Навчальна мета

План

План

План

1. Ринкові відносини. Сутність та функції ринку. Ринкова інфраструктура.

2. Ринок як форма організації суспільного господарства. Ринковий механізм організації суспільного виробництва. Класична політекономія про роль ринку: «Невидима рука» А. Сміта.

3. Конкуренція як основоположний атрибут ринкової економіки, її сутність, функції, форми, роль.

4. Конкуренція та монополія. Антимонопольна політика держави.

5. Основні моделі ринків.

6. Попит. Функція попиту. Закон попиту. Нецінові чинники попиту. Еластичність попиту.

7. Пропозиція та її функція. Закон пропозиції. Нецінові чинники пропозиції та її еластичність.

8. Взаємодія попиту та пропозиції. Рівноважна ціна. Ринкове саморегулювання рівноважної ціни.

1. Ринкові відносини. Сутність та функції ринку. Ринкова інфраструктура

Ринок є невід'ємною частиною товарного виробництва. В економічній теорії близько 200 визначень ринку, що говорить про складність і неоднозначність цього поняття.

Ринок – це комплексне поняття, що включає одночасно сферу обміну товарів, територію, де проходить обмін, систему товарно-грошових відносин, що складаються в процесі обміну. Як економічна категорія ринок - це система відносин обміну, що здійснюється на основі законів товарного виробництва та обміну.

Основними умовами формування ринкової економіки є:

1. Наявність вільного підприємництва і вільних товаровиробників, що самостійно розпоряджаються результатами та умовами виробництва і несуть повну економічну відповідальність за результати праці.

2. Вільна конкуренція.

3. Вільне ціноутворенння

2. Ринок як форма організації суспільного господарства. Ринковий механізм організації суспільного виробництва. Класична політекономія про роль ринку: “Невидима рука” А. Сміта

Ринок є й економічною формою організації суспільного виробництва, що ґрунтується на свободі підприємництва, конкуренції, ціноутворення, комерційному характері зв'язків між господарюючими суб'єктами.

Ринкова економіка ефективна тому, що має свій механізм саморегулювання, який функціонує на основі об'єктивних економічних законів.

Ринковий механізм – це така форма організації суспільного виробництва, за якої індивідуальні виробники і споживачі взаємодіють через ринок з метою вирішення трьох основних проблем економіки: Що? Як? Для кого виробляти?

Проблема “Що виробляти?” вирішується ринком щодня шляхом голосування грошовою одиницею споживача, тобто виробляється те, що купують, що користується попитом.

Проблема “Як виробляти?” вирішується за допомогою конкуренції: виробляти треба так, щоб витримати цінову конкуренцію та вкластись у ринкову ціну: скорочувати витрати, поліпшувати якість продукції, послуг.

Проблема “Для кого виробляти?” вирішується з врахуванням доходів споживачів.

Таким чином за словами американського економіста Поля Семюельсона “ринкова економіка управляється двома монархами: споживачем і рівнем техніки.” Від споживача залежить попит, а від рівня техніки - пропозиція: витрати, якість продукції, обсяг випуску.

Велика роль прибутку у функціонуванні ринкового механізму. Прибуток визначає винагороду та зиск за результати підприємницької діяльності, змушує переливати капітал з низькоприбуткових галузей у високоприбуткові, використовувати передові методи виробництва.

Таким чином, основні елементи ринкового механізму саморегулювання економікице:

- ринкова ціна;

- попит і пропозиція;

- конкуренція.

Високо оцінюючирегулюючу роль ринкукласична політекономія, зокрема Адам Сміт назвав її принципом “невидимої руки”: кожен суб'єкт ринкової економіки ставить свою мету, переслідує свою власну вигоду, а ринок немов би невидимою рукою змушує його робити те, що вигідно всьому суспільству. Наприклад: бізнесмен ставить мету дістати більший прибуток, а ринок змушує його знижувати витрати, підвищувати якість, урізноманітнювати асортимент. Робітник ставить мету одержати більшу зарплату. Ринок змушує його краще працювати, підвищувати кваліфікацію, перекваліфіковуватись, що вигідно всьому суспільству.

3. Конкуренція як основоположний атрибут ринкової економіки, її сутність, функції, форми, роль

Основоположним атрибутом ринкової економіки є конкуренція.

Конкуренція (від латинського «конкурро» – «зіштовхуватися») – це суперництво, економічна боротьба суб'єктів ринкового господарства за кращі умови виробництва та купівлі-продажу товарів з метою одержання максимального прибутку.

Вона виникає з появою товарного господарства за якого суб'єкти є економічно незалежними. У ринковій економіці конкуренція свідомо використається державою як рушійна сила економічного та соціального прогресу. Позитивна роль конкуренції в економіці виявляється через її функції:

- спілкування та узгодження інтересів господарюючих суб'єктів;

- вимагає знижувати витрати виробництва, підвищувати якість продукції шляхом впровадження досягнень НТП;

- балансує попит та пропозицію, і, в кінцевому підсумку, все суспільне виробництво та споживання;

- формує ринкову ціну.

