МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

Тема 6. ДОКТРИНА КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ. КОНСТИТУЦІЯ – ОСНОВНИЙ ЗАКОН СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ.

Лекція (4 год.)

Поняття конституціоналізму. З'єднання теорії і практики конституційного розвитку.Конституційна і правова держава. Історичний розвиток конституційних ідей і інститутів сучасного конституціоналізму. Державно-конституційні традиції й акти України і Росії дореволюційного періоду (до жовтня 1917 р.). Основні етапи вітчизняного конституційного будівництва. Універсали Української Центральної Ради і Конституція Української Народної Республіки (1919 р.), Конституція РСФСР 1918 р. і Конституція УРСР 1919 р. Перша Конституція СРСР. Конституція СРСР 1936 р., Конституція УРСР 1978 р., основні риси й особливості. Концепція нової Конституції України 1996 р.: порядок прийняття, загальна політико-правова характеристика, структура, механізм дії. Зміни до Конституції 1996р., що були внесені законом України від 08.12.2004р. і які вступили у законну силу з 01.01.2006р. Конституція як конкретно-історична, політична і правова категорія. Юридична і фактична Конституція. Форма і структура Конституції.

Юридичні властивості Конституції. Гарантії стабільності Конституції. Внесення змін і доповнень у Конституцію.

 

Семінар (2 год.)

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

1. Конституціоналізм: поняття, зміст та основні ознаки.

2. Основні етапи розвитку вітчизняного конституціоналізму. Конституційні акти Росії дореволюційного періоду (до жовтня 1917 р.) та Конституція Української Народної Республіки 1918 р.

3. Етапи конституційного розвитку України (1990-2008 рр.).

4. Конституція як конкретно-історична, політико-соціальна та правова категорія. Функції Конституції.

5. Класифікація, форма і структура Конституції.

6. Конституція України 1996 р.: структура і загальна характеристика.

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

  1. Поняття конституціоналізму.
  2. Поєднування теорії і практики конституційного розвитку.
  3. Сучасний український конституціоналізм у контексті світової конституційної думки.
  4. Реалізація конституції: дотримування та застосування.
  5. Історичний розвиток української Конституції.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

Завдання для самостійної роботи (4 год.)

  1. Конституція Союзу РСР 1977 р. і Української РСР 1978 р.
  2. Механізм дії Конституції України.

Вивчаючи вказану тему необхідно звернути увагу на те, що Конституція є однією з найбільш шанованих суспільних цінностей сучасності. Для України Конституція 28 червня 1996 р. стала символом консолідації Українського народу в розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Водночас Конституція 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.

Конституціоналізм - політико-правове явище, правова (юридична) сутність якого обумовлена, перш за все, нормативно-правовою основою цієї системи, в якості якої виступає Конституція (конституційне законодавство). Конституція має змішану політико-правову природу, як і конституційні відносини, що виникають на основі ії норм, які також можуть бути охарактеризовані як політичні та правові одночасно, оскільки «вони регулюють процес організації і здійснення владних повноважень народом, державою та елементами політичної системи». Крім того, політична природа конституціоналізму витікає з тісного взаємозв'язку політики з конституційно-правовими інститутами і реаліями.

Разом з Конституцією України нормативно-правову основу конституціоналізму складає увесь обсяг конституційного законодавства. Два основні підходи до його розуміння склалося в науці конституційного права в середині 80-х років: вузьке трактування - як сукупності Основного Закону та актів про його зміну і доповнення, і широке, що включає разом з конституцією закони конституційного змісту, які безпосередньо примикають до неї. Думається, що конституційне законодавство включає Конституцію – Основний Закон держави та суспільства, сукупність конституційних законів (що існують в Україні фактично), інших нормативно-правових актів, котрі приймаються уповноваженими суб'єктами і мають конституційний характер.

Зміст системи конституціоналізму в зовні відображається в певних інституційних утвореннях. Основними інститутами конституціоналізму є: інститут публічної влади, який структурується на два самостійних підінститути - державної влади і місцевого самоврядування; інститут конституційного контролю (наглядово-контрольні заходи з боку державних органів по забезпеченню конституційної законності, прав і свобод людини та громадянина, правової свободи, суб'єктивного публічного права, верховенства конституції у системі нормативних актів, її прямої, безпосередньої дії); інститут конституційної відповідальності.

Конституціоналізм базується на низці основних принципів, вироблених людством у процесі свого розвитку, що стали світовими стандартами Термін "Конституція України" є досить поширеним не лише у науці конституційного права, а й в інших юридичних науках, а також у повсякденному вжитку. Він є похідним він іншої історично сформованої юридичної категорії "конституція", яка виникла задовго до зародження самого конституційного права як галузі права і вживалася у різних значеннях у багатьох сферах суспільного життя.

