· Протоіндійська цивілізація (культура Мохенджо-Даро і Хараппи) – локалізувалася у північно-західній Індії, насамперед, у басейні річки Інд, існувала протягом ІІІ – першої половини ІІ тис. до н.е.

· Арійський період (ведійський період) – пов’язаний із завоюванням Індії племенами аріїв, тривав із середини ІІ до середини І тис. до н.е. У релігії панує брахманізм, священним письмом котрого є ведична література.

· Період династії Маур’їв – припадає на кінець ІV – І ст. до н.е. Пов’язаний із завоюванням Індії Персидською державою Ахеменідів у VІ ст. до н.е. У цей час індійські області перетворюються на одні з найбагатших сатрапій Персії. Тому у цей період спостерігається взаємовплив перської та індійської культур, що найбільше відбився в образотворчому мистецтві та релігії (переплетення зороастризму та брахманізму). У цей же період в Індії виникають дві нові релігії, котрі щоправда не змогли витіснити брахманізм, – буддизм та джайнізм. У 334 р. до н.е. Індію у персів відвоював Олександр Македонський. У культурному плані завоювання мало й певне позитивне значення, оскільки грецький світ, репрезентований імперією Македонського, вступив у тісний зв’язок з Індією. Зародився греко-індійський стиль у мистецтві. В історичній науці такий синтез грецьких (західних) та східних культурних елементів прийнято позначати терміном еллінізм. Еллінстичні елементи виявилися також у філософії, науці та релігії. .Із звільненням Індії у 321 р. до н.е. від завойовників під проводом Чандрагупти починається період останнього розквіту рабовласницької давньоіндійської держави. Особливого вияву він набув за царювання Ашоки (ІІІ ст. до н.е.), що уславився як великий шанувальник буддизму. В цей час буддизм на деякий час витісняє брахманізм.

· Кушано-гуптський період– припадає на І ст. до н.е. – VІ ст. н.е. Характеризується новим розквітом давньоіндійської культури. В релігії відбувається повернення до старої релігії брахманізму, котра набуває певної модернізації. Цей модернізований брахманізм – індуїзм – і до сьогодні залишається провідною релігією індусів. Із завершенням цього періоду завершується історія Стародавньої Індії. На зміну їй приходить середньовічна доба.

Перші центр культури в Стародавній Індії існували вже в III тис.до н.е. в Хараппі (нині у Західному Пакистані) та Мохенджо-Даро біля ріки Інд. Ця індійська культура, найяскравішим компонентом якої була Хараппа, зросла на підставі місцевих традицій Півночі. Міські центри індійської культури підтримували міцні контакти з Месопотамією, Центральною та Середньою Азією, областями півдня Індії. Високого рівня розвитку досягли ремесла, образотворче мистецтво (пам’ятники його й сьогодні зачудовують своєю вишуканістю), з”явилася писемність, яку й до цього часу ще розшифровують.

Найяскравіша особливість цієї культури – її надзвичайний консерватизм. У Мохенджо-Даро було розкопано дев’ять шарів її забудови. В міру того як рівень землі піднімався через періодичність повеней, нові будинки будувалися майже на тих місцях, що й попередні; принаймні, протягом тисячоліття розташування вулиць міста лишалося незмінним. Найбільш вражаючим досягненням стародавньої індійської культури є досконала система водопроводу та каналізації, якої не мала жодна інша давня культура, навіть римська.

Протомісто у Мохенджо-Даро займало площу близько 260 га. Під час розкопок у цьому поселенні археологи знайшли численні вулиці і будинки із опаленої цегли висотою 7.5 м. Залишки цієї культури доводять існування у протоіндійців чіткого планування міста. Вулиці там розташовувалися правильно і тягнулися зі сходу на захід та з півночі на південь. Фасади будівель були вирівняні в одну лінію, їхні кути на поворотах – заокруглені. Головна вулиця сягала 10 м у ширину. Очевидно, у Мохенджо-Даро користувалися колісним транспортом, оскільки до широкої вулиці примикають вузенькі тротуари (до 2 м). Між іншими будівлями у місті було знайдено залишки великого палацу з просторими залами, службовими приміщеннями та коморами для зберігання запасів продовольства.

Протомісто у Мохенджо-Даро було великим ремісничим та торговим центром свого часу. У згаданому палаці знаходилися спеціальні приміщення для металургійної майстерні. Археологи віднайшли також великий критий ринок з низкою впорядкованих стійких прилавків. Збереглася також велика господарча будівля (51 х 41 м), в якій вірогідно зберігалися різноманітні товари, можливо, бавовну або зерно.