Конкуренція пронизує всю систему виробництва й купівлі-продажу товарів і проявляється в різних формах, які з часом урізноманітнюються:

а) історично розрізняють:

- внутрішньогалузеву й міжгалузеву конкуренцію.

б) за змістом конкуренція буває:

- цінова;

- нецінова.

в) за суб'єктами:

- конкуренція продавців;

- конкуренція покупців.

г) за методами:

- добросовісна;

- недобросовісна.

д) за станом:

- досконала, тобто чиста;

- недосконала.

4. Конкуренція та монополія. Антимонопольна політика держави

Конкуренція породжує монополію, бо веде до концентрації виробництва та капіталу, а це - об'єктивна економічна основа для монополізму.

Монополія («монос» – «один», «полео» - «продаю») в самому загальному вигляді означає виключне право на володіння чим-небудь, або виконання певних дій, що належить одній особі, групі осіб або державі.

В економічному розумінні монополія – це велике підприємство, фірма, що зосереджує основну масу виробництва та збуту якось продукту і панує на ринку з метою одержання монопольного прибутку.

Таким чином, основна ознака монополізму - панування на ринку.

Розрізняють такі види монополій:

1. Природна:

Вона встановлюється на рідкісні елементи: землю, корисні копалини, та є стійкою.

2. Штучна:

Вона може бути: випадкова, загальна, стійка (картелі, синдикати, трести, концерни).

Монополія губить ринок, бо обмежує або знищує конкуренцію. Ринок не наповнюється товарами, не вдосконалюється якість продукції, стримується НТП, тому що прибуток досягається за рахунок монопольних цін:

- монопольно-високих (на продукцію монополій);

- монопольно-низьких (на сировину для монополій).

Для боротьби з монополізмом держави з ринковою економікою використовують антимонопольне законодавство.

В Україні антимонопольний закон прийнятий в 1991 р. “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”

Відповідно до нього створений Антимонопольний комітет, що може використати такі засоби боротьби з монополізмом:

- примусове розукрупнення монопольних утворень;

- накладення штрафів і вилучення прибутку, отриманого за рахунок монопольних цін.

Закон дає визначення недобросовісної конкуренції:

- несплата податків;

- використання товарного знаку, імені чужої фірми;

- поширення неправдивих чуток, що наносять збиток фірмі.

Засоби боротьби з недобросовісною конкуренцією:

- відшкодування збитків;

- накладення штрафів і вилучення прибутку, отриманого за рахунок недобросовісної конкуренції;

- вилучення з продажу партії товару.

5.Основні моделі ринків

Залежно від стану конкуренції розрізняють такі моделі ринку:

1) Ринок досконалої (чистої) конкуренції

2) Ринок недосконалої конкуренції:

а) ринок монополістичної конкуренції;

б) олігопольний ринок;

в) чиста монополія.

Досконала (чиста) конкуренція – це така ринкова ситуація коли численні виробники продають схожу (стандартизовану) продукцію і ніхто з них не може контролювати ринкову ціну. Як правило це ринки простих товарів: пшениця, цукор, акції.

Характерні риси:

- багато учасників обміну, тобто продавців і покупців;

- стандартизована продукція;

- вільний доступ на ринок нових продавців і можливість вільного виходу з нього.

- повна інформація про ринок у його суб'єктів.

Такі умови сьогодні нездійсненні в повному обсязі, тому дана модель існує в більшій мірі теоретично, чим практично.

Ринок монополістичної конкуренції:

Монополістична конкуренція – це ринкова ситуація, за якої численні продавці продають однакові товари, намагаючись надати їм реальні або віртуальні унікальні властивості (гарячий хліб, швидкі розрахунки, спортивний велосипед).

Характерні риси:

- відносно велика кількість невеликих виробництв;

- диференціація (різновиди) продукту;

- наявність в окремих виробників дуже обмеженого контролю над цінами;

- домовленості між конкурентами щодо обмеження конкуренції (наприклад угоди про ціни);

- зберігається можливість відносно легкого вступу в галузь нових виробників.

Олігопольний ринок

Є ринки з невеликою кількістю великих фірм. В Україні - це ринки побутових холодильників, пральних машин, шоколадних цукерок, цигарок та ін.

Олігополія («оліго» – «декілька») – це панування на ринку кількох фірм, які виробляють ідентичні (схожі) товари.

Характерні риси:

- небагато конкурентів;

- пропозиція стандартизованих товарів (сталь, алюміній) або диференційованих (комп'ютери, автомобілі);

- складність входження в галузь нових підприємств;

- наявність стимулів до злиття, змов, спрямованих на ускладнення або усунення конкуренції.

