Соціально-економічний розвиток українських земель під владою Речі Посполитої у другій половині XVI - першій половині XVII ст.

Основні причини заснування Речі Посполитої.

· Від другої половини XVI ст. аж до смерті Сигізмунда ІІ (1572 р.) великі литовські князі були одночасно і польськими королями, що сприяло соціальному і політичному зрощуванню двох геополітичних реальностей

· Результати участі у союзі в Лівонській війні (1558-1582 рр.), коли в 1561 р. Орден припинив своє існування, а землі Лівонії перейшли в спільне володіння союзників: Великого Литовського Князівства і Королівства Польського;

· Зростання тенденції до самоуправління в руських землях: значне підвищення ролі литовсько-руської шляхти в адміністративно-управлінських структурах, яке настало з проведенням адміністративної і воєнної реформи 1565 року, за якою шляхта була урівнена в воєнних правах з магнатами, кожна земля від цього часу представляла окремий адміністративний і воєнний округ – воєводство, якими на українських землях були Київське, Волинське, Брацлавське.

1 липня 1569р. підписано акт Люблінської унії, у відповідності до якого Королівство Польське і Велике Литовське Князівство утворювали єдину державу – Річ Посполиту. Нове державне утворення очолював єдиний монарх і спільний сейм, передбачався єдиний зовнішньополітичний курс, плановано об’єднання грошової і митної систем. Та, при цьому, сторони зберігали власну адміністрацію, скарбниці, військо, суд. У Великому Литовському Князівстві у ролі офіційної утримувала свої позиції руська мова.

 

Соціально-економічний розвиток українських земель, що перебували у складі Речі Посполитої характеризувався наступними процесами:

· посиленням практики захоплення феодалами земель;

· швидкими темпами розширення магнатських латифундій;

· скороченням селянських наділів;

· збільшенням кількості малоземельних і безземельних селян;

· погіршенням положення селянства і основної маси жителів міст;

· прогресією національно-релігійного гніту.

Стан справ в сільському господарстві характеризується рядом змін:

· розширення фільваркових господарств за рахунок освоєння окраїнних земель та зростання площі земель, що оброблялися: посівні площі значно розширилися у Східній Подолії, південній частині Київщини, на Лівобережжі, Слобожанщині;

· зростає роль садівництва і огородництва;

· відбулися позитивні (в першу чергу кількісні) зміни в тваринництві.

 

Стан справ в сільському господарстві змінила аграрна реформа великого литовського князя і короля польського Сигізмунда ІІ, відома під назвою «Устава на волоки»(1557 р.). Основна мета реформи – створення фільварків.

 

Фільварки (а точніше «фольварки») – від польського folwark, німецького vorwerk – «хутір», «ферма». Фільварок – багатогалузеве поміщицьке господарство, яке засновувалось на даровій праці покріпачених селян.  

Реформа торкнулась і великокнязівських володінь в українських землях: Кременчуцький повіт, Ратненський та Ковельські старостати на Волині.

Процес покріпачення селян санкціонували Литовські статути (1529, 1566, 1588). Їх законодавчі норми забезпечували захист феодальної власності. Селяни на законодавчому рівні були позбавлені права володіння землею: І статут (1529 р.) – землею розпоряджається лише феодал. ІІ статут (1566 р.) – надавав магнатам і шляхті право вільно розпоряджатися своїми землями і підданими селянами; ІІІ статут (1588 р.) – за селянами зберігалось право володіння лише рухомим майном, необхідним для виконання повинностей. Отже, Третій Литовський статут юридично оформив кріпацтво і в землях українських, що входили до Речі Посполитої.

На цьому часі значно зростає кількість міст в українських землях: Конотоп, Фастів, Лисянка, Шаргород, Кременчук, Гадяч, Миргород, Яготин, Умань, Гайсин, Бориспіль, Борзна та ін. Для порівняння: у Волинському воєводстві в середині XVI ст. нараховувалось 68, а в 1629 р. – 114 міст. Міста дають надприбутки: збір з ремісників і торговців, плата за проїзд через місто, за місце на ринку і т.д. В 40-рр. XVII ст. в українських землях нараховувалось більше тисячі міст і містечок.

Розвиток ремесла, промислів і торгівлі вели до поглиблення соціальної диференціації міського населення.

Населення міст поділялось на:

· патриціат – міська аристократія

· бюргерство – цехові майстри і торговці

· плебс – безправна міська біднота

· козаки і особистий склад гарнізонів

· духовенство

Населення міст пригнічувалось за національною та релігійною приналежністю. Ця практика пройшла юридичне оформлення через Брестську церковну унію 1596 року.

Приклади посилення тиску за національною ознакою:

· українським православним міщанам Львова, Дрогобича, Самбора дозволялося жити лише в спеціально відведених кварталах, заборонялось купувати і будувати хати;

· в ремісничі цехи брали учнями лише католиків: Бережани, Львів;

· обмежувалось право на заняття торгівлею;

· православні обкладались додатковими податками, з них стягували більші штрафи ніж з католиків;

· українське православне населення відсторонювалось від участі в міському самоуправлінні;

· з українського населення Києва, Львова, Чернігова, Теребовля, Острога та інших міст стягувались кошти на користь католицького і уніатського духовенства.

Підсумок. Посилення феодального визиску, погіршення положення основної маси міського населення, насильницьке насадження католицизму і церковної унії призвели до загострення суспільних протиріч. У фарватері антифеодального руху селянство, найбільш експлуатований страт, міські низи (плебс), рядове козацтво. Селяни активно застосовують практику втечі і переселення на так звані вільні землі, відмовляються від виконання повинностей, вдаються до збройних виступів.