Тема 10. Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем

1. Виробнича інфраструктура регіону

2. Виробничий потенціал. Виробнича потужність

3. Технічне переоснащення та реконструкція підприємств. Науково – технічний потенціал

4. Соціальна інфраструктура. Житловий фонд. Сфера побутового обслуговування

5. Розміщення інтелектуального потенціалу

1. Виробнича інфраструктура регіону

Під виробничою інфраструктурою слід розуміти сукупність галузей, тобто організаційно відокремлених об'єктів, які забезпечують нормальний хід суспільного виробництва через надання послуг з обміну результатами діяльності між підприємствами матеріального виробництва. Зокрема, до інфраструктури належать підприємства і організації електро-, тепло- і газопостачання, транспортні різних видів, матеріально-технічного постачання і збуту продукції, інформаційного та ділового обслуговування тощо.

Особливе місце у складі виробничої інфраструктури займає енергетична інфраструктура, яка включає в себе комплекс об'єктів і споруд електро-, тепло- і газопостачання, а також підприємства і організації, що виконують сукупність робіт енергоінфраструктурного профілю: проектні, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні, ізоляційні, ремонтні, збутові.

Підвищити ефективність енергетичної інфраструктури можна передусім при регіональному підході до її регулювання та організації управління. Найбільш ефективним способом реалізації цього підходу є розробка цільової комплексної програми розвитку енергоінфраструктури в країні.

Регулювання комплексного розвитку транспортної системи регіону дає змогу краще використати наявні ресурси, повніше задовольняти потреби господарського комплексу в перевезеннях. До транспортної системи належать: транспортні засоби; шляхи і споруди, що входять до галузевих видів транспорту; засоби технічного забезпечення функціональної готовності транспортної техніки; будівництво і забезпечення експлуатаційної готовності транспортної техніки; будівництво і забезпечення експлуатаційної готовності транспортних шляхів і споруд; система управління транспортними процесами і галузями транспортного комплексу.

Прогнозування регіонального розвитку транспорту має враховувати пропозиції всіх транспортних підприємств на території цього регіону, а також місцевих органів, що дасть змогу ув'язати показники галузевих і регіональних прогнозів.

2 Виробничий потенціал. Виробнича потужність

Виробничий потенціал підприємства – це основні виробничі фонди підприємства, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства.

Потенціал — це наявні засоби, запаси та джерела, що можуть бути використані для досягнення певної мети, розв’язання певного завдання, а також можливості окремої особи, суспільства та держави в певній галузі.

В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами і використовуються при застосуванні ресурсного підходу, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

Фондомісткість - це показник, який дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Виробнича потужність - це показник, що відображає максимальну здатність підприємства (підрозділи, об'єднання чи галузі) щодо здійснення випуску товарної продукції в натуральних ил вартісних одиницях виміру, віднесених до визначеного періоду часу (зміна, добу, місяць, квартал, рік).

Кількісні значення виробничої потужності зумовлені науково-технічним рівнем технології виробництва продукції, номенклатурою (асортиментом) і якістю продукції, а також особливостями організації праці, наявністю енергетичних, сировинних і трудових ресурсів, рівнем організації праці, спеціалізації та кооперування, пропускною спроможністю транспортних, складських і збутових служб.

3. Технічне переоснащення та реконструкція підприємств. Науково – технічний потенціал

Технічне переоснащення - комплекс заходів (як правило, без розширення виробничих площ) з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та діяльність на основі впровадження передової технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого обладнання для всебічної інтенсифікації виробництва, збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості продукції при забезпеченні зростання продуктивності праці, зниження матеріаломісткості і собівартості продукції, економії ресурсів.

Реконструкція підприємств - здійснення комплексу заходів щодо збільшення виробничих потужностей, впровадження нових технологій, підвищення технічного рівня, якості продукції і продуктивності праці при менших затратах матеріальних і грошових ресурсів на одиницю введеної потужності порівняно з будівництвом нових підприємств. Під час реконструкції діючих підприємств їх техніко-економічні показники мають відповідати показникам, які встановлюються для новобудов.

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає:

· • матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо);

· • кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експериментатори, науково-технічний персонал);

· • інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві;

· • організаційно-управлінську підсистему — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДЦКР); фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організацій-но-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР.

В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об'єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.

4. Соціальна інфраструктура. Житловий фонд. Сфера побутового обслуговування

Соціальна інфраструктура - це сукупність, або комплекс, галузей, призначенням яких у суспільному поділі праці є задоволення потреб населення у соціально-побутових і соціально-духовних послугах.

Соціальна інфраструктура складається з підрозділів громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом.

Житловий фонд – це комплекс, що включає а) жилі будинки і приміщення в інших будівлях; б) різноманітне теплоенергетичне обладнання; в) автоматичні засоби управління та експлуатації; г) розгалужену мережу комунікацій; д) протипожежне, ліфтове, сантехнічне та інше устаткування. Згідно із ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду; державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний. Державний житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих рад народних депутатів, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина. Останнім часом із комерціалізацією житлових відносин скорочується будівництво державного житлового фонду, створюється ринок житла, забезпечується пріоритетний розвиток інших видів житлового фонду.

Громадський житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.

Фонд житлово-будівельних кооперативів - сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК.

Індивідуальний житловий фонд - сукупність житлових будинків (приміщень), що знаходяться в особистій і приватній власності. До житлового фонду включають також жилі будинки і приміщення, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам та організаціям. До них застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру.

5. Розміщення інтелектуального потенціалу