Вплив влади татар на економіку Русі

Наслідки татарської навали. Щоб оцінити рівень змін в Русі, слід порівняти соціальну практику в руській державі домонгольського періоду з практикою, що встановиться в постмонгольську епоху.

Київська Русь в ХІІІ ст. переживає натиск і наступ із заходу і сходу: татари, тевтонці. Головна відмінність цих двох агресивних початків в тому, що монголо-татари відзначались невтручанням в релігійні справи завойованої Русі, а тевтонці намагались нав’язати свою власну віру переможеним

В історіографії (вже традиційно) на означення сил, що підпорядкували своїй владі в ХІІІ ст. Русь, вживається термін “монголо-татари”. Наскільки він є виправданим? Утворена на початку ХІІІ ст. імперія являла собою як конгломерат народів, так і земель. Ведуча роль в даному державному об’єднанні належала монголам, які, наприклад, у війську складали далеко не більшість. Їх налічувалось лише кілька відсотків загальної чисельності, але вони займали, як і в адміністраціях, керівні позиції. Татари, завойовані монголами перед Руссю, як найближче оточення Русі, були основою військової сили, що здійснювала напад на руські князівства, тому в літописах на означення агресора фігурує лише етнонім “татари”.

1206 року на курултаї (родові збори) Темучина проголосили імператором Землі і дали йому нове ім’я – Чингизхан. Перші кроки імператора – укріплення армії і адміністрації: впроваджує децимальну систему організації армії і земель, що передбачала формування підрозділів у вигляді десятків, сотень, тисяч. На початковому етапі його воїнство налічувало 95000. Крім цього ханові підпорядковувалась десятитисячна імперська гвардія (кешик). Гвардійці знаходились на службі навіть у мирні часи. У випадку воєнних дій вони складали головну дивізію під особистим командуванням імператора. Перебуваючи на постійній службі, - отримували житло і їжу в таборі імператора. Спеціальні чиновники (чербі) забезпечували провіантом як імператора, його сім’ю, так і гвардію. Чінгізхан створює поштово-кінну службу – ям. Проводить судову реформу: засновує Вищий Суд, який очолить його брат Шигі – Хутуну, що показав себе у перспективі компетентним суддею. Всі перераховані заходи і реформи склали основу нового імператорського закону – Велика Яса Чингизхана.

По завершенню реорганізації армії і адміністрації, Чингизхан починає свій наступ: підкорює інтересам імперії Східний Туркестан, Китай, Західний Туркестан. В травні 1223 року монголо-татари вже воюють в землях Русі: битва на Калці. Руські князі зазнають поразки. Від цього часу присутність монголо-татар наростає на Русі. Другу експансивну хвилю, направлену на Київ, очолив навесні 1239 року онук Чингизхана – Батий. Йдучи на Київ, татари спалюють Переяслав, Чернігів. 1240 року – облога Києва. За Києвом настала черга південно-західних земель Русі: Кам’янець, Ізяслав, Колодяжен, Луцьк, Володимир. На початку 1241 року татари вдерлися на територію Центральної Європи. Саме у цьому часі Батий отримує звістку про смерть великого хана Ідегея і вимушено вертає до Азії. В пониззі Волги монголо-татарські феодали засновують державу – Золота Орда.

Політика монгольської адміністрації в завойованих землях тривала у двох напрямках: забезпечення армії рекрутами і збір податків на користь імперії і імператорської сім’ї. Зазначена методика їх “присутності” варіювалась в різних регіонах Русі. В праукраїнських землях (Переяславській, Київській, Поділлі) завойовники повністю заборонили княжу адміністрацію, замінивши її своїм прямим управлінням. В Галицькій, Волинській, Смоленській і Чернігово-Сіверській, як і в Східній Русі, вони встановили своє управління паралельно місцевій князівській адміністрації. Після 1260 року Новгород звільнюється від прямої присутності монголо-татар, але не від обов’язку платити податки. Князі “проходили” процедуру отримання ярлика: права на правління від хана. Після чого посланець хана урочисто коронував князя. Влада князів, частіше за все, була номінальною, бо хан призначав для збору податків чиновників із своїх.

В завойованих землях монголо-татари одразу бралися (через переписи) за визначення рівня платоспроможності населення. Перший перепис на Русі проведено 1245 року, за яким обкладено податками Київську землю, Поділля, Переяславську землю і Чернігівську. В Галичині і Волині перепис проведено 1260 року. Перепис відстежував конкретну мету: встановлення кількості платників податків. Податок мав дві основні форми: прямий податок з сільського населення, міський податок. Основний, прямий податок, називався даниною. В його основі – десятина. Десятина з усього: люди, коні, продукти сільського господарства. Крім данини існували й інші податки: поплужний податок (з плуга), податок ям, що вживався і використовувався на утримання кінно-поштових станцій. Перелік податків, за звичай, фіксувався в ярликах. «Калан» – податок на землю. Основний податок з міст - «тамга». Термін “тамга” – означає емблему. В формі емблеми адміністрації, тамга являла собою малюнок на печатці, а далі і саму печатку. Клеймо-емблему наносили на речі, що надходили в якості податку. Тамгу платили, переважно, золотом. Багаті купці (руське – „гості”) обкладались індивідуальним податком. Купці середнього рівня об’єднувались в асоціації, які і були одиницями податкового обкладення. В часі тамга трансформується в податок на обіг товарів.