Чиста монополія

Чиста монополія це така ринкова ситуація за якої є лише один продавець товару, що не має замінників.

Відносини на такому ринку складаються за принципом: “Продавець - король, покупець - слуга”.

Характерні риси:

- єдиний продавець;

- відсутня диференціація продукту;

- повний контроль продавця над цінами;

- дуже важкі умови входження в ринок нових підприємств.

Таким чином, за чистої монополії зовсім немає конкуренції. Абсолютний монополіст встановлює ціну.

6. Попит. Функція попиту. Закон попиту. Нецінові чинники попиту. Еластичність попиту

Важливі елементи механізму саморегулювання ринкової економіки це попит та пропозиція.

Потреби людей формують попит.

Попит («demand») – це кількість продукту, яку споживачі хочуть і можуть купити за певними цінами в певний проміжок часу.

Таким чином попит - це платоспроможна потреба. Попит залежить насамперед від ціни. Цю залежність відбиває функція попиту,

Попит = f (ціни)

Взаємозв'язок між ціною товару та величиною попиту стійкий і має характер закону.

Закон попиту: за інших незмінних умов, зниження ціни підвищує величину попиту, а зростання – знижує її.

Сума індивідуальних попитів формує загальний або ринковий попит.

Графічно залежність між ціною та величиною попиту відбиває крива попиту. Вона має спадний нахил і показує залежність між ціною та величиною попиту на товар у даний момент, допускаючи, що інші умови залишаються незмінними.

Графік попиту.

Р (ціна)

Q (величина)

Якщо змінюється ціна, то графічно це відбивається переміщенням по кривій попиту вгору–вниз, з однієї точки в іншу. Якщо ж впливають інші, нецінові фактори то крива переміщається, зрушується вліво, вправо.

Нецінові чинники попиту.

1) Споживчі смакита уподобання;

На них впливає:

а) зміна потреб;

б) мода;

в) реклама.

2) Ціни на супутні товари:

а) взаємозамінні або товари-субститути (масло і маргарин): якщо дорожчає один, то зростає попит на інший.

б) взаємодоповнюючі товари (товари-комплементи) наприклад: автомобілі та бензин): якщо дорожчає один, то падає попит на інший: дорожчають автомобілі - падає попит на бензин.

3) Число покупців.

Якщо воно зростає, то збільшується і попит.

4) Цінові очікування споживачів.

Коливання цінпід впливом попиту та пропозиції призводить до встановлення рівноважної ціни та кількості.

Ціна рівноваги (або рівноважна ціна) – це ціна одиниці продукції за якої попит та пропозиція збігаються.

Рівноважна кількість – це кількість товару, що врівноважує попит та пропозицію.

На графіку рівноважна ціна встановлюється вточці перетину кривих попиту та пропозиції.

Ціна рівноваги

Pd s

Q

Фактори зміни рівноважної ціни:

1) Зміна попиту:

P d s

Якщо попит зростає, а пропозиція залишається незмінною, то рівноважна ціна підвищується, і навпаки.

Q

 

2) Зміна пропозиції:

P d s

Якщо пропозиція зростає, а попит залишається незмінним, то рівноважна ціна знижується, і навпаки.

Q

 

3) Одночасна зміна попиту та пропозиції.

Тут ситуація в кожному конкретному випадку складається з врахуванням еластичності попиту та пропозиції:

Рівноважна ціна це єдина ціна зі всіх можливих за якої відсутня надлишкова пропозиція та попит. Будь-яка інша ціна порушує це співвідношення, тому хтось із учасників обміну буде прагнути її змінити, спрямовуючи до ціни рівноваги.

 

 

¯ попит < пропозиція ¯ надлишок товару ¯ важко продати товар ¯ конкуренція продавців ¯ ціна знижується, попит зростає

Ринкове саморегулювання рівноважної ціни.

 

 

ціна підвищується, попит падає конкуренція покупців важко купити товар дефіцит товару попит > пропозиція

Ціна рівновагии,гиаги, попит = пропозиції

Ціна нижча за рівноважну

 

 

Висновки:

Ринкові відносини - це відносини і зв’язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів. Суб'єктами ринку є споживачі, виробники і постачальники ресурсів. Об'єктами ринкових відносин є товари і послуги, робоча сила, земля та інші природні ресурси, будівлі, споруди та ін. Ринок - це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну, де в результаті взаємодії попиту і пропозиції встановлюються рівноважні ціни.

Одночасно ринок є й формою організації суспільного виробництва за якої індивідуальні виробники та споживачі взаємодіють з метою вирішення трьох основних проблем економіки: ЩО, ЯК і ДЛЯ КОГО ? виробляти. Основними елементами ринкового механізму є: попит і пропозиція, конкуренція та ринкова ціна.

Попит - сукупна потреба в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Існує закон попиту - внутрішній, сталий, обернено пропорційний зв'язок між ціною і величиною попиту, відповідно до якого за незмінності всіх інших факторів зниження ціни зумолює відповідне зростання попиту, і навпаки.

