Тема 8. Природний та трудоресурсний потенціал України.
1. Природно-ресурсний потенціал України.
2. Природна та економічна класифікація природних ресурсів.
3. Демографічні передумови розміщення продуктивних сил
4. Чисельність та розміщення населення. Національний склад населення та його територіальні особливості
5. Трудовий потенціал.Трудові ресурси та їх особливості
1. Природно-ресурсний потенціал України.
Природно-ресурсний потенціал - сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використанні для досягнення певної мети.
Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.
Під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.
Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.
Основу природно-ресурсного потенціалу (ПРП) України (див. Рисунок) складають багаті земельні та мінеральні ресурси (близько 2/3 інтегрального ПРП) та водні і природні рекреаційні ресурси. Ці чотири види природних багатств зосередили 95 % сумарного потенціалу природних продуктивних сил України.
Серцевину природно-ресурсного комплексу України становить потенціал земельних ресурсів (сільськогосподарських угідь), який складає близько 2/5 від сумарного ПРП держави. У його внутрівидовій структурі виділяються орні землі - 91,7%, землі під багаторічними насадженнями - 6,3 %, пасовища - 1,4 % та сіножаті - 0,6 %. У потенціалі земельних ресурсів зосереджено 57,4 % інтегрального ПРП Південного та 55 % Західного макрорайонів. Серед областей він набуває найбільшого значення у Вінницькій, Тернопільській, Хмельницькій, Одеській. В цілому земельні ресурси є головною природною продуктивною силою у двадцяти із двадцяти п'яти областей України. Найбільш потужний земельний потенціал мають багаті на сільськогосподарські угіддя степові райони, однак ефективність його використання у 1,3 рази вища у лісостепу.
Україна має потужний мінерально-сировинний комплекс міждержавного, а в деяких випадках і світового значення. Насамперед це стосується ресурсів кам'яного вугілля, озокериту, залізних та марганцевих руд, кухонної та калійної солі, графіту, каоліну, бентонітових глин. У структурі потенціалу мінеральних ресурсів понад 70 % припадає на паливно-енергетичні, близько 17 % - на металічні корисні копалини, 4,5 % - на нерудну сировину для чорної металургії та гірничо-хімічну сировину, майже 7 % - на будівельні матеріали. Особливо велике значення має мінеральний потенціал Східного економічного макрорайону, а серед областей - Луганської, Донецької та Дніпропетровської, де корисні копалини є основним природним багатством, а їхнє використання - головний стрижень соціально-економічного розвитку як сьогодні, так і у віддаленій перспективі. Разом з тим, у зазначених областях, які зосереджують більш як 4/5 мінерального потенціалу України, а також у деяких інших районах (Прикарпаття, Крим), найбільшою мірою відчувається потреба в забезпеченні комплексного підходу до розробки родовищ, впровадженні у виробництво схем глибокого збагачення та широкому використанні його відходів, удосконаленні господарського механізму освоєння надр.
Україна має великі рекреаційні можливості в європейському масштабі. Лише два найперспективніших в цьому відношенні регіони республіки - Азово-Чорноморське узбережжя та Карпатський - дають змогу щороку забезпечити природними (в тому числі лікувальними) ресурсами рекреантів, кількість яких у два з половиною рази перевищує сучасну чисельність населення України. За величиною і структурою природно-рекреаційного потенціалу, особливостями організації відпочинку і лікування чітко виділяються декілька районів. Головне місце належить південним областям Азово-Чорноморського узбережжя, де розміщено близько 2/5 ресурсів відпочинку. З огляду на це особливо вирізняється Автономна Республіка Крим, її сприятливі умови можуть забезпечити майже п'яту частину рекреаційних потреб, які задовольняються в межах України. Чудові кліматичні умови Південного берега Криму, наявність мінеральних вод і грязей дають змогу функціонувати тут курортам з унікальними природними факторами. Не менш важливим перспективним районом рекреації є Карпатський (18,8 % сумарного потенціалу). Тепле літо й м'яка зима, величезні запаси сульфідних, вуглекислих, гідрокарбонатно-сульфатних, кальцієво-магнієвих, сульфатних натрієво-кальцієвих вод та грязей дають змогу розвивати тут територіально-рекреаційні комплекси міжнародного значення. Досить потужні природно-рекреаційні комплекси мають Київська та Харківська агломерації. Крім значних ресурсів тривалого і короткочасного відпочинку і туризму, тут відомі значні запаси мінеральних вод (Біла Церква, Березовські Мінеральні Води). В цілому ж у чотирьох названих рекреаційних районах акумулюється понад 70 % природно-рекреаційного потенціалу України.
