Становище у сфері культури у 30-ті рр.
У 30-ті рр. продовжувалось культурне будівництво, яке мало суперечливий характер. Поруч з безсумнівними успіхами у країні в умовах тоталітарного режиму насаджувався ідеологічний монополізм, культивувались особисті смаки Сталіна, переслідувались ті вчені,освітяни, літератори, чиї погляди або творчість не вписувались у «прокрустове ложе» сталінізму.
Індустріалізація вимагала кваліфікованих кадрів, тому значна увш'н приділялась ліквідації неписьменності та розвитку освітніх установ. З 1932 р. встановилось три типи шкіл: початкова (4 роки), неповна середня (7), середня (10). Були запроваджені єдиний день початку навчального року — 1 вересня, тривалість уроку, вводилася п'ятибальна система оцінювання знань. Основною формою викладання став урок, а замість комплексної системи запроваджувалась предметна. Напередодні війни у містах України в цілому сформувалася система обов'язкової семирічної освіти. Переважна більшість учнів зосереджувалась у школах з українською мовою навчання. Разом з тим в Україні на початку 30-х рр. Діяли національні школи з польською, болгарською, молдавською, німецькою та іншими мовами навчання залежно від національного складу місцевого населення. Але після отримання телеграми Сталіна і Молотова (грудень 1932 р.) з вимогою „припинити українізацію” всі ці школи були переведені в основному на російську мову навчання. Почала зменшуватись і кількість українських шкіл, особливо у русифікованих містах, що відбивало сталінську концепцію «злиття націй».
Внаслідок розвитку системи освіти і діяльності товариства «Геть неписьменність!» 1939 р. в Україні лишилося тільки 15 % дорослих людей, які не вміли читати й писати.
На початку 30-х рр. було здійснено уніфікацію вищої та середньої освіти. Вищим навчальним закладом став інститут, а середнім спеціальним — технікум, 1934 р. було скасовано плату за навчання в усіх ВНЗ і технікумах, запроваджено наукові ступені кандидата й доктора наук, вчені звання професора, доцента, ліквідовано бригадно-лабораторний метод навчання, введено індивідуальне оцінювання знань, обов'язкове складання заліків та іспитів. На 1 січня 1941 р. в УРСР діяли 173 ВНЗ з 197 тис. студентів і 693 середніх спеціальних навчальних заклади з 196 тис. учнів. На кінець 30-х рр. в Україні в основному було вирішено проблему створення кадрів нової інженерно-технічної інтелігенції. Чисельність фахівців перевищила 500 тис. людей. Проте в розвитку освіти були й недоліки: засилля політичних предметів, виробничий ухил замість загальноосвітніх дисциплін, невисока зарплата вчителів.
Незважаючи на диктат сталінського тоталітарного режиму та утиски, у розвитку різних галузей науки були досягнуті суттєві успіхи. Розробками з теоретичної фізики займайся Український фізико-технічний інститут (м. Харків), де 1932 р. вперше у СРСР було штучно розщеплене атомне ядро. Цього ж року електрозварювальна лабораторія Є, О. Патона була реорганізована в Інститут електрозварювання. Всесвітньої слави здобув офтальмолог В. П. Філатов. 1936 р. у складі Української Академії наук утворилася низка суспільствознавчих інститутів, у тому числі й Інститут історії України. Напередодні війни в УРСР функціонувало понад 220 науково-дослідних установ, а загальна кількість науковців складала майже 20 тис. людей.
1936 р. УАН було переіменовано на АН УРСР, багато його співробітників репресували. Репресії стали невід'ємною частиною сталінської «культурної політики». Діяльність митців стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їхня відірваність від здобутків зарубіжних майстрів. Продовжували писати вірші П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан. Але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. 1934 р. різноманітні літературні об'єднання були закриті і злиті у Спілку письменників України. За письменниками об'єдналися у творчі спілки інші працівники мистецтва. Так державній партії легше було керувати «культурним фронтом». Культурні процеси уніфікувались
за допомогою загального методу «соціалістичного реалізму», який передбачав, перш за все, оспівування досягнень соціалізму. Поширилося нігілістичне ставлення до пам'яток культури. Були знищені поховання багатьох гетьманів України, руйнувалися культові споруди (церкви), які мали велику архітектурну цінність. Історико-художні цінності з музеїв — національна гордість народу — за безцінь продавалися за кордон.
Національно-культурне відродження 20-х рр. було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як „розстріляне відродження”.