Україна на шляху до незалежності: 1985-1991рр.

Зміна партійно-державного керівництва після смерті Л.Брежнєва (листопад 1982 р.) не призвела до суттєвих змін суспільно-політичного життя країни. Спроби його наступника, Генерального секретаря ЦК КПРС Ю.Андропова (1982-1984 рр.), подолати кризу, яка на початку 1980-х років охопила усі сфери життя, виявилися неспроможними. Вжиті заходи (зміцнення дисципліни, боротьба з корупцією, підвищення продуктивності праці) хоча і мали деякі позитивні наслідки, але не змінили ситуацію в країні. У лютому 1984 р., після смерті Ю.Андропова, Генеральним секретарем ЦК КПРС обрано К.Черненка (лютий 1984 - березень 1985 рр.), який виявився неспроможним реагувати на вимоги часу. Загальна криза у суспільстві загострювалась і вимагала кардинальних змін, але у партійно-державного керівництва не було єдності щодо подальшого розвитку країни. Одна група керівників бачила вихід у посиленні командно-адміністративних методів, інша керувалась бажанням залишити існуючу систему без змін, третя – виступала за необхідність реформування. Одним із прибічників реформ був М.С.Горбачов (роки керівництва: 1985-1991), якого у березні 1985 року обрано Генеральним секретарем ЦК КПРС. З ініціативи М.С.Горбачова в середині 80-х років розпочалися зміни в соціальній практиці, що обрали на себе назву „перебудови”.

Процес перебудови суспільно-політичного життя розпочато оголошенням Пленумом ЦК КПРС (квітень 1985 р.) курсу на „прискорення соціально-економічного прогресу”. Цей курс підтверджено на ХХУІІ з’їзді КПРС (лютий 1986 р.) прийняттям постанови „Основні напрями економічного і соціального розвитку СРСР на 1986-1990 рр. і на період до 2000 року”. Ставилося завдання: за рахунок підвищення в 2,3-2,5 рази продуктивності праці забезпечити подвоєння національного доходу.

Задля реалізації поставлених завдань започатковано процес формування законодавчо-правової бази перебудовчих процесів:

· у листопаді 1986 р. прийнято Закон СРСР „Про індивідуальну трудову діяльність”, положення якого санкціонували підприємницьку діяльність та створення кооперативів;

· у червні 1987 р. на пленумі ЦК КПРС прийнято постанову „Про докорінну перебудову управління економікою”, якою ініційовано перехід від адміністративних методів господарювання до нового господарського механізму, який враховував би економічні інтереси виробника;

· у 1987 р. вищеозначеним Пленумом ЦК КПРС прийнято Закон СРСР „Про державне підприємництво (об’єднання)”, яким створено умови для переходу до економічних методів господарювання;

· у березні 1989 р. прийнято нове положення про колгоспи, у відповідності до якого допускалася можливість існування селянських фермерських господарств, утворення кооперативних колективів та впровадження досвіду орендних відносин.

Перші результати економічних реформ були наступними:

· протягом 1985-1986 рр. темпи приросту промислової продукції України становили 4,3 % і перевищили середньорічні показники ХІ п’ятирічки на 1%;

· у 1985-1986 рр. середньорічний приріст продукції сільського господарства становив 3,5 % - проти 0,5% у 1981-1985 рр.;

· зросла на 9,4% (218 крб.) середня зарплата робітників, службовців, оплата праці колгоспників на 6% (177 крб.)

Зростання економічних показників уможливило вирішення деяких соціальних проблем. Процес покращення показників в соціальній сфері був забезпечений законодавчо:

· у квітні 1986 року ЦК КПРС приймає постанову „Про основні напрями розв’язання житлової проблеми”, якою передбачено забезпечення кожної сім’ї окремим житлом до 2000 року,

· у 1986 році прийнято „Комплексну програму розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986-2000рр.”, якою передбачено забезпечення предметами повсякденного вжитку та послугами, ліквідацію дефіциту,

· у 1985 році прийнято постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР „Про боротьбу з алкоголізмом та його негативними наслідками”,

· у травні 1986 року – „Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами”.

Спроби партійно-державного керівництва ліквідувати економічний застій початку 80-х років виявилися недієвими. Замість послаблення продовольчої, житлової та товарної криз відбулося подальше їх загострення. У 1990 році навіть почалося скорочення обсягів суспільного виробництва. На більшість товарів народного споживання та послуги ціни виросли на 2,6 %, а на групу продовольчих товарів на 6 %.

Аварія (1986 р.) на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) стала найбільшою екологічною катастрофою ХХ ст. Наслідки аварії негативно позначилися як на економіці УРСР, так і на здоров’ї населення. Прямі збитки в результаті аварії складали 10 млрд. доларів США. Крім того необхідно було виселити 160 тисяч осіб з радіаційної зони та надати їм житло. Із сільськогосподарського обігу вилучено 190 тис. гектарів угідь, а забруднено радіонуклідами до 150 тис. кв. км. (8,2 % території республіки).

Висновок. Усі спроби економічних перетворень, що тривали протягом 1985-1990 років, виявилися неефективними. В країні росла інфляція, тривав спад економічного виробництва, знижувався життєвий рівень населення Все це свідчило, що без реформування політичної системи економічні реформи приречені на провал.

