Поділ обітованного краю між колінами Ізраїля
Не дивлячись на те, що більшість стратегічно важливих міст з їхніми царями і населенням були переможені, ще залишалось досить багато незахоплених земель підконтрольних хананеям (ХІІІ,1-7). Ізраїльтяни задовільнились відносним миром та спокоєм, що настав. Згодом ми побачимо, яку загрозу несло в собі це сусідство для збереження істинного богошанування і дотримання вірності завіту Ізраїля з Богом.
Упродовж усього завоювання Краю ізраїльський стан базувався в Гілгалі, на північному сході від Єрихону поблизу Йордану. Під наглядом і керівництвом Ісуса Навина і первосвященика Елеазара декотрим колінам були дані землі ще тоді, коли вони перебували там. Калев, який виявив неабияку віру і мужність у той час як був посланий в числі дванадцяти розвідників до Ханаану (Числ. ХІІІ, ХІV), тепер отримав перевагу у вигляді володіння Хевроном (Іс. Нав. ХІV, 6-15). Коліно Юди отримало землі між Мертвим і Середземним морем. Єфрем і половина коліна Манасії отримали більшу частину землі на захід від Йордану між Галілейським і Мертвим морем (Іс. Нав. XVI, 1-XVІІ,18).
Шіло став релігійним центром Ізраїлю (Іс. Нав. XVIII, 1). Тут після переходу через Йордан була поставлена скинія з ковчегом Завіту, яка знаходилась у цьому місті до часів Ілія і Самуїла. У Шіло після завоювання Ханаану була зібрана “громада Ізраїлевих синів” для поділу Краю між колінами, що ще не отримали свого спадку. Саме місто Шіло знаходилось на території Єфремового коліна.
В той час як коліну Симеона була дана земля на південь від наділів Юди, коліна Веніаміна і Дана отримали свої землі на північ від земель Юди. На північ від Манасії, починаючи від Мегіддонської долини і гори Карміл, простяглись наділи Іссахара, Завулона, Асира і Нефталима.
По всій країні знаходились особливі міста-сховища1. За свідомо вчинене вбивство засуджували на смерть. Однак навіть той, хто вбив ненавмисно, мав велику небезпеку кровної помсти з боку родичів убитого. Саме для таких невільних убивць були призначені особливі міста: три Мойсеєм на східному березі Йордану і три Ісусом Навином на західному. На захід від Йордану такими містами були: Кадеш в коліні Нефталима, Сихем в коліні Єфрема і Ефрон в коліні Юди. На сході від Йордану це були міста: Бецерв коліні Рувима, Рамоф у межах коліна Гада і Голан на території Манасії. Рятуючись від помсти, вбивця міг безпечно перебувати у місці до закінчення розслідування справи. Якщо з’ясовувалось, що вбивство було вчинене свідомо, його карали на смерть (Числ.XXXV,31,32). Якщо ж виявлялось, що вбивство було ненавмисним або випадковим, то вбивця міг жити в місті-сховищі (але не виходити з нього ) до смерті первосвященика. Якщо з якоїсь причини месник зустрічав його за межами міста, то міг вбити його і залишитись не покараним (Числ. XXXV, 26, 27). Закон кровної помсти і міста-сховища були розповсюдженим явищем не лише серед євреїв, але й у всьому стародавньому Сході. Таким, наприклад, було місто Дафни поблизу Антіохії (ІІ Мак. IV, 33, 34).
Коліно Левія не отримало земельного наділу. Оскільки їхнім обов’язком було релігійне служіння у всій країні, то решті колінам було доручено виділити особливі міста для левітів з прилеглими до них пасовищами. Коліну Левія по всій країні було відведено 48 міст, серед яких 13 було відведено для священиків. До міст коліна Левія належали усі вищезгадані міста-сховища.
На схід від Йордану отримали свої наділи коліна Гада, Рувима і половина Манасії. Це землі між Йорданською рівниною і Сирійською пустелею. Своєї власної назви вона, очевидно, ніколи не мала. Трансіорданія у буквальному перекладі означає “через Йордан”. Так, ймовірно, її назвали люди, що жили на західному березі Йордану.
“Оце той спадок, що священик Елеазар і Ісус, син Навинів, та голови домів батьків давали племенам Ізраїлевих синів жеребком у Шіло перед Господнім лицем при вході до скинії Завіту. І покінчили вони ділити Край” (Іс. Нав. ХІХ, 51).
Завдання до теми:
Вивчити і добре знати розташування колін Ізраїля на карті Палестини.
Рекомендована література:
Самуил Дж. Шульц. Мир Ветхого Завета. – Германия: русское издание Международного Библейского института, 1991.
Біблійний атлас. – К., 1994.