '' двадцять дві тисячі худоби великої, і сто двадцять тисяч худоби дрібної" (3 Цар. VIII, 63).

На всіх святкових церемоніях – під час промови перед освяченням, під час жертвоприношень та молитви за храм і боговибраний народ – головною особою був сам цар Соломон.

Особливу увагу привертає до себе молитва Соломона, яка у великій мірі розкриває релігійний світогляд царя. Ставши на коліна і простягнувши руки до неба, Соломон розпочинає свою молитву з сповідання єдиного Бога, „подібного Якому немає на небесах угорі та на землі долі" (ЗЦар.VІІІ,23). В своїй молитві Соломон виявляє якісно інший погляд на храм та його значення, аніж той, що був поширений серед сучасних йому поганських народів. Для язичників храми були „домами" богів. Вони вважали, що ті, залишивши свої оселі, поселяються в цих домах і немов оживотворюють свої зображення. Інколи ідолів приковували ланцюгами для того, щоб вони не покинули храму, побудованого для них людьми.

Хоча ізраїльтяни також називають Храм „Домом" (євр. – Байт), Біблія має абсолютно інший погляд на культову будову. Соломон у своїй молитві говорить: „Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небеса небес не обіймають Тебе, – що ж тоді храм той, що я збудував". Храм не оселя Бога, а місце явління Його Слави, Його священного імені.

Ніхто, окрім служителів, не мав права входити до святилища храму. Народ молився і приносив жертви перед його входом, на дворі. Заборона переступати поріг храму означала, що перепона, як наслідок гріхопадіння і переступу волі Божої, ще залишалась поміж людиною і її Творцем. Лише тоді, коли Бог з'явиться у плоті, ця перепона буде зруйнована.” Настає час, – скаже Господь самарянці, – коли ані на горі цій, ані в Єрусалимі будете поклонятись Отцю... Але... будуть поклонятись Отцю в дусі та істині'' (Ін.IV, 21, 23).

Як святилище істинного Бога, храм повинен був бути не лише національною святинею старозавітньої Церкви: він Дім молитви усіх народів. Ця думка висловлена в молитві Соломона: „Також і чужинця, що він не з народу Твого, Ізраїля, і він прийде з далекого краю ради Ймення Твого, – бо почують і вони про велике Ім'я Твоє і про сильну руку Твою та про витягнене рамено Твоє, – і прийде він, і помолиться в цьому храмі. Ти почуєш це з небес, місце постійного пробування Свого, і зробиш усе, про що до Тебе буде кликати той чужинець, щоб усі народи земні пізнали Ім'я Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій , Ізраїль" (З Цар.VІІІ,41–43). Отже храм стає прообразом майбутньої Вселенської Церкви Христової.

В поганських релігіях знищення храму було катастрофою для самих богів. Тоді як Бог, що відкривається в Біблії, Сам міг залишити Своє святилище, якщо люди виявлялись негідними Його присутності. Не саме оздоблення, багатство храму та жертви потрібні Богові, а вірність шляхові, що вказаний Ним (порівн.: Пс. 49). Творцю належить увесь Всесвіт і Він не має потреби ні в чому. Вже пророк Єремія скаже, що гріхи людські можуть перетворити святиню на мертве каміння: „Не будуть говорити більше: „ковчег завіту Господнього"; він і на розум не прийде, і не згадають про нього, не будуть приходити до нього, і його вже не буде" (Єрем. III, 16). А пророк Єзекіїль побачить у видінні, як Слава Ягве залишає храм, щоб іти в подорож з вірним „остатком". Це проливає світло також на трагічну долю багатьох святинь Церкви новозавітньої.

Запитання до теми:

Що являв собою релігійний центр Ізраїля до побудови храму?

Яку роль у побудові храму відігрівав фінікійський цар Хірам та інші чужоземці, а яку – самі ізраїльтяни?

Що відомо про місце, на якому був збудований храм?

За допомогою даних з Писання та довідникової біблійної літератури опишіть головні особливості храму та його внутрішнє начиння.

Що відомо про архітектуру храму та його стиль ?

Скільки часу зайняло будівництво храму і коли відбулося його освячення?

Які головні моменти біблійного богослів'я виявлені в молитві Соломона на освячення храму?

Рекомендована література:

Гедеон, иером. Археология и символика ветхозаветных жертв. – Казань: Тип-я Импер. Универ-та, 1857. ВХХХІХ 6/165.

Терновский А. Краткий очерк библейской археологии. – СПБ, 1893.ВХХХVШ9\4811.