Проста, одинична або випадкова.

План

План

План

1. Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація, ієрархія. Відмежність потреб. Закон зростання потреб.

2. Економічні ресурси та їх обмеженість. Виробничі можливості суспільства, їх обмеженість. Проблема вибору в економіці.

3. Економічні інтереси: сутність, суб’єкти, класифікація.

4. Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного прогресу.

1. Економічні потреби суспільства, їх сутність , класифікація, ієрархія. Безмежність потреб. Закон зростання потреб

Будь-яка економічна система вирішує три основні проблеми економіки: ЩО? ЯК? ДЛЯ КОГО ВИРОБЛЯТИ?

Виробництво завжди ведеться задля задоволення потреб людей.

Потреба – це нужда в чомусь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому, внутрішній збудник активності.

Потреба – це нестаток у чому-небудь, протиріччя між наявним і необхідним, що спонукує людини до дії.

Потреби класифікуються за різними ознаками. Економісти вивчають матеріальні потреби, до складу яких входять потреби індивідів, підприємств, держави.

Відбиваючи внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей, потреби утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями.

У найзагальнішому вигляді виділяють:

- біологічні потреби – забезпечують існування людини як біологічної істоти (їжа, житло, одяг);

- соціальні – зумовлені соціальною природою людини (спілкування, визнання);

- духовні (творчість, самореалізація).

Задовольнити всі потреби одночасно неможливо, тому людина ранжирує їх, тобто розміщує за ступенем важливості. Допомогу в розумінні такої субординації дає відома піраміда Маслоу.

Піраміда Маслоу

Самовираження

Повага

Соціальні потреби

Безпека і захищеність

Фізіологічні потреби

В такий спосіб Маслоу виділяє п'ять основних груп потреб:

1. Фізіологічні - задоволення яких необхідне для виживання;

2. Потреба в безпеці й захищеності - тобто захисту від фізичної й психічної небезпеки з боку навколишнього світу;

3. Соціальні потреби – тобто потреби в спілкуванні, порозумінні і т.п.;

4. Потреби в повазі - включають потребу самоповаги, компетентності, визнання.

5. Потреби в самовираженні тобто реалізації своїх потенційних можливостей.

Відомі інші моделі ієрархії людських потреб, зокрема Ф. Герцберга, К. Алдифера.

Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольняти наступні за вагомістю які стають рушійною силою свідомої діяльності.

Економічні потреби – це потреби в економічних благах.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивам виробництва, розподілу обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.

Класифікація економічних потреб:

а) за характером виникнення:

- первинні – пов’язані з самим існуванням людини (їжа, житло, одяг);

- вторинні – виникають та змінюються з розвитком цивілізації (одяг, моб. зв'язок, інформація)

б) за засобами задоволення:

- матеріальні;

- нематеріальні (духовні).

в) за суб’єктами вияву:

- особисті;

- колективні;

- суспільні.

г) за нагальністю задоволення:

- першочергові;

- другорядні.

д) за можливостями задоволення:

- насичені (вгамовні, мають межі);

- ненасичені (не мають меж).

е) за участю у відтворювальному процесі:

- виробничі (у засобах виробництва);

- невиробничі (у споживчих благах).

є) за кількісною визначеністю та мірою реалізації:

- абсолютні (що є орієнтиром економіки);

- дійсні (є нормою для даного періоду);

- платоспроможні;

- фактичні.

Потреби мають динамічний, мінливий характер; вони породжують та стимулюють виробництво, а виробництво в свою чергу задовольняє існуючі та породжує нові потреби.

Однак зростання та розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не збігається з рівнем фактичного споживання. У цьому виявляється авангардна роль потреб, що знайшла відображення векономічному законі зростання потреб:безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.

Економічні інтереси – усвідомлення прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що спонукає їхню господарську діяльність.

Об’єкти економічних інтересів – економічні блага (товари, послуги, інформація).

