Запитання та завдання

IJ6

418

Глава 11

Основи земельного права України

419

ся після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому законом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної влас­ності подають заяву до відповідної районної, Київської чи Се­вастопольської міської державної адміністрації або сільської, се­лищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищ­на, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділян­ки фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

У разі відмови органом виконавчої влади чи органом місце­вого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судо­вому порядку.

Підсумовуючи, слід зробити деякі висновки і дати рекомен­дації. Приватизація в Україні здійснюється у трьох основних напрямах: майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельних ділянок. Порядок проведення приватизації ре­гулюється чинним законодавством.

Існує ряд прогалин у чинному приватизаційному законо­давстві, які слід усувати шляхом здійснення правотворчої діяль­ності держави та її органів. У зв'язку з прийняттям Земельного кодексу України необхідно прийняти низку законів щодо вста новлення механізму реалізації основних положень Кодексу Удосконалення законодавства і практики приватизаційних відносин сприятиме утвердженню права приватної власності та створенню ефективної структури громадянського суспільства і розвинутих ринкових відносин.

§ 6. Гарантії прав на землю

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення

не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділян­кою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділян­ки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до по­
рушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують пра­
ва або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або
органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Власник не може бути позбавлений права власності на зе­мельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодек­сом та іншими законами України. Допускається викуп земель­ної ділянки, при цьому власникові земельної ділянки відшко­довується її вартість.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуван­ня без рішення суду не мають права втручатись у здійснення влас­ником повноважень щодо володіння, користування і розпоряд­ження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи об­меження. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових
земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогос­
подарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісо­
вих земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних

ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних
властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель і ча­
гарників;

14*

420

Глава 11

Основи земельного права України

421

г) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель і
чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання
земельної ділянки.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористува­чам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого са­моврядування, громадяни та юридичні особи, які використову­ють земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого са­моврядування та органами виконавчої влади з питань земель­них ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельни­ми ділянками, що перебувають у власності громадян і юридич­них осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, се­лищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядуван­ня вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користу­ванні громадян, та додержання громадянами правил добросусі-дства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішу­ють земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні зе­мель і земельних сервітутів. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядуван­ня, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

§ 7. Охорона земель

Охорона земель — відповідно до Закону України «Про охо­рону земель» від 19 червня 2003 р. — це система правових, орган­ізаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спря-

мованих на раціональне використання земель, запобігання не­обгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського при­значення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Об'єктом особливої охорони держа­ви є всі землі в межах території України.

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природ­них і набутих якостей земель. Охорона земель включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального
землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та
чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших по­
треб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочуван­
ня, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруд­
нення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними ре­
човинами та від інших несприятливих природних і техноген­
них процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологіч­ної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільсько­
господарських угідь.

Органами, які здійснюють регулювання в галузі охорони зе­мель є Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Рес­публіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Ав­тономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядуван­ня, місцеві державні адміністрації, а також спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, до яких належать:

— центральний орган виконавчої влади з питань земельних

ресурсів;

— центральний орган виконавчої влади з питань екології та
природних ресурсів;

Глава 11

— центральний орган виконавчої влади з питань аграрної
політики.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земель­них ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охоро­ну земель — центральний орган виконавчої влади з питань еко­логії та природних ресурсів. Центральний орган виконавчої вла­ди з питань аграрної політики проводить моніторинг родючості ґрунтів та агрохімічну паспортизацію земель сільськогоспо­дарського призначення.

Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. встановлює, що ос новними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є:

—забезпечення додержання органами державної влади, орга
нами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними
особами земельного законодавства України;

—забезпечення реалізації державної політики у сфері охо­
рони та раціонального використання земель;

—запобігання порушенням законодавства України у сфері
використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких
порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення
тощо.

Державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань зе мельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи. Державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону земель у системі центрального органу виконавчої вла ди з питань екології та природних ресурсів здійснює Державна екологічна інспекція та її територіальні органи. Моніторинг ґрунтів у системі центрального органу виконавчої влади з пи­тань аграрної політики проводить Державна служба охорони родючості ґрунтів та її територіальні органи.

Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом:

— проведення перевірок;

Основи земельного права України

—розгляду звернень юридичних і фізичних осіб;

—участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліо­
ративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасад­
жень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів,
які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та
забезпечення охорони земель;

—розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з вико­
ристанням та охороною земель;

—проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспор­
тизації земель сільськогосподарського призначення.

Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. також встановлює, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, рай­онні та обласні ради. А громадський контроль - громадські інспектори, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади з питань земельних ре­сурсів.

Система заходів у галузі охорони земель включає:

— державну комплексну систему спостережень;

—розробку загальнодержавних і регіональних (республі­
канських) програм використання та охорони земель, докумен­
тації із землеустрою в галузі охорони земель;

—створення екологічної мережі;

—здійснення природно-сільськогосподарського, екологічно-
економічного, протиерозійного та інших видів районування (зо­
нування) земель;

—економічне стимулювання впровадження заходів щодо охо­
рони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;

—стандартизацію і нормування.

Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-пра­вової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земель­ним ресурсам.

