1) ліквідація влади польського короля, магнатів і шляхти на значній території України; заміна польської влади українсь­кою;

2) революційні зміни у сфері власності: ліквідація польського магнатсько-шляхетського землеволодіння та заміна його ко­зацьким; фактичне скасування кріпосного права та особисте звільнення сотень тисяч селян;

3) становлення та формування Української національної держави;

4) суттєві зрушення у релігійній сфері: фактична ліквідація на звільненій території панування католицької церкви та пере­хід до домінування православ'я;

5) істотні зміни в ідеології та менталітеті українців: провідною стає ідея української державності, докорінно змінюється у бік зростання національна самосвідомість більшості українсько­го народу;

6) про революційний характер подій свідчать масштаби участі в них українського населення: не кількатисячні повстання, як у 20-30-х рр. XVII ст., а абсолютна більшість українського народу.

Початок і основні події Національної революції та Визвольної війни тісно пов'язані з життям і діяльністю її керівника — Богдана-Зіновія Хмельницького. Б. Хмельницький народився 27 грудня 1595 р. у м. Чигирині у сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького, який був чигиринським підстаростою. Богдан здо­був добру освіту — вчився спочатку в українській школі, потім — у польській єзуїтській школі на Львівщині, там навчився польської та латинської мов, а пізніше вивчив турецьку, татарську. Він брав участь у польсько-турецькій війні 1620-1621 рр., зокрема у битві під Цецорою, де загинув його батько, а сам Богдан потрапив у по­лон, де знаходився 2 роки. Після повернення він разом із запорож­цями неодноразово ходив у 20-х рр. у морські походи на турецькі міста, став сотником, потім військовим писарем на Запорожжі. Піс­ля ординації 1638 р. він чигиринський сотник, господарює у себе на хуторі Суботоні. 1646р. його хутір пограбував польський шляхтич Чаплинський, при цьому побито його малолітнього сина Юрія. Спроби законним шляхом розв'язати конфлікт ні до чого не призвели. Більше РРРРОДДЛтого, Хмельницького ув'язнили. Він змушений був тікати на Запорожжя, де його прихильники вигнали польський гарнізон і обрали його гетьманом. Так особиста доля Б. Хмельницького пере­плелася з долею його народу.

Основні періоди Національної революції та Визвольної війни:

1. Січень 1648 р. - серпень 1649 р. — період перших великих перемог, революційних змін політичного і соціально-еконо­мічного характеру, найбільший розмах народної боротьби, визволення значної частини українських земель, що закрі­пив Зборівський договір;

2. Серпень 1649 р. - січень 1654 р. — розбудова української наці­ональної козацької держави, продовження збройної боротьби;

3. Січень 1654 р. — липень 1657 р. — вступ Московського царс­тва у війну з Польщею, спільні воєнні дії України і Москви, входження України під протекторат Москви;

4. Липень 1657 р. — березень 1664 р. — боротьба старшинських угрупувань за владу, переплетіння громадянської війни з еле­ментами визвольної боротьби проти Польщі і Москви, поділ України на Правобережну і Лівобережну частини з протиле­жними політичними орієнтаціями. Прагнучи забезпечити тил та посилити своє військо, Хмельниць­кий укладає угоду про союз з кримським ханом. На бік Хмельниць­кого перейшли реєстрові козаки, які вбили пропольськи настроєну старшину. Назустріч Хмельницькому вийшло два загони польських військ, які він вирішив розгромити по частинах. Його війська зу­стрілися з авангардом польських військ під керівництвом сина ко­ронного гетьмана С. Потоцького (10 тис. людей) в урочищі Жовті Води. Бої тривали з 19 квітня до 6 травня 1648 р. Польські віііська були розгромлені. З тис. людей потрапило у полон.

15-16 травня 1648 р. війська Хмельницького (15 тис. повсталих і 4 тис. татар) зустрілися з основним загоном польських військ (20 тис.) у районі Корсуня. Поляки знову були розгромлені. 8500 з них потрапило у полон, у тому числі обидва гетьмани: Потоцький і Калиновський. У цей же час (10 травня) помер польський король Владислав, що створило сприятливі умови розгортання повстання.

Спочатку Хмельницький не думав відділяти Україну від Поль­щі, вимагаючи збільшити реєстр до 12 тис, захистити православ­ну віру, але подальші події призвели до зміни його намірів. Своєю резиденцією Хмельницький зробив місто Чигирин, де почав фор­мувати свою армію. На вересень 1648 р. було сформовано 35 пол­ків чисельністю 80 тис.

Повстання поширилося по всій Україні. Основною силою його було селянство, а ядром — козацтво. Хмельницького підтримали і взяли участь у повстанні всі верстви населення України, за винят­ком великих полонізованих українських магнатів та вищого пра­вославного духівництва.