Суб’єкти економічних інтересів – індивіди, домогосподарства, колективи, держава, суспільство.

Взаємозв’язок потреб та інтересів у тому що економічні інтереси є:

- формою вияву економічних потреб;

- відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб;

- спонукають економічні суб’єкти до діяльності для задоволення потреб.

Класифікація економічних інтересів суспільства можлива за різними ознаками:

а) за суб’єктами:

- особисті;

- колективні;

- суспільні.

б) за часом:

- поточні;

- перспективні.

в) за нагальністю та важливістю:

- першочергові;

- другорядні.

г) за об’єктами:

- майнові;

- інтелектуальні;

- фінансові.

д) за ступенем усвідомлення:

- дійсні;

- уявні.

Система економічних інтересів завжди суперечлива, їх єдність досягається двома шляхами поєднання:

1)субординоване підпорядкування одних інтересів іншим;

2)координоване узгодження різнобічних інтересів всіх економічних суб’єктів.

В командній економіці ігнорувались особисті інтереси та підпорядковувались державним шляхом централізованого директивного планування та ідеологічною пропагандою.

Це призвело до зниження мотиваційної поведінки економічних суб’єктів, пригнічення стимулюючої ролі потреб, втрати трудових цінностей, розвитку психології утриманства і економічної залежності від держави.

В сучасній ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача, що координує інтереси виробника і держави

5. Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного прогрессу

Рушійні сили економічного розвитку – взаємодія потреб та інтересів економічних суб’єктів (рис. 1)

Рис. 1. Сутність і зв'язок понять “інтерес” і “мотив”

Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив спонукальної цільової дії. Мотив від латинського movere означає “приводити в рух”, “штовхати”. Мотив у літературі використовується у значенні усвідомленого спонукання.

Спонукання економічних суб’єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задоволення, часткового задоволення або незадоволення потреби, утворюючи, таким чином, логічний ланцюжок активної діяльності (рис. 2)

Рис. 2. Потреби та інтереси як джерело активності економічних суб’єктів

Отже, суперечлива взаємодія виробництва та споживання, інтересів і потреб є рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Висновки:

Економічні потреби - це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини. Вони тісно пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном, споживанням. Необхідність задоволення цих потреб спонукає до виробництва життєвих благ.

Закон зростання потреб виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил, відносин економічної власності, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства - з другого.

Економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, що є формою відносин економічної власності. Особисті інтереси виражають необхідність задоволення потреб окремої людини; колективні - трудових колективів, а суспільні - сукупних потреб суспільства. Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу.

Основні терміни і поняття

Потреби. Економічні потреби. Структура економічних потреб. Економічні блага. споживчі блага. економічний закон зростання потреб. Проблема вибору. Економічні інтереси. Система економічних інтересів. Об’єкти економічних інтересів. Суб’єкти економічних інтересів. Взаємодія економічних інтересів.

Контрольні запитання і завдання

1. Поясніть характер походження потреб. Які фактори впливають на їхній зміст?

2. Що таке первинні потреби, яке значення вони мають у житті людини?

3. Які ще види потреб вам відомі?

4. Сформулюйте сутність закону зростання потреб.

5. Для чого потрібні знання про тенденції і перспективи розвитку потреб та їхні структурні зміни?

6. Що таке інтерес, як він виникає, на чому ґрунтується?

7. Яка відмінність між економічною потребою та інтересом? Перелічіть суб’єкти й об’єкти економічних інтересів.

8. Дайте характеристику системи економічних інтересів.

9. Як досягається єдність економічних інтересів у суспільстві?

10. Чому суперечлива взаємодія інтересів і потреб є рушійною силою соціально-економічного розвитку?

Література:

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-прес, 2012, - 702с.

2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія : Навч. посіб. – К : Знання , 2007- 684с.

3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005. – 508 с.

4. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. В. О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2007. – 672 с.

5. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М. :Економічна теорія – політекономічний контекст – Навчальний посібник . К .: Кондор, 2008-524 с.

6. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М., Іткін О.Ф. Політична економія : Підручник/ За науковою ред. доктора економічних наук, проф. В.Г. Федоренка – К.- Алерта, 2008 - 487 с.

7.Щетинін А.І. Політична економія. Підручник.- К.: Центр учбової літератури, 2011.=480с.

Тема № 4. Соціально-економічний устрій суспільства.

Економічна система та закони її розвитку. Відносини власності.

Навчальна мета:

- розкрити сутність економічної системи, з’ясувати її структуру, закони розвитку;

- уяснити типологію економічних систем, проаналізувати їх еволюцію;

- визначити місце відносин власності в економічній системі, проаналізувавши їх сутність;

- виявити основні тенденції розвитку відносин власності в економіці України

-

1. Економічна система, її сутність, структурні елементи, закони розвитку. Місце і роль людини в економічній системі.

2. Еволюція економічних систем і їх типи. Формаційний та цивілізаційний підходи до типізації суспільства.

3. Власність її сутність місце і роль в економічній системі.

4. Історичні типи, види та форми власності.

5. Тенденції розвитку відносин власності в економіці України. Роздержавлення та приватизація в Україні.

1. Економічна система, її сутність, структурні елементи, закони розвитку. Місце і роль людини в економічній системі

Дослідження закономірностей і ступенів розвитку суспільства є винятково важливою проблемою для науки та суспільної практики, бо без нього не можна зрозуміти складні соціально-економічні процеси руху людства до вершин цивілізації.

Система як загальнонаукове поняття – це сукупність взаємопов’язаних і упорядкованих елементів цілісного утворення.

Властивості системи:

- цілісність;

- упорядкованість;

- стійкість;

- саморух;

- загальна мета.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

- як сукупності відносин між людьми, які складаються щодо виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

- як сукупності людей, об’єднаних спільними економічними інтересами;

- як історично визначеного способу виробництва;

- як особливим чином упорядкованої системи зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;

- як сукупності всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм, тощо.

Найзагальнішим є таке визначення економічної системи.

Економічна система – це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.

Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що дає відповіді на три запитання: Що? Як? Для кого виробляти?

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну відповідь на ці запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливостей.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання.

Матеріальною основою економічної системи є продуктивні сили, що поєднують засоби виробництва та робочу силу.

В процесі історичного розвитку вони оновлюються, збагачуються новими елементами. На сучасному етапі крім засобів виробництва та робочої сили до них входить наука, технологія, інформація, методи організації та управління виробництвом, що разом з засобами виробництва і робочою силою забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

Продуктивні сили становлять матеріально - речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини як відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і нематеріальних благ складають певну систему, що включає:

- соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, як основне ядро економічної системи;

- організаційно-економічні відносини – як відносини між людьми щодо застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом (спеціалізація, кооперація, комбінування виробництва);

- техніко-економічні відносини – відносини між людьми щодо створення та використання знарядь праці в процесі виробництва. Вони відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Господарський механізм – це сукупність норм і методів регулювання економіки та суспільних дій господарюючих суб’єктів, що забезпечує ефективний розвиток суспільного виробництва.

Цілі економічної системи

Їх визначають відповідно до цінностей, які сформувались і утвердились в суспільстві. Вони можуть бути пов’язані не тільки з ефективністю виробництва, а й з релігією, політикою, ідеологією, національною ідеєю, суверенітетом та ін.

З фундаментальними цілями економічної системи треба рахуватись будь-якому суспільству, зорієнтованому на соціальний прогрес.