Систему українського конституціоналізму становлять: 1) чинна Конституція України як нормативно-правовий акт; 2) теорія, історія, ідеологія Конституції України; 3) існуючий конституційний лад. У своїй взаємодії ці елементи формують нормативно-правові, наукові, Історичні, ідеологічні та організаційні основи конституціоналізму.

Отже, Конституція України є результатом і водночас визначальним складником національного конституціоналізму під яким слід розуміти упорядковану сукупність (систему) Історично сформованих ідеологічно-правових світоглядних поглядів на способи і методи ефективного регулювання конституційних правовідносин, об'єктивно у сформовану систему конституційного права, систему конституційного законодавства, стрижнем якої виступає Основний Закон, систему конституційно-правової науки і освіти, а також усталену конституційну правотворчу та правозастосовну практику. При цьому взаємозв'язок Конституції України і конституціоналізму є не лише закономірним, а й бажаним для розвитку конституційної правової держави.Історію розробки, прийняття, реалізації Конституції та внесення до неї змін умовно можна поділити на три основних періоди: перший період (1991-1996 роки) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України 1996 p.; другий період (1996-2004 роки) став періодом реалізації Конституції України 1996 р,; третій період (2004/2005 роки - донині) позначився процесом внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційною реформою), масштабною конституційною кризою 2007-2009 років і пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону. Кожному із зазначених періодів історії Конституції України 1996 р. властиві свої особливості, специфіка.Сучасного значення термін "конституція" почав набувати лише в XVII ст., що ознаменувалося бурхливим розвитком конституційних ідей у Великій Британії, Франції та інших тогочасних країнах Західної Європи, а також у Північній Америці.

Однією з найдавніших пам'яток української правничої думки є "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького", підписані гетьманом Пилипом Орликом 5 квітня 1710 року у місті Бендери, а санкціоновані шведським королем Карлом XII 10 травня 1710 року.

На жаль, конституційні положення Пилипа Орлика не знайшли практичного застосування на теренах України, проте на Правобережній Україні цей акт неофіційно діяв до 1714 року.

Наступний етап відродження Української національної державності (1917-1920 pp.) характеризується назвою Третього Універсалу Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 p., Четвертого Універсалу Української Центральної Ради від 7 (22) січня 1918 p., Конституції Української народної республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) від 29 квітня 1918 p., Закону про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 p., Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, ухваленого УНР на засіданні 13 листопада 1918 p.; Закону про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР від 12 листопада 1920 року. Проте значна частина зазначених конституційно-правових актів залишилася на папері і ніколи не була реалізована в процесі практичного національного державотворення.

На території України за періоду радянської влади було прийнято чотири Конституції УРСР - 1919, 1929, 1937, 1978 років. Вони повністю копіювали союзні конституції і були формальними (декларативними), оскільки не відбивали реального стану справ тогочасного суспільства.

Сучасний етап історії конституційного розвитку незалежної України бере свій початок з 16 липня 1990 року - дати прийняття Декларації про державний суверенітет.

Узагальнюючи існуючі погляди вітчизняних вчених-конституціоналістів щодо сутності та змісту Конституції України, а також пріоритети оновлення Основного Закону в сучасних політико-правових реаліях, можна стверджувати, що Конституція України - це єдиний, наділений найвищою юридичною силою та гарантований державою і суспільством правовий акт, через який Український народ і Українська держава виражають свою суверенну волю й реалізують легітимні інтереси, утверджуючи основи конституційного ладу України, загальні засади конституційно-правового статусу людини, принципи та інститути здійснення народовладдя, встановлюють систему функції органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також порядок їх формування, конституюють механізми реалізації державно-владних повноважень і адміністративно-територіальний устрій держави.

Конституції України характерні певні ознаки, що визначають її сутність, зміст, цілі та призначення у суспільстві та державі. Учені по-різному характеризують їх. Утім останні роки дієвості оновленої Конституції України внесли певні корективи у виявлені нами кваліфікуючі ознаки Основного Закону.

По-перше, за своєю сутністю Конституція України є актом найвищої юридичної сили, що належним чином унормовує політичну волю народу України, як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні.

По-друге, за своїм змістом Конституція України є універсальним регулятором найбільш важливих суспільних відносин в усіх сферах суспільного та державного ладу України - у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній), екологічній, інформаційній та ін.

По-третє, важливість змісту Основного Закону обумовлює її відповідну юридичну силу. За своєю юридичною силою Конституція України є головним, найважливішим нормативно-правовим актом у системі джерел національного права України, основним джерел конституційного права і всіх інших галузей права України.

По-четверте, Конституція України має особливий нормативний склад. Основний Закон об'єднує в своєму складі норми. які є нормами прямої дії. Вони знаходять свій подальший розвиток і деталізуються в інших нормативно-правових актах, але це не спростовує можливості застосовувати норми Конституції України безпосередньо, особливо тих норм, які визначають основні права і свободи людини і громадянина. Так, ч. 3 ст. 8 Конституції України визначає: "Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується".

