Тема 18. Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього середовища

1. Поняття і структура екологічної політики

2. Міжнародна діяльність у галузі охорони довкілля

3. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля

1. Поняття і структура екологічної політики

Глобальна екологічна криза вимагає кардинальної зміни підходів до розв'язання цілої низки завдань щодо збереження стійкості планетарної біосфери. Нині стоїть завдання сформувати на Землі єдиний екологічно безпечний господарсько-економічний простір" який буде основою розвитку для майбутніх поколінь як на планеті в цілому, так і в окремих регіонах та країнах зокрема.

Окремі країни або їх групи розробляють і приймають до реалізації спеціальні програми з охорони природи. В їх основу закладаються принципи сталого розвитку на основі виваженого поєднання інтересів екологічних та економічних цілей розвитку людства.

Екологічні проблеми не обмежені національними кордонами, вони мають загальнопланетарний характер. Міграція забруднень, розірваність районів видобутку і споживання енергії та сировинних ресурсів, просторова динаміка, міграція зон донорів і реципієнтів забруднень в результаті вільного руху капіталу й перенесення брудних виробництв з розвинутих у малорозвинуті країни говорить про неможливість подолання екологічних проблем в окремо взятій країні.

Нині сформувалася дворівнева міжнародна екологічна політика:

1. Міжнародна глобальна екополітика — розробка і здійснення міжнародних правових, політичних і зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, запасів природних ресурсів, які є у світі, та їх розподілу між регіонами і країнами. її мета — збереження глобального інтегрального ресурсу планети. Об'єднуючим елементом глобальної екологічної політики є транснаціональний рівень, спільний для декількох держав, пов'язаних у єдину екологічну систему.

2. Міжнародна регіональна екополітика охоплює інтереси країн одного континенту, які об'єднані природно-географічним середовищем, іноді одним морем (Чорне, Середземне, Балтійське) або рікою (Дніпро, Дунай, Рейн).

Поштовхом до міжнародного співробітництва на рівні держав з питань екології стала Стокгольмська конференція (1972 р.). Її ідеї отримали розвиток у рішеннях Віденської конференції захисту озонового шару (1985 р.), Женевської конференції про транскордонне забруднення повітря (1979—1983 рр.), Монреальському протоколі про обмеження використання хлорфторвуглеводнів (1987 р.) із поправками 1990 р. У цих документах виробництво фреонів планувалось скоротити на першому етапі на 20 %, а до 2000 р. припинити їх виробництво взагалі.

У 1982 р. ООН прийняла "Всесвітню хартію природи", в якій вперше на міжнародному рівні була проголошена відповідальність людства за стан природи. Важливу роль відіграли форум із міжнародного права в галузі охорони довкілля, проведений в Італії у 1980 р., а також доповідь комісії Г.Х. Брундтланд (колишній прем'єр-міністр Норвегії). Велике значення мають Московська декларація Глобального форуму з навколишнього середовища 1990 р., яку ухвалили 83 держави світу, й конференція 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, в якій взяли участь 100 держав та представники від 50 держав, а також ряд інших ініціатив. На конференції в Ріо-де-Жанейро був прийнятий програмний документ "Порядок денний на XXI століття", що вміщує план міжнародних дій з навколишнього середовища на межі XX та XXI ст. Підсумки його виконання за десятиліття були підведені на Всесвітньому форумі глав держав і урядів у 2002 р. в Йоганнесбурзі. На жаль вони виявилися невтішними. Реалізується програма "Людство та глобальні зміни", метою якої є вивчення взаємозв'язку в системі "людина — середовище життя".

Великого значення нині набуває формування міжнародно-правової бази охорони довкілля, яка. охоплює такі складові:

· нормативні акти міжнародного екологічного права;

· міжнародні об'єкти охорони навколишнього природного середовища;

· координаційну роль міжнародного права у світовому механізмі охорони природи.

Розрізняють акти двосторонні і багатосторонні. Двосторонні угоди — це угоди різного рівня і характеру між двома державами, які, як правило, мають спільний кордон. До багатосторонніх актів належать конвенції, договори, угоди, резолюції міжнародних організацій.