Традиційно основними цілями економічної системи є:

- економічне зростання, тобто збільшення обсягів виробництва товарів і послуг;

- повна зайнятість, тобто використання всіх ресурсів, зокрема робочої сили;

- макроекономічна (фінансова) стабільність, тобто збалансованість сукупного попиту та пропозиції, що дозволяє уникати інфляції;

- зовнішня економічна рівновага – тобто зважений торговий баланс (співвідношення експорту та імпорту);

- економічна свобода – широкі можливості, право вільного вибору (приватна власність, вільне ціноутворення, конкуренція, свобода торгівлі, занять, доступу на ринки);

- економічна безпека і захищеність – тобто запобігання втрат від безробіття, інфляції, банкрутства і т.п.;

- економічна справедливість – розуміння і дотримання людьми певних моральних норм взаємовідносин, зокрема в розподілі;

- економічна ефективність – тобто забезпечення максимальної віддачі за мінімальних витрат.

Загальним економічним законом розвитку економіки, економічної системи є закон відповідності. За ним усі структурні елементи економічних відносин за якісними параметрами і співвідношеннями між собою мають відповідати рівню розвитку і характеру продуктивних сил. Кожному якісно новому типу продуктивних сил відповідає якісно новий тип виробничих відносин, нова економічна система.

Необхідні зміни в економічних відносинах створюють проблему їх удосконалення. Розв’язати її можна шляхом реформування старого господарського механізму або створення нового (зокрема змінюють юридичну форму економічних відносин, перш за все – відносин власності). На цій основі формується рівноважна і динамічна система. За такої рівноваги швидко розв’язуються економічні суперечності, що сприяє динамічному та ефективному розвитку суспільного виробництва, воно здійснюється на межі виробничих можливостей.

Місце і роль людини в економічній системі

Людина – надзвичайно складна істота, що поєднує в собі біологічне і соціальне. У діалектичній взаємодії біологічної і соціальної сторін людини, її можливості використовувати у своїй діяльності природні та економічні закони полягає глибинна сутність людини як біосоціальної істоти (рис. 1).

Біосоціальні риси людини

Людину вивчає багато наук. Економічна наука досліджує економічну сутність людини, її місце та роль в економічній системі, потреби, інтереси, господарську поведінку, тобто людину економічну (homo economicus)

Людина економічна – головний творчий суб’єкт ринкової економіки, що володіє свободою вибору, приймає економічні рішення.

На всіх етапах розвитку суспільства людина перебувала в центрі всіх економічних процесів і явищ.

Місце людини в економічній системі в тому, що вона виступає:

2. Ринкова (або капіталізм вільної конкуренції) (на Заході до 30 ^х років XX ст.) Її риси:

- приватна власність;

- ринкове саморегулювання економіки.

3. Змішана. Її риси:

Об'єкти власності: засоби виробництва і предмети споживання.

Суб'єкти: індивід, колектив, все суспільство в особі держави.

Відносини власності складаються безпосередньо в процесі виробництва в момент поєднання речових та особистих факторів виробництва за умови обмеженості ресурсів.

Роль відносин власності в тім, що вони становлять основу, ядро економічної системи, основні виробничі відносини тому що визначають:

характер економічної системи;

класову структуру суспільства;

характер поєднання факторів виробництва;

характер відносин розподілу, обміну, споживання;

мету й мотиви розвитку виробництва.

Таким чином, власність – це не річ, не відношення людини до речі, а відносини між людьми щодо речей, їх привласнення (щодо того, чиї вони). Відносини власності розгортаються через всю економічну систему, пронизують всю систему виробничих відносин і проявляються через економічні інтереси.

3. Історичні типи, види та форми власності

Історичні типи власності:

- общинна;

- приватна;

- суспільна;

Зараз у країнах зі змішаною економічною системою існує два основних типи власності:

1. Приватна – виражає такі відносини між людьми, за яких результати й умови виробництва привласнюються індивідуально. Її форми:

- індивідуальна;

- сімейна;

- особлива колективна: акціонерна, кооперативна.

2. Державна – виражає такі відносини між людьми, за яких результати й умови виробництва привласнюються спільно, всіма членами суспільства (державою). Її форми:

-загальнодержавна;

- комунальна, тобто власність адміністративно - територіальних одиниць: міста, району, села.

