Співвідношення ризику і доходу. Способи мінімізації ризику.

Вибір інвестиційного рішення в умовах ризику і невизначеності залежить від ступеня ризику, економічної віддачі й інших факторів.

Існує співвідношення ризику і доходу. Звичайно, чим вище ризик, тим більше очікувані доходи.

Чим більше ризикує підприємство, тим більше воно очікує доход, тобто воно повинно одержати компенсацію за ризик.

Припустимо, що існує два проекти спорудження промислового об'єкта, і відповідно до проведених розрахунків, очікувана віддача по проекту А - 16%, а по проекту Б - 12%.

Однак проект А є більш ризикованим, наприклад, у силу того, що вимагаються дефіцитні матеріали, чи він є більш складним в експлуатації.

Вибір проекту залежить від того, що в даний момент підприємству важливіше: висока віддача або стабільність (тобто мінімальний ризик).

При виборі конкретного засобу вирішення фінансового ризику інвестор повинний виходити з таких принципів:

- не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;

-треба думати про наслідки ризику;

-не можна ризикувати всім заради малого.

Реалізація першого принципу означає, що, перш ніж вкладати капітал, інвестор повинний:

- визначити максимально можливий обсяг збитку за даним ризиком;

- зіставити його з обсягом вкладеного капіталу;

- зіставити його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора.

Обсяг збитку від вкладення капіталу може дорівнювати обсягу даного капіталу, бути менше чи більше його.

Наприклад, інвестор вклав 100 млн. грн. у ризикову справу. Справа прогоріла. Інвестор утратив 100 млн. грн. Однак з урахуванням зниження купівельної спроможності грошей, особливо в умовах інфляції, обсяг втрат може бути більше, ніж сума вкладених грошей. У цьому випадку обсяг можливого збитку варто визначати з урахуванням індексу інфляції. Так, якщо ця сума була вкладена на рік, індекс інфляції за який склав 127%, то збитки склали фактично 127 млн. грн. (100×1,27).

При портфельних інвестиціях, тобто при покупці цінних паперів, які можна продати на вторинному ринку, обсяг збитків звичайно менше суми витраченого капіталу. Співвідношення максимально можливого обсягу збитків й обсягу власних фінансових ресурсів інвестора являє собою ступінь ризику, що веде до банкрутства. Вона виміряється за допомогою коефіцієнта ризику

(9.6)

де - коефіцієнт ризику;

- максимально можлива сума збитку, грн.;

- обсяг власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень засобів, грн.

Як оптимальний коефіцієнт ризику можна вважати 0,3, а коефіцієнт ризику, що веде до банкрутства інвестора - 0,7 і більше.

Реалізація другого принципу вимагає, щоб інвестор, знаючи максимально можливу величину збитку, визначив би, до чого вона може привести, яка імовірність ризику, і прийняв би рішення про відмовлення від ризику (тобто від заходу), про прийняття ризику на свою відповідальність або про передачу ризику на відповідальність іншій особі.

Дія третього принципу особливо виявляється при передачі фінансового ризику. У цьому випадку він означає, що інвестор повинний визначити прийнятне для нього співвідношення між страховою премією і страховою сумою. Страхова премія чистраховий внесок - це плата за страховий ризик страхувальника страховику. Страхова сума - це грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності (чи цивільна відповідальність, життя і здоров'я страхувальника). Ризик не повинний бути утриманий, тобто інвестор не повинний приймати на себе ризик, якщо розмір збитку відносно великий у порівнянні з економією на страховій премії.

Для зниження ступеня фінансового ризику застосовуються різні способи:

- диверсифікація;

- придбання додаткової інформації про вибір і результати;

- лімітування;

- страхування і самострахування;

- передача частини ризику іншимособам чи організаціям шляхом хеджування, ф’ючерсних угод і ін.

Диверсифікація являє собою процес розподілу інвестуємих засобів між різними об'єктами вкладення, що безпосередньо не зв'язані між собою. Тобто, новий проект повинний розглядатися не ізольовано, а у взаємозв'язку з іншими проектами і з налагодженими видами діяльності підприємства.

На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, що продають клієнтам свої акції, а отримані засоби вкладають у різні цінні папери, що купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній доход. Диверсифікованість дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій десяти різних акціонерних товариств замість акцій одного суспільства збільшує імовірність одержання їм середнього доходу в 10 разів і відповідно в 10 разів знижує ступінь ризику.

У господарській діяльності підприємства принцип диверсифікації може бути використаний для зниження ризику шляхом вибору виробництва таких товарів (послуг), попит на які змінюється в протилежних напрямках, тобто при збільшенні попиту на один товар попит на інший товар зменшується, і навпаки.

Для виміру взаємозв'язку між якими-небудь видами діяльності в економічній статистиці використовується показник кореляції.

Кореляція - це зв'язок між ознаками, що складається в зміні середньої величини одного з них у залежності від зміни значення іншого. Розрізняють позитивну і негативну кореляцію.

Якщо середнє значення якої-небудь ознаки змінюється в одному напрямку зі зміною значення іншої ознаки, мова йде про позитивну кореляцію між ними. Якщо ж зміни різнонаправлені, то між даними ознаками існує негативна кореляція.

На підприємстві може бути кілька видів діяльності. Для вибору, який вид варто розвивати, а який звертати, варто провести розрахунки кореляції між ними. Приклад розрахунку кореляції приведений у таблиці 9.4. Для цього розраховується:

1. Середнє очікуване значення економічної віддачі по усіх видах діяльності.

2. Відхилення по роках фактичного значення економічної віддачі від середнього значення:

. (9.7)

3. Визначається кореляція між двома розглянутими видами діяльності:

. (9.8)

Якщо вийде зі знаком (+), це означає, що з ростом доходів по одному виду діяльності доходи ростуть і по іншому.

