Методи прогнозування банкрутства підприємств.

Фінансові причини банкрутства підприємств

З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок чого воно нездатне задовольнити у встановлені терміни вимоги кредиторів та виконати обов’язки перед бюджетом.

Банкрутство підприємства є юридичним фактом – його визнає тільки Господарський суд. Але в його основі лежать переважно фінансові причини, до основних з яких належать:

1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства.

Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується перебільшенням фінансових зобов’язань підприємства понад його активами. Такий фінансовий стан відображається показником “чиста від’ємна вартість”, який визначають за формулою:

ЧВВ = ЗК – А,

де ЧВВ – сума чистої від’ємної вартості підприємства;

ЗК - запозичений капітал (фінансові зобов’язання);

А - сума активів підприємства (не включає відображені у балансі суми збитків минулих років і звітного періоду).

2. Істотна незбалансованість грошових потоків на протязі тривалого періоду.

Від’ємний грошовий потік перебільшує позитивний, і немає перспектив переламати цю тенденцію.

3. Тривала неплатоспроможність підприємства, яка випливає з низької ліквідності його активів.

При цьому характерна ситуація, коли термінові фінансові зобов’язання підприємства значно перебільшують залишки його грошових коштів і високоліквідних активів.

Характер розглянутих причин показує, що фінансова неспроможність підприємства, яка визначає юридичний факт його банкрутства, значною мірою залежить від неефективного фінансового менеджменту.

Слід зазначити, що у ринковій економіці банкрутство підприємств – нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 р., становила близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств нині є не менш актуальною, ніж для України. Тау, у ФРН, починаючи з 1990 р., спостерігається стабільне збільшення кількості підприємств, оголошених банкрутами: 1990 р. – 8730; 1991 р. – 8837; 1992 р. – 10920; 1993 р. – 15148; 1994 р. – 18837; 1995 р. – 22344; 1996 р. – 25530. Важливо, що зростання кількості фінансово неспроможних підприємств відбувається не тільки в абсолютному, а й у відносному вимірах. Так, на кожну тисячу підприємств у 1991 р. припадало 3,4 банкрутства; у 1992 р. – 4,1; у 1993 р. – 5,8; у 1994 р. – 6,8; у 1995 р. – 8,0; у 1996 р. – 9,2.

Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи.

У фінансовому менеджменті розроблено велику кількість різноманітних прийомів і методів прогнозування фінансових показників, у тому числі і – банкрутства. Найбільш розповсюдженими підходами до прогнозування банкрутства вважаються:

1) використання моделей прогнозування банкрутства;

2) застосування системи формалізованих і неформалізованих критеріїв.

Використання моделей запропоновано в 1968 р. відомим західним економістом Едвардом Альтманом. Розроблена Альтманом модель побудована за допомогою методів мультиплікативного дискримінантного аналізу і дозволяє розділити господарюючих суб’єктів на потенційних банкрутів і небанкрутів.

Альтманом було обстежено 66 підприємств промисловості за період 1946-1965 р.р. Половина підприємств стали банкрутами за цей період, а половина – працювали успішно. Досліджувались 22 коефіцієнти, які могли бути корисними для прогнозування банкрутства, з них було відібрано п’ять найбільш вагомих. У загальному вигляді модель Альтмана має вигляд:

Z = 3,3 К₁ + 1,0 К₂ + 0,6 К₃ + 1,4 К₄ + 1,2 К₅,

де К₁ = ;

К₂ = ;

К₃ = ;

К₄ = ;

К₅ = .

Критичне значення Z становить 2,675. Це означає, що підприємства, які мають Z < 2,675 мають схильність до банкрутства в майбутні 2-3 роки, а підприємства з Z > 2.675 мають стійкий фінансовий стан (можливість банкрутства не більше 3%).

Недоліком цієї методики є те, що вона придатна для крупних компаній, які котирують свої акції на біржах і для яких можна одержати об’єктивну ринкову оцінку власного капіталу (показник К₃).

На базі моделі Альтмана розроблено двофакторну модель, яка більш придатна для українських підприємств:

питома вага пози-

Z = -0,3877 + (-1,0736) _* К_{ПОТОЧНОЇ ЛІКВІДНОСТІ *} 0,579 _* тивних коштів у пасивах

При Z > 0 ймовірність банкрутства велика;

Z < 0 ймовірність банкрутства мала.

Іншим підходом до прогнозування банкрутства є використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв. Як приклад можна навести рекомендації Комітету з узагальнення практики аудиту (Велика Британія), що містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Критерії поділяються на 2 групи.

