Неолітична революція та культура раннього землеробства.

З часом привласнювальні форми господарювання почали себе вичерпувати. На зміну їм в епоху неоліту (VI-III тис.до н.е.) прийшли нові, прогресивніші, відтворюючі, продуктивні форми – землеробство і скотарство. Це був важливий етап в історії людства, своєрідний революційний переворот у системі ведення первісного господарства, виробничому житті. Первісна людина від експлуатації готових дарів природи прийшла до свідомого відтворення та поповнення харчових ресурсів. Деякі дослідники цей стрибок у розвитку первісної економіки називають “неолітичною революцією”.

На зміну культурі збирання та полювання прийшла культура раннього землеробства. Це були принципово різні типи культури. Продуктивне господарювання дало багато їжі, постійне житло і, як наслідок, ріст народонаселення. Матері могли тепер дбати одночасно про кількох дітей. В V тис. до н.е. кількість населення в світі досягла 20 мільйонів.

Більшість вчених вважає, що скотарство розвинулось у осілих землеробів. Перша із приручених тварин – собака – була одомашнена ще в палеоліті, близько 15-10 тис. років тому, її диким предком був вовк. Дуже важливою подією в розвитку культури людства було приручення останнього представника великих сільськогосподарських тварин – коня, й використання його для верхової їзди. Значення цього було дуже високо оцінено ще в стародавні часи. Виникає культ коня.

Приручені тварини давали людині м’ясо, шкіру, вовну, молоко, тягнули плуга, переносили різноманітні вантажі. Склад одомашнених тварин визначався природним середовищем. Корови і свині, наприклад, розповсюджувалися на лісових територіях, вівці переважали в степах, а кози – в гірських районах. У багатьох місцях скотарство зайняло пануюче становище, і люди, які ним займалися, стали називатися кочівниками.

Землероби жили поблизу своїх полів. Людей, які жили постійно на одному місці, стали називати осілими. Перехід до осілості сприяв появі ремесел – виготовлення різноманітних виробів. З’явилися нові типи кам’яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю: шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу – початок виготовлення керамічного посуду. Він служив для зберігання рідини, зерна і приготування їжі. За 8 тисяч років до н.е. припадає момент заснування найстарішого міста в історії людства – Ієрихону в Палестині.

Прогресувала найважливіша складова частина продуктивних сил – знаряддя праці. Дуже велике значення мали відкриття та освоєння корисних властивостей металів. Першим металом, яким оволоділа людина, була мідь. Це сталося в перехідному періоді від кам’яного віку до епохи бронзи – у так званому мідному віці, або ж енеоліті (IV-III тис. до н.е.)

Близько 3000-1100 рр. до н.е. – доба бронзи – першого штучно створеного людиною металевого сплаву. Бронза – це сплав міді та олова. Цей метал був твердіший та гостріший ніж мідь. Крім того, він краще піддається обробці. Температура його плавлення значно нижча: мідь плавиться за температури 1056 градусів, а бронза – близько 700-900 градусів. Таку температуру можна було отримати навіть у найпримітивніших печах, а то і на вогнищах просто неба. Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготовляти знаряддя праці та зброю. Найкраща бронза – 9 частин міді та 1 частина олова. Застосування мідної сокири втричі збільшувало продуктивність праці в порівнянні з кам’яною сокирою. Бронзові сокири давали ще більшу віддачу.

На початку I тис. до н.е. основним матеріалом для виготовлення більшості знарядь праці та зброї стає залізо. Воно зробило революцію в усіх ланках людського життя – в господарстві, побуті, військовій справі, соціальних відносинах. Людина навчилася робити із заліза тверді та гострі знаряддя праці, які допомогли їй оволодіти величезними просторами землі, вивільнити їх від лісів та боліт і засіяти зерном.

Винайдення бронзи та заліза дало могутній поштовх розвитку ремісничої діяльності. З цих металів виробляли різноманітні знаряддя праці, речі домашнього вжитку, прикраси, зброю. Це сприяло розвитку обміну. Він проводився як в середині общини, так і на її межах.

Початок епохи металів був позначений кардинальними змінами в соціальних відносинах. Зросла роль чоловіка в суспільстві. У відтворюючій економіці він посів головне місце, став не тільки основним виробником, але й господарем сімейного добра. Це свідчить про перехід від материнського до батьківського родового ладу – патріархату.