Мистецтво Стародавньої Індії.

Художня культура давньоіндійського суспільства була нерозривно пов’язана з традиційними для нього релігійними та філософськими системами. У класичній стародавній літературі Індії це стосується не тільки суто богословських творів, подібних до індуїстських Вед чи буддійської “Тріпітаки” (Тіпітаки), а й міфологічного епосу, релігійної драми та лірики. Про деякі з численних релігійно-філософських напрямів йдеться вже у прадавньому індійському епосі “Махабхарата”, автором якої, згідно з традицією, вважається легендарний мудрець і поет В’яса. Початки створення цієї найдавнішої епічної поеми Індії відносяться до другої половини II тис. до н.е. Згодом до її складу увійшло безліч міфів, легенд, казок й дидактичних (повчальних) оповідань з усної народної творчості. Основна частина “Махабхарати” завершена в IV-V ст. н.е.

Ідеї, характерні для релігійних вірувань стародавніх індійців, повсякденно надихали їх творчість в архітектурі, скульптурі, живописі. Особливо глибокий вплив на будівельне та образотворче мистецтво справили індуїзм, буддизм та джайнізм, які залишили для нащадків високохудожньо створені з металу або каменю велетенські статуї Будди, Брахми, Вішну, Шиви, що й досі викликають подив своїми колосальними розмірами. Яскравим прикладом художньо-образного сприймання світу через духовну призму віровчень цих релігій є фрески печерних храмів Аджанти та барельєфні композиції вирубаних в скелях храмів Еллори.

Настінні розписи Аджанти, й насамперед образи “небесних дів”, вражають подібністю з китайськими печерними храмами Дуньхуана. Навіть долі цих історичних пам’ятників напрочуд схожі. Вони були майже одночасно залишені людьми й потрапили до забуття на багато віків. Індійські дослідники угледіли у близькості Аджанти й Дуньхуани не лише буддійські сюжети, а й відбиток давніх взаємозв’язків двох культур.

Скельні храми Еллори вирублені з кам’яного моноліту (як і пам’ятники Петри – стародавнього міста в Йорданії, що втілило в собі риси єгипетської, грецької, римської архітектур). Наприклад, храм Кайласа в Еллорі хочеться назвати одним із чудес світу; адже весь він – від високого цоколя, прикрашеного фігурами слонів та левів у натуральну величину, до пірамідальних веж – все це вирізьблено з одного цілого каменю протягом 150 років і являє собою не будову, а скульптуру.

Пам’ятники Еллори характерні тим, що в них суміщаються традиції півночі та півдня Індії. Там створювали храми прихильники трьох релігій – буддизму, індуїзму, джайнізму. Результатом такого сусідства було творче суперництво, що народжувало інтерес не тільки до художніх прийомів один одного, а й до мистецтва інших держав і народів – як близьких так і далеких. Храм Кайласа присвячений індуїстському богу Шиві, але в його барельєфних композиціях можна зустріти образи, що притаманні буддійському мистецтву Аджанти, а також риси більш віддалених культур Західної Азії. Наприклад, стилізовані фігури левів говорять про вплив Давньої Персії, культура якої всотала в свою чергу досягнення архітектури та скульптури Дворіччя Єгипту. Індійське мистецтво не замикалося в собі, а вбирало все цінне, що було створене іншими народами. Воно не боялося ні найстрашніших форм, ні найбільш відчайдушних пошуків – саме це й характеризує завжди велике мистецтво.

Ще одним типом культової споруди, що поширилися в Індії з появою буддизму, були так звані ступи (буквально – «поховальна гора»). Ступа – це кам’яна напівсфера, обнесена мурованою огорожею з чотирма ворітьми, орієнтованими на чотири сторони світу, й увінчана квадратною терасою під склом – релікварієм для зберігання культових буддистських предметів (його мощей, належних йому речей тощо). З центра квадратної тераси по осі ступи вгору піднімається шпиль. На ньому нанизані 3 парасолеподібні горизонтальні перекриття, що символізують 3 небесні сфери. Над деякими ступами височіли не 3, а 7 «парасоль», що символізували 7 сходинок із землі на небо. З вістря шпиля, як вважають буддисти Будда піднімається у нірвану, тобто досягає стану відсутності бажань, повного задоволення, абсолютного відокремлення від зовнішнього світу.

В середині ступи знаходився цегляний стовп, що ототожнювався з віссю світу або стрижнем «світової гори». Релікварій разом із куполом називався «дагоба», що на сході від Індії вимовляється як «пагода». Ступа символізувала собою архітектоніку буття, Всесвіт. Одна із стародавніх ступ збереглася в індійському селещі Санчі.