По-п'яте, Основний Закон має особливий порядок легітимізації. Уже аксіоматичним стало твердження про те. що конституції та конституційні акти мають прийматись і змінюватись у такий спосіб, який би не викликав жодних сумнівів у їх легітимності.

По-шосте, за нормативно-правовою формою Конституція України є так званим "писаним" кодифікованим правовим актом найвищої юридичної сили.

По-сьоме, Основний Закон має постійно діючий характер. Дія переважної більшості конституційних положень не обмежується часом. Перехідні положення Конституції України, які містять застереження стосовно адаптаційних термінів (до трьох років з дня прийняття Основного Закону) набуття чинності всіма її статтями, нині вичерпані.

По-восьме, Конституція України в XXI ст. втілюючи давні традиції національного державотворення та правотворення, корелюється з ідеями і ідеалами класичного і модерного європейського конституціоналізму заснованого на "людиноцентризмі", принципах демократії та верховенства права.

По-дев’яте, Конституція України відіграє важливу роль щодо розвитку і вдосконалення вітчизняної конституційно-правової науки й освіти.

Конституція України є продуктом і одночасно стрижнем розвитку такого складного політико-правового феномена, як "конституціоналізм". Зміст цієї категорії опосередковує роль і місце Конституції України у правовій системі, суспільстві та державі, підтверджує її верховенство в регулюванні суспільних відносин.

Під структурою Конституції України слід розуміти внутрішню взаємоузгоджену побудову Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили. Конституція України 1996 р. належить до кодифікованих конституційних актів. Вона існує у вигляді єдиного нормативно-правового акта, що складається із трьох основних частин; преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. У свою чергу, основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції України складаються Із 15 самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що включають 161 статтю (розділи I-XIV) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції України складаються з декількох абзаців, що не нумеруються. а при посиланні на них позначаються як частини (ч.) відповідної статті. Функції Конституції України - це цілеспрямовані напрямки та види впливу Основного Закону суспільства і держави на суспільні відносини. Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, Ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні функції, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції. Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати: 1) об'єкти впливу Конституції України на суспільні відносини; 2) способи і засоби впливу Конституції України на суспільні відносини; 3) умови впливу Конституції України на суспільні відносини тощо.

 

Джерела, рекомендовані до заняття:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р., зі змінами, внесеними Законом України від 23.12.2004 р. №2222-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - №2.

2. Конституція Автономної Республіки Крим, затверджена Законом України від 23.12.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №5-6.

3. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. // Голос України. – 1991. – 6 березня.

4. Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №38.

5. Конституційний договір між Президентом України і Верховною Радою України від 8 червня 1995 р.

6. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р., зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №43.

  1. Авакьян С.А. Конституционализм // Конституционное право: Энциклопедический словар. – М., 2001. – С.304-305.
  2. Георгіца А.З., Словська І.Є. Конституціоналізм як категорія науки конституційного права. // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. – Вип. 103. - Чернівці, 2001. – С. 57-60.
  3. Давидова М. Конституціоналізм як гарантія забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні // Людина і політика. - К., 2001. - № 5. - С.105-112.
  4. Іваненко Г.В. Деякі проблеми сучасного конституціоналізму в Україні.// Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць/ Під ред. С.В.Ківалова. – Вип. 13-14. - Одеса, 2002. – С.693-697.
  5. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність . – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 400с.
  6. Конституція незалежної України : у 3 кн. / під заг. ред. С. Головатого. – К. : Укр. Правн. Фундація, 2010.
  7. Конституція незалежної України: Навч. посіб. / Кол. авт.; за ред. В. Ф. Погорілка, Ю. С. Шемшученка, В. О. Євдокимова. -К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Спілка юристів України. 2000. - 428 с.
  8. Конституція України : наук.-практ. комент. / Нац. акад. правов. наук України ; редкол.: В. Я. Тацій [та ін.]. – 2-ге вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2011. – 1128 с.
  9. Конституція України : наук.-практ. комент. / Нац. акад. правов. наук України ; редкол.: В. Я. Тацій [та ін.]. – 2-ге вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2011. – 1128 с.

16. Конституція України: Наук.-практ. Коментар / В.Б. Авер`янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін. – Х.: Право, 2003.

