Єрусалим – політична та духовна столиця Ізраїля

Вдруге Давид був помазаний царем над Юдиним коліном у Хевроні (2 Цар. ІІ, 4), де він царював сім років. Після смерті сина Саула Іш-Бошета весь Ізраїль визнав Давида царем над собою і він був помазаний втретє.

Гідність Давида як царя і богонатхненного письменника

В священній старозавітній історії особистість царя і пророка Давида займає особливе місце. Молодший син віфлеємлянина Єссея, Давид був вибраний Богом за царя над Ізраїлем замість Саула і помазаний Самуїлом задовго до початку свого царювання.Обдарований від Бога тілесною красою і різними талантами, в помазанні Давид отримав особливу благодать Божу, яка завжди зміцнювала і захищала його в служінні, повному скорбот і випробувань.

Юний Давид відрізнявся хоробрістю, живою вірою і надією на Бога. Завдяки своїм музикальним здібностям, красі і іншим якостям, був узятий до царського двору, щоб грою на музичних інструментах заспокоювати схвильований дух царя Саула. “ І прийшов Давид до Саула, та й став перед ним. І той сильно полюбив його, і він став йому зброєношею ” (1 Цар. XVI, 21). Але на початку війни з филистимлянами Давид, очевидно, повернувся до пасовищ свого батька, де пас батьківські отари ще хлопчиком. Прийшовши до військового табору ізраїльтян, Давид побачив велетня Голіафа, визвався до бою з ним і вбив його. Здобувши всенародну любов і славу, він повертається до царського двору і стає головнокомандуючим ізраїльського війська. Ненавість і заздрість царя Саула змусила Давида втікати і довгий час переховуватись у пустелі та печерах від переслідувань царя; і врешті – решт він утікає до филистимлян. Смерть Саула і Йонафана відкрила йому дорогу до престолу Ізраїля.

Після підкорення Єрусалиму Давид зробив його столицею всього Ізраїля, він урочисто переніс сюди ковчег Завіту, піклувався про впорядкування богослужіння, що сприяло зміцненню духовної єдності ізраїльського народу. Давид розширив межі свого царства від Червоного моря на заході, і до річки Євфрат на сході (2 Цар. VIII). Його військовий досвід і вміння передбачати події не дозволяли ворогам нападати зненацька. Велика кількість військової здобичі збагатила царство і народ. Усі ці обставини дозволяли цареві розпочати побудову величного храму, але Господь доручив цю справу його синові Соломону (2 Цар. VII).

Давид не був вільний від спокус, і в своєму житті впадав у тяжкі гріхи. Біблія не приховує негідний вчинок царя зі своїм вірним слугою хіттеянином Урією та його дружиною Вірсавією; говориться також про Господнє покарання за цей гріх і про те, що Давид, виявивши глибоке покаяння, отримав прощення від Бога (2 Цар XI-XII; Пс. L). З цього часу Бог відвідує його постійними випробуваннями. В своїй сім’ї він бачив розлад, негідні вчинки близьких йому людей та кровопролиття. Бунт Авесалома (2 Цар. XV), Шеви(2 Цар. ХХ), Адонії (3 Цар. І), голод, моровиця, що вразили народ, - усе це стало важким випробуванням для Давида.

Підготувавши все необхідне для побудови храму, і заповівши Соломону “стерегти накази Господа Бога свого, щоб ходити Його дорогами” (3 Цар. ІІ,3), Давид мирно упокоївся на 40-му році свого царювання над Ізраїлем.

Давид був одним з небагатьох ізраїльських царів, що стояли на висоті свого служіння. Правосуддя і страх Божий були одними з головних принципів його царювання. Псалом 100, написаний царственним пророком найкраще засвідчує це. Володіючи необмеженою царською владою, Давид завжди узгоджував свої вчинки з постановами закону Божого. Священний письменник говорить, що Давид був вірним у званні “помазанника Бога Якового”(2 Цар. ХХІІІ,1). Серед сучасних йому поганських східних деспотів, тиранів, до яких багато у чому став подібний Саул, Давид вирізнявся істинним і нелицемірним благочестям.

Особлива шана належить святому царю Давиду, як богонатхненному письменнику. “Солодкий піснетворець Ізраїля” (ІІ Цар. ХХІІІ,1), – так його з любов’ю називає біблійний автор. Богонатхненні псалми царя Давида стали основою православного богослужіння. Ось як про значення псалмів у житті християнина пише св. Василій Великий: “Чому тільки не можна навчитись з псалмів? Чи не усвідомиш від них велич мужності, суворість справедливості, чистоту цностливості, досконалість мудрості, образ покаяння, міру терпіння і все, що тільки не назвеш? Тут є досконале богослів’я про майбутнє пришестя Христове у плоті, надія воскресіння, страх покарання, обітниця слави, откровення таїнств. Все немов у великій і загальній скарбниці зібрано в Книзі Псалмів”.

