Аграрна політика: колективізація. Голодомор 1932-1933 рр.

Висновок. Кризові ситуації в контексті нової економічної політики уряд вирішував виключно за рахунок піднесення загальної соціальної напруженості. Та очевидним є той факт, що нова – економічна політика посприяла процесу економічної відбудови УСРР.

Індустріалізація. В середині 20-х років Й.Сталін, перемігши у внутрішньопартійній боротьбі своїх опонентів, спрямовує економічну політику Радянського Союзу у напрямку до побудови соціалізму. Першочерговим масштабним заходом на ХІV з’їзді ВКП(б) у грудні 1925 року проголошено курс на індустріалізацію.

Шляхи і методи проведення курсу на індустріалізацію:

· планування курсу здійснювалось без економічного обґрунтування;

· терміни реалізації програми носили характер форсованих (ушвидчених), плановано за 10-15 років збудувати соціалізм, перевищити економічні показники країн Заходу;

· зміцненню обороноздатності держави, розвитку важкої промисловості надано першість;

· індустріалізація засновувалась лише на внутрішньодержавному грошовому потенціалі.

В УСРР курс на індустріалізацію обговорено і прийнято у грудні 1925 року на ІХ з’їзді КП(б) У.

Результати і наслідки індустріалізації для України:

· значно виріс (у 7 разів) промисловий потенціал (за даними на 1940 рік у порівнянні з 1913 роком),

· УСРР з аграрної республіки перетворилась на індустріальну,

· індустріалізація носила нерівномірний характер: Правобережна Україна залишилась промислово нерозвиненою,

· посилилась і прискорилась урбанізація,

· підвищились показники добробуту населення,

· поглибилась надцентралізація економіки.

Програму суцільної колективізації анонсовано в листопаді 1929 року.

В січні 1930 року постановою «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» визначено терміни проведення колективізації. У відповідності до означеної постанови, колективізацію в Україні плановано завершити восени 1931 року чи навесні 1932 р. вже 1929 року селянство, в переважаючій своїй масі, усвідомлює примусовий характер колективізації. Уряд реагує на посилений спротив селянства постановами, що відкривали шлях до ліквідації так званих кулацьких господарств: «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації».

Результати і наслідки колективізації:

· репресії, депортації, ув’язнення незгодних з політикою колективізації;

· масові незадоволення та виступи селян: у 1930 році в Україні відбулося 40 000 повстань і бунтів;

· колективізація супроводжувалась процесом економічного самознищення селян: забиванням великої рогатої худоби, свиней, овець;

· до кінця 1932 року у республіці колективізовано майже 70% селянських господарств;

· зростала заборгованість з хлібозаготівель;

· застосування практики блокад у відношенні сіл, що мали заборгованість з хлібозаготівель: припинявся підвіз товарів, заборонялась торгівля, практикувалось дострокове стягнення платіжних зобов’язань, оточення сіл регулярними військами, що прирікало населення на голодне існування.

Методи проведення колективізації переросли на початок 30-х рр. у прямий терор, мета якого зламати опір означеній політиці. Населення України упродовж 1932-1933 рр. потерпало від голоду. Втрати від голодомору у 1932 р. становили 150 тис., а в 1933 – від 3 до 3,5 млн. осіб. Політика колективізації була базована на прямих порушеннях прав і свобод найчисельнішої верстви населення в УСРР – селянства. Методика упровадження колективної форми господарювання засновувалась на позаекономічній примусовості, жорсткій регламентації, що знекровлювало економічну стійкість соціальних мікроосередків і призвело до деформації господарчої системи.