Пропозиція - сукупність товарів і послуг, яку виробники готові продати на ринку за певну ціну. Закон пропозиції - внутрішній, стійкий, прямо пропорційний зв'язок між ціною і обсягом пропозиції товару, відповідно до якого зростання ціни на товар зумовлює збільшення обсягу його пропозиції, а зменшення ціни зменшує кількість товару, що пропонується на ринку.

Результатом діяльності ринку є встановлення рівноваги між покупцями та продавцями. Ринкова рівновага досягається за умови збігу величини попиту та величини пропозиції. Ціна в разі ринкової рівноваги не змінюється. Ціна ринкової рівноваги - це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту. Ринковий механізм - це механізм координації діяльності суб’єктів через систему цін.

Основні поняття

Ринковий механізм „Невидима рука” А. Сміта. Конкуренція. Монополія. Природна монополія. Штучна монополія. Недобросовісна конкуренція. Досконала конкуренція. Недосконала конкуренція. Олігополія. Попит. Закон попиту. Нецінові чинники попиту. Парадокси закону попиту. Пропозиція. Закон пропозиції. Нецінові фактори пропозиції. Рівноважна ціна.

 

Література

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-прес, 2012, - 615 с.

2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія : Навч. посіб. – К: Знання, 2007- 684с.

3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005. – 508 с.

4. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. В. О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2007. – 672 с.

5. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М.: Економічна теорія – політекономічний контекст – Навчальний посібник . К .: Кондор, 2008-524 с.

6. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М., Іткін О.Ф. Політична економія: Підручник/ За науковою ред.. доктора економічних наук, проф. В.Г. Федоренка – К.- Алерта.2008-487 с

7.Щетинін А.І. Політична економія. Підручник.-К.: Центр учбової літератури, 2011.-480с

 

Тема 9. Домогосподарство в системі економічних відносин

Навчальна мета:

- визначити сутність та роль домогосподарства як первісного суб’єкта ринкової економіки;

- з’ясувати основні функції домогосподарства;

- проаналізувати доходи домогосподарств, їх джерела та розподіл;

- ознайомитись з проблемою заощаджень в домогосподарствах.

1. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин: сутність, функції, двоїста роль в економіці.

2. Доходи домогосподарств, їх джерела та розподіл .

3. Витрати на споживання. Заощадження домогосподарств.

 

1. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин: сутність, функції,

двоїста роль в економіці

Основними суб’єктами ринкової економіки є: домогосподарства, підприємства, держава.

Первинним (базовим), одним з найактивніших суб’єктів економічних відносин суспільства є домашнє господарство, бо саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Домогосподарство – це основна одиниця соціального і біологічного відтворення. Термін «домогосподарство» об’єднує всіх споживачів: найманих працівників підприємств, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві; прислугу, вихованців дитбудинків та інтернатів, військовослужбовців, інвалідів в будинках інвалідів, ув’язнених і ін.

За матеріалами ООН:

Домогосподарство – це «особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об’єднаних спільним веденням господарства.

Поняття «домогосподарство» не слід ототожнювати із поняттям «сім’я», бо сім’я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Термін «домогосподарства» більш чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів господарства, що не є родичами і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують).

Функції домогосподарств:

1) споживча – домогосподарства виступають основним споживачем товарів і послуг на ринку. Попит домогосподарств визначає обсяги та асортимент внутрішнього виробництва та імпорту, є рушійною силою функціонування та розвитку всієї економіки.

2) постачальницька – поставляють на ринок такі важливі виробничі ресурси як працю (робочу силу), капітал, землю, підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій чи натуральній формі. Ці ресурси попадають до підприємств, які поєднують їх певним чином, створюючи товари чи послуги. Останні потрапляють на ринок та купуються домогосподарствами, що забезпечує кругообіг ресурсів у державі. Скорочення доходів домогосподарства негативно впливає на попит: зменшуються обсяги виробництва, зростає безробіття. Розірвати це коло можна лише збільшенням маси трудових доходів домогосподарств.

3) виробнича та посередницька функції. Частина домогосподарств (зокрема в с/г) виробляють та поставляють на ринок певні товари і послуги. Деякі займаються торгівлею, наданням послуг (наприклад зелений туризм).

4) Соціальна та виховна функції. За ринкової економіки сім’я є основним осередком формування і нагромадження людського капіталу. В ній створюється фізіологічна основа даного капіталу, що розвивається, адаптуючись до існуючої соціально – економічної системи життєдіяльності. Таким чином домогосподарство – це основна одиниця біологічного і соціального відтворення пов’язана з соціальною інфраструктурою. З економічної точки зору діти є не тільки суб’єктом споживання, а й об’єктом інвестицій.