Якщо ж зі знаком (-), це означає, що при зростанні доходів по одному виду діяльності, по іншому вони зменшуються, але зате навпаки, якщо раптом почнуть знижуватися доходи по першому виду діяльності, по другому вони будуть зростати.

Таблиця 9.4

Розрахунок кореляції

Тому негативна кореляція робить сполучення видів діяльності ідеальним, що називається ефектом диверсифікації.

По приведеному в таблиці 9.4 прикладу розрахунок показав, що між виробництвом А та Б має місце позитивна кореляція 2,44, тобто зі зростанням доходів від виробництва А збільшуються доходи від виробництва Б, і навпаки. У той же час, між виробництвом А та В існує негативна кореляція -0,88. Це означає, що зі зростанням доходів від виробництва А доходи від виробництва В зменшуються, зате при зменшенні доходів від виробництва А доходи від виробництва В збільшуються.

Тому що диверсифікація з негативною кореляцією хоча і трохи зменшує сукупну віддачу на підприємстві, але скорочує ризик різкого зменшення доходів.

Однак не будь-який ризикпіддається зменшенню за допомогою диверсифікації, оскільки на господарську діяльність впливають численні макроекономічні процеси, такі, як чекання підйому або кризи, рух ставки банківського відсотка і т.д. Ризик, обумовлений цими процесами, фінансовому менеджеру не вдається зменшити за допомогою диверсифікаціївиробництва, тому подібний ризик називається не диверсифікованим чи несистематичним.

Прийняття управлінських рішень на підприємстві припускає тісний взаємозв'язок усіх видів ризику- і диверсифікованих і не диверсифікованих, тому що навіть самі добротні прогнози фінансового менеджера можуть не збутися через несподівані і непередбачені обставини, що не залежать від самого підприємства: загальноекономічних коливань, змін у смаках клієнтів, дій конкурентів, страйків, урядових рішень. Тому на випадок настання несприятливих подій повинні бути передбачені можливості зменшення негативних наслідків за рахунок резервів коштів, виробничих потужностей, сировини, готової продукції; напоготові повинні бути і матеріально забезпечені плани переорієнтації діяльності.

Значно зменшити ризик можна кваліфікованою роботою по ефективному прогнозуванню і внутрішньофірмовому плануванню на основі придбання додаткової інформації. Інвестор іноді приймає рішення, коли результати засновані на обмеженій інформації. Природно, що якби в інвестора була більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром. Інформація є дуже коштовним товаром, за який інвестор готовий платити великі гроші, а раз так, то вкладення капіталу в інформацію стають однієї із сфер підприємництва. Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь придбання, коли мається повна інформація, і очікуваною вартістю, коли інформація не повна.

Лімітування- це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.п. Лімітування є важливим засобом зниження ступеня ризику і застосовується банками при видачі позичок суб'єктам господарювання - при продажу товарів в кредит (по кредитних картках), за дорожніми чеками і єврочеками і т.п.; інвестором - при визначенні сум вкладення капіталу і т.п.

Сутність страхуваннявиражається в тім, що інвестор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження ступеня ризику до нуля. Фактично, якщо вартість страховки дорівнює можливому збитку (тобто страховий поліс з очікуваним збитком буде коштувати 500 тис. грн.), інвестор, не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне відшкодування будь-яких фінансових втрат, що може понести. Страхування фінансових ризиків є одним з найбільш розповсюджених способів зниження його ступеня. Страхування - це особливі економічні відносини. Для них обов'язкова наявність двох сторін: страховика і страхувальника. Страховик створює за рахунок платежів страхувальника грошовий фонд (страховий чи резервний фонд).

Для страхування характерне цільове призначення створюваного грошового фонду (витрата його ресурсів лише на покриття втрат, надання допомоги) у заздалегідь обговорених випадках; імовірностний характер відносин, тому що заздалегідь невідомо, коли наступить відповідна подія, яка буде її сила і кого зі страхувальників вона зачепить; повернення засобів, тому що дані засоби призначені для виплати відшкодування втрат по всіх страхувальниках (а не для кожного окремо).

В процесі страхування відбувається перерозподіл засобів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному чи декількам страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на усіх. Число страхувальників, які внесли платежі протягом того чи іншого періоду, більше числа утримувачів відшкодування.

Самострахування пов'язано з утворенням спеціального резервного фонду і покриттям збитків за рахунок частини власних оборотних коштів. Саме страхування доцільне, коли вартість майна, що страхується відносно невелика в порівнянні з майновими і фінансовими параметрами всього бізнесу. Самострахування також має сенс, коли імовірність збитків надзвичайно мала, чи коли фірма володіє великою кількістю однотипних одиниць майна.

Так, самострахуванняпрактикують транснаціональні нафтові компанії, що володіють декількома сотнями танкерів. Розрахунок отут дуже простий: втрата одного танкера в рік (що малоймовірно) у будь-якому випадку обійдеться компанії дешевше, ніж виплата страхових внесків за всі танкери.

На заході розповсюдженим методом зменшення ризику є хеджування- створення зустрічних валютних, комерційних, кредитних і інших вимог і зобов'язань. Наприклад, між постачальником і покупцем.

Покупець забезпечує собі дотримання термінів постачання, а постачальник - незмінність обговореної ціни на продукцію на випадок її падіння на ринку.

У світовій практиці використовуються й інші способи зниження ризику. Наприклад: переклад частини ризику на інші компанії - це венчурні або ризикові способи - коли у випадку невдачі проекту, частина втрат бере на себе стороння організація.