Розвиток культури України на сучасному етапі

Проголошення незалежності України створило принципово нові умови для розвитку національної культури. Необхідно перебороти негативну спадщину у сфері культури, що залишилися від радян­ських часів: партійно-класовий підхід до оцінювання досягнень культури; русифікацію; залишковий принцип у фінансуванні куль­тури. Головним завданням культурного будівництва стало націо­нально-культурне відродження України.

1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про освіту», де школа визначалася як основа духовного розвитку держави. Реаліза­ція закону передбачає зміцнення матеріально-технічної бази освіти, видання нових підручників, урізноманітнення форм і методів на­вчання, широке впровадження у навчальний процес досягнень нау­ки і техніки. Освітня система стає гнучкішою і багатоманітнішою. Разом із державними з'являються приватні ліцеї, коледжі, гімназії. Зроблено деякі кроки на шляху гуманізації освіти. Важливою зада­чею є забезпечення виконання у навчальних закладах «Закону про мови в Українській РСР», прийнятого ще 1989 р., що передбачає перехід на україномовний режим навчального процесу. За декілька років кількість першокласників, що навчаються українською мо­вою, зросло з 43,5 до 67,7 %, а у вищих навчальних закладах українськоюмовою викладання велося у 37 % академічних груп. Проте ці процеси у східному і південному регіонах відбуваються повільно. Відбулася реорганізація керування освітою — із метою поліпшення зв'язку між системою середньої і вищої освіти були об'єднані Міністерствонародної освіти і Міністерство вищої і середньої спеціаль­ної освіти в одне — Міністерство освіти і науки України. Здійсню­ється перехід на триступеневу підготовку ВНЗ — бакалавр, спеціаліст, магістр. ВНЗ стають більш автономними у своїй діяльності. Проте економічний стан істотно впливає на розвиток освіти, його фінансу­вання, стан робітників цієї сфери. 2002 р. із 48,1 млрд грн зведеного бюджету України 7,1 млрд, або кожна сьома гривня була спрямова­на на розвиток освіти. 2002-2003 навчального року з кожних 10 тис. жителів країни 1339 вчиться у загальноосвітніх, 102 — у професій­но-технічних, 428 — у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації. 1990-1991 рр. — ситуація була дещо іншою — відпові­дно 1373, 127 і 316. 2002 р. в Україні функціонувало 22,2 тис. шкіл, ліцеїв, гімназій, у яких навчається 6601,2 тис. учнів. Навчальний процес забезпечують 568 тис. учителів. Українською мовою навча­ється 71,7 % школярів проти 58,3 % шість років тому. Кожний четвертий учень (27,3 %) має можливість навчатися російською мовою, а у регіонах компактного проживання населення інших на­ціональностей працюють школи і класи, де діти здобувають освіту румунською, угорською, кримсько-татарською, польською мовами. Серед чинників, що негативно впливають на навчальний процес, необхідно відзначити недостатню забезпеченність сучасними підру­чниками і наочними приладдями, а також низький рівень комп'ю­теризації. У 983 вищих навчальних закладах усіх рівнів акредита­ції у 2002 р. навчалося 2109 тис. студентів, що на 9 % більше, ніж попереднього року. Збільшилася кількість недержавних ВНЗ — із 111 — 1995 р. до 171 — 2002 р. Протягом останніх років визнача­ється тенденція до збільшення питомої ваги закладів більш високо­го статусу у загальній кількості ВНЗ. Якщо 1995 р. серед закладів III—IV рівнів акредитації університети складали 27 %, то у 2002 р. — 36 %, академії — відповідно 16 і 19. 73 % або 1,5 млн студентів обрали для навчання університети, академії, інститути, консервато­рії. 60 % із них навчаються на денній формі навчання. Серед студе­нтів, що здобувають вищу освіту, жінок —