Двоїста роль домогосподарств в економіці виявляється перш за все в їх відносинах з підприємствами: тут вони виступають як постачальники і як споживачі благ.

Що стосується відносин з державою, то тут теж домогосподарства з однієї сторони виступають як платники податків, поповнюючи державний бюджет, утримуючи апарат влади, забезпечуючи державне фінансування освітніх, медичних послуг, а з іншого – одержують трансферти (виплати) з пенсійного фонду, фонду зайнятості, страхових, тощо.

2. Доходи домогосподарств, їх джерела та розподіл

Щоб домогосподарства успішно виконували свої функції, вони повинні отримувати певний обсяг доходів за рахунок певних джерел. Ці джерела різноманітні. В ринковій економіці їх можна згрупувати в два види:

1. головне джерело доходів – доходи від ресурсів або факторів виробництва, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву (зарплата, відсотки по вкладам, доходи від бізнесу, власності і т.п.).

2. трансфертні платежі – тобто виплати державою стипендій, субсидій, дотацій, пільг, освітні, медичні послуги населенню за рахунок держави.

Статистика України виокремлює такі статті доходів населення:

· оплата праці;

· надходження від особистого підсобного господарства;

· пенсії, стипендії, допомоги з безробіття, субсидії, дотації та путівки до санаторно-курортних закладів для дорослих і дітей, на утримання дітей в дошкільних установах;

· дохід з інших джерел.

Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижчий ніж вартість необхідних товарів та послуг, розрахована за нормами споживання. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів, мінімальної зарплати, пенсії, стипендії, інших соціальних виплат і пільг.

Розподіл доходівдає змогу отримати уявлення про рівень життя в країні, вирішення соціальних проблем, спосіб існування пануючої соціально-економічної системи. Кожному суспільству відповідають певні принципи розподілу доходів.

Історія знає:

- розподіл за працею;

- за капіталом;

- за власністю;

- факторами виробництва.

У змішаній економіці всі ці форми співіснують, переплітаються, взаємодіють між собою. Їх удосконалення сприяє добробуту людей. Зарубіжна економічна наука виділяє два підходи до розподілу доходів:

- функціональний, тобто відповідно до функцій, які виконують отримувачі доходів (зарплата, рента, процент, прибуток).

Зарплата – за витрати робочої сили

Рента і процент – за ресурси, що перебувають у чиїїсь власності.

Прибуток – власникам підприємств.

- особистий розподіл доходів пов’язаний із способом, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств. Статистика свідчить про значну нерівність розподілу особистих доходів населення.

Причини цього явища різні:

· здібності людини

· здобута освіта

· види діяльності

· власність

· становище на ринку

· психологічні чинники (удача, ризик, зв’язки).

Значну диференціацію в доходах населення України сьогодні зумовлює чинне законодавство та загальний низький рівень життя основної маси населення.

3.Витрати на споживання. Заощадження домогосподарств

Споживання домогосподарств – це придбання товарів особистого користування, витрат на соціально-культурні та побутові послуги. Споживчі витрати можуть класифікуватись як витрати на товари та послуги, або як в США на:

1) витрати на товари довгострокового користування

2) витрати на товари короткострокового користування

3) витрати на послуги.

Витрати на послуги для споживання пов’язані з попитом та з такими явищами як: ефект доходу, ефект заміщення, максимізація корисності.

Ефект доходу означає вплив ціни на реальній дохід споживачів: якщо ціна зростає, а дохід незмінний, то реальні доходи домогосподарств зменшується і вони купують менше товарів і послуг.

Ефект заміни, коли ціна на товар зростає, то споживачі намагаються змінити його іншим, аби отримати бажане за найнижчу ціну (дорожчає масло, більше купують та споживають маргарину).

Максимізація корисностізгідно з теорією граничної корисності досягається тоді, коли гранична корисність останньої гривні, витраченої на певний товар є такою самою, як і гранична корисність останньої гривні, витраченої на будь – який інший товар, тобто коли блага будуть рівнокорисними (тобто споживач купить такий набір товарів та послуг, де не буде нічого зайвого або чогось не вистачатиме).

Цю умову снану рівноваги для споживача П.Самуельсон визначає формулою:

Частина доходу, що не споживається і не сплачується у вигляді податку – це заощадження.

Підприємство – це відособлена економічна структура, що виробляє та реалізує певні товари або послуги, виконує роботи з метою одержання прибутку.

Підприємство - це основна ланка економічної системи тому що:

- воно виробляє та реалізує продукцію, послуги;

- поєднує фактори виробництва;

- забезпечує економічне співробітництво людей та реалізує їх економічні інтереси.

Причини виникнення фірми розкрив американський економіст Р. Коуз у статті «Природа фірми» (1973 р.)

Суть відкриття Р. Коуза полягає в тому, що фірма як економічний інститут виникає у відповідь на дорожнечу ринкової координації.