Потенціал водних ресурсів України досить обмежений. Так, її забезпеченість поверхневими водами на 1 км2 порівняно із показниками колишнього СРСР нижча у 2,4 рази, на 1 га сільськогосподарських угідь - у 6,7, на душу населення - в 16 разів. Проте для країни характерний дуже високий рівень господарського освоєння потенціалу водних ресурсів, який щонайменше у 10 разів вищий, ніж по СНД в цілому, і має до того ж тенденцію до значного зростання вже у найближчій перспективі. Саме завдяки високій інтенсивності використання водні багатства в інтегральному ПРП України є третім, у Західному та Південному економічних макрорайонах - другим, а у Закарпатській та Івано-Франківській областях - першим видом природних ресурсів.
Україна належить до бідних на ліс районів. Середня лісистість становить усього 14,2 %. І хоча ліси відрізняються порівняно високою продуктивністю - середній приріст деревини в них досягає 3,95 м3/га (утричі вище за показник по СНД), а середній запас насаджень, незважаючи на їхній невеликий середній вік (44 роки), також достатньо високий - 164 м3/га, все ж питома вага потенціалу лісових ресурсів в інтегральному ПРП - лише 4,2 %. Даний показник навіть у найбільш лісозабезпечених Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській та Волинській областях коливається в межах від 16,1 до 17,6 %. Звичайно, і це необхідно підкреслити, середня оцінка 1 га лісових угідь далеко не розкриває їхнього народногосподарського значення. З одного боку, воно матеріалізується у природно-рекреаційному, фауністичному, земельному потенціалі, а з іншого - у збереженні генофонду живої природи, забезпеченні екологічної рівноваги і самого життя на Землі, які, звичайно ж, не можуть бути оцінені економічно.
Сучасний стан, перспективи і територіальна диференціація потенціалу фауністичних ресурсів значною мірою зумовлені впливом економічної діяльності людини. Головним видом у його структурі є медоносні ресурси (68,6 %), далі йдуть рибні (28,8 %) та мисливські (2,6 %). Фауністичні ресурси використовуються достатньо інтенсивно, проте їхній вплив на господарський профіль країни незначний. Це стосується навіть найбагатших на медоносні та рибні ресурси південних і придніпровських районів (Полтавська, Дніпропетровська, Херсонська області). Таке становище збережеться і в найближчому майбутньому, хоча продуктивність фауністичних ресурсів України може бути значно підвищена.
В інтегральному ПРП України досить чітко простежується загальна закономірність зростання територіальної щільності ПРП у напрямку з півночі та північного заходу на південь та південний схід, що насамперед пов'язано з підвищенням продуктивності в тому ж напрямку мінеральних, земельних, природних рекреаційних ресурсів . Розвиток ПРП, перспективи його народногосподарського використання мають свої яскраво виражені специфічні проблеми і потребують конкретних механізмів для кожного з регіонів України .
2. Природна та економічна класифікація природних ресурсів.
Природні ресурси – це тіла, компоненти географічної оболонки Землі.
Виходячи з належності, відношення до природних систем, а також розміщення, природні ресурси мають таку природну класифікацію:
1. за ознакою належності до природних систем:
· космічні (проміння, метеорити);
· планетарні (геліоенергія, гравітаційна енергія);
· ресурси Землі (атмосфера, гідросфера, літосфера).
2. за відношенням до природних систем:
· елементи природних систем (мінерали, ґрунти, види рослин і тварин);
· результати їх функціонування (поліпшення родючості ґрунтів, приріст біологічної маси, зростання поголів’я та маси тварин).
3. за видом та тривалістю кругообігу:
· у довготривалому кругообігу (космічний, геологічний);
· у короткотривалому кругообігу (біологічний кругообіг води).
