Егейська доба в культурі Греції.

Егейська культура – одна з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор’я, головними центрами її були острів Крит та місто Мікени у північно-східній частині півострова Пелопонес (звідси й назва періоду – егейцський або крито-мікенський). Егейська культура зазнала значного впливу стародавніх культур Єгипту та Передньої Азії, що мало своїм наслідком яскраве образотворче мистецтво та архітектуру. Та за своїм змістом егейська культура була своєрідною і неповторною, принципово відмінною від культури Стародавнього Сходу. Якщо монументальне мистецтво Стародавнього Єгипту, Вавилону, Ассирії прославляло божественність, необмежену владу царів і фараонів, грізну могутність богів, то пам’ятки Егейського мистецтва відтворювали красу природи та людини.

Відкрити світові критську цивілізацію допомогли археологічні розкопки Артура Еванса на межі ХІХ – ХХ ст. Мікени ще раніше розкопав німецький дослідник Генріх Шліман, шукач славнозвісної Трої. Близько 2400 р. до н.е. на острові Крит існувало кілька самостійних міст – Кнос, Фест, Тіліс та ін. Пізніше вони були об’єднані під егідою Кноса в єдине державне об’єднання Як показують дані археологів, саме в цей час значного розвитку досягла цивілізація: з’явився чотириколісний візок, гончарний круг.

Одна з унікальних ознак критської культури – палаци. Критська цивілізація перебувала в оточенні східних деспотій і, маючи широкі контакти з ними, безперрервно відчувала на собі їхній культурний вплив. Однак палацовий стиль вказує на відмінну від Сходу цивільну орієнтацію цієї культури. Серед величних палаців виділявся своїми масштабами і плануванням комплекс у м. Кнос. Цей комплекс мав назву Лабіринта, включав у себе численні добудови-галереї, басейни, колонади, східці й пандуси, колони з дерева, що розширювались вгору із капітеллю (верхньою, завершальною частиною колони) у вигляді круглого валика і прямокутної плити. Пізніше греки запозичили колону із Кносу для дорійської ордерної системи. Палац був оснащений водогоном та каналізацією, продуманою системою вентиляції та освітлення. На фресках у вигляді фризів чи панелей зображені урочисті процесії, ритуальні танці струнких жінок і юнаків, яскраві квіти, риби, дельфіни, тощо. Завдяки потужному флоту Кнос панував не лише на острові, але й на архіпелагах та узбережжі Егейського моря, зокрема в частині континентальної Греції.

Критська культура доби свого розквіту – це культура бронзи. Ужиткові й декоративні посудини з Феста, Камареса та Гурії створені з таким артистизмом, шляхетністю і майстерністю, що у мистецтвах Передньої Азії їм не було рівних. Витонченістю позначена дрібна пластика (статуетки богинь із зміями, кози з козеням), обробка каменю, ювелірна справа.

Критська культура не знала релігії, як, наприклад, в Єгипті. У віруваннях критян стійко виявлялися первісні елементи. Поряд зі священними тваринами – биком, змією, левом, грифоном тощо – наявні ознаки хтонічних божеств, тобто поклоніння землі та її життєдайним силам. Тому головні тут – жіночі божества, що асоціюються з Великою Богинею чи Великою Матір’ю. Храмів критяни не зводили. Центрами культурного життя були палаци, де придворна аристократія проводила час у вишуканих та різноманітних розвагах.

Найдавнішим осередком егейської цивілізації була легендарна Троя, оспівана великим Гомером. Стіни, бастіони, будинки міста створювали єдиний архітектурний комплекс. У першій половині III тис. до н.е. майстри на гончарному крузі виточували посудини химерних форм, що нагадували людські постаті.

Егейська культура мала вплив на розвиток мікенської культури. У материковій Греції на той час утворилися ранньорабовласницькі міста-держави Мікени, Тірінф, Пілос, Орхомен, Фіви, Афіни. На пагорбах Мікен і Тірінфа з т.зв. циклопічної кладки (з великих кам’яних брил) зводились оборонні стіни, палаци й будинки заможніх громадян. У центрі Акрополя Мікен – палац із великим двором, а посередині – т.зв. мегарон, що слугував для урочистих зібрань. Пізніше мегарон був запозичений греками для зведення храму в антах. Знаменита Левова брама (ХIV ст. до н.е.) символізувала могутність мікенських правителів. На скульптурному рельєфі із зображенням двох левиць на брамі – “геральдична” композиція. Хоча мікенське мистецтво, на відміну від критського, й відзначається дещо нижчим рівнем, пластичне мистецтво Мікен і Тірінфу також велику увагу приділяло природі (фрески в Фівах, Тірінфі, Мікенах, Пілосі, мальовані вази), возвеличувало людську силу, могутність і волелюбність.

Близько 1260 р. до н.е. коаліція ахейських племен на чолі із царем Мікен Агамемноном захопила й зруйнувала місто Трою на узбережжі Малої Азії. Події, пов’язані з Троянською війною, становлять основу давньогрецького героїчного епосу.