Тема 7. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах

1. Суть та структура господарського комплексу

2. Народногосподарський комплекс України

3. Промисловість України і форми її територіальної організації

4. Основні проблеми розвитку та розміщення народного господарства України

 

1. Суть та структура господарського комплексу

Господарство — це сукупність природних, інтелектуально-професійних і створених людиною засобів, які зайняті у виробництві товарів і наданні різного виду послуг з метою створення умов і засобів життя людей.

Господарський комплекс — система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах країни.

Господарський комплекс України складається з таких основних підрозділів суспільного виробництва як виробничий комплекс, виробнича, соціальна та ринкова інфраструктури, а також інституціональна інфраструктура.

Виробничий комплекс як складова частина національної економіки являє собою цілісну сукупність підприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфраструктури та організаційною системою управління господарством. При цьому сама національна економіка може розглядатись як система, сформована учасниками економічного циклу суспільного виробництва, які виробляють товари та послуги, а також беруть участь в їх обміні, розподілі та споживанні в межах країни. Інтегральним показником оцінки економічного розвитку національної економіки є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який характеризує рівень розвитку продуктивних сил країни, особливості його структури, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах. У регіональному вимірі інтегральним показником економічного розвитку є виробництво валової доданої вартості (ВДВ).

Виробничий комплекс країни є основною ланкою економіки, яка виробляє товари, а виробнича інфраструктура надає значну, а в окремих регіонах й переважну частку послуг. Виробничі комплекси виділяються за організаційно - економічними та виробничо-технологічними ознаками. Інституціональна структура справляє помітний вплив на ефективність функціонування виробничого комплексу.

Виробничий комплекс характеризується структурою матеріального виробництва,тобто співвідношенням між його галузями, яке відображає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці у сфері виробництва товарів. Структура виробництва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, валова додана вартість, чисельність зайнятих, вартість основного капіталу). Вона характеризується галузевими, територіальними, відтворювальними пропорціями, а також пропорціями міжрегіонального товарообміну. Основою для виділення виробничих комплексів є сукупність галузевих пропорцій суспільного виробництва.

Виробничий комплекс є складовою сфери виробництва товарів і деяких виробничих послуг, включаючи в себе види виробничої діяльності, які створюють матеріальні товарні блага (промисловість та сільське господарство). Його обслуговує виробнича інфраструктура (наука і наукове обслуговування, будівництво із супутніми галузями, матеріально-технічне постачання, складське господарство, заготівлі, транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва);

Інші галузі, пов'язані з товарним виробництвом (торгівля, побутове обслуговування, громадське харчування), а також сукупність галузей господарства, які здійснюють функції по наданню послуг населенню (житлово-комунальне господарство, громадський транспорт і зв'язок по обслуговуванню населення, освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво) належать до соціальної інфраструктури країни.

Окремо виділяються за функціональними ознаками інституціональна(державна організаційно - управлінська) інфраструктура - це органи управління, судової влади, внутрішніх справ і оборони, а також ринкова інфраструктура - як сукупність галузей, що обслуговують ринкові відносини і об'єднують заклади кредитування, фінансування і страхування підприємств і населення. Теорію й практику функціонування цих галузей вивчають відповідно наука державного управління, юриспруденція та наука про фінанси.

За галузевою ознакою виробничий комплекс структурно поділяється на добувну й обробну промисловість і аграрно-промисловий комплекс.

До основних факторів формування господарства України слід віднести:

· високу господарську освоєнність території;

· різноманітний природо-ресурсний потенціал;

· значний трудоресурсний потенціал;

· сприятливе геополітичне та транспортно-географічне положення;

· давню історію розвитку.

Господарство України характеризується такими основними рисами:

· наявність потужної промислової та агропромислової ланки;

· активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;

· високий рівень територіального зосередження господарства більш ніж у 60 великих економічних вузлах;

· надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

· консервативна галузева структура промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва;

· паритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

· екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

· недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;

· наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

· недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

· слабкий розвиток інноваційного комплексу;

· низька забезпеченість паливно-енергетичними, водними та лісовими ресурсами;

· застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів;

· недостатнє використання потужностей сировинної бази (у т.ч. відходів), зокрема, у будівництві.

2. Народногосподарський комплекс України

Народногосподарський комплекс України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обліку на своїй території.

Народногосподарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною.

Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича.

Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін.

Сектори (ланки) виробничої сфери поділяють на галузі – крупні і вузькі. Наприклад, промисловість складається з металургійної, хімічної, машинобудівної, сільське господарство – з рослинництва і тваринництва.