53 %. Випуск спеціаліс­тів різного рівня ВНЗ країни щорічно збільшугться: 1995 р. 339 тис, 2001 р. 460 тис. з тих, які здобули вищу осніту 1,6 тис. здобу­ли кваліфікацію магістра, 188 тис. — спеціаліста, 88 тис. — бакала­вра, 163 тис. — молодшого спеціаліста. Серед випускників ВНЗ най­більшу кількість груп складають спеціалісти з галузей знань «економіка, комерція і підприємництво» (30 % у ВНЗ III - IV рівнів) і «інженерія» (26 %). За темпами зростання фахівці» особливо ви­значаються економічні і юридичні фахи. Навчальний процес у ВНЗ забезпечують 169 тис. викладачів. В основному складі професорсь­ко-викладацького персоналу закладів III—IV рівнів акредитації 7,3 тис. (8,5 %) докторів наук і 40,3 тис. (47,2 %) кандидатів наук. Вчене звання професора мають майже 7 тис. викладачів (8 %), доце­нта — 30,2 тис. (35,3 ,%). Середньомісячна зарплата робітників, зайнятих в освіті, склала у 2000 р. 156 грн., що у 1,5 раза нижче, ніж середньомісячна зарплата робітників, зайнятих в інших галу­зях економіки.

У досить складному становищі виявилася наука. Позначилася ба­гаторічна фактична ізоляція української науки від світової і односто­роння орієнтація на російську, недостатня матеріально-технічна база. Центром науки, як і раніше, залишається Академія наук, якій 1994 р. надано статус національної. Серйозними проблемами є недостатня розробка фундаментальних досліджень і дуже слабке впровадження нових технологічних досягнень у виробництво (впроваджується лише 10 % розробок). Загальна кількість науковців в Україні — майже 300 тис. — удвічі більше, ніж у Франції, але ефективність їхньої праці набагато нижче, чим у Європі. Визначні успіхи досягнуті у сфері гуманітарних наук, особливо історичній. Видано низку цікавих монографій і підручників, відбувається становлення нової концепції.

історії України. Відкрито багато суспільствознавчих інститутів: укра­їнської мови, народознавства, сходознавства.

Літературні процеси теж характеризуються оновленням змісту, методів творчості, позбавленням від ідеологічної цензури. Головне місце належить публіцистиці, продовжується публікація дореволю­ційних, 20-30-х рр., із діаспори письменників і поетів. Проте триво­жна тенденція склалася з книговидавництвом українською мовою. Україномовний наклад складає 27 % від усього книжкового.

Деякі позитивні зсуви помітні у кіномистецтві, створюються україномовні фільми. На XXXVI кінофестивалі в Сан-Ремо україн­ському фільму «Ізгой», створеному за мотивами повісті А. Дима-рова (режисери В. Савєльєв і А. Браунер), присуджений Гран-прі.

Важливий внесок у розвиток театрального мистецтва у 90-х рр. зробили режисери Р. Вікткж, С. Донченко, Б. Шарварко, актори Н. Сумська, А. Хостікоєв, Л. Задніпровський.

Позитивні зміни відбуваються у роботі українського телебачен­ня. Підвищився аналітичний рівень інформаційних передач, ток-шоу, урізноманітилися розважальні програми.

Значними можна назвати досягнення у сфері пісенної творчості. Регулярно відбуваються пісенні фестивалі «Червона рута», «Пі­сенний вернісаж», «Пісня року», «Таврійські ігри». Велику попу­лярність здобули естрадні співаки П. Зібров, А. Кудлай, В. Білоножко, Л. Сандулеса, І. Білик,

Т. Повалій.

Великих успіхів досягли українські спортсмени на літніх Олімпій­ських іграх 1996 р. у м. Атланта (США), зайнявши почесне 9-те ко­мандне місце й увійшовши у число головних спортивних країн світу.

До культурно-політичних досягнень належить створення систе­ми нагород України. Сюди входять Почесна відзнака Президента, ордени Богдана Хмельницького, Ярослава Мудрого, Княгині Оль­ги, відзнака «За мужність».

Національне відродження України неможливе без підйому куль­тури, науки й освіти. Необхідно закріпити і розвинути ті позитив­ні зсуви, що відбуваються у сфері культури.