4. за характером розміщення на поверхні землі:
· відносно рівномірно розподілені (біосфера, атмосфера);
· зосереджені (гідросфера, літосфера та їх елементи).
5. за можливістю переміщення по території:
· такі природні ресурси, що переміщуються природно (повітряні маси, вода, тварини);
· такі, що не переміщуються (рослинні).
6. за видами:
· мінеральні;
· кліматичні;
· водні;
· земельні;
· лісові;
· рекреаційні.
Природна класифікація не показує місця тієї чи іншої групи природних ресурсів в процесі суспільного відтворення.
Економічна класифікація природних ресурсів ґрунтується на переважному використанні їх у сферах і галузях господарської діяльності. За цією ознакою їх поділяють на:
1. промислові – паливні, енергетичні, металургійні, агрохімічні, будівельні, водні, лісосировинні тощо;
2. сільськогосподарські – ґрунтово – земельні, у тому числі рілля та кормові угіддя, вода для зрошення, суми температур і опадів вегетац2ійного періоду, промислові тварини тощо;
3. невиробничої сфери – водойми, що використовуються для потреб населення, лісові масиви навколо міст і природоохоронні ресурси для відпочинку та оздоровлення людей (рекреаційні та бальнеологічні), ресурси спортивного полювання і рибальства тощо.
3. Демографічні передумови розміщення продуктивних сил.
У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси — головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення — не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.
Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:
· чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;
· розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;
· статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;
· структура зайнятості населення;
· національний склад населення;
· демографічна політика держави.
Перспективи демографічних процесів в Україні перебувають у безпосередній залежності від збереження позитивних зрушень у виробництві, майбутніх тенденцій економічного розвитку, успіху проведення соціально – економічних реформ, ефективності заходів щодо укріплення національної валюти й економіки в цілому, протидії масовому безробіттю, можливостей забезпечення соціального захисту населення.
4. Чисельність та розміщення населення. Національний склад населення та його територіальні особливості
Чисельність населення, його динаміка та статево – вікова структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. За останні 80 років населення України збільшилося в 1,2 рази. Водночас мали місце величезні людські втрати внаслідок війн, політичних репресій, голодомору 30-х років.
Станом на 1 травня 2014 року чисельність наявного населення України становила 45 363,3 тис. Населення без врахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя - 43 009,3 тис. Міське населення материкової України налічувало 29 708,0 тис. осіб (69,1%), сільського — 13 301,3 тис. осіб (30,9%). Густота населення — 75,2 осіб/км².
Основними показниками, які характеризують демографічну ситуацію, є коефіцієнти народжуваності, смертності та міграції. Вони вимірюються як обчислені у тисячах долях числа відповідних випадків (народження, смертності, міграції) на 1000 жителів.
Найнегативнішою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. При цьому природний приріст має від’ємне значення. Значне зниження народжуваності та зростання смертності населення зумовлені погіршенням умов його життя. Певну роль відіграє також складна екологічна ситуація, яка особливо загострилася після катастрофи на ЧАЕС. Усі регіони держави зазнали впливу радіоактивного забруднення, що підтверджується різким зростанням смертності після 1986 року.
Масштаби депопуляції (переважання кількості померлих над новонародженими) впродовж останніх років були в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, найкраща демографічна ситуація зберігається в Закарпатській, Івано – Франківській, Рівненській, Львівській, Волинській і Чернівецькій областях. Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються допомоги, додаткова відпустка тощо.
На демографічну ситуацію в країні також впливає віковий склад населення. За останні десять років значно зросла частка осіб пенсійного віку. Демографічна ситуація в Україні характеризується також і показником середньої тривалості життя – 68 років, причому у чоловіків – 62,2, жінок – 74 роки. За цим показником Україна посідає 52 місце в світі.
Щодо статево – вікової структури населення, то аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переважання кількості жінок (53,9%) у загальній чисельності їх у загальній чисельності населення. Найгіршими є співвідношення коефіцієнтів смертності між жінками і чоловіками у працездатному віці. Коефіцієнт смертності у жінок у віці 40-50 років становить в останні роки 4,8 – 6,6 чол. на тисячу населення цього віку, а у чоловіків – 13,1-19,5 чол. Не останню роль при цьому відіграють антисоціальні явища (алкоголізм, наркоманія), більш поширені між чоловіків.