424

Глава 11

Основи земельного права України

425

§ 8. Управління в галузі використання і охорони земель

Межа району, села, селища, міста, району у місті — це умов­на замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обгрунтування їх розвит­ку, генеральних планів населених пунктів. Рішення про вста­новлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ прийма­ються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, облас­ними, Київською чи Севастопольською міськими радами за по данням районних та відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах прий мається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. Межі адміністративно-територіальних утворень по-свідчуються державним актом України.

З метою раціонального використання та охорони земель ство­рюються відповідні загальнодержавні програми. Вони розроб­ляються відповідно до програм економічного, науково-техніч­ного і соціального розвитку України.

Окрім цього здійснюється природно-сільськогосподарське районування земель, під яким розуміють поділ території з ура­хуванням природних умов та агробіологічних вимог сільсько­господарських культур. Воно є основою для оцінки земель і роз­роблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель. Адже використання та охорона сільськогоспо­дарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільсько­господарського районування.

У межах населених пунктів здійснюється зонування земель. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допусти­мих видів забудови та іншого використання земельних діля­нок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забу­дови.

У сфері управління землями надзвичайно важливе місце по­сідає землеустрій. Землеустрій, відповідно до Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р. — це сукупність соці­ально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-ви­робничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета земле­устрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середо­вища та поліпшенні природних ландшафтів. Землеустрій пе­редбачає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністра­
тивно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розробку загальнодержавної і регіональних програм ви­
користання та охорони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-еконо-
мічних обґрунтувань використання та охорони земель відповід­
них адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими
природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання проектів упорядкування існуючих землево­лодінь і землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних ділянок;

є) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еко-
лого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь,
а також розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'яза­
ної з використанням та охороною земель;

и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрун­тових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Землеустрій забезпечує:

426

Глава 11

Основи земельного права України

427

а) реалізацію державної політики щодо використання та охо­
рони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення зе­
мельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за
цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських
та приватних інтересів, формування раціональної системи зем­
леволодіння і землекористування, створення екологічно сталих
агроландшафтів;

б) надання інформації для правового, економічного, еколо­
гічного і містобудівного механізмів регулювання земельних
відносин на національному, регіональному, локальному і гос­
подарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму
та умов використання й охорони земель;

в) встановлення і закріплення на місцевості меж адміністра­
тивно-територіальних утворень, територій природно-заповідно­
го фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоров­
чого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж
земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) прогнозування, планування і організацію раціонального
використання та охорони земель на національному, регіональ­
ному, локальному і господарському рівнях тощо.

Система землеустрою включає:

а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;

б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері зем­
леустрою;

в) організацію, регулювання та управління у сфері землеус­
трою;

г) здійснення землеустрою на національному, регіонально­
му, локальному і господарському рівнях;

ґ) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою;

д) суб'єкти та об'єкти землеустрою.
Суб'єктами землеустрою є:

—органи державної влади та органи місцевого самовряду­
вання;

—юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій;

— землевласники та землекористувачі.
Об'єктами землеустрою є:

територія України;

— територія адміністративно-територіальних утворень або їх
частин;

— території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адмініст­рації, а також центральний орган виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів.

Спори, що виникають при здійсненні землеустрою, вирішу­ються судом.

Надзвичайно важливе місце у цьому процесі відводиться мо­ніторингу земель. Моніторинг земель — це система спостережен­ня за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оц­інки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблен­ня, передавання, збереження та аналіз інформації про стан зе­мель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтова­них рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання не­гативним змінам стану земель і дотримання вимог екологічної безпеки.

Важливе значення має ведення державного земельного ка­дастру. Державний земельний кадастр — це єдина державна си­стема земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить су­купність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Призначенням державного земель­ного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінте­ресованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального вико­ристання та охорони земель, визначення розміру плати за зем­лю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів і проектів землеустрою. Держав­ний земельний кадастр включає:

428

Глава 11

Основи земельного права України

429

а) кадастрове зонування;

б) кадастрові зйомки;

в) бонітування ґрунтів;

г) економічну оцінку земель;

г) грошову оцінку земельних ділянок;

д) державну реєстрацію земельних ділянок;
є) облік кількості та якості земель.

§ 9. Відповідальність за порушення земельного законодавства

Угоди, укладені з порушенням встановленого законом поряд­ку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних діля­нок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністра­тивну або кримінальну відповідальність відповідно до законо­давства за такі порушення:

а) укладення угод з порушенням земельного законодавства;

б) самовільне зайняття земельних ділянок;

в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх
забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічни
ми водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими
відходами;

г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію
об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільо­вим призначенням;

д) порушення строків повернення тимчасово займаних зе­
мель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан,
придатний для використання за призначенням;

є) знищення межових знаків;

є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення да­них про стан земель, розміри й кількість земельних ділянок;

ж) непроведения рекультивації порушених земель;

з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехні­
чних споруд, захисних насаджень;

и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення ро­дючого шару ґрунту;

і) самовільне відхилення від проектів землеустрою;

ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;

й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земель­них ділянок.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають повернен­ню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування ними. По­вернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.