Навчальна мета

- з'ясувати сутність суспільного відтворення, його основні проблеми;

- розкрити сутність проблеми реалізації суспільного продукту, вивести основні умовні реалізації при простому та розширеному відтворенні;

- проаналізувати результативні показники суспільного відтворення.

План:

1. Економічне зростання як узагальнюючий результат розвитку національної економіки.

2. Циклічний розвиток економіки. Особливості сучасної світової кризи.

3. Зайнятість: сутність, форми, ефективність. Безробіття і його соціально-економічні наслідки.

4. Інфляція як прояв макроекономічної нестабільності.

 

1. Економічне зростання як узагальнюючий результат розвитку національної економіки

Динаміка економічного розвитку національної економіки може бути позитивною - економічне зростання, і негативною – спад виробництва. Економічне зростання – центральна економічна проблема, що стоїть перед усіма країнами. За його динамікою судять про розвиток національних економік, життєвий рівень населення, вирішення проблеми обмеженості ресурсів.

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення цього поняття. Одні економісти, зокрема Макконелл, Брю вважають, що економічне зростання виявляється у збільшенні обсягів ВНП чи ЧНП в цілому або на душу населення. Інші економісти (зокрема вітчизняні) вважають, що економічне зростання – це кількісне збільшення та якісне вдосконалення суспільного прод укту.Розрізняють три типи економічного зростання: екстенсивний; інтенсивний; змішаний (реальний)

Екстенсивне зростання – це збільшення національного продукту за рахунок залучення додаткових факторів виробництва (наприклад, збільшення виробництва зерна в СРСР у 50-х роках за рахунок освоєння цілини).

Інтенсивне зростання – це збільшення національного продукту за рахунок удосконалення техніки і технології.

У реальному житті не існує або того, або іншого типу зростання. Вони переплетені і представлені змішаним типом.

Змішане (реальне) зростання – це збільшення виробничих потужностей у результаті збільшення кількості використовуваних факторів виробництва й удосконалювання техніки і технології.

Економічне зростання виміряється річними темпами зростання у відсотках:

Оптимальні темпи економічного зростання не можуть бути ні занадто високими, ні занадто низькими. Вони повинні бути такими, котрі змогли б забезпечити макроекономічну рівновагу.

Економічне зростання визначається безліччю факторів, найважливішими з яких є: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

До факторів пропозиції відносяться:

- кількість і якість природних ресурсів (земля, корисні копалини, клімат і т. ін.): чим краще природні умови, тим більше в країни можливостей для економічного зростання;

- кількість і якість працездатного населення (залежність і в цьому випадку пряма);

- наявність основного капіталу;

- рівень технології, застосованої для виробництва продукції.

До факторів попиту відносяться такі, котрі підвищують сукупний попит суспільства на вироблену продукцію і цим стимулюють її зростання:

- заробітна плата – чим вона вища, тим вищий попит;

- фіскальна політика держави – чим вищі податки, тим нижча заробітна плата, отже, нижчий попит і економічне зростання;

- схильність населення до заощадження теж знижує реальний попит, а виходить і економічне зростання.

Розподіл ресурсів повинен бути організований якнайкраще для приросту продукції (економічного зростання). Фактори розподілу стосуються і розподілу національного продукту і доходу, що впливає на сукупний попит.У залежності від факторів зростання будуються моделі економічного зростання.

Багатофакторна модель припускає вплив на зростання всіх перерахованих факторів. Загальне уявлення про взаємодію всіх цих факторів дає крива виробничих можливостей. Вона показує, як різне поєднання факторів впливає на кількість варіантів виробленої продукції. Посилення кожного з факторів пропозиції (збільшення кількості й поліпшення якості ресурсів і технічний прогрес) зміщує криву виробничих можливостей вправо (рис. №1)

Інвестиційні товари

С

 

А

 

 


В Д

Споживчі товари

Рис. № 1. Крива виробничих можливостей та економічне зростання

 

За сучасних умов одним з найважливіших чинників економічного зростання є НТП.

Науково-технічний прогрес – поступальний розвиток науки і техніки на основі їхньої взаємодії. Це еволюційні і революційні зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і методів організації виробництва і використанні сил природи.

Еволюційна форма НТП – характерна риса: повільне вдосконалення наукових знань і збільшення засобів виробництва без корінної зміни їхньої якості.

Науково-технічна революція (НТР) – корінне, якісне перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки у провідний фактор розвитку, перетворення її в безпосередню продуктивну силу. Почалася НТР під впливом найбільших наукових і технічних відкриттів.

Напрямки сучасного етапу НТР:

- комплексна автоматизація виробництва;

- відкриття і використання нових видів енергії;

- створення і застосування нових, невідомих у природі матеріалів;

- використання нових технологій – біотехнологія, генна інженерія, лазерна, плазмова та ін.

НТР вимагає високої організованості, відповідальності працівників, дотримання дисципліни праці і сумлінного ставлення до роботи. Порушення в кожній з ланок у виробництві викликають великі витрати в суспільстві.

Загальний напрямок розвитку НТП полягає в заміні сил людини силами природи. На початку були задіяні у виробництві такі сили природи, як вітер, пар, потім – електроенергія, ядерна і термоядерна енергії. Розробляються шляхи використання енергії Сонця, океанських припливів, підземного тепла Землі та ін.

Сучасна науково-технічна революція переростає в інформаційну революцію – використання нових способів передачі інформації – космічний, супутниковий, кабельний, оптичний, мікропроцесорний тощо.

Використання досягнень НТР у виробництві характеризує форми інтенсивного економічного зростання.

В умовах використання НТП капітал і праця стають продуктивнішими – НТП викликає зростання інвестицій, які є матеріальною основою економічного зростання.

Інвестиції – це довгострокові вкладення державного чи приватного капіталу в різні галузі як усередині країни, так і за її межами з метою одержання прибутку.

Напрямки інвестицій:

- будівництво нових виробничих будинків і споруд;

- закупівлі нового обладнання, техніки і технології;

- додаткові закупівлі сировини і матеріалів;

- будівництво житла й об’єктів соціального призначення.

Відповідно цим напрямкам розрізняють:

- інвестиції в основний капітал (виробничі інвестиції);

- інвестиції в товарно-матеріальні запаси;

- інвестиції в людський капітал;

- інвестиції в житлове будівництво.

В залежності від сфери, в яку направляються інвестиції, і характеру їхнього використання вони поділяються на реальні й фінансові.

Реальні інвестиції – це вкладення в галузі економіки і види економічної діяльності, що забезпечують збільшення засобів виробництва, матеріально-речовинних цінностей, запасів.

Фінансові інвестиції – це вкладення в акції, облігації, векселі й інші цінні папери і фінансові інструменти. Вони формують додаткові джерела розширення реальних інвестицій.

 

2. Циклічний розвиток економіки. Особливості сучасної світової