2. Міжнародна діяльність у галузі охорони довкілля

Міжнародна екологічна співпраця почалася понад 100 років тому. У1875 р. Австро - Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. У 1897 р. Росія, Японія і США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані. У 1922 р. була створена Міжнародна рада охорони птахів, яка стала дієвою інтернаціональною організацією і започаткувала всі інші пізніше створені.

Велику роль в галузі міжнародного регулювання питань охорони природи відіграють прийняті конвенції та інші міжнародні акти природоохоронного призначення, серед котрих варто назвати такі:

· Конвенцію про охорону всіх видів птахів (Париж, 1950 p.);

· Резолюцію ООН "Економічний розвиток і охорона природи" (1962 p.);

· Програму Міжнародної конференції ЮНЕСКО з раціонального використання та охорони ресурсів біосфери "Людина і біосфера" (Париж, 1968 p.);

· Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) (Стокгольм, 1972 p.);

· Конвенцію ООН з морського права — Хартія морів (1982 p.).

Глобальна координаційна діяльність в галузі охорони природи реалізується через діяльність і рішення міжнародних природоохоронних організацій, яких у світі нараховується близько трьох сотень. Координаційна політика визначена усвідомленням загальної екологічної небезпеки, загрозами масштабної транскордонної шкоди, необхідністю розробки та прийняття універсальних норм поведінки держав. Найголовнішими організаціями, які здійснюють таку глобальну регуляторну політику, є такі:

Всесвітня метеорологічна організація (Женева, 1947 p.). Діє під егідою ООН, покликана сприяти міжнародній співпраці в галузі метеорологічних спостережень і досліджень, обміну метеорологічною інформацією, практичному її застосуванню. ВМО активно підтримує розробку міжнародним співтовариством екологічно грамотної політики з урахуванням негативного впливу економічного розвитку на клімат Землі.

Всесвітня організація охорони здоров'я. Спеціалізована установа ООН, заснована в 1946 p. у Женеві. Членами ВООЗ є 166 держав, її основні завдання: боротьба зі СНІДом, профілактика серцево-судинних захворювань, запобігання купівлі-продажу людських органів і т. ін.

ФАО (від англ. Food and Agriculture Organisation) — організація ООН з продовольства і сільського господарства; заснована в 1945 p. у Квебеку (Канада), нині резиденція перебуває у Римі. Своє завдання вбачає у технічному сприянні країнам, що розвиваються, з метою вдосконалення сільськогосподарського виробництва і розподілу сільгосппродукції та продовольства.

ЮНЕСКО — установа ООН з питань освіти, науки і культури, що функціонує з 1946 р. Штаб-квартира ЮНЕСКО знаходиться в Парижі. Головний напрям діяльності ЮНЕСКО — участь в рішенні важливих загальнолюдських проблем: мир, розвиток, охорона навколишнього середовища.

ЮНІДО — це установа з промислового розвитку, підпорядкована ООН. Заснована у 1986 p., штаб-квартира знаходиться у Відні. ЮНІДО сприяє промисловому розвитку країн, що розвиваються, шляхом передачі технологій, проведення промислових реконструкцій, модернізації дрібних і середніх підприємств, вирішення питань енергозабезпечення, а також займається питаннями покращання відносин між Сходом і Заходом, розв'язує нагальні проблеми охорони навколишнього середовища.

Міжнародний фонд за виживання і розвиток людства — міжнародна неурядова організація, заснована в 1988 р. її завдання — надання матеріальної і моральної підтримки проектам і програмам, спрямованим на вирішення глобальних проблем.

Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів (МСОП). До неї входить 105 країн. XIV Генеральна Асамблея МСОП, що відбулася в Ашгабаті у 1978 р., була важливою подією в діяльності міжнародного природоохоронного руху. Головним підсумком було прийняття документа — Всесвітньої стратегії охорони природи. Тоді ж була створена і постійно поповнюється Червона книга про популяції рідкісних і зникаючих видів ссавців, птахів, рептилій, амфібій. Запроваджена також Зелена книга, де містяться дані про унікальні та рідкісні ландшафти Землі.

