Первісна писемність, форми релігійних вірувань, їх специфіка та особливості.

З розвитком матеріальної культури, знарядь праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мови та мислення. У процесі розкладу первіснообщинного ладу почалося виділення професійної розумової праці. Такими професіоналами, в першу чергу, ставали вожді, жерці – професійні служителі культу, воєначальники.

Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованої писемності. Почало створюватися письмо. Виникнення писемності – величезний стрибок у розвитку культури. Вона фіксує розвиток культури у часі та просторі. Про писемність нерідко говорять, що вона знаменує початок історії. Це пояснюється тим, що писемність дозволяє людям, записуючи інформацію, зберігати знання про своє минуле. Наука знає три головні типи письма. Вони історично змінювали один одного. Це – піктографія, ідеографія та фонографія.

Для первісного суспільства характерна піктографія (від лат. pictus – малюнок, розмальований і grafio – пишу). Піктографія – це письмо, знаки якого (піктограми) мають вигляд малюнків. Ці малюнки наочно зображають предмети та явища дійсності – людей, птахів, дерева, житло. У сучасному суспільстві також застосовується піктографія для позначення правил дорожного руху, спортивної емблематики тощо.

Пізніше на зміну піктографії приходить ідеографія. Ідеогра́фія (від грец. ιδέα – образ, поняття і grafio – пишу) – один із типів письма, знаки якого (ідеограми) передають цілі поняття. Основні системи ідеографії – давньоєгипетська ієрогліфіка, месопотамська клинописна писемність, китайська ієрогліфіка, письмо американських індіанців, математичні цифри й знаки.

Наступний етап розвитку писемності – фонографія (грец. phone + grapho = звук + пишу) , або буквене письмо. На відміну від піктограми й ідеограми буква вказує на склад, чи звук. Стародавні люди здогадалися , що слово можна протягнути по складах , а склади розділити на звуки. Виявилося, що серед звуків є такі , які можна проспівати – а, о , і , у, е , а є такі , які вимовляються з різними шумами, – ш, х , п , д , б. Ось для кожного такого звуку і був придуманий графічний знак – буква. З появою нового письма відпала необхідність запам'ятовувати тисячі ієрогліфів або малювати картинки, що займають багато місця. Новий тип письма – фонографія – відображає вимову слів.

У первісному суспільстві виникає релігія як необхідність пояснення навколишнього світу. Вся духовна культура ранньої родової общини мала тісні переплетіння релігійних уявлень. Релігія зароджується та формується в таких перших, первісних, початкових, простіших формах як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм. Деякі автори називають їх елементами релігії, бо вони присутні і в сучасних розвинених релігіях.

Первісна людинавірила в те, що певні види тварин, рослин, іноді явищ природи виступають предками-покровителями людини або цілих людських колективів – родів, пізніше етнічних груп, кланів і що між ними існує надприродний кровно-родинний зв’язок. Це становить суть тотемізму (від слова “тотем” – його рід). Люди вірили, що від тотема залежало їх життя, тому на нього намагались вплинути різними магічними способами. На основі тотемізму виник культ тварин.

Спочатку як тотемам поклонялись тільки тваринам, причому лише тим, які були об’єктом полювання. Пізніше, у зв’язку із збільшенням людських колективів, родинні відносини поширилися і на решту тварин, а у окремих народів – також на рослини і на природні чинники. Наприклад, у австралійців тотемами були дика собака Дінго, водяна лілія, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, сонце і дощ.

Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо відчутним є його вплив у індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди тотемізму чітко прослідковуються і в християнстві. Святий дух зображується у вигляді голуба, а Христос нерідко іменується агнцем, тобто ягням. Від обряду ритуального з’їдання тотема бере свій початок християнське таїнство причастя, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина з’їдають тіло і п’ють кров Христа.

Первісна людина обожнювала речі неживої природи, вірила в надприродні властивості різних матеріальних предметів:каменів, дерев, а пізніше – ідолів, які якось можуть впливати на людину, допомогати їй. Ці вірування лежать в основі фетишизму. Термін “фетишизм” утворено від слова “фейтісу”, це те ж саме, що й “талісман”, “амулет”. Найпоширеніша форма фетишизму – носіння амулетів (від араб. “гамала” – носити). Конкретному предмету – амулету приписувалась надприродна магічна сила, здатність охороняти його власника від лиха, хвороб, поганого впливу. В пізніх релігіях фетишизм перетворився на поклоніння священним книгам, іконам, мощам, хресту, культовим спорудам.

У первісному суспільстві зародились ритуальні дії. На їх основі виникла магія – віра первісних людей у можливість впливу на навколишню дійсність, будь-яке природне явище, на інших людей шляхом певних символічних дій: замовлянь, заклинань, примов, обрядів, церемоній. Саме слово “магія” іранського походження і за змістом відповідає таким словам як “чаклунство”, “чарівництво”.

Час виникнення магії вчені відносять до епохи кам’яного віку. Є дані, що магічні обряди і вірування існували вже у неандертальців, які жили 80-50 тисяч років тому. Щодо знайдених у ХIХ-ХХ ст.. пам’яток верхньопалеолітичного періоду (пізній кам’яний вік – 40–10 тисяч років тому), то вони, і з цим згодні практично всі вчені, свідчать про наявність у первісної людини вже розвинутих магічних уявлень та обрядів. Магія присутня в танці, що передує полюванню, в шептанні знахарки, що виганяє хворобу із тіла хворого тощо.

Розрізнялись такі види магії: чорна магія – її мета завдати шкоди комусь; біла магія – її мета – допомогти комусь; любовна магія – її мета – привернути або відвернути кохання; лікувальна магія – “шаманське” лікування хвороб; господарська магія – забезпечення врожаю або успіхів у полюванні; словесна (вербальна) магія.

Первісні люди мали уявлення про існування безсмертної, незалежної від тіла душі людини – анімізм. Вони вірили в те, що померла людина, точніше її душа, якимось чином продовжує існувати, переселяється у загробне життя. Крім того, анімізм передбачає існування духів – надприродних фантастичних істот.

Існування душі після смерті людини уявлялось первісній людині аналогічним життю людини. Душі приписувалися звичайні людські потреби: в їжі, одязі. Цим пояснюється звичай одягати на померлого кращу одежу і прикраси, класти в труну предмети праці, залишати на могилі їжу і воду.

Термін “анімізм” утворено від латинського слів “anima” – душа, і “animus” – дух. У науковий обіг цей термін запровадив відомий англійський етнолог Е.Тайлор у фундаментальній праці “Первісна культура” (1871) для позначення стадії в історії розвитку культури.