Регіони, що знаходились під прямим контролем монголо-татар піддавались цілому ряду реорганізаційних заходів. Населення організовувалось в общини (десятки) і групи общин (сотні і орди), кожна з яких обирала власних старшин: сотників і ватаманів. Ватаман (слово іранського походження) – “ватажок”. Кожний член сотні назавжди прикріплювався до сотської общини. Вийти з общини можна було тільки представивши общині заміну: знайшовши людину, яка взяла б на себе його зобов’язання. Цю заміну затверджувала сотська влада. Головний обов’язок сотних людей – обробка землі. Община вела розподіл землі під наглядом сотського. Влада, ініційована монголо-татарами, носила характер продуманої і постійної.

Від 1359 року в Орді започатковується затяжна політична криза. Вона продовжувалась біля 20 років, що значно підірвало авторитет ханів і послабило їх владу над завойованими народами. Русичі скористались з цієї обставини: на заході з ініціативи великого князя литовського і під його орудою відвойовують певну частину території. Цього ж часу посилюються позиції Московії, що призвело на кінець ХІV ст. до повалення влади Орди.

Політичне життя руської федерації київського періоду будувалось на принципах свободи, коли три елементи влади – монархічний, аристократичний і демократичний - урівноважували один оден. В постмонгольську еру спостерігаються різкі розбіжності між Східною Руссю (Московією) і Західною Руссю (включеною до Великого Литовського Князівства). До всього, на південних окраїнах кожної з двох названих частин Русі з’являються воєнні держави нового типу – козачі поселення. Вони утримували в собі давньоруську демократичну традицію, хоча і являли собою її специфічну форму: форму воєнних братств. Західна Русь переживає посилення аристократичного елемента влади, Східна Русь – монархічного елемента.

Галузь соціальних відносин також зазнала змін. Суспільство Київської Русі було відносно вільним. Рабство існувало, але воно було позанаціональним: раби були іноземними. Функціонування влади засновувалось на співробітництві вільних соціальних класів: бояр, міщан і “людей” (населення сільської місцевості). Смерди перебували у сфері княжої юрисдикції, але були вільними. Напіввільні закупи, положення яких тяжіло до рабського, стали такими не внаслідок дій влади (уряду) а результатом боргів, тобто нерегульованої взаємодії економічних сил.

В Московії, як наслідок довготривалої влади монголо-татар, вже на початок ХVІ ст. сформувалась така концепція держави, за якою всі класи від вищих до нищих, включаючи рабів, були на державній службі. Отже, раби виявились єдиною верствою вільною від урядової регламентації. Східноруське суспільство намагалось опонувати до уряду. Іван ІV остаточно покінчив з опозицією: часи терору. Армію, земельні володіння тримав цар під контролем через впровадження інституту помістя. Необхідність забезпечення помість робочою силою призвела до встановлення кріпацтва: 1581, 1649 “Соборное Уложение”. За статтями цього “Уложения” навіть міське населення було зорганізоване в багаточисельні закриті общини. Ось коли дався взнаки досвід соціальної практики впровадженої монголо-татарами. Адже всі члени общини були пов’язані круговою порукою по виплаті податків і виконання цілого ряду повинностей. Отже, процес трансформації вільного суспільства в суспільство обов’язкової повинності почався в часи татарського періоду і продовжувався до середини ХУІІ століття.

· людські втрати – 10% від загальної кількості населення: більше за інші постраждали такі міста як Київ, Чернігів, Переяслав, Рязань, Суздаль;

· винищуюча економічний потенціал держави, практика забирання майстрів і кваліфікованих ремісників на службу до хана перервала розвиток виробничих традицій: на Русі абсолютно зникають такі техніки в ювелірній справі як емаль, чернь; втрачено мистецтво різьби по каменю;

· сільське господарство перебувало в іншому становищі ніж ремесла: татари підтримували сільського виробника, бо армія і адміністрація вимагали забезпечення зерновими;

· виплавка заліза і видобування солі не зменшуються;

· в Східній Русі спостерігається стійке зростання сільського господарства; причини росту - міграція населення в цю частину Русі, розширення площ під пашню;

· контроль над торговими шляхами здійснювали татари: торгівля була ними монополізована, хоча з часом руські купці “прорвали” монополію.