Є інша типологія власності, за якою у суспільну власність включають державну і колективну.

НТР привела до появи нового виду власності - інтелектуальної, котра може бути і державною і приватною.

Змішана економіка характеризується розмаїттям типів і форм власності, що має об'єктивні причини:

1. Неоднаковий рівень розвитку продуктивних сил у різних галузях і сферах економіки:

2. З розвитком НТП у виробництві йде процес концентрації (укрупнення) підприємств та їх диференціація (великі підприємства розпадаються на малі). У зв'язку із цим структура виробництва перебудовується, ускладнюється, з'являються нові ланки, нові суб'єкти й форми власності.

За наявності різноманітних типів і форм власності вони взаємодіють, переплітаються, доповнюють одна іншу, створюють конкурентне середовище, повніше реалізуються економічно.

4. Тенденції розвитку відносин власності в економіці України. Роздержавлення та приватизація в Україні

На момент проголошення незалежності, тобто в 1991 році в Україні склалася така структура власності:

- державна власність 90%;

- колгоспно-кооперативна;

- власність громадських організацій;

- особиста власність.

Монополія, тобто виключне право держави на власність, ліквідувала конкуренцію, відчужувала трудящих від власності, стримувала НТП.

Зміна економічної системи в Україні почалася з перетворення відносин власності шляхом роздержавлення і приватизації.

Роздержавлення – перетворення державної власності в недержавну. Воно означає:

- скорочення державного сектора економіки;

- ліквідацію монополії держави на власність;

- скорочення втручання держави в економіку.

Шляхи роздержавлення власності:

1) Комерціалізація державних підприємств, тобто надання їм більшої самостійності, звільнення від опіки держави.

2) Приватизація – тобто відчуження державного майна на користь фізичних і недержавних юридичних осіб.

При цьому повинна зберігатися й державна власність, що пояснюється двома причинами:

1) Треба усувати слабкі ланки в економіці;

2) Треба стимулювати НТП, зокрема шляхом державного фінансування фундаментальної науки.

Принципи приватизації:

- законність;

- пільги трудовим колективам;

(першочерговий викуп підприємства за конкурсом та виплатою;

право працівників першочергової купівлі акцій за номіналом);

- рівність прав покупців;

- пріоритет українським громадянам;

- безкоштовна передача частини майна громадянам;

- дотримання антимонопольно-конкурентного законодавства.

Державна програма приватизації в Україні передбачає кілька способів приватизації різних груп об’єктів:

Першочерговій приватизації в Україні підлягають дві групи об'єктів:

1) Ті, що працюють на споживача (торгівля, громадське харчування).

2) Ті, що стримують стабілізацію державного бюджету (збиткові, незавершене будівництво).

Не підлягають приватизації:

- золотий і валютний запаси;

- майно Збройних сил;

- майно органів державної влади і управління;

- об'єкти науки і культури, що фінансуються з бюджету (школи, лікарні);

- атомні електростанції;

- комплекси з виробництва зброї, наркотичних речовин та ін.

Оцінка вартості підприємств, що приватизуються, здійснюється за відновною вартістю основних виробничих фондів і оборотних коштів з врахуванням їхньої потенційної рентабельності та ринкових цін на майно.

В Україні в результаті реформування відносин власності шляхом роздержавлення і приватизації, практично завершилася мала та середня приватизація і почалася приватизація великих об'єктів як”Одеський припортовий завод, „Укртелеком” та інші).

Склалися й законодавчо закріплені такі форми власності:

- приватна;

- колективна;

- державна.

Допускається існування також змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав.

Висновки:

Економічна система - це комплекс взаємодіючих підсистем, елементів та сукупність економічних зв'язків між ними. Внаслідок нього виникають закони розвитку і функціонування даної системи, що надають їй цілісності та організованості, посилюють ефективність в інтересах досягнення спільної мети.