Витрати, зумовлені налагодженням відносин та угод Р. Коуз назвав трансакційними (від латинського трансакція – угода):

- на збір та обробку інформації;

- на переговори та прийняття рішень;

- на контроль та юридичний захист контракту.

Якби кожен товаровиробник робив це самостійно, то багато з них збанкрутіли б. Фірма замінює стихію ринкового механізму системою адміністративного контролю. Таким чином ринок – це океан стихійної координації, а фірми – це острівці свідомого регулювання.

Основні риси підприємств:

а) економічна відособленість:

- майнова;

- закінчений виробничий цикл;

- свої економічні інтереси.

б) технологічна відособленість, тобто завершений технологічний цикл;

в) юридичне оформлення власності (свій статус, баланс, розрахунковий рахунок);

г) участь в суспільному розподілі праці (залежність від інших фірм).

Цільова функція фірми – об’єднання ресурсів для випуску необхідних споживачам товарів та послуг з метою максимального задоволення добробуту власника.

Основні форми ділових підприємств – фірм – це організаційно - правові форми підприємницької діяльності:

- індивідуальне (одноосібне) підприємство;

- товариство (партнерство);

- корпорація (акціонерне товариство).

Приватнопідприємницька фірма – це найстаріша форма організації бізнесу. Фірма належить одній особі, що несе необмежену персональну відповідальність за неї. Її ціль - максимізація прибутку власника.

Переваги:

- простота організації;

- свобода дій (їх не треба узгоджувати);

- безпосередня зацікавленість в ефективності праці, використанні доходу;

- оперативність;

- низькі організаційні витрати.

Недоліки:

- обмеженість матеріальних і фінансових ресурсів;

- відсутність внутрішньої спеціалізації;

- труднощі при передачі прав власника;

- необмежена відповідальність власника за всіма зобов'язаннями.

Товариство (партнерство) – це фірма де більше одного власника спільно здійснюють підприємницьку діяльність. Його риси:

- багато власників;

- спільний контроль діяльності підприємства;

- розподіл прибутку та збитків між партнерами.

Види господарчих товариств:

- повне;

- публічне;

- товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ);

- змішане (командитне);

- товариство з додатковою відповідальністю.

Переваги:

- більші фінансові можливості;

- більші можливості для розвитку;

- спеціалізація в управлінні.

Недоліки:

- обмеженість ресурсів;

- загострення суперечностей між інтересами учасників;

- розбіжності щодо вироблення єдиної стратегії та прийняття управлінських рішень.

Корпорація (акціонерне товариство) – це підприємство з обмеженою відповідальністю, капітал якого розділений на частки у вигляді акцій.

Переваги:

- кращі умови залучення фінансових ресурсів;

- порівняно більша стійкість;

- менший ризик банкрутства;

- ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування;

Недоліки:

- їх організація та ліквідація вимагає значних витрат;

- розбіжності в інтересах учасників затрудняють ефективне управління;

- складна структура управління породжує його бюрократизацію.

В сучасній ринковій економіці активізується роль об’єднань підприємств. Це: картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати, диверсифікати, фінансово-промислові групи (ФПГ).

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

· індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

· сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;

· приватне, засноване на власності окремого громадянина правом наймання робочої сили;

· колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

· державне, засноване на загальнодержавній власності;

· комунальне (муніципальне), засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

· спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;

· орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

За розмірами підприємства бувають: малі, середні, великі.

За видами діяльності виділяють: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові підприємства.

Будь яке підприємство можна розглядати з двох боків:

1) організаційно-технічного як певну єдність технічного комплексу (машин) і сукупного робітника;

2) соціально-економічного як суб’єкт економічних відносин, як сукупність відносин, характер яких визначається формою власності на засоби виробництва.

Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи: розпоряджаються майном, одержують кредит, укладають господарські договори з іншими підприємствами.

Підприємство виконує такі функції:

1) організаційну – забезпечення виробництва та реалізації товарів і послуг;

2) відтворювальну – інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення підрозділів;

3) соціальну – задоволення потреб споживачів, надання засобів існування для найманих працівників.

2. Капітал підприємства, його кругооборот та оборот. Основний та оборотний капітал. Зношення основного капіталу. Амортизація

Засоби виробництва і кошти, що має підприємство, створюють капітал підприємства. Він постійно рухається, створюючи кругооборот і оборот.

Кругооборот капіталу - це рух, за якого він проходить три стадії, набуває на кожній відповідної форми і повертається до початкової форми.

І стадія: обіг. ІІ стадія: виробництво. ІІІ стадія: обіг.

Капітал, виступає в грошовій Капітал – у виробничій формі. Капітал - у товарній формі.

формі. Зміст стадії: виробництво Зміст стадії: реалізація

Зміст стадії: підготовка товару і створення додаткової товару і втіленої в

до виробництва, до створення вартості. ньому додаткової вартості. .

