Міжусобна війна Ізраїля з коліном Веніаміна. Загроза повного винищення останнього

Релігійний та моральний занепад Ізраїля. Ідолопоклонство в домі Михи Єфремлянина. Культ коліна Данового

Релігійно-моральний занепад Ізраїля змальований на прикладі двох епізодів, якими закінчується книга Суддів (ХVII – ХXI). З цих прикладів видно, які дикі звичаї панували в цей безвладний, анархічний час.

В коліні Єфремовому жив якийсь Миха, котрий вкрав у своєї матері тисячу сто шекелів срібла. Мати прокляла невідомого їй злодія. А син, злякавшись прокляття, визнав свою вину і повернув гроші. Суєвірна мати витратила ці гроші на виготовлення литого та різбленого бовванів і поставила їх в домі, який став внаслідок цього святилищем, божницею. Щоб довершити подобу святилища, Миха робить ефод і терафими та самовільно посвячує одного зі своїх синів на священика. Однак розуміючи беззаконність свого вчинку, він скористався для цієї мети одним бродячим молодим левитом з Віфлеєму юдейського, що ходив у пошуках засобів існування. Миха найняв його служити собі в якості священика за одяг, харчування та річну плату. І тут трапилось синам Дановим проходити у пошуках нових земель. Коліно Дана завжди було малим і не могло відвоювати відведену йому землю у филистимлян, які повністю відрізали їх від приморської рівнини і витіснили в гори. Становище данитян було настільки нужденним, що значна їх частина змушена була шукати нові землі на півночі Палестини. Зайшовши одного разу до Михи, вони вкрали його ідолів і переманили до себе молодого левіта. Потім, завоювавши місто Лаїш, перейменоване ними на Дан, зробили з бовванів Михи своє святилище, яке набуло всезагального для коліна Дана значення. Таким чином, у данитян утворився самостійний культ, відмінний від законного богослужіння в Шіло. Цей культ існував до часів полону ковчегу Завіта Господнього филистимлянами ( 1 Цар. IV, 22) в усі часи перебування скинії Мойсея в Шіло ( порівн.: 1 Цар.І, 3 і далі).

Ця подія змальовує становище Ізраїля в період суддів ще в жахливіших тонах аніж перша. Один левит, що прийшов у Віфлеєм за своєю наложницею, яка втікла від нього, повертаючись додому, зайшов на ночівлю до міста Гів’и, в коліні Веніаміна. Тут він був гостинно прийнятий в домі одного старця. Але в цей час на дім напали розбещені мешканці міста з вимогою видати їм подорожуючого левита для своїх тваринних задоволень. Господар заступається за свого гостя, пропонуючи вивести до них свою доньку або наложницю левита. Та розбещений натовп не хотів його слухати. Тоді левит схопив свою наложницю і вивів її на вулицю “і безчестили її цілу ніч аж до ранку”.Наступного дня, вирушаючи в дорогу, левит знайшов її мертвою на порозі будинку. Він розрубав тіло нещасної на 12 частин і розіслав у всі коліна ізраїльські зі звісткою про вчинений злочин. “Кожен, хто це бачив, то говорив: “Не бувало й не бачено такого, як це, від дня виходу Ізраїлевих синів з єгипетського краю аж до цього дня”(ХІХ,30). Ця жахлива подія настільки вразила народ, що викликала в Ізраїлі справжню громадянську війну. Звідусюди стали збиратись воїни для покарання злочинців.

400тис. чоловік, що зібрались у Міцпі, звернулись до коліна Веніамінового з вимогою видати винних у злочині. Коли ж веніамінівці відмовили їм у цьому, уникнути міжусобної війни стало неможливим. Двічі ізраїльтяни зазнавали поразки в зіткненні з військами Веніаміна. І лише після цього за допомогою військової хитрості заволоділи містом Гів’а. Злочинне місто було зруйноване вщент, як і всі сусідні міста з усім їхнім населенням. Було знищене майже все Веніамінове коліно, лише 600 чоловік врятувались втечею в пустельні скелі Ріммону, де залишались протягом чотирьох місяців. Коли почуття помсти і гнів народу вщухли, ізраїльтяни мимоволі вжахнулись від усвідомлення всього, що трапилось. “І піднесли вони голос свій, та й плакали плачем великим. І сказали вони: “Чому, Господи, Боже Ізраїлів, сталося це між Ізраїлем, щоб не стало тепер у Ізраїля одного коліна” (ХХІ,3)? Були принесені жертви всепалення в знак примирення і вирішено потурбуватись про відновлення знищеного коліна. Але завдання це ускладнювалось тим, що в гніві своїм вони поклялись не віддавати своїх дочок злочинному коліну. Однак, як потім виявилось, жителі гілеадського міста Явеш знехтували всенародною справою і ніхто з них не прийшов до табору. В покарання за це було знищено усіх жителів міста, окрім 400 дівчат, яких віддали заміж за веніамінців, що залишились живими. Інші 200 чоловік мали здобути собі жінок викраденням дівчат–шілонянок під час святкових танців у виноградниках, що вони й зробили зі згоди ізраїльських старійшин. Заспокоївшись за долю дванадцятого коліна, народ розійшовся кожен у свої землі. "Того часу не було царя в Ізраїлі, – кожен робив, що здавалося справедливим в його очах” ( ХХІ, 25), – говорить священний письменник, закінчуючи цю сумну історію, а разом і всю книгу.

Обидві вище викладені історії, що завершують книгу Суддів, змальовують безвідрадну картину життя народу. Країною бродять натовпи людей у пошуках житла, безчинствують і вороги, і свої, повсюди – насилля, пограбування і беззаконня. Ізраїльтяни роблять ідолів, приносять жертви Ваалам. Здається, що в цьому релігійному і політичному хаосі всі починання Мойсея, Ісуса Навина і суддів приречені на загибель. Але, говорячи про все це, біблійний автор немов готує перехід до наступного періоду історії Ізраїля – епохи царів.

Запитання до теми:

Яке значення мають оповідання про данитян та веніамінівців?

Чому сини коліна Данового змушені були йти зі своїх земель на північ у пошуках нових володінь?

Вкажіть головні причини розладу у житті Ізраїля в період правління суддів.