Подібну картину являє собою і місто у Хараппі. Стіни будинків, що виходили на вулицю, не мали віконних отворів (всі вікна виходили у двір, додаткова вентиляція приміщень забезпечувалася за допомогою спеціальних трикутних отворів). При цьому глухі зовнішні стіни будинків були потиньковані і яскраво розписані.

Звичайний двоповерховий будинок для пересічної родини, що складалася з 5–12 осіб, ховався за високою стіною. Житлові кімнати у ньому розташовувалися навколо центрального подвір’я. Вхід до будинку вів з бічної вулиці. Подвір’я кожного будинку, площею близько 10 кв.м., обов’язково мали бювет та басейн. Можливо, щоденні омовіння, котрі здійснювали протоіндійці, були не просто гігієнічною необхідністю, а певним ритуалом (ймовірно, релігійним). Підземною трубою, викладеною опаленою цеглою, використана вода стікала у каналізаційну систему, розташовану під тротуаром (вулиці були мощені бруківкою). Труба відводила нечистоти навіть з другого поверху будинку.

Крім описаних будинків, у протоіндійських містах знайшли й житла багатші (просторіші) і, навпаки, бідніші – типу бараків. Однак всюди суворо дотримано чітке планування, першорядна увага приділена санітарії.

Писемність індійських міст абсолютно не змінювалася протягом усієї історії. Вчені вважають, що Стародавня Індія підтримувала зв’язки із Месопотамією (Межиріччям), але вона не виявляла схильності запозичувати технічні досягнення більш розвинутої культури. За час існування цієї цивілізації форма правління в ній не змінювалася. Культура Хараппи уподібнюється культурам Стародавнього Єгипту та Межиріччя.

Протоіндійці мали розвинуті ремесла. Найголовніше з них – металообробка: виробляли знаряддя праці та ужиткові предмети з міді й бронзи, відомий був також свинець. Серед прийомів обробки металів поширені були кування з металевого листа, литво, техніка заклепування. Великого рівня розвитку досягло гончарство. Про це свідчать знахідки глиняних посудин, виліплених за допомогою гончарного круга і опалених у спеціальних печах, а також значне розповсюдження цегли (як будівельного матеріалу), стандартної форми та розміру. Особливого поширення набула так звана теракота – вироби з червоної глини.

Високоризвененою була і ювелірна справа. Протоінідійці вміли гранувати коштовне каміння, використовуючи при цьому хімічну технологію травлення.

Будівельне ремесло також мало багато здобутків. Архітектори того часу для перевірки вертикалей і кутів у 45 градусів використовували досить точні інструменти, виготовлені з морських мушель із прорізями. Майстри винайшли циркулярну пилу і бронзове свердло зі спіралеподібним нарізом. Розвивалося також ткацьке ремесло, виготовлення скляної пасти та фаянсу, човнобування.

Загалом же культура Хараппи не вирізнялася особливими художніми досягненнями. Вона мала літературу, релігійні епічні поеми. Та все це назавжди втрачене для нас. Архітектура була суворо утилітарного характеру, ніде під час розкопок не знайдено слідів монументальної скульптури або живопису. Зате високої досконалості, витонченості досягло мистецтво малих форм – гравюри на печатках, статуетки. Наскільки можна судити про релігію доарійської епохи згідно з уривчастими даними, що дійшли до нас, певні її риси передбачали окремі особливості пізнішого індуїзму: аскетична практика (логічна поза Прото-Шиви) та пов”язаний з нею круг уявлень, практика зображення богів у “людській подобі”.

Протоіндійці цінували мистецтво шахової гри. Шахи в Індії з сивої давнини вважалися грою царів. А фігурами ц ній були, крім царя і візиря, чотири традиційні сили індійського війська: солдати-пішаки, воїни на колісницях (ладдя чи тура), кіннота та воїни на слонах. Останні були специфічним, суто індійським родом військ, що використовувався не так із безпосередньо військовою, як більше із психологічною метою, оскільки часто військо противника, побачивши у кульмінаційний момент бою цих величезних тварин, просто тікало.

Хараппці любили танцювати під музику струнних інструментів типу арфи або ліри, барабанів, використовуючи при цьому спеціальні маски. Під час розкопок археологи знаходять фігурки лялькового театру, який вже тоді був поширений в Індії.

Унікальна Хараппська цивілізація, що проіснувала декілька століть , загинула через якісь невідомі обставини. Останні протоіндійці або тікали від завойовників, від неврожаїв углиб Індостану, або вимирали.