Початок політичній реформі поклали рішення ХІХ Партконференції, (червень 1988 р.), у яких йшлося про кардинальне реформування політичної системи. Конференцією проголошено курс на демократизацію суспільства, гласність та плюралізм.

У березні-травні 1989 р. вперше в історії Радянського Союзу проведено альтернативні вибори народних депутатів. На першому з’їзд народних депутатів СРСР (травень-червень 1989 р.) сформовано двопалатну Верховну Раду СРСР та введено посаду голови Верховної Ради СРСР, на яку обрано М.Горбачова, водночас він залишався Генеральним секретарем ЦК КПРС.

Під тиском національно-демократичної громадськості 8 грудня 1989 р. Верховною Радою УРСР прийнято закон „Про мови в Українській РСР”, за яким українська мова отримала статус державної.

Проголошені демократичні свободи та лібералізація життя в УРСР призвели до активізації суспільно-політичних рухів в Україні. З 1988 року в УРСР стихійно виникають перші мітинги, пікети, страйки та інші акти громадянської непокори. Так, незадоволені умовами праці та розмірами заробітної плати, розгорнули страйкову боротьбу шахтарі. 15 липня 1989 р. розпочався страйк шахтарів в Макіївці Донецької області, який через декілька днів охопив кілька шахт міста. 11 липня 1990 року розгорнувся політичний страйк шахтарів, який охопив 147 шахт України. На мітингах та страйках лунали не тільки соціально-економічні вимоги, але й заклики до національного відродження та боротьби за державну незалежність України:

· 26 березня 1989 року на мітингу у Львові піднято національний синьо-жовтий прапор;

· у листопаді 1989 року у Києві відбулося перепоховання праху відомих шістдесятників: В.Стуса, Ю.Литвина. О.Тихого.

Вищезазначені суспільні зміни в УРСР призвели до створення різноманітних самодіяльних громадських обєднань, організацій та товариств:

· у 1987 р. у Львові засновано „Товариство Лева”;

· у 1987р. у Києві - „Український культурологічний клуб” (УКК);

· на початку 1988 року у Харкові та Києві - просвітницькі організації „Спадщина”;

· у 1988 р в Києві - студентське обєднання „Громада”

· у 1989 р. – Українська студентська спілка (УСС) та Студентське братство у Львові;

· у 1989 р. – товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка;

· у 1989 р. – історико-просвітницьке товариство „Меморіал”;

· у 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України та інституту літератури АН УРСР створено „Народний рух України за перебудову”, який очолив І.Драч.

Протягом 1987-1988 рр. в Україну почали повертатися із ув’язнення та заслання дисиденти: В.Чорновіл, М.Горинь, Л.Лук’яненко та ін. Ними відновлено діяльність Української Гельсинської групи. Декларація УГС стала першим програмним документом сучасного національно-демократичного руху. УГС проводила агітаційну та пропагандистську роботу, організовувала різного роду акції: пікети, мітинги, демонстрації, метою яких було прискорення процесу демократизації.

Наприкінці 1989 – на початку 1990-х р. на основі „неформальних” організацій і НРУ почали створюватися нові політичні партії. Цьому сприяло вилучення на лютневому 1990 року Пленумі ЦК КПРС з Конституції СРСР УІ-ої статті про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії. У вересні цього ж року Президією Верховної Ради УРСР ухвалено постанову „Про порядок реєстрації громадських об’єднань”. Вищеозначена розпорядча ініціатива стала правовою базою багатопартійності.

Протягом 1989-1991 рр. в УРСР засновано наступні партії:

· 1989 р. – Українська національна партія (УНП). Г.Приходько;

· 1990 р. – Українська республіканська партія (УРП). Голова партії - Левко Лук’яненко;

· 1990 р. – Демократична партія України (ДемПУ). Голова Національної ради партії – Ю.Бадзьо;

· 1990 р. – Українська християнсько-демократична партія (УХДП). Лідер - В.Січко;

· 1990 р. - Українська селянсько-демократична партія (УСДП). Лідери – С.Плачинда, В.Щербина;

· 1990 р. – Соціал-демократична партія (СДП). Лідери – А.Павлишин, А. Носенко;

· 1990 р. – Партія зелених України (ПЗУ). Голова партії – Ю.Щербак;

· 1990 р. – Партія демократичного відродження України (ПДВУ). Співголови – В.Гриньов, О.Ємець, В.Філенко.

Загалом, за період з 1990 по 1991 рр. в Україні виникло понад 20 політичних партій та об’єднань. Серед перерахованих, найбільшим впливовими були НРУ, УРП, ПДВУ та ДемПУ.

Висновок. Незважаючи на організаційну й матеріальну слабкість та нечисельність новостворених політичних партій, їх заснування мало історичне значення. Діяльність опозиційних політичних партій стала ударом по однопартійній системі СРСР, створила умови для проголошення незалежності України.

Важливою подією на шляху до незалежності України стали вибори до Верховної ради УРСР 4 березня 1990 року. Із 150 законодавчих актів, прийнятих новообраним урядом протягом 1990 року важливістю відзначилася затверджена 16 липня „Декларація про державний суверенітет України”.