До першої групи відносяться показники, що їх несприятливі поточні значення або динаміка свідчать про можливі фінансові труднощі або банкрутство. До них належать:

- істотні втрати в основній виробничій діяльності;

- перебільшення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

- понадмірне використання короткострокових позикових коштів як джерел фінансування довгострокових вкладень;

- стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

- хронічна нестача оборотних коштів;

- стійко зростаюча частка позикових коштів у загальній сумі джерел коштів;

- неірна реінвестиційна політика;

- перебільшення розмірів позикових коштів понад встановленими лімітами;

- постійне невиконання обов’язків перед інвесторами, кредиторами і акціонерами;

- висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

- наявність залежалих товарів і виробничих запасів;

- погіршення відносин с банківськими установами;

- використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

- застосування у виробничому процесі устаткування, термін експлуатації якого закінчився;

- потенційні втрати довгострокових контрактів;

- несприятливі зміни у портфелі замовлень.

До другої групи входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, разом з тим вони застерігають про можливе погіршення фінансового становища у майбутньому. До них належать:

- втрата ключових співробітників апарату управління;

- порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу;

- недостатня диверсифікація діяльності підприємства;

- зайва ставка на можливу прибутковість і успішність нового проекту;

- участь підприємства у судових конфліктах з невизначеним виходом;

- втрата ключових контрагентів;

- недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного оновлення підприємства;

- неефективні довгострокові угоди;

- політичний ризик, зв’язаний з підприємством.

Якщо майбутній фінансовий стан підприємства розглядається як критичний, треба вирішити питання про ліквідацію або реорганізацію підприємства. При цьому порівнюють економічну вартість підприємства з ліквідаційною вартістю.

Якщо ліквідаційна вартість підприємства більша за його економічну вартість, то корисніше ліквідувати підприємство. Якщо ж фірма має більшу вартість як діюче підприємство, ставиться питання про її реорганізацію. Майбутні доходи і витрати треба спрогнозувати. Економічна вартість являє собою справжню вартість чистих грошових потоків.

Основними етапами визначення економічної вартості підприємства є такі.

1. Прогнозуються обсяг і вартість продажу.

2. Аналізуються умови господарювання, щоб спрогнозувати чисті грошові потоки

Чистий грошовий Чистий Амортизаційні

потік = прибуток + відрахування

3. Визначається дисконтна ставка (ставка капіталізації, середньозважена вартість капіталу), яка буде застосована до прогнозних чистих грошових потоків

4. Визначається чиста справжня вартість (NPV) грошових потоків, яка і є економічною вартістю підприємства.

На цьому етапі зустрічаються три основні ситуації.

1. Коли чисті грошові потоки однакові по роках, для визначення економічної вартості (ЕВ) використовується формула:

ЕВ =

2. Коли чисті грошові потоки рівномірно збільшуються щороку, використовується формула:

ЕВ =

3. Коли динаміка чистих грошових потоків є нерівномірною, обчислюють NPV окремо по кожному року, а потім їх сумують. Однак, коли в перші роки спостерігається швидке зростання чистих грошових потоків (ЧГП), а потів воно набуває нормальну середню динаміку, можна використовувати формулу:

ЕВ = ,

де n – загальна кількість років аналізу;

t – кількість років швидкого зростання чистих грошових потоків.

Розглянемо приклад з американської судової практики розглядання справ про банкрутство

Приклад .

Ліквідаційна вартість підприємства становить 4,3 млрд.дол. Прогнозований середньорічний чистий грошовий потік – 540 млн.дол.. Середньозважена вартість капіталу становить 12%. Необхідно визначити економічну вартість підприємства і вирішити що є більш вигідним: ліквідація або реорганізація?

Рішення.

Економічна вартість підприємства становить

= 4,5 млрд.дол.,

тобто більше ліквідаційної вартості. Отже, має сенс реорганізувати підприємство, а не ліквідувати його.

При прогнозуванні банкрутства враховують здатність підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу. При цьому визначають, наскільки швидко і в якому обсязі підприємство здатне:

- забезпечити зростання чистого грошового потоку;

- зменшити загальну суму фінансових зобов’язань;

- реструктуризовати свої фінансові зобов’язання шляхом переводу їх з короткострокових форм у довгострокові;

- знизити рівень поточних витрат і коефіцієнт операційного левериджа;

- знизити рівень фінансових ризиків у своїй діяльності;

- позитивно змінити інші фінансові показники, незважаючи на негативний вплив окремих факторів.

Узагальнену оцінку здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства у короткостроковій перспективі оцінюють за допомогою коефіцієнту можливої нейтралізації загрози банкрутства, який обчислюють за формулою:

К_НЗБ = ,

де ЧГП – очікувана сума чистого грошового потоку;

ФЗ – середня сума фінансових зобов’язань.