Державна символіка України та її історичне походження

Україна як суверенна держава має власні державні символи .

Згідно із ст. 20 Конституції України державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих гори­зонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Державний прапор шляхом добору певних кольорів символізує певні ідеї національ­но-політичного та історичного характеру. Відповідно до Закону України від 28 січня 1992 р. «Про Державний Прапор» Верховна Рада визначила співвідношення ширини прапора до його довжини як 2:3. Закон передбачає підняття прапора на будинках органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних представництв України за кордоном, під час офі­ційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань. Державний Прапор синьо-жовтого кольору є на морський судах та літаках міжнародних рейсів України.

Синьо-жовті кольори вперше згадуються близько 1410 р. на ко­рогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був зображений золотий лев. Жовто-блакитний прапор мали й запорозькі козаки, які використовували його у мирний час, на відміну від бойового стягу малинового кольору. Сині і жовті кольо­ри містилися і у гербах українських земель, міст і старшинських родів. З XVIII ст. ці кольори присутні на полкових прапорах Київ­ського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні ба­гатьох гербів українських гетьманів та козацької старшини (геть­манів Дорошенка, Брюховецького, Розумовського, кошового ота­мана Калнишевського, полковників Нечаїв, Богунів). Традиція поєднання жовтого і блакитного кольорів поширюється і на герби тогочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чер­нігова, Ніжина та ін. Але найбільшого поширення ці кольори на­бувають на західноукраїнських землях. Прапори, на яких доміну­вало поєднання жовто-блакитних фарб, було піднято над міськими ратушами у містах Самборі, Станіславі, Коломиї, Стрию, Сяноку. Блакитні жупани й жовті свити носили учасники гайдамацького руху у XVIII ст. 1848 р. у Львові на ратуші вперше було піднято жовто-блакитний прапор у вигляді двох горизонтальних смуг, тоб­то приблизно як тепер. Ця ідея, започаткована Головною Руською Радою, була підхоплена спортивно-просвітницькими організація­ми, які почали діяти на Галичині наприкінці XIX ст. (в першу чергу «Соколами»). Після з'їзду «Соколів» та «Січей» 1911 р. по­чинається широке використання жовто-блакитного прапора на рі­зних масових заходах, зокрема під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка (1911), 100-річчя з дня його народження (1914) та ін. З 1914 р. Січові стрільці під такими ж прапорами воювали на полях Першої світової війни. Жовто-блакитні прапори масово з'являються на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої революції 1917 р., під ними формувалися й перші укра­їнські національні військові з'єднання. У березні 1918 р. Центра­льна Рада затвердила державний герб і державний прапор УНР. За гетьмана П. Скоропадського жовто-блакитний прапор був заміне­ний на блакитно-жовтий. Блакитно-жовті прапори затвердили уряди Західноукраїнської Народної Республіки 13 листопада 1918 р. У Львові і Підкарпатської Русі як складової частини Чехо-Словаччини. Перший сейм Карпатської України 15 березня 1939 р. у м. Хусті ухвалив блакитно-жовтий державний прапор.

Згідно з Конституцією України Великий Державний Герб Укра­їни встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба Укра­їни та герба Війська Запорозького. Головним елементом Великого Державного Герба України є знак княжої Держави Володимира Великого.

Одне з перших зображень тризуба на нашій території зафіксова­не на кам'яній застібці періоду трипільської культури (ІУ-Ш тис. до н. є.), знайденій біля дніпровського острова Шанця. Археологі­чні розкопки на Київщині та Полтавщині підтверджують, що на цих землях України тризуб був відомий як символ влади, знак родовий старійшин або племінних вождів ще у

VІ-VШ ст.

Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київсь­кої Русі датована X ст. Вона збереглася у болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни — дружинники князя Святослава, у руках яких прапори увінчані тризубцем. Тризуб зо­бражувався на монетах великого князя Володимира Святославови-ча, а згодом Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто стає власне гербом.

Зараз існує понад 40 версій, які пояснюють походження та інтер­претують суть тризуба. Всі дотеперішні пояснення тризуба можна зібрати у 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези:

1) символ державної влади (верхня частина скіпетра або корони);

2) церковна християнська емблема (Трійця, голуб святого Духа);

3) військова емблема (франціска (спис з подвійною сокирою), якір, лук зі стрілою, шолом, сокира, спис з тризубчастими вістрями); 4) ге­ральдично-нумізматична фігура (норманський крук чи сокіл, генуе­зько-литовський портал); 5) монограма (сплетіння кількох початко­вих літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова або виразу), (схематичне зображення слова «воля», символ влади над трьома (не­бесним, земним, підземним) світами, літери «Ш», яка означала ци­фру 3, символ поєднання минулого, сучасного та майбутнього); 0) геометричний орнамент (стилізована квітка (трисвічник), колос).

Після розпаду Київської Русі тризуб утратив значення держав­ного символу, зберігаючись на гербах провінційних міст, українсь­ких магнатів, дворян та козацької старшини. Інший елемент Вели­кого Державного Герба — козак з мушкетом і шаблею як герб Війська Запорозького відомий з XVI ст., а з XVIII ст. такий герб стає символічним зображенням Гетьманщини. 1918 р. після прого­лошення незалежності УНР золотий тризуб на синьому тлі був за­тверджений Державним Гербом України. Він залишався також ге­рбом і за гетьмана П. Скоропадського й УНР часів Директорії.

Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами, затвердженими законом (над мелодією працювали й інші українські композитори, зокрема Кирило Стеценко). Ця мелодія «Ще не вмерла Україна» затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 р. З метою уточнення тексту гімну (слока до нього написав Павло Чубинський у 1863 р., у канонізованому тексті два рядки належать поетові Миколі Вербицькому) відповідно до сучасних реалій було створено Державну комісію з підготовки і проведення конкурсу на кращий текст гімну України. Текст Державного Гимну затверджений Верховною Ра­дою України 6 березня 2003 року у другій редакції історичного тексту П. Чубинського, перші рядки якого такі:

Ще не вмерла України і слава, і воля, Ще нам браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, Запалуєм і ми, браття, у своїй сторонці. Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду.