Центральна рада упродовж всього часу існування переживала змагання за владу. Цей процес піддається етапізації.

І етап. В кінці червня 1917 року Тимчасовий уряд Росії визнає Центральну раду. Процес визнання обумовлений вимогами Центральної ради, які були презентовані І Універсалом 10 червня 1917 р. «Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущого», в якому візовано наступні акценти:

· про права і свободу України - «хай буде Україна вільною, не відділяючись від усієї Росії, не пориваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям»;

· про необхідність виборів через вселюдне, рівне, пряме голосування до Всенародних Українських Зборів (сейму);

· про конфлікт з «російським правительством», про негайне визнання «російським правительством» національної волі України на автономію;

· про включення до «російського правительства комісара по українських справах».

Переговорний процес за участі міністрів російського уряду – О. Керенського, М. Терещенка, І. Церетелі завершився домовленістю сторін: ТУР зобов’язувався не заперечувати проти автономії українських губерній.

ІІ етап. 3(16) липня 1917 р. Центральна рада видає ІІ Універсал, яким проголошує себе найвищим органом влади революційної демократії в Україні, що не виключало її підпорядкованості Тимчасовому уряду. ІІ Універсал візував впровадження Генерального секретаріату (Кабінет міністрів), ідея якого мала пройти процедуру затвердження на рівні Тимчасового уряду Росії. Цьому органу Центральною радою надавався статус «найвищого крайового органу управи», який «міг би виконати складну роботу організації й побудови життя всього краю в згоді з цілою революційною Росією». Текст ІІ Універсалу є акцентом на проблемі українського війська: «Що ж торкається комплектування українських військових частей, Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті міністра війни, в генеральному штабі й при верховнім головнокомандуючому для участі при комплектуванні окремих частей виключно українцями».

ІІІ етап. В середині липня 1917 року делегація Центральної ради подає на затвердження урядової комісії в Петрограді «Статут Генерального секретаріату». Статут мав закріпити правовий статус Генерального секретаріату та презентував змістом свої функції. Так було започатковано процес розмежування влади на законодавчу (Центральна рада) та виконавчу (Генеральний секретаріат). В статуті окреслено характер і методику взаємодії Генерального секретаріату і Тимчасового уряду Росії: українська владна структура визнавала свою підпорядкованість Тимчасовому урядові Росії та його законам, які набирали чинності з моменту їх опублікування в крайовому урядовому віснику українською мовою.

ТУР вносить свої зміни до статуту як формові, так і змістові: змінює назву статуту на «Тимчасова інструкція Генеральному секретаріатові», і повністю змінює саму структуру означеного крайового виконавчого органу: анулює ряд впливових секретаріатів – у справах військових, продовольчих, судових, шляхів сполучення, коштів і телеграфа. «Тимчасовою інструкцією для Генерального секретаріату» затверджено правочинність Центральної ради та Генерального секретаріату: Центральну раду позбавлено законодавчих прав, влада Генерального секретаріату у відповідності до означеної інструкції, поширювалась всього на чотири з дев’яти губерній – Київську, Волинську, Полтавську, частину Чернігівської.

8(15) вересня 1917 року в Києві тривала робота З’їзду народів Росії, на якому обговорювались шляхи до перетворення Російської централізованої держави на федерацію демократичних республік. У роботі форуму взяли участь представники від наступних народів Росії: литовців, естонців, білорусів, молдован, грузинів, бурятів, донських козаків. З’ їзд, як результат своєї роботи, заснував нову суспільно-політичну організацію – Раду народів. Головою Ради обрано М.С. Грушевського, якому доручено теоретичне обґрунтування ідеї створення Російської федерації.

По закінченні роботи З’їзду народів Росії, Центральна рада започаткувала підготовку до скликання Українських установчих зборів. Ця обставина призвела до чергового оберту протистояння між Тимчасовим урядом Росії і Центральною радою. До означеного погіршення стосунків в кінці жовтня 1917 року додалася промова М.С. Грушевського на ІІІ Всеукраїнському військовому з’їзді, в якій він висловив впевненість в тому, що боротьба українського народу закінчиться створенням власної держави. Тимчасовий уряд Росії зреагував наказом прокуророві Київської судової палати про негайне започаткування слідства та притягнення до відповідальності членів секретаріату Центральної ради. Розпочати слідство і добитися покарання не судилося, бо в Петрограді відбувся переворот (Жовтнева соціалістична революція), внаслідок якого до влади стала Рада Народних Комісарів на чолі з В.І. Леніним.