  1. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. – 1999. - № 6.
  2. Копейчиков В.В. Сучасна українська національна ідея: особистість, суспільство, право, держава // Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах. – Вип.1. – К., 1996.
  3. Крусян А. Р. Сучасний український конституціоналізм : монографія / А. Р. Крусян. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 560 с.
  4. Майданник О. О. Конституційне право України : навч. посіб. / О. О. Майданник. – К. : Алерта, 2011. – 380 с.
  5. Мамонтова Є.В. Український конституціоналізм на рубежі ХІХ-ХХ ст. Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць/ Під ред. С.В.Ківалова. – Вип.13-14. - Одеса, 2002. – С.711-717.
  6. Медушевский А. Конституционализм: кладовая опыта или совершенствования демократических преобразований // Конституционное право. Восточноевропейское обозрение. – 2000. - №1.
  7. Мучник А.Г. Комментарий к Конституции Украины. – К.: Парламентское изд-во, 2003.
  8. Орзих М.Ф. Новая Конституция Украины действует. Конституционная реформа продолжается // Юридический вестник. – 1996. - №3.
  9. Орзих М.Ф. Современный конституционализм: Цель и средства конституционной реформы в Украине // Юридический вест ник. – 2001. - №3. – С.109.
  10. Орзих М.Ф. Современный этап конституционной реформы в Украине // Юридический вестник. – 1996. - №2.
  11. Погорілко В. Ф. Конституційне право України : підручник / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко ; Нац. акад. внутр. справ. – 4-те вид. переробл. та доопр. – К. : Ліра-К, 2012. – 576 с.
  12. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. — 2002. — № 3. - С 8-16.
  13. Правова система України: історія, стан та перспективи : у 5 т. / за заг. ред. Ю. П. Битяка ; редкол.: Ю. П. Битяк [та ін.]. – Х. : Право, 2008. – Т. 2 : Конституційні засади правової системи України і проблеми її вдосконалення. – 576 с.
  14. Правове забезпечення державного суверенітету України : монографія / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; ред. Ю. С. Шемшученко. – К. : Юрид. думка, 2011. – 300 с.
  15. Рабінович П.Конституційний принцип верховенства права // Юридический вестник. – 1997. - №3.
  16. Речицкий В. Политический предмет конституции / В. В. Речицкий. – К. : Дух і літера, 2012. – 728 с.
  17. Селіванов А. О. Конституційні проблеми в сучасній теорії права. Доктрина стабільності та охорони Конституції України в контексті її модернізації та ефективного конституційного : монографія / А. О. Селіванов. – К. : Логос, 2012. – 152 с.
  18. Серьогін В. О. Конституційне право України : навч. посіб. / В. О. Серьогін ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2010. – 368 с.
  19. Скрипнюк О. В. Конституційне право України : підручник / О. В. Скрипнюк ; Нац. ун-т «Острозька акад.», Ін-т держ. і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К. : Ін Юре, 2010. – 672 с.
  20. Словська І.Є. Український конституціоналізм: етапи становлення і розвитку: Автореф. дис.. канд.. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2004.
  21. Совгиря О. В. Конституційне право України : повний курс : навч. посіб. / О. В. Совгиря, Н. Г. Шукліна. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2012. – 544 с.
  22. Степанов И.М. Конституционализм: ценности культуры и культура ценностей // Современный конституционализм. - М., 1990.
  23. Стрижак А. А. Конституція України в актах Конституційного Суду України: аналітичний огляд та коментар / А. А. Стрижак. – К. : Ін Юре, 2010. – 631 с.
  24. Тихонова Е., Юзьков Л. Конституція юридична і фактична // Право України. – 1992. - №1.
  25. Ткаченко Є. В. Конституційно-правове регулювання мовних відносин : монографія / Є. В. Ткаченко ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х. : ФІНН, 2010. – 336 с.
  26. Тодика Ю.М. Функції Конституції України та їх загальна характеристика // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 1.
  27. Топорнин Б.Н. Конституционная реформа – путь к правовому государству // Советское государство и право. – 1990. - №4.
  28. Хрестоматія з конституційного права України / Акад. правов. наук України, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування ; упоряд.: Ю. П. Битяк [та ін.]. – Х. : Ксилон, 2010. – 887 с.
  29. Чиркин В.Е. Общечеловеческие ценности, философия права и позитивное право // Право и политика. – 2000. - №8.
  30. Шабо Ж.-Л. Конституция и конституционализм // Полис. – 1998. - №6.
  31. Шаповал В. М. Історія Основного Закону (конституційний процес в Україні у 1990–1996) / В. М. Шаповал, A. B. Корнєєв. – Х. : Фоліо, 2011. – 111 с.
  32. Шаповал В. Становлення конституціоналізму в Україні: проблеми теорії. // Право України. – 1998. - № 5. – С.25-30.
  33. Шаптала Н. К. Конституційне право України : навч. посіб. / Н. К. Шаптала, Г. В. Задорожня. – Д. : ТОВ «ЛізуновПрес», 2012. – 472 с.
  34. Шемшученко Ю. Теоретичні засади реалізації Конституції України // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 4.
  35. Юзьков Л.П. Верховенство конституції і конституційність законів // Правова система України: теорія та практика. – К., 1993.