додаткової вартості

( трикрапка означає перехід капіталу з однієї сфери в іншу).

Кругооборот капіталу як безперервний процес називається оборотом капіталу.

За характером участі в обороті та способом перенесення своєї вартості на новостворений товар, продуктивний капітал ділиться на основний і оборотний.

Основний капітал - частина промислового капіталу, яка тривалий час функціонує у виробництві, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію, в міру зношування.

Оборотний капітал - частина промислового капіталу, що повністю споживається за один кругооборот, переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

Змінний капітал відноситься до оборотного, тому що за один кругооборот працівник створює і нову споживчу вартість і додаткову вартість.

Час обороту капіталу ділиться на дві частини:

1. Час виробництва:

- робочий період,

- час перерв у роботі;

- час перебування засобів виробництва в матеріальних запасах,

2. Час обігу:

- час придбання та доставки засобів виробництва,

- час реалізації виробленої продукції та перебування її в товарних запасах.

Основний чинник скорочення часу обороту капіталу - НТП.

Якщо рік як одиницю виміру часу визначити як О, час обороту даного капіталу - о, число оборотів - n, то можна записати:

Прискорення кругообігу й обороту капіталу збільшує річну масу та норму додаткової вартості і прибутку.

Основний капітал зношується фізично (тобто втрачає свою вартість внаслідок експлуатації та під впливом атмосферних явищ) і морально (втрата вартості внаслідок появи нових продуктивніших машин), тобто в результаті НТП.

Амортизація основного капіталу – це заміщення у грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукцію або послуги, що виробляються.

3. Прибуток на капітал, його види, економічна роль

Як перетворена форма додаткової вартості, прибуток є результатом функціонування всього авансованого капіталу, факторів виробництва.

Прибуток – економічна категорія, яка відображає кінцеві результати господарської діяльності, одна з головних форм вартості додаткового продукту, різниця між виручкою від реалізації товару і витратами капіталу.

Бухгалтерський (валовий) прибуток.Це прибуток фірми, що виникає як різниця між виручкою, доходом від реалізації продукції (ціною) та бухгалтерськими (зовнішніми, прямими) витратами.

Економічний (чистий) прибуток.Прибуток фірми, що утворюється як різниця: між загальними доходами і економічними (альтернативними) витратами, які охоплюють прямі (зовнішні) і внутрішні витрати.

Цей вид прибутку є результатом вміння ринкового
суб'єкта найоптимальніше використати задіяні фактори виробництва. Як правило, він завжди менший від бухгалтерського прибутку на величину втрачених можливостей від ефективного використання ресурсів. Економічний прибуток розглядають як винагороду за ризик. Норма прибутку, розрахована за економічними витратами, найточніше свідчить про ефективність виробництва.

Загальний прибуток.Різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) і матеріальними витратами, амортизацією і заробітною платою.

Середній прибуток.Прибуток, який отримують суб'єкти економічної діяльності на рівновеликі капітали незалежно від сфери його застосування. Виникає в результаті існуючої в галузях економіки конкуренції. Достатній для нормального функціонування.

Граничний прибуток.Різниця між граничним доходом і граничними витратами. Є позитивним показником тільки до певного обсягу виробництва продукції.

Нормальний прибуток.Рівень прибутку фірми, який можна отримати на авансований капітал внаслідок його традиційного використання – як позики, оренди тощо. Нормальний прибуток дає змогу ринковим суб'єктам продовжувати свою економічну діяльність, тобто нормально функціонувати і розвиватися.

Підприємницький прибуток.Винагорода за організацію іризик підприємницької діяльності. Не маєкількісної оцінки. За неокласичною теорією не може виникнути в ситуації повної економічної рівноваги. Підприємницький прибуток за марксистською теорією – частина прибутку, яка залишається у власності функціонуючогокапіталіста-підприємця після сплати відсотка за взя­тий у позику капітал.

Монопольний прибуток.Надлишковий над нормальним прибуток фірми, який утворюється в результаті її монопольного становища на ринку. Класична економічна теорія вважає, що він виникає на ринку, проте створюється у сфері виробництва найманими працівниками.

Балансовий прибуток.Загальний, сумарний прибуток фірми, отриманий за певний час від усіх видів виробничої і невиробничої діяльності. Він залишається у власників капіталу після відрахування витрат, пов'язаних з оплатою праці і податків, зафіксований у бухгалтерському балансі.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється у його функціях.

Функції прибутку

облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;

- розподільча – характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку фірм та суспільства в цілому;

- стимулююча – визначає прибуток як потужний генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він:

- є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

- сприяє найефективнішому розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

- є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення соціальних потреб суспільства.

Отже, промисловий прибуток, у всіх його особливих видах є конкретною економічною формою, через яку здійснюється присвоєння власниками промислового капіталу певних часток додаткової вартості. Тому він, як і дивіденд, торговий прибуток, позичковий відсоток та земельна рента, є об’єктом відносин відчуження (власності) між найманими працівниками та власниками промислового капіталу.