У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:

· апарат органів державного та громадського управління;

· житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

· охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;

· освіта, культура, наука, мистецтво;

· сфера фінансів, кредитування, страхування.

Кожна з цих сфер виконує певні функції:

· виробнича – забезпечує саму себе, невиробничу сферу та населення різноманітними засобами виробництва, товарами та послугами;

· невиробнича – забезпечує в основному послугами матеріального та нематеріального характеру.

Співвідношення між цими сферами, як правило, характеризується показниками (кількісними, абсолютними та відносними) зайнятості. У розвинених країнах світу це співвідношення має тенденцію до збільшення питомої ваги невиробничої (до 55-65%) і зменшення виробничої сфери в усьому народному господарстві. У невиробничій сфері України і нині зайнято працівників набагато менше, ніж у розвинених країнах – близько 26%. Це свідчить про недосконалість структури господарства України. Адже саме рівень розвитку невиробничої сфери є важливим показником соціально-економічного прогресу.

3. Промисловість України і форми її територіальної організації

 

Промисловість— найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва й предметів споживання.

Промисловість є основною трудопоглинаючою галуззю товарного виробництва. її розвитку загалом зобов'язаний розвиток інших галузей господарства.

За характером виробництва і предметів праці промисловість, у свою чергу, поділяється на видобувні й обробні галузі.

Видобувна промисловість об'єднує галузі, зайняті видобуванням сировини з компонентів природних ресурсів. Видобувна промисловість іноді називається сировиною.

Обробна промисловість, як сукупність галузей промисловості, підприємства котрих обробляють і переробляють сировину й матеріали, включає в себе більшість виробництв, які створюють товари, готові для споживання.

Структура промислового комплексу України:

1. Важка промисловість:

· машинобудівний комплекс;

· металургійний комплекс;

· хіміко – лісовий комплекс;

· промисловість будівельних матеріалів.

2. Легка промисловість.

3. Харчова промисловість.

Промисловість розміщена на території держави досить нерівномірно. Найбільша концентрація її склалася в Донецькому районі (Донецька і Луганська області) та Придніпров’ї (Дніпропетровська і Запорізька області).

Основними рисами промисловості України є:

· розгалужена структура з функціонуванням усіх великих галузей;

· консервативна структура з високою часткою галузей важкої промисловості (зокрема видобувної) і військово-промислового комплексу;

· недосконалість технологій (висока відходність виробництва, ресурсо- та енергоємність (енергозатрати на одиницю промислової продукції в 6-8 разів перевищують аналогічний показник у розвинених країнах);

· значна зношеність основних фондів;

· надмірне забруднення природного середовища;

4. Основні проблеми розвитку та розміщення народного господарства України

 

Сучасна територіальна і галузева структури господарства України характеризуються нераціональністю і неефективністю:

· деформована галузева структура господарства, значна частка первинного сектору за недостатнього розвитку виробництва товарів широкого вжитку;

· недостатній розвиток АПК, зокрема галузей переробки сільськогосподарської продукції;

· незадовільний і обмежений за видами розвиток сфери послуг;

· технічна відсталість вітчизняних підприємств, і, як наслідок, велика матеріаломісткість, енергоємність, собівартість, низька конкурентоспроможність продукції;

· нерівномірність територіального розвитку господарства, що виявляється у надмірній концентрації виробництва і створенні значної екологічної напруженості в одних регіонах і слабкого розвитку промисловості в інших.

У господарстві досі переважають енерго- і матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва. Багато підприємств випускають продукцію низької якості і високої собівартості, яка неконкурентоспроможна на внутрішньому і зовнішньому ринках. Чимало проблем у сільському господарстві, де продовжують існувати віджилі колгоспи.

Гострою є проблема втрати Україною свого власного внутрішнього ринку. Законодавство нашої країни не захищає вітчизняного товаровиробника і створює пільгові умови для іноземних виробників.

Подолання цих недоліків є необхідною умовою подальшого розвитку господарства країни. Воно може бути здійснене шляхом:

· формування ринкового середовища, сприяння вільній конкуренції;

· визначення пріоритетних галузей та надання їм підтримки з боку держави , в Україні такими є високотехнологічні науково – місткі галузі машинобудування, АПК та легка промисловість;

· стимулювання інноваційної діяльності підприємств, запровадження нових технологій;

· зменшення енергоємності виробництва, закриття неефективних виробництв та зміна галузевої структури господарства;

· підвищення конкурентоспроможності українських підприємств та розширення ринків збуту для національних товарів.