Соціально-економічний розвиток України в другій половині ХУП—ХУПІ ст.

Основою української економіки у цей час продовжує залиша­тись сільське господарство. Розширюються посівні площі, що було викликано зростанням попиту на сільськогосподарську продук­цію. Збільшується старшинське землеволодіння, основною фор­мою якого було рангове, — за службу відповідно до рангу на час зайняття посади.

Землеробство мало головним чином зерновий характер. Поглиб­лювалася його спеціалізація: якщо на Лівобережжі більше сіяли жита, то на Півдні – пшениці. З середини XVIII ст. в Україні почали вирощувати картоплю, що стало істотною зміною в розвит­ку не лише сільського господарства, але й життя українського на­селення в цілому. Починається культивування кукурудзи, цукро­вого буряка, соняшника, на наукову основу поступово переводиться садівництво і виноградарство.

Великі плантації займав тютюн. 1724 р. з України вивезено 37 884 пудів тютюну.

Удосконалюються сільськогосподарські знаряддя праці та агроку­льтура. Плуг стає масивнішим, придатним для оранки складних ґру­нтів. Починає застосовуватися багатопільна система землеробства.

Важливого значення набуло тваринництво, особливо племінне конярство та вівчарство.

Селяни України у XVIII ст. розподілялися на різні групи, що відрізнялися між собою рівнем особистої залежності, розміром і характером повинностей, розміром наділу. Основними групами були поміщицькі і державні селяни, але перші значно переважали. До державних селян належали селяни, що жили на державних і вла­сних землях, козаки Полтавської і Чернігівської губерній, селяни-однодворці, солдати, що відслужили військову службу, їхні сім'ї. Державні селяни поділялися на дві групи: 1)оброчні, тобто ті, що платили оброк (податок грошима або продуктами); 2) ті, що знахо­дилися на «господарському положенні».

Посилюється феодальна експлуатація селянства. Від дводенної на початку XVIII ст. панщина стає 4-5-денна у другій половині XVIII ст. Проте поступово спостерігається тенденція до заміни на­туральних оброків грошовими. Крім цього, посполиті та рядові козаки сплачували значні державні податки. 1783 р. юридично оформляється кріпосне право — забороняється переходи селян з місця на місце. З 1785 р. українська старшина наділялася правами російського дворянства.

На початку XVIII ст. в Україні різко зростає кількість мануфактур (так званий «Петрівський вибух»). 1719 р. було закладено першу в Україні Путивльську суконну мануфактуру, яка 1791 р. виробила 450 000 аршинів сукна армії. У другій половині XVIII ст. було засно­вано пороховий завод у Шостці, київський завод «Арсенал». Напри­кінці XVIII ст. в Україні нараховується 240 мануфактур. 1722 р. по­чинається видобування кам'яного вугілля (в Бахмуті).

Торгівельні зв'язки між Україною і Росією були досить інтенси­вними. Україна стала основним постачальником хліба і м'яса, шкіри і прядива для Росії і була ринком збуту товарів з Росії (хутро, голки, коси, папір). При цьому царським урядом проводилась про­текціоністська політика. 1669 р. для підтримки державної моно­полії Москви заборонялося завозити з України горілку та тютюн. Українські купці платили на україно-російському кордоні мито за ввіз товарів з Росії — індикту, за вивіз — евекту, яке йшло до української скарбниці. Суттєво зростає кількість базарів. На Ліво­бережжі їх діяло понад 8 тис, а на Слобожанщині – майже 2 тис. Базари збиралися раз або двічі на тиждень.

Більшість населення Лівобережної України складали селяни (1782 р. – 59 %), козаки – 33 %, інші – 8 %. 1795 р. українці становили 17 % населення імперії.

У XVIII ст. значно зростають міста. Населення Києва 1786 р. досягло 35 тис, Охтирки – 13 тис, Харкова і Ніжина – 11 тис., Сум – 10 тис., Полтави – 7 тис. Основну частину їхнього населення становили міщани, які займалися ремеслами, вели дрібну торгівлю, сплачували податки за круговою порукою, охороняли місто, виконували рекрутську пови­нність. Кожен міщанин, маючи капітал понад 500 крб міг записа­тися в купці, які об'єднувалися у гільдії. Правове становище куп­ця залежало від своєчасної сплати гільдійського внеску. У разі несплати купець переводився до міщанського стану і втрачав піль­ги (звільнення від подушного, рекрутчини та тілесних покарань).

Наприкінці XVIII ст. суспільний устрій України втрачає само­бутні риси. Тут встановлюється така ж соціальна структура, що й в інших регіонах Російської імперії.

З середини XVII ст. на території України почали поширюва­тись російські гроші. За Петра І була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка. Протягом XVIII ст. проводи­лись заходи щодо стандартизації грошового обігу в Росії, в тому числі на Лівобережній Україні. Випускались мідні (копійки, п'я­таки), срібні (рублі, полтинники, гривеники), золоті (червінці, згодом 10-рублеві імперіали і 5-рублеві півімперіали) монети. З 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигна­ції). Російські гроші протягом XVIII ст. витіснили в Україні поль­сько-литовські. З ліквідацією в Україні гетьманського правління фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперії. 1765 р. на Слобідську Україну було поширено поду­шний податок, а 1783 р. – на всю Україну.

Протягом XVIII ст. в Україні промислове виробництво набуло товарного характеру, але Україна втратила самостійність у зовні­шньо-економічних відносинах.