4. Валовий дохід. Підприємницький дохід

В економічному аналізі категорія доходу використовується виключно щодо потоку надходжень за певний час від факторів виробництва (природних ресурсів, праці, капіталу у формі відповідно ренти, заробітної плати, відсотка, прибутку).

Дохід – сума грошей або будь-які цінності, отримані підприємством, фірмою за конкретний проміжок часу в результаті будь-якої діяльності (виробничої і невиробничої).

Дохід виступає у формі заробітної плати, прибутку, ренти, відсотка, пенсії тощо.

З огляду на особливості утворення виокремлюють валовий (загальний), середній, додатковий (граничний), підприємницький доходи.

Валовий (загальний) дохід.Сума доходів, отримана фірмою від економічної діяльності за певний проміжок часу. Як правило, він охоплює виручку від реалізації продукції і нереалізаційні доходи - грошові суми, що надійшли на рахунки фірми, але не пов’язані з її виробничою діяльністю: відсоток за вкладами, дивіденди, отримані штрафи, пеня, доходи від валютних операцій і операцій з цінними паперами тощо.

Середній дохід.Це сума валового доходу, що припадає на одиницю реалізованої продукції. За досконалої конкуренції середній дохід однаковий з ціною.

Додатковий (граничний) дохід.Приріст валового доходу, отриманий у результаті виробництва і реалізації ще однієї одиниці продукції.

Підприємницький дохід.Це дохід, отриманий у формі нормального або середнього прибутку, який утворюється від використання функціонуючими підприємцями запозиченого капіталу. Функціонуючий капіталіст, отримавши грошову позику, використовує її як капітал – вкладає у процес виробництва з метою отримання прибутку. Певну частину цього прибутку він передає власникам запозиченого грошового капіталу у формі платежу за позику. Цю частину прибутку називають відсотком. Друга частина середнього прибутку утворює підприємницький дохід і привласнюється функціонуючим капіталістом. У цьому виявляється подальше перетворення додаткової вартості – вона постає у більш поверхових формах позичкового відсотка на позичковий капітал і підприємницького доходу.

Висновки

Підприємство - первинна ланка суспльного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

Капітал підприємства - це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства. Кругообіг каптіталу - це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми - грошової.

Оборот капіталу - це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то час його обороту складається з часу виробництва і часу обігу.

Підприємницька діяльність спрямована на одержання прибутку. Прибуток - це економічна категорія, яка відображає кінцеві результати господарської діяльності, одна з головних форм вартості додаткового продукту, різниця між виручкою від реалізації товару і витратами капіталу. Прибутковість підприємства визначається як абсолютно - у грошовому вираженні, що є масою прибутку, так і відносно - у нормі прибутку. Норма прибутку розраховується к відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках. В результаті існуючої в галузях конкуренції виникає середній прибуток, який отримують суб’єкти економічної діяльності на рівновеликі капітали незалежно від сфери його застосування.

Основні поняття

Підприємство, капітал підприємства, кругооборот капіталу, оборот капіталу, основний капітал, оборотний капітал, амортизація, прибуток на капітал, бухгалтерський прибуток, економічний прибуток, балансовий прибуток, валовий дохід, підприємницький дохід.

Питання для самоконтролю

1. Чому підприємство є основним суб’єктом економіки?

2. Які види підприємств за формами власності Ви знаєте?

3. Що таке «капітал підприємства»?

4. Як впливає швидкість обороту капіталу на річну масу та норму прибутку?

5. Чому змінний капітал відноситься до оборотного?

6. Що таке амортизація?

7. В чому полягає економічна роль прибутку?

8. В чому сутність валового доходу?

Література:

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича.– К.: Знання-прес, 2012, - 702с.

2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія : Навч. посіб. – К: Знання , 2007- 684с.

3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005. – 508 с.

4. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. В. О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2007. – 672 с.

5. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М. :Економічна теорія – політекономічний контекст – Навчальний посібник . К .: Кондор, 2008-524 с.

6. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М. , Іткін О.Ф. Політична економія : Підручник/ За науковою ред.. доктора економічних наук, проф.. В.Г. Федоренка – К.- Алерта.2008-487 с

7.Щетинін А І. Політична економія. Підручник.-К.: Центр учбової літератури, 2011.-480с.

Тема №11. Галузеві особливості виробництва і функціонування капіталу. Форми прибутку, процент і рента

- з'ясувати особливості підприємництва в сфері обігу, кредитній сфері, сільському господарстві;

- розкрити механізм формування та економічну суть перетворених форм

додаткової вартості в цих сферах;

- визначитися щодо ролі кожної з форм капіталу в суспільному виробництві;

- виявити відмінності відтворювального процесу в сільському господарстві та сутність рентних відносин.