До Давида священні пісні і гімни не мали систематичного вжитку за богослужінням, хоча й нам відомі такі древні твори, як “Пісня Мойсея при переході через Червоне море”,“Пісня Девори і Варака”, “Пісня Анни”, народні гімни з книги Праведного. Давид запровадив у богослужінні постійний спів, що супроводжувався грою на музичних інструментах. У своїй пісенній творчості Давид постає не лише як талановитий співак та цар, але й як пророк. Усе життя Давида зображено в його псалмах. Будучи родоначальником Месії по плоті, цар Давид своїм життям немов таємно передзображає життя Спасителя. Починаючи говорити про себе, Давид часто надихається до пророчого споглядання іншої, більш високої Особистості, аніж його власна і “бринить добрим словом серце царя”, про Того, Хто “кращий від людських синів”(Пс. ХLІV,3). Церква вчить, що всі ці натхненні слова стосуються Месії, Спасителя. Так, наприклад, каючись у гріхах, Давид змальовує в своїх псалмах образ страждальця, беззаконня котрого перевищили голову його, і тяжіють над ним великим тягарем. Той, хто називає себе у псалмі “убогим і знедоленим”, служить таємничим прообразом Сина Божого, на Котрого Отець Небесний поклав тягар гріхів усього людства. Страждання Давида – прообраз страждань Христа Спасителя (Пс. ХХІ). Перемога Давида над ворогами – прообраз перемоги Спасителя (Пс. ІІ, 7 – 9; ХVІ, 9 – 11) над смертю і дияволом.

Запитання до теми:

Вкажіть на особливо важливі моменти з обставин обрання Давида на царство. Чому цим обраним став саме наймолодший син Єссея?

Які особливі риси характеру Давида виявились під час його переслідування з боку Саула?

Рекомендована література:

Толкования Библия А. П. Лопухина – (коментар до Другої книги Царств)

Особливу увагу Друга книга Царств звертає на заснування нової столиці. Ще під час семилітнього царювання в Хевроні Давид усвідомив, що для утвердження в країні централізованої царської влади потрібна єдина загальнонародна столиця, яка до цього не належала окремо жодному з колін. Для здійснення цього задуму найкраще підходила фортеця Сіон на межі між колінами Юдиним та Веніаміновим. Ханаанська твердиня – Єрусалим – зберігала свою незалежність від ізраїльтян упродовж двох з половиною століть після завоювання Краю вибраним народом. Про древність Єрусалиму свідчать згадки про це місто в єгипетських літописах, що датуються прибл. 1900 рр. до Р.Х. Єрусалим мав ідеальне розташування в стратегічному плані. Фортеця не лише займала сильне природнє розположення на горі, приблизно 830м над рівнем моря, але й була досить міцно укріплена неприступними мурами. Існувало навіть повір’я, що Сіон ніхто не в змозі взяти приступом; навіть сліпі і кульгаві зможуть відігнати ворога від його стін.

Покладаючись на мужність і хоробрість свого війська у справі підкорення Сіону, Давид оголосив, що перший, хто опиниться на стінах міста, стане полководцем усього його війська. Така честь випала хороброму Йоаву. Фортеця була підкорена, і Давид засновує у Єрусалимі столицю царства, назвавши її “містом Давида” (1Хр. ХІ,7), котре дуже швидко згуртувало навколо себе весь Ізраїль, стало його центром. З цього часу розпочинається історія Єрусалиму як одного з найвидатніших міст не лише Ізраїля, але й усього людства.

В своїй новій столиці Давид “ставав усе більшим, а Господь, Бог Саваоф, був із ним” (2Цар. V,10). Цар могутнього і багатого Тиру – Хирам поспішає укласти дружбу з тепер вже достатньо зміцнілим Ізраїльським царством. Давидові це було дуже вигідно під час благоустрою нової столиці. Цей союз був вигідний для обох народів, з яких один (ізраїльський) займався переважно землеробством, а інший – торгівлею і промисловістю. Так Хирам посилав Давидові будівельний матеріал – кедрові дерева, а також робітників–теслярів і мулярів.

Облаштовуючи Єрусалим і всю свою державу в політичному та економічному відношенні, Давид завжди пам’ятав, що головне завдання вибраного народу – бути світлом для поган у релігійно-моральному житті, і тому особливу увагу приділяє відродженню релігійного духу народу. З цією метою було вирішено перенести ковчег Завіту до нової столиці, яка мала стати не лише політичним, але й релігійним, духовним центром Ізраїля. В священному танці цар особисто очолює урочисту процесію. Вічною згадкою про ці події стали псалми, складені Давидом з приводу цього великого торжества. При самому піднятті ковчега для перенесення його в Єрусалим був складений і співався псалом LXVII, що розпочинається словами: “Нехай стане Бог, -- і розпорошаться вороги Його, і нехай від лиця Його повтікають усі ненависники Його”. При внесенні ковчега в Єрусалим співався псалом ХХІІІ, в котрому вказується урочисте звернення до брами фортеці: “Піднесіте верхи свої, брами, і будьте відчинені, входи відвічні, – і ввійде Цар слави!” В цьому псалмі Ягве прославляється як Цар Слави, Котрий звершив перемогу над поганами – ворогами Свого народу і тепер Його Слава перебуває в місті Давидовому, звідси Він підкорить Собі увесь світ. “Хто ж то Цар слави?” – запитує у псалмі один хор, і інший урочисто відповідає: “Господь сильний і могутній, Господь, що потужний в бою!” “Хто ж той Цар слави? – Господь Саваоф, Він Цар слави!” Тепер Єрусалим мав значення не лише політичного центру – як столиці царства, – але й значення духовного, значення святого міста.

Запитання до теми:

Чим було викликане усвідомлення потреби в єдиному адміністративному та релігійному центрі держави?

Вкажіть на особливості розташування Єрусалиму .

Яким чином Єрусалим отримав статус духовного центру Ізраїля?

Рекомендована література:

Обзор Ветхого Завета. – Одесская Богословская Семинария ЕХБ, 1998.

Мень А., прот. Исагогика. Курс по изучению Священного Писания. Ветхий Завет. – М., 2000.