Наявну нині структуру населення України можна вважати несприятливою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтворення населення.
Для характеристики розміщення населення використовують поняття «розселення». Розрізняють міське та сільське розселення.
В усіх міських поселеннях України проживає 69,1% усього її населення. Нині в Україні 459 міст і 885 селищ міського типу. Більшість міських жителів припадає на великі міста (Донецьк, Запоріжжя, Львів, Кривий ріг, Миколаїв) і міста – мільйонери (Київ, Дніпропетровськ, Харків, Одеса) – 56,9 %.
На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства питання сільського розселення є дуже актуальним. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується (30,9%). Сільське населення проживає в селах і переважає в Закарпатській(62,8%), Чернівецькій (58,1%), Івано – Франківській (56,8%), Тернопільській (62,8 %), Вінницькій (51,7%) областях. Найменша частка сільського населення в Донецькій (9,5%), Луганській (13,3%), Дніпропетровській (16,5%), Харківській (20%) областях. Для сільських поселень характерна інтенсивна депопуляція, особливо в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Житомирській, Вінницькій, Кіровоградській та інших областях. На постійне мешкання в селах залишаються переважно люди старшого віку (35%).
Національну структуру населення найкраще простежити згідно з переписами населення. За даними Всеукраїнського перепису населення ( грудень 2001 року) на території країни проживають представники понад 130 національностей і народностей (найбільшу частку становлять росіяни – 17,3% (АР Крим, Луганська, Донецька, Харківська, Запорізька, Одеська області) , білоруси – 0,6% (Донецька, Дніпропетровська області, АР Крим), молдовани – 0,5% (Одеська, Чернівецька області), кримські татари – 0,5%, болгари – 0,4% (Одеська, Запорізька області), угорці – 0,3% (Закарпатська область), румуни – 0,3%т (Чернівецька, Закарпатська області), поляки – 0,3% (на Волині, Поділлі, Житомирська, Львівська), євреї – 0,2% (м. Київ, Одеська, Дніпропетровська, Харківська області), вірмени – 0,2%, греки – 0,2%, татари – 0,2%, цигани – 0,1%, азербайджанці – 0,1%, грузини – 0,1%, німці – 0,1%, гагауз – 0,1%, інші – 0,4%). Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації – українців (77,8%). Понад 7,5 млн. українців мешкає у близькому і майже 4 млн. – у далекому зарубіжжі.
5. Трудовий потенціал. Трудові ресурси та їх особливості
Трудові ресурси (академік С.Г. Струмилін) - це працездатне населення у працездатному віці.
Нижня межа працездатного віку встановлена на рівні 16 років, а верхня – 55 - 60 років для жінок та 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або у сфері послуг. До трудових ресурсів не входять інваліди праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайняті пенсіонери працездатного віку.
В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років.
Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статево - віковій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності и структури трудового потенціалу.
Трудовий потенціал - цесистема, що має просторову та часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.
Узагальненими показниками трудового потенціалу виступають:
· здоров’я населення, яке проявляється в середній тривалості життя, частці інвалідів, смертності за окремими віковими групами;
· моральність населення, що характеризується ставленням суспільства до соціально незахищених верст населення, релігійністю, показниками соціальної напруженості, злочинністю;
· творчий потенціал населення, який проявляється в темпах науково – технічного прогресу, кількості патентів і міжнародних премій тощо;
· організованість на рівні суспільства, оцінювану стабільністю законодавства і політичної ситуації;
· рівень освіти населення, що характеризується питомою вагою осіб із вищою освітою, доступністю різних рівнів освіти;
· ресурси робочого часу, що характеризуються чисельністю працездатного населення, кількістю є часткою зайнятих, рівнем безробіття, кількістю відпрацьованих людино – днів за рік.
Аналіз зайнятості населення в Україні показує, що у нас є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Наявність їх посилює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.
Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до неї.
За даними Державної служби зайнятості станом на 1 червня 2014 року кількість зареєстрованих безробітних становила 456,1 тис. осіб.