Серед пам’ятників архітектури Середньовічної Індії – палац Тадж-Махал на березі ріки Джамни, за два кілометри від міста Агра, яке з 1526 по 1707 рік було столицею Монгольської імперії. Тадж-Махал – це архітектурний пам”ятник-мавзолей розповідає про ніжне кохання правителя Шах-Джахана з династії великих Моголів до своєї дружини – красуні Мумтаз Махал. Вийшовши в 1612 році у дев’ятнадцятирічному віці заміж за принца Кхуррама, ставшого потім падишахом Шах-Джаханом, Мумтаз Махал в 1629 році померла, залишивши своєму чоловікові 14 дітей. На згадку про безповоротну втрату красуні-дружини, матері своїх дітей, Шах-Джахан задумав побудувати небачений за красою і розмірами в Індії палац-мавзолей.

Будівництво п’ятикупольної споруди мавзолею продовжувалося понад двадцять років (приблизно з 1630 по 1652 рік). Висота Тадж-Махала разом із куполом досягає 74 метрів. У основі пам’ятника лежить квадратна платформа із сторонами понад 95 метрів. На кутах мавзолею піднімаються чотири мінарети.

Стіни Тадж-Махала викладені полірованим мармуром, ззовні в деяких місцях доповнені червоним піщаником. У вікнах і арках – ажурні решітки, склепінчасті переходи прикрашені арабською сув’яззю, яка перенесла на камінь 14 із 114 сур Корану. При будівництві цієї грандіозної споруди були задіяні 20 000 чоловік. Ім’я архітектора, що втілив замисел Шах-Джахана, невідоме. Вивчення архітектурних особливостей Тадж-Махала дозволяє зробити висновок, що в ньому втілились кращі риси середньовічної архітектури Ірану, Середньої Азії разом із монументальним мистецтвом Стародавньої Індії. Тадж-Махал в Агрі став одним із найбільш знаменитих пам’ятників світового зодчества. Мармур стін, агати і алмази, вкраплені в завитки орнаменту, спрямований вгору купол гробниці, яка вдень віддзеркалюється у водах Джамни і переливається вночі у світлі місяця – такий Тадж-Махал, оспіваний сотнями поетів.

Таким чином, культура Стародавньої Індії – це синтез культурних елементів. Культура Індії не тільки всотала досягнення інших культур, а сама не менше віддала іншим світовим культурам. Насамперед, необхідно відзначити, що вся Південно-Східна Азія перейняла велику частину своєї культури з Індії, в цьому регіоні склалися могутні держави з іншими культурами, що залишили такі прекрасні пам’ятники своєї величі, як буддійська ступа Борободур на Яві або шивіатські храми Ангора в Камбоджі. Увесь Далекий Схід зобов’язаний Індії буддизмом, який сприяв формуванню своєрідних культур Китаю, Кореї, Японії та Тибету.

Значний вплив культура Індії здійснила на Захід: Гете й багато інших письменників початку ХIХ століття читали усі перекладені на той час твори давньоіндійської літератури. Починаючи з Гете, більшість великих німецьких філософів були обізнані в певній мірі з вченням індійської філософії. Шопенгауер відверто зізнавався, що він знаходився під впливом індійської думки й дотримувався істинно буддистських поглядів. Моністичні вчення Фіхте й Гегеля ніколи не набули б своєї форми, якби не існувало перекладу Упанішад. У англомовному світі помітно виділяється у цьому зв’язку Америка, де Емерсон, Торо та інші письменники Нової Англії жадібно вивчали індійську релігійну літературу, вплинувши у свою чергу на своїх сучасників і послідовників, особливо на Уолта Уїтмена. Карлейль та інші мислителі німецької філософії вплинули на Англію, так само як і американці, через творчість багатьох письменників кінця ХIХ століття, таких, як Ричард Джеффсі чи Едуард Карпентер.

Досить тонким та дійовим виявився вплив Махатма Ганді завдяки багатьом друзям на Заході, на яких справили велике враження його полум’яна відвертість та енергія. Його авторитет був значним завдяки успіху політики не насилля у завоюванні Індією незалежності. І наприкінці ХХ століття на Заході користуються великою популярністю релігійно-філософські концепції Індії, раціоналізовані методи йоги, засоби та ідеї індійського містицизму. Індійська культура і нині як справді великий витвір людської культури викликає відповідні роздуми та хвилювання у людей сучасності.