Розподіл і захоплення українських земель Литвою, Польщею та іншими державами

Селянсько-козацькі повстання кінця XVI — 20-30-х рр. XVII ст. Початки козацького державотворення

Селянсько-козацькі повстання кінця XVI — 20-30-х рр. XVII ст. Початки козацького державотворення

Суспільно-політичний лад та економічний розвиток України наприкінці XVI — першій половині XVII ст.

Виникнення і розвиток українського козацтва

Ослаблені монголо-татарськими нападами, роздроблені на окре­мі князівства, українські землі на початку XIV ст. стали об'єктом експансії з боку Великого князівства Литовського. Основна части­на українських земель була захоплена за правління литовського князя Ольгерда, який 1362 р. зайняв Київ. Цим фактично закінчи­лася княжа доба в історії України. Ольгерду навіть вдалося 1362 р. на р. Синя Вода (раніше, ніж Дмитрію Донському на Куликовському полі) розгромити татар.

Слід зазначити, що українське та білоруське населення, а також їхні землі складали понад 80 % території Великого князівства Ли­товського, тому це значно впливало на ситуацію у державі. Украї­нці досить спокійно поставилися до литовської експансії, оскільки влада литовців не була репресивною, самі литовські князі спочат­ку були православної віри, руська мова стала загальнодержавною. Крім того, люди бачили у Литві можливого захисника проти жор­стоких набігів татар. Були прийняті й руські норми права, назви посад тощо. Тому держава часто називалася Литовсько-Руським князівством.

У цей же час поширює свою експансію на українські землі Поль­ща. Після тривалої боротьби 1387 р. їй вдається захопити Галичи­ну.

Буковиназ 1359 р. входить до складу Молдавського князівства під назвоюІІІипинської землі, Закарпаття — у другій половині XIII ст. — до складу Угорщини. Таким чином, у ХШ-ХІV ст. українські землі булирозчленовані і увійшли до складу різних держав. Поча­лася нова — польсько-литовська доба в історії України.

1385 р. у зв'язку з загостренням зовнішньо- і внутріполітичної ситуації (розбрат серед литовської верхівки, загроза з боку Тевтон­ського ордену) великий князьЯгайло вирішує об'єднатися з поль­ськими феодалами, щоб зміцнити свою владу. У замку Крево (не­далеко від Вільна) Ягайло і польські представники підписали акт про унію, яка дістала назву Кревської. Згідно з нею Ягайло отри­мував польську корону і руку польської королеви Ядвіги. За це до Польщі мали приєднати українські і білоруські землі, де вводило­ся католицтво, збройні сили об'єднувались, казна князівства мала використовуватись на потреби Польщі. Укладення унії допомогло стримати натиск Тевтонського ордену (1410 р. у Грюнвальдській битві німці були розгромлені), а також зміцнило становище польських феодалів, які почали захоплювати українські землі, наса­джувати католицизм, посилювати визискування українського на­селення, полонізувати його.

Литва починає тривале суперництво з Москвою за спадок Київсь­кої Русі (обидві держави претендували на об'єднання у своїх межах усієї Русі і Східної Європи). Виникла так звана «литовська альтер­натива» розвитку Східної Європи, коли цей регіон міг опинитися під контролем Литви. Але у битві під Ворсклою 1399 р. великий князь литовський Вітовт зазнав поразки від татар, вбито було де­сятки князів, поліг цвіт литовсько-руського лицарства. Це значно обмежило можливості реалізації «литовської альтернативи».

На чолі Литовської держави стояв великий князь, який зосере­джував у своїх руках законодавчу, виконавчу, судову та військову владу.

Новим етапом польсько-литовських відносин стала Городельська унія. На сеймі у м. Городелі 1413 р. було визнано існування великокнязівського престолу в Литві. Але обрання великого князя затверджувалось польським королем. Литовські феодали-католи­ки зрівнювались у правах з польськими у вирішенні державних справ, у тому числі й обранні великих князів литовських і королів польських. Участь православних у державному управлінні обме­жувалась.

1569 р. Польща і Литва підписують Люблінську унію, що було пов'язано з поразками Литви на першому етапі Лівонської війни. Польща і Литва об'єднуються в єдину державу - Річ Посполиту, де встановлюють єдиний державний устрій (короля, який є великим князем литовським, обирають на спільному польсько-литовському сеймі), вводять єдину грошову систему, право (за польськими зразка­ми). Католицтво оголошують державною релігією. Литва мала певну автономію, за нею залишилися білоруські землі, а Польща приєднала українські, поділивши їх на 6 воєводств. Становище українців різко погіршилося. Проте унія 1569 р. мала для України і деяке позитивне значення: знову більшість українських земель об'єдналася у межах однієї, хоч і ворожої українцям держави, що інтенсифікувало зв'яз­ки між ними; прискорилася колонізація Подніпров'я.

Політична і релігійна ситуація в Україні загострилася у зв'язку з переходом на новий календарний стиль. 1582 р. папа Григорій XIII наказав виправити старий юліанський календар, в якому вна­слідок недоліків обчислення утворилася різниця між календарним та астрономічним часом. Папа наказав з 5 лютого 1582 р. додати 10 днів. Цю реформу в протестантських та православних країнах зустріли вороже, населення Польщі розділилося: католики прийн­яли новий стиль, а православні залишили старий. Зміна календа­ря призвела до посилення соціального і релігійного гніту, оскільки польські пани забороняли українським селянам відзначати свята за старим стилем (напр. Різдво, Пасху) і змушували їх у ті дні працювати, що викликало досить різку опозицію.

Польща підтримала прагнення Ватикану покатоличити Украї­ну. Навіть було передбачено перехідний період для обернення православних у католиків. Крім того, деякі православні священики прагнули зрівнятися у правах з привілейованим католицьким ду­ховенством, а частина православних українських феодалів — посі­сти «місце під сонцем» і у Речі Посполитій.

В результаті 1596 р. було підписано Брестську церковну унію. За цим актом замість православної церкви в Україні створювали уніат­ську (греко-католицьку). Уніати визнавали догмати (теорію) като­лицької церкви, своїм главою — папу римського, але обряди зали­шалися православними, а богослужіння велось церковнослов'янською мовою. Уніатське духовенство звільнялося від сплати податків, а уніатська шляхта діставала право обіймати державні посади. Під­писання унії призвело до загострення релігійної та національної бо­ротьби.

Для більшості населення висока ідея об'єднання всього христи­янства відступала перед загрозою колонізації України і відмови від усталених традицій.