Всесвітній фонд охорони дикої природи заснований у 1993 р. Його завдання — організація проектів з охорони тваринного світу і природних екосистем, знаходження коштів для їх фінансування, запрошення для роботи спеціалістів із МСОП та інших організацій, надання допомоги заповідникам, національним паркам, накопичення та розмноження природоохоронної інформації.

У 1991 р. Світовим банком спільно з ЮНЕП створено фінансову природоохоронну організацію — Глобальний екологічний фонд (GEF), членами якої є 182 держави світу, в тому числі й Україна. Головною метою створеного фонду є розробка та реалізація фінансового механізму надання країнам, які отримують відповідні гранти, пільгових кредитів для реалізації проектів, пов'язаних із вирішенням глобальних екологічних проблем.

3. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища Україна заявила про себе як активний учасник. Вона є членом ООН і відповідно приєдналася до роботи усіх природоохоронних організацій, які діють під його егідою.

Україна є суверенною стороною більше як двадцяти міжнародних угод з питань екології, бере участь у міжнародних конвенціях, виконує міжнародні зобов'язання з охорони навколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах щодо реалізації екологічних програм і проектів. Так, ще у 1992 р. Україна як суверенна держава на саміті у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) внесла пропозицію про екологічну конверсію підприємств, взяла на себе зобов'язання забезпечувати екологізацію економіки та розв'язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики.

В Україні створено біосферні заповідники, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Нині таких заповідників три: Асканія-Нова (Херсонська область), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська області), Карпатський (Закарпатська область).

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі нашої держави. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори насамперед із сусідами: Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації — з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — з Данією, Нідерландами, США. Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з MAГATE і Європейським Союзом, а також на двосторонній основі — з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією. Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів.

У1996 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про збереження диких видів рослин і тварин та місць їх перебування, в рамках якої реалізовує проекти "Карпатська транскордонна екологічна мережа" та "Збереження різноманіття в Азово-Чорноморській екологічній мережі".

Україна є суверенною стороною понад 70 багатосторонніх і двосторонніх міжнародних договорів. Вона (в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р., Протоколу про воду і здоров'я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р., Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.

Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Вона бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.

Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерн, Швейцарія, 28 - 30 квітня 1993 р,). Такі конференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 р. в Софії (Болгарія), у 1998 р. — в Орхусі (Данія). У 2003 р. в Києві працювала конференція "Довкілля для Європи", що свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.

У 1994 р. українським парламентом була ратифікована Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, а у 1996 р. ухвалено Стратегічний план дій для відновлення і захисту Чорного моря (включно з Азовським). Україна бере активну участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах, підписує Конвенцію про запобігання забрудненню моря звалищами відходів та інших речовин, Конвенцію про охорону і стале використання басейну ріки Дунай, ратифікує Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті.

У1998 р. в Україні почав реалізовуватися міжнародний спільний проект "Партнери з водно - болотних угідь" щодо збереження унікальної екосистеми Дунайських плавнів, а в 1999 р. Україна приєдналася до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків. У 1999 р. було ратифіковано Конвенцію ООН про транскордонний вплив промислових аварій, Базельську конвенцію про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх видаленням.

1999 р. Україна взяла на себе зобов'язання згідно з Вашингтонською конвенцією про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. У 2002 р. вона приєдналася до Роттердамської конвенції про процедуру попередньо обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі.

Подальша діяльність України у напрямі реалізації положень глобальної екологічної політики та здійснення внеску до її формування полягатиме в такому:

· поглибленні і розширенні співпраці з міжнародними організаціями в галузі збереження довкілля;

· участі у регіональних екологічних програмах;

· участі у двосторонніх і багатосторонніх програмах щодо забезпечення радіаційної безпеки, розвитку ядерної енергетики, раціонального використання природних ресурсів;

· міжнародному співробітництві щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і поводження з радіоактивними відходами;

· вдосконаленні структури і змістових положень екологічного законодавства України, приведення його стандартів до норм екологічного міжнародного права;

· інтеграції національних природоохоронних мереж у регіональну і глобальну мережу;

· формуванні екологічного іміджу України і розвитку екотуризму;

· залученні урядових і неурядових організацій з метою вирішення екологічних проблем на національному і міждержавному рівнях, стимулюванні міжнародної діяльності, зокрема наукового характеру, для вирішення проблем довкілля.