Науковий геній Стародавнього Китаю.

Централізований бюрократичний тип соціального управління в ранній час існування Китайської імперії досить позитивно й головне ефективно впливав на розвиток фундаментальних і прикладних наук.

Славетна китайська медицина протягом трьохтисячолітньої історії досягла багатьох чудових результатів. У Стародавньому Китаї вперше була написана „Фармакологія” (Бень цао), вперше стали проводити хірургічні операції з застосуванням знеболюючих речовин, вперше застосували і описали в літературі методи лікування голковколюванням, припеченням та масажем. Стародавній метод лікування за допомогою „кореня безсмертя” жень-шеня надзвичайно популярний у світі і дотепер.

Давньокитайські мислителі та лікарі розробили оригінальне вчення про „життєву енергію” („енергію Всесвіту”, цігун (чі), що, циркулюючи в організмі, являє собою інтегральну функцію всієї його діяльності, енергії, життєвого тонусу. На основі цього вчення була створена складна філософсько-оздоровча система „ушу”, що дала початок одноіменній лікувальній гімнастиці, а також мистецтву самооборони „кун-фу”.

Протягом ранньої історії імператорської епохи Стародавній Китай збагатив світову культуру такими важливими винаходами як компас, спідометр (III ст. до н.е.), сейсмограф (II ст. до н.е.), порцеляна (III-V ст. до н.е.). Згодом були винайдені книгодрукування (VI-VIII ст.) та порох (Х ст.). Саме у Китаї вперше у світ винайшли такі морехідні пристрої, як румпель та багатоярусні вітрила, у галузі писемності й книгодрукування – папір і рухомий шрифт, а у військовій техніці – гармати та стремена, що допомагали триматися в сідлі. За династії Тан (VII-Х ст.) у Китаї було винайдено механічний годинник.

В галузі математики видатними китайськими досягненнями було використання десяткових дробів та порожньої позиції для позначення нуля, вичислення відношення довжини кола до його діаметра (число „п”), відкриття методу розв’язання рівнянь з двома і трьома невідомими. Ще до початку ХIV ст. так званий „трикутник Паскаля” (ХVII ст.) у Китаї вважався старовинним способом розв’язання рівнянь.

Давні китайці були досвідченими астрономами, вміли вираховувати дати затемнення сонця, вели спостереження за плямами на ньому, склали один із перших у світі каталогів зірок. Як думали давні китайці, зірки можуть розповісти людям про те, що повинно відбутися на землі. У імператора були придворні астрологи, які вивчали зоряне небо, щоб удосконалювати методи вгадування майбутнього. Народ вірив, що “син неба” управляє в гармонії із Всесвітом і здатний попередити їх як будуть розгортатися події в Піднебесній імперії найближчим часом. Якщо ж імператор не знав, що чекає його країну, значить він був поганим правителем. До початку ХIII ст. до н.е. астрономи уже вели облік затемненням Сонця і Місяця і фіксували появу комет на небосхилі. Пізніше були складені дуже точні каталоги зірок. В одному із захоронень періоду Хань були знайдені тексти, що свідчили, що китайці вже тоді володіли детальними знаннями про такі небесні тіла, як Венера, Юпітер, Меркурій, Марс і Сатурн. Спостерігати за небесними світилами дозволялося лише небагатьом вибраним. Простих людей, які намагалися робити астрономічні інструменти і малювати зірки суворо карали. Для вимірювання зірок давні китайці застосовували армілярну сферу – конструкцію із бронзових кілець, на які були нанесені поділки. Кільця позначали уявні лінії на Землі, такі як екватор і ін.

Спостерігаючи за природою, стародавні китайці помітили, що якщо розмотати кокон шовкопряда, то довжина нитки складе понад сотню метрів.

Для отримування шовку стародавні китайці спеціально розводили метеликів шовкопрядів, які відкладали тисячі яєць, з них з’являлася гусінь, що постійно їла листя шовковиці, міняючи чотири рази оболонку. Через 4-5 тижнів гусінь закручувалася в кокон, який захищав їх від впливу зовнішнього середовища, доки вони не перетворяться в метеликів. Після утворення коконів китайські жінки збирали їх і ошпарювали киплячою водою, щоб розмотати нитки до того, як дорослі метелики, прокусивши кокон, вилетять. Ще в кам’яному віці китайці розпочали виготовляти шовкову тканину шляхом скручування 6-7 павутинок в одну рівну нитку. Ткачі прив’язували верхні кінці основи (вертикальних ниток) до пояса в себе на талії, а нижні кінці щільно притискали дерев’яною планкою до підлоги і тримали їх ногами. Тканину отримували, переплітаючи горизонтальні нитки з нитками основи. Для виготовлення шматка шовкової матерії потрібно кілька тисяч коконів шовкопряда. Окрім пошиву одягу, давні китайці використовували шовк для виготовлення постільної білизни, жіночих сумок і інших речей. На шовковій тканині писали і малювали картини до винайдення паперу. Найтонший розписаний та вишитий шовк китайські імператори дарували правителям сусідніх країн. У Стародавньому Китаї виробництво шовку знаходилось повністю в руках жінок. Дуже довго секрет виробництва шовку зберігався в Китаї, але з часом, кілька століть тому став відомим і в інших країнах. Ханські купці так званим “шовковим шляхом” привозили цей товар на захід, міняли шматок шовку на 360 кг рису. Римський письменник Пліній писав, що пристрасть римських жінок до шовкового одягу приводить у збиток Римську імперію. За династії Тан розвиток шовкоткацтва зумовив такі фундаментальні технічні винаходи, як приводний пас та ланцюгова передача.

Таким чином, давня китайська культура унікальна, мала велике значення не тільки для свого регіону, а й здійснила великий вплив на західну культуру, світову культуру загалом. Видатний німецький вчений філософ Г. Лейбніц був одним із перших, хто визнав значення китайської думки для західної культури. Він вважав, що якби Китай направляв до Європи освічених людей, здатних навчати “меті й практиці природної теології”, то це сприяло б значно швидшому поверненню Європи до її високих етичних норм та подоланню періоду занепаду. Великий російський письменник Л.М.Толстой відчув, що його погляди багато в чому співзвучні з філософією Лао-цзи, певний час навіть збирався перекласти російською “Даодедзін”. Разом із тим не слід забувати, що Китай і Захід взаємно впливали один на одного. В той час як Захід відчував вплив культурної спадщини Китаю, останній переймав наукові та технічні досягнення Заходу, його філософські та художні ідеї. Все це сприяло зміцненню зв’язків і взаємостосунків між культурами світу.