Управління щодо зниження ризиків економічних втрат, обумовлених зниженням якості навколишнього середовища

Згідно з теорією ризик-аналізу і тією її частиною, що стосується управління ризиками, при формуванні управлінських рішень в екологічній сфері використовуються загальні принципи і підходи теорії ризику. Підходи можуть бути розділені на групи залежно від цілей, яких передбачається досягти в результаті їх реалізації (уникнення ризику, зниження імовірності прояву події, що викликає збиток, зниження величини збитку при прояві події, передача ризику, компенсація збитку).

Кожний з перелічених підходів діє в рамках певної системи заходів, що регулюють управлінську діяльність зі зниження ризику та умови її здійснення. За своїм складом вони поділяються так:

• нормативно-правові заходи- визначають права та обов'язки сторін, об'єктів
та інших учасників діяльності у сфері управління ризиками, установлюють
обмеження на розміри і види діяльності для окремих об'єктів;

• адміністративні заходи- пов'язані зі здійсненням функцій контролю за
результатами і фінансовим забезпеченням видів діяльності (за необхідності
- з примушенням до їх виконання);

• економічні заходи- передбачають економічне стимулювання діяльності щодо
зниження ризиків, організації її фінансового забезпечення, узгодження
економічних і екологічних інтересів суспільного розвитку;

• технічні заходи - визначають сферу можливих технічних рішень щодо
зниження ризику, пов'язаних з проведенням певних робіт, спрямованих на
зменшення потенційно можливого чи завданого збитку, його ліквідацію
тощо.

Слід зазначити, що нормативно-правові й адміністративні заходи управління ризиками в загальному випадку формують комплекс обмежень, безумовних обов'язків для різних учасників цієї діяльності, окреслюють рамки їх можливої поведінки в соціально-економічній системі. Ефективність діяльності з управління ризиками в цих рамках визначається правильністю вибору системи допустимих заходів, раціональним використанням при їх реалізації наявних економічних і матеріальних ресурсів.

Зрозуміло, що при розробці нормативно-правових актів і використанні адміністративних важелів регулювання управління ризиками завжди беруться до уваги економічні результати. Якщо нормативно-правова база й адміністративна база заважають прийняттю економічно ефективних рішень, то вони, як правило, модифікуються, змінюються в міру накопичення досвіду управління. Однак у конкретних умовах орган управління, розробляючи рішення у сфері управління ризиками, завжди знаходиться в рамках певних нормативно-правових і адміністративних обмежень, які він не повинен порушувати. Отже, ефективність прийнятих рішень щодо зниження ризику залежить від економічної обґрунтованості обраної системи заходів управління з урахуванням цих обмежень.

Таким чином, економічні заходи управління ризиками вказують на найбільш доцільні, з погляду суспільства, напрямки діяльності зі зниження ризику шляхом установлення диференційованих нормативів плати за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища, більш жорстких чи, навпаки, м'яких норм компенсації збитків, застосування методу податкового стимулювання заходів щодо зниження ризиків і т. ін.

Сукупність технічних заходів впливу на ризик визначає простір можливих рішень, що можуть бути реально реалізовані в кожній конкретній ситуації, їх склад, як правило, пов'язаний з досягнутим рівнем науково-технічного розвитку суспільства, оскільки в умовах ринку необхідні техніка і технології можуть бути придбані практично без будь-яких обмежень за наявності фінансових можливостей. Іншими словами, при виборі конкретних заходів впливу на ризик їх ефективність не

завжди є визначальним чинником. На практиці часто доводиться враховувати й обмеження щодо фінансових можливостей їх упровадження.

Отже, вибір стратегії управління щодо зниження ризиків економічних втрат, обумовлених зниженням якості навколишнього середовища,здійснюється в рамках обмежень, встановлених суспільством за нормативно-правовими, адміністративними та економічними правилами регулювання цього виду діяльності і досягнутим рівнем науково-технічного розвитку.

Природне прагнення об'єкта і суспільства в цілому максимально знизити сукупні витрати управління еколого-економічними ризиками приводить до вибору стратегії управління еколого-економічними ризиками як оптимізаційного завдання з визначення набору оптимальних заходів для зниження сукупного рівня ризику з цільовою функцією на максимум ефекту управління і комплексом зовнішніх і внутрішніх (в основному обумовлених граничністю ресурсів, якими володіє об'єкт) обмежень. Таким чином, формування оптимального набору заходів, спрямованих на зниження еколого-економічних ризиків, нерозривно пов'язане з їх ефективністю.