В політекономічному аспекті економічна система це взаємодія відносин економічної власності та продуктивних сил і елементів цих підсистем у процесі виробництва та привласнення матеріальних і нематеріальних благ. Основні підсистеми економічної системи: продуктивні сили, економічні відносини та господарський механізм.

Основою, ядром будь-якої економічної системи, основними виробничими відносинами в ній є відносини власності. Вони об’єктивно складаються між людьми у виробництві щодо привласнення його результатів та умов, пронизують всю систему виробничих відносин,визначаючи характер розподілу, обміну, споживання.

Власність має економічний зміст та визначену ним юридичну форму,що закріплює юридичними нормами права володіння, користування та розпорядження майном.

Власність, як економічна категорія, поєднує два аспекти: кількісний і якісний. Кількісний аспект власності - різноманітн6і об’єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші. Залежно від того, у чиїх руках вони зосереджені, формується відповідний суспільний спосіб виробництва. Якісний аспект власності - відносини між людьми, підприємствами, державою з приводу привласнення засобів виробництва і створеного продукту.

Типи власності розрізняють в залежності від привласнення результатів виробництва, перш за все-приватну та державну.

Зміна економічної системи в Україні в 1991р. розпочалась зі зміни відносин власності шляхом роздержавлення та приватизації.Цим було економічно забезпечено перухід до змішаної економічної системи

Література:

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-прес, 2012, - 702с.

2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія : Навч. посіб. – К: Знання , 2007- 684с.

3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005. – 508 с.

4. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. В. О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2007. – 672 с.

5. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М. :Економічна теорія – політекономічний контекст – Навчальний посібник . К .: Кондор, 2008-524 с.

6. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М. , Іткін О.Ф. Політична економія : Підручник/ За науковою ред.. доктора економічних наук, проф.. В.Г. Федоренка – К.- Алерта.2008-487 с

Тема 5. Товарна форма організації суспільного виробництва.

Товар і гроші

Навчальна мета:

- з’ясувати сутність товарного виробництва, його характерні риси;

- ознайомитись з властивостями товару, уяснивши двоїстий характер праці, уречевленої в товарі;

- розкрити суть та функції закону вартості;

- проаналізувати історичний процес розвитку обміну та на його основі розкрити сутність грошей;

- уяснити зміст та роль законів грошового обігу.

1. Загальні форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне.

2. Товар і його властивості

3. Величина вартості товару. Альтернативні теорії вартості. Закон вартості.

4. Гроші. Основні теоретичні концепції виникнення й сутності грошей. Функції грошей.

5. Грошовий обіг і його закони. Особливості функціонування паперових грошей за сучасних умов.

1. Загальні форми організації суспільного виробництва:

натуральна і товарна.

Досвід історії свідчить про наявність загальних форм організації господарства: натуральне господарство; товарне господарство; ринок.

Вони характеризують суспільне виробництво в найзагальнішому вигляді: з точки зору об'єднання або роз’єднання людей у виробничому процесі. Місце, роль цих загальних форм змінюється, але їх загальні характерні риси залишаються.

Історично першою формою булонатуральне господарство, тобто така форма організації виробництва, за якої продукти створюються для задоволення власних потреб виробників, для внутрішньогосподарського споживання. Його характерні риси:

- замкнутість, тому що продукти не виходять за межі господарства, виробники не вступають у відносини обміну;

- ручна універсальна праця;

- прямі зв'язки між виробництвом і споживанням.

В - Р - С (виробництво - розподіл - споживання)

В натуральному господарстві проблеми що? як? і для кого виробляти? вирішуються самими виробниками, власниками засобів виробництва, з врахуванням обсягів споживання.

Товарне господарство – це така форма господарства, за якої продукти виробляються відособленими виробниками для обміну, продажу на ринку.

Умови виникнення товарного виробництва:

- суспільний поділ праці (спеціалізація);

- відносна економічна відособленість товаровиробників.

