Нова економічна політика та її проведення в Україні

Розвиток України в 20-30-тi рр.

В результаті громадянської війни українські землі опинилися у складі різних держав. Основна їх частина входила до складу УСРР (площа 452 тис. кв. км, населення 25,5 млн людей). Західна Україна (Східна Галичина, Західна Волинь, частина Полісся) відійшли до Польщі. Тут проживало 8,9 млн людей, у тому числі 5,6 млн українців. Північна Буковина була захоплена Румунією, Закарпаття — Чехо-Словаччиною.

Східна частина України, що стала радянської, змогла відтвори­ти свою Історичну назву «Україна» і, формально, державність. Ця державність була достатньо умовною, оскільки всі політичні пи­тання вирішувала Москва. Проте наявність державності давала можливість установлювати дипломатичні контакти з іншими дер­жавами і навіть укладати з ними міжнародні договори.

Перший міжнародний документ – мирний договір із Литвою був підписаний 14 лютого 1921 р. А 18 березня того ж року Росія й Україна уклали Ризький мирний договір із Польщею. Протягом 1921 р. УСРР установила дипломатичні відносини з Латвією й Ес­тонією, а в січні 1922 р. – із Туреччиною, що мало істотне еконо­мічне значення, оскільки майже половина зовнішньої торгівлі ре­спубліки припадала на цю країну.

Україна була запрошена до участі у Лозанскіи міжнародній кон­ференції, що розглядала питання про статус Чорноморських проток (кінець 1922 р. - початок 1923 р.)

З посиленням централістських тенденцій у політиці Москви зо­внішньополітична діяльність уряду УСРР почала згортатися. За­кривалися дипломатичні місії у балтійських республіках, а у вере­сні 1923 р. остаточно перестав існувати апарат Наркомату іноземних справ. Відповідно зовнішньополітична діяльність України припи­нилася на багато років.

Після закінчення громадянської війни економіка України зна­ходилася у надзвичайно скрутному становищі. Загальні збитки на­родного господарства республіки досягали 10 млрд золотих крб, промислове виробництво скоротилось у 9 разів порівняно з 1913 р., а в деяких галузях ще більше. Так, виробництво сталі становило лише 1,7 % довоєнного рівня, машинобудівної промисловості — 4 %. З 57 домен працювала лише одна невелика.

В тяжкому становищі знаходилось сільсько господарство. Посівна площа зернових культур скоротилась порівняно з довоєнною на ЗО %, виробництво технічних культур зменшилося на 75 %. Сумну картину являло собою народне господарство Харківщи­ни — одного з основних економічних районів України. Через гост­рий нестаток палива зупинились такі великі заводи, як паровозо­будівний, «Електросила» (колишній ВЕК), канатний. Не вистачало основних продуктів і товарів, без яких неможливо було обійтись: хліба, солі, сірників, мила.

Крім того, загострилась політична ситуація. Селянин не був зацікавлений у продрозкладці, яка забирала у нього всі надлишки сільськогосподарської продукції. Звідси – зменшення посівних площ і урожайності, бо який сенс вирощувати більше за потрібне для про­життя і посіву, якщо все, що зверх цього, забиралося владою.

Незадоволення переростало у збройні виступи проти радянської влади. Економічна криза переплелася з політичною. Потрібна була нова політика, різко відмінна від політики «воєнного комунізму». Така політика почала здійснюватись з березня 1921 р.

Нова економічна політика (неп) являла певну систему заходів у аграрній, промисловій, торгівельній, фінансовій сферах.

Першим заходом непу була заміна продрозкладки продподатком. Згідно з цим у селян уже не забирали надлишки сільсько­господарської продукції, а встановлювали певну норму їх здачі. Таким чином, реквізіційний принцип у відносинах з селянством, який виключав товарно-грошові відносини, змінювався принци­пом еквівалентності. Тепер селянин, знаючи обсяг податку, міг планувати своє господарювання, став зацікавлений у розширенні посівних площ і підвищенні урожайності, адже все, що залишало­ся зверх продподатку, належало йому.

Продподаток з урожаю 1921 р. для України встановлювався у розмірі 117 млн пудів замість установленої раніше розкладки у 160 млн пудів- Це складало близько 73 % від того, що визначалося раніше. По всій країні продподаток по зернових було зменшено з 423 млн пудів до 240, і це складало близько 56 % від визначеного раніше. До того ж, Українамала давати майже половину всього Продподатку. Навряд чи таке рішення центральної більшовицької влади можна назвати справедливим,навіть враховуючи те, що Україна була житницею держави. Це була перша особливість непу в Україні. Другою особливістю було те, що продподаток мали роз­почати стягувати з урожаю 1921 р., тобто з осені, а поки що діяв попередній закон щодо продрозкладки з урожаю 1920 р. лише зме­ншений на 20 %. Третя особливість була в тому, що стягування продподатку з урожаю 1921 р. здійснювалась уже звичними мето­дами продрозкладки.