Нова велика битва між повсталими і польським військом відбу­лася 11-13 вересня 1648 р. біля м.Пилявці (нині Хмельницька обл.). Польське військо нараховувало близько 50 тис, а також декі­лька десятків тисяч слуг. У Хмельницького було разом з татарами 85 тис. Поляки зазнали нищівної поразки. Повстанцям дісталися величезні трофеї і 80 гармат, на 10 млн злотих усякого добра, багато оздоблені карети, золотий та срібний посуд, 120 тис. возів з кіньми.

Бойові дії продовжилися 1649 р. 5-6 серпня у битві під Зборо­вом (нині Тернопільська обл.) Хмельницький завдав відчутних втрат польській армії, але її врятував від розгрому татарський хан, який не хотів посилення України, чому, без сумніву, сприяла б нова перемога Хмельницького. Хан пішов на таємні переговори з коро­лем, отримав багаті дарунки і змусив Хмельницького укласти з королем договір.

За Зборівським договором (8 серпня 1649 р.) число реєстрових козаків збільшувалось до небаченої раніше кількості — 40 тис. Шляхта могла повернутись до своїх маєтків. Під владу гетьмана переходили три воєводства: Київське, Чернігівське, Брацлавське. Державні посади могли обіймати лише православні; гетьман отри­мував у своє користування Чигирин з округою; київський митро­полит отримував місце у сенаті.

Цим договором були незадоволені обидві сторони: поляки хотіли привести Україну до покори, за станом на 1647 рік; багато селян дуже нарікали на те, що не увійшли у реєстр, і на те, що шляхтичі повертаються у маєтки. Нові бої були неминучими.

18 червня 1651 р. польське військо (150 тис.) і повстанці (100 тис. + 50 тис. татар) зійшлися біля м.Берестечка на Волині. Спочатку події розгорталися вдало для козаків, але 20 червня татари не ви­тримали артилерійського обстрілу і почали тікати, захопивши з собою Хмельницького, який намагався їх зупинити. Повстанці опинилися у тяжкому становищі — позиційному і психологічно­му. І. Богуну вдалося вивести частину війська з оточення, але по­разка і втрати були великими. Полягло близько 30 тис. людей. Польські і литовські війська зайняли значну частину України ра­зом з Києвом. Але населення не припинило опору. Тому обидві сторони погодились на переговори.

18 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківський договір. Ре­єстр зменшувався до 20 тис. Реєстрові могли жити лише на Київ­щині. Гетьмана позбавляли права вступати у міжнародні відноси­ни. Селяни повинні були повернутись до панів.

Бойові дії продовжувались і наступного року. 22-23 травня 1652 р. Б. Хмельницький у битві біля гори Батіг (нині с. Четвертинівка Вінни­цької обл.) розгромив 20-тисячне польське військо. Близько 15 тис. поляків загинуло. Це була найблискучіша перемога Хмельницького.

До видатних полководців Визвольної війни належали Максим Кривоніс (Перебийніс), Іван Богун, Іван Золотаренко та багато ін­ших, які висунулись під час багаторічних військових дій. 1648 р. Максим Кривоніс був першим полковником (фактично заступни­ком гетьмана) і відіграв велику роль у битвах під Жовтими Вода­ми, Корсунем, звільненням Чернігівщини, Поділля. Кривоніс по­мер від хвороби у листопаді 1648 р. під час облоги міста Замостя. Після смерті Кривоноса першим полковником стає Іван Богун. Він походив з дрібної української шляхти, брав участь у повстанні 1637-1638 рр. Під час Визвольної війни — кальницький, потім вінниць­кий полковник. Відзначивсяу битвах під Жовтими Водами, Кор­сунем, Пилявцями, у боях під Вінницею весною 1651 р.; особливо важливу роль Богун відіграв у битві під Берестечком, коли йому вдалося вивести з оточення значну частину козаків. І. Богун був одним з найпослідовніших прибічників ідеї незалежності України. Його розстріляли поляки у лютому 1664 р. біля міста Новгород-Сіверського.

Іван Золотаренко походив з давнього козацького роду. 1653-1655 рр. був ніженським полковником. Брав активну участь у боях в Білорусії, де захопив біля 200 міст, замків та містечок, набув величезної популярності, допоміг російським військам завоювати Смоленськ, був призначений наказним гетьманом — командува­чем військами, які діяли на білоруському напрямі. Його вбили пострілом із засідки 1656 р.

Восени 1653 р. головне польське військо зосереджується під Жванцем (нині Хмельницька обл.). Його оточили полки Хмельни­цького і татари. Поляки дуже потерпали від холоду, голоду і хво­роб і були напередодні поразки, але знову їх врятував хан, який уклав з королем таємну угоду, за якою останній повинен був за­платити татарам 100тис. червінців і дозволяв їм 40 днів брати ясир на Волині. Відносини з Україною повинні були регулюватися умовами Зборівської угоди.