Характерні риси :

- відкрите господарство, тому що виробники вступають у відносини обміну;

- суспільний поділ праці;

- непрямі зв'язки між виробництвом і споживанням, тобто через обмін.

Типи товарного господарства :

1) просте - базується на приватній власності і особистій праці товаровиробника;

2) розвинене (капіталістичне) - базується на найманій праці.

2. Товар і його властивості

У будь-якому типі товарного господарства продукти праці набувають економічної форми товарів.

Товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну, продажу.

Любий продукт стає товаром за двох умов:

1) коли він створений для чужого споживання;

2) коли створення продукту опосередковане працею людини.

Властивості товару:

1) Споживча вартість – це корисність речі, здатність її задовольняти певну потребу людини.

Так як товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої людини, то він має суспільну споживчу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.

2) Вартість – це уречевлена в товарі, суспільно необхідна абстрактна праця. Вартість - не фізична властивість товару, у ній немає ні грама речовини природи. Це - певне виробниче відношення, втілене в товарі.

Дві властивості товару породжені двоїстим характером праці, витраченої на його виробництво: праця одночасно є конкретною і абстрактною.

Конкретна праця – це праця витрачена у певній доцільній формі, за допомогою певних знарядь праці (праця пекаря, фінансиста, столяра й т.д.).

Вона якісно неоднорідна, незрівнянна та є джерелом споживчої вартості. Наприклад: працею пекаря створюється хліб.

Абстрактна праця – це праця незалежно від конкретної форми, певна сума витрат фізичних і духовних сил людини, його енергії, мозку. Абстрактна праця виступає як загальнолюдська, тому вона якісно однорідна, і є джерелом вартості.

У кожному товарі втілене глибоке протиріччя між конкретною і абстрактною працею, що виявляється як протиріччя між приватною і суспільною працею: до появи товару на ринку праця, втілена в ньому, виступає як приватна, тому що виробник використовує свої засоби виробництва, сам вирішує що, як, і для кого виробляти, кому продавати та ін. На ринку, в процесі обміну, приватна праця вже виступає як суспільна, бо товар створений для чужого споживання. Якщо товар не продано, або продано зі збитком, то це означає що праця, втілена в ньому, так і залишилась приватною, не одержала суспільного визнання.

3. Величина вартості товару. Альтернативні теорії вартості.

Закон вартості

Відповідно до трудової теорії вартості величина вартості товару визначається суспільно-необхідними витратами праці на його виробництво, які вимірюються суспільно-необхідним робочим часом, тобто часом тих виробників, що створюють основну масу даного товару, тому що вони в найбільшій мірі задовольняють потреби суспільства в цьому товарі.

Є іінші теорії вартості:

- теорія витрат виробництва,

- теорія трьох факторів виробництва (праця, земля, капітал),

- теорія попиту та пропозиції,

- теорія граничної корисності,

- неокласична теорія - багатофакторний підхід до визначення величини вартості товару.

Закон вартості – це об'єктивний економічний закон товарного виробництва і обміну, який називають ще законом еквівалентів. Суть закону вартості полягає в тому, що виробництво та обмін товарів здійснюється на основі їхньої вартості, тобто за суспільно - необхідними витратами праці.

Раціоналістична концепція грошей пояснює їх походження як результат домовленості, згоди між людьми в обміні.

Еволюційна (марксистська) теорія розглядає гроші як результат тривалого розвитку і вдосконалення обміну та мінової форми вираження вартості. Відповідно до неї грошовій формі виразу вартості товару, як найбільш розвиненій, передували інші, менш розвинені форми.

З'явилася при первісному обміні. Суть її в тому, що кожен товар випадково виявляв свою вартість у якомусь іншому і обмінювався на нього. . (одна вівця= два мішки зерна)Ймовірність обміну тут незначна, тому поступово люди перейшли до іншої форми.