Накопичення надлишків сільськогосподарських продуктів у се­лян призвело до виникнення проблеми її реалізації. Тому логічним ставдругий крок непу — введення вільної приватної торгівлі, при­чому не тільки сільськогосподарськими товарами, але й промисло­вими. З торгівлі та обміну передбачалося додатково отримати ще 160 млн пудів і довести плановий мінімум, необхідний для спожи­вання, до 400 млн пудів. З введенням вільної торгівлі змінилися розподільчі відносини — картки замінив ринок.

Наступним кроком непу стала часткова денаціоналізація про­мисловості, розширення можливостей для створення приватних та функціонування орендних підприємств. У руках держави зали­шились великі підприємства, значна частина дрібних передавалась у приватну власність або в оренду. В Україні з 1921 р. було здано в оренду 5200 дрібних підприємств харчової, шкіряної та інших га­лузей промисловості. Приватний капітал контролював у перші роки непу 75 % роздрібного товарообігу.

Розширення можливостей для функціонування приватного ка­піталу, оренди вимагало ліквідації ще одного постулату «воєнного комунізму» – заборони наймати робітників і примусової обов'яз­кової праці. Промисловість, торгівля, сільське господарство потре­бували робочих рук і встановлення нового типу виробничих відносин (порівняно з попереднім періодом) між власником і робітниками. Керівництво більшовицької партії змушено було дещо приглуши­ти своє гасло про експлуатацію людини людиною і, хоч і з деяки­ми обмеженнями і застереженнями (наприклад, на селі можна було наймати робітників, якщо члени сім'ї також працюють разом з ними), наймана праця була дозволена.

Значне розширення обсягів торгівлі та виробництва вимагало введення загального еквіваленту, який би регулював відносини між виробниками та споживачами. Прямий товарообмін у масштабах країни був нереальним і недосконалим. Потрібна була реформа фінансової системи, введення правильного грошового обігу і функціонування банківської системи. У листопаді 1922 р. почався випуск банкнот, названих червінцями, причому колений з них дорівнював 10 золотим карбованцям. Ця емісія забезпечувалась на 25 % дорогоцінними металами, а на 75 % – короткостроковими облігаціями. Протягом 15 місяців стабільний, але в обмеженій кількості червонець циркулював поряд з необмеженою і постійно девальвуючою рублевою масою (загальна сума рублів наприкінці 1922 р. сягала майже 2 квадрильйонів).

1924 р. стало ясно, що грошова реформа закінчилася успіхом, гіперінфляція була подолана, країна отримала стабільну валюту. За один червінець давали 5 доларів.

Змінилися методи і форми управління підприємствами. Вони об'єднувались у госпрозрахункові трести за галузевими або терито­ріальними ознаками. Госпрозрахунок як новий метод господарю­вання передбачав самоокупність трестів і отримання прибутку. Ліквідовувалась зрівнялівка в оплаті праці, натуральне постачан­ня робітників поступово замінювалось заробітною платою, при на­рахуванні якої враховувались кількість і якість роботи, що підви­щувало зацікавленість працюючих.

Впровадження нової економічної політики позитивно вплинуло на розвиток усіх галузей народного господарства. За планом ГОЕЛРО розпочалося спорудження в Україні декількох, досить значних як на той час, електростанцій: Штерівської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі (біля Запоріжжя) був створений перший радянський трактор.

Швидко відбудовувалось сільське господарство. Суттєво збіль­шилось виробництво зерна в Україні уже у перший рік непу: з 227 млн пудів 1921 р. до 637 млн 1922 р. Швидко зростав товаро­обіг торгівлі. Проте функціонування непу не було безхмарним. 1923 і 1925 рр, стали кризовими через помилки у ціноутворенні.

Восени 1927 р. виникли труднощі з хлібозаготівлями. Погір­шилось міжнародне становище країни, і селяни, побоючись війни, стали притримувати хліб. Іншою причиною були низькі ціни, і селяни не продавали хліб, чекаючи поки він зросте у ціні. У відповідь уряд ввів надзвичайні заходи. Дозволялось застосову­вати репресії щодо тих селян, які притримували хліб і мали його нпдлишки в обсязі більше 30 т.

Все це означало повернення до воєнно-комуністичних методів управління. Прибічникам продовження непу на чолі з М. Бухаріним не вдалося відстояти свої позиції. У результаті гострої боротьби з використанням тиску партапарату, преси група Бухаріна зазнала поразки. Доля непу була вирішена. Сталін вважав, що ця „гра” в економічний плюралізм повинна закінчитись і слід переходити «безпосередньо до соціалізму».