Сутність культури та її функції
ТЕМА 1. КУЛЬТУРА І МИСТЕЦТВО В СИСТЕМІ НАУКИ.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
Контрольні запитання та завдання
Для допуску
1. За допомогою яких приладів вимірюють постійну та змінну напруги?
2. Яким чином на базі магнітоелектричного приладу побудувати вольтметр постійної напруги?
3. Викладіть методику повірки вольтметрів.
4. Пояснити методику проведення досліду при дослідженні похибки вольтметрів від частоти.
5. Як визначається клас точності приладу?
Для захисту
1. Як пов’язані між собою різні значення змінної напруги?
2. Як пояснити зростання частотної похибки вольтметрів зі зростанням частоти напруги, що виміряється?
3. Як визначається клас точності вольтметру, який було розроблено в ході роботи?
4. Поясніть вплив форми напруги, що виміряється, на похибку вольтметрів.
1. Инструкция о применении средств измерений. Ч.1 – Харьков: ХИРЭ, 1991. – 189 с.
2. Инструкция о применении средств измерений. Ч.2 – Харьков: ХИРЭ, 1991. – 189 с.
3. Основы метрологии и электрические измерения: Учеб. для вузов / Б.Я. Авдеев, Е.М. Антонюк, Е.М. Душин и др. - Л.: Энергоатомиздат, 1987. - 480 с.
4. Атамалян Э.Г. Приборы и методы измерения электрических величин. - М.: Высш. шк., 1989. - 384 с.
5. Кукуш В.Д. Электрорадиоизмерения. – М.: Радио и связь, 1985. – 367 с.
6. ГОСТ 8.409-81. Омметры. Методы и средства поверки.
7. Кушнир Ф.В. Электрорадиоизмерения: Учеб. пособие для вузов. – М.: Радио и связь, 1985. – 386 с.
8. Метрологія та вимірювальна техніка: Підручник / Є.С. Поліщук, М.М. Дорожовець, В.О. Яцук, В.М. Ванько, Т.Г. Бойко; За ред. проф. Є.С. Поліщука. – Львів: Видавництво “Бескид Біт”, 2003. – 544 с.
9. Захаров И.П. Теоретическая метрология: Учеб. пособие – Харьков: ХТУРЭ, 2000. – 172 с.
10. ГОСТ 8.422-81. Частотомеры. Методы и средства поверки.
11. Электрорадиоизмерения: Учеб. Пособие для вузов. – М.: Высш. Школа, 1976. – 263 с.
Навчальне видання
Методичні вказівки до лабораторного практикуму з дисципліни “Метрологія, стандартизація та акредитація” для студентів усіх форм навчання спеціальностей 8.092401 – Телекомунікаційні системи та мережі, 8.092402 – Інформаційні мережі зв’язку
Упорядники: ЗАПОРОЖЕЦЬ Олег Васильович
СЕРГІЄНКО Марина Петрівна
ШТЕФАН Наталя Володимирівна
Відповідальний випусковий І.В. Руженцев
Редактор В.І. Заславська
Комп’ютерна верстка
План 2007, поз.
Підп. до друку Формат 60х84 1/16 Спосіб друку-ризографія
Облік вид. арк. Умов. друк. арк. Тираж прим.
Зам. № Ціна договірна
ХНУРЕ 61166 Харків, просп. Леніна, 14
Віддруковано в навчально-науковому
видавничо-поліграфічному центрі ХНУРЕ
ХНУРЕ 61166 Харків, просп. Леніна, 14
| | |||
| |
§1. Сутність культури, її функції та структура.
§2. Мистецтво як феномен культури. Його функції. Класифікація видів мистецтва: провідні наукові підходи.
§ 3. Виразові засоби різних видів мистецтва.
Існує багато підходів до розуміння такого феномена як культура. Одні розуміють під культурою все створене людьми в процесі матеріальної та духовної діяльності, інші – лише результати духовного виробництва. Частина вчених наполягає на думці, що головним у культурі є не результат, а спосіб людської діяльності.
У широкому сенсі культура – це притаманний людині спосіб життєдіяльності, система знань та цінностей, що дозволяє організувати її саме таким, а не іншим чином; спосіб, безпосередньо відбитий у результатах людської діяльності.
У зв’язку з цим культуру можна розглядати з точки зору її антропологічного й етнологічного змісту. В рамках етнокультури, основу котрої складають певні стійкі архетипи (універсальні форми людської уяви), можна виявити субкультури (типи культури різних соціальних груп), що відчули тією чи іншою мірою трансформаційний вплив з боку інших культурних субстратів.
Вивчення історії світової культури передбачає насамперед знайомство з архетипами культур, що дозволяють виявити духовні передумови як розквіту, так і деградації тих чи інших суспільств. Культура єдина, в ній злито історичне і сучасне, специфічне і загальне, традиційне і нетрадиційне. Порушення цієї єдності загрожує спотвореннями в її розвитку. Така ж єдність спостерігається і в людській історії, у минулому і сьогоденні. Чому нам цікаві давньогрецькі міфи і східна поезія, середньовічна музика і мудрість Корану? Мабуть тому, що людство, по суті, єдине. І питання, як влаштувати своє життя найкращим чином, вирішуване мислителями давнини, актуальне і для нас.
Слово “культура” походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). Спочатку ці слова стосувалися праці на землі (землеробства), однак згодом у се частіше стали вживатись у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини. Так, відомий римський оратор Ціцерон у своїй праці “Тускуланські бесіди” називає філософію культурою душі. Щоб стати філософом, вважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Цицерон вбачав у розвитку мислиннєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. І це перша відома спроба вживання слова “культура” як теоретичного терміна.
В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С.Пуффендорф у 1684 р. уперше вживає слово “культура” як самостійний термін для означення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура пов’язується зі світоприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір.
В епоху Відродження та Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Італійський мислитель Джакомо Віко (1668-1744) відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвитку. Французький філософ Шарль Монтеск’є (1689-1755) у праці “Про дух законів” доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, ґрунту. Французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) протиставляв культуру “чистій природі”. Згідно з його теорією культуру почали розуміти як “людяність” на противагу “природності”, “тваринності”. Звідси віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови “розумної держави” і встановлення таких же суспільних відносин. Однак просвітницькі уявлення про культуру розвіялися під тиском реального супільного життя ранньобуржуазного суспільства.
Пізніше теоретики наштовхнулись на проблему суперечностей у культурному прогресі людства. Німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шіллер досить точно побачив суперечність між природою і культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи і замкнулася у штучно витвореному нею світі культури. З осмислення суперечностей культури і цивілізації починає відлік сучасний підхід до культури як складного суспільно-історичного явища.
Перше, що слід зафіксувати при розгляді поняття “культура” у тому його вигляді, в якому воно закріплене сьогодні у свідомості, це багатозначність, розмитість меж, використання і вживання в різних відношеннях. Не так багато існує понять, які були б настільки невизначені, доступні для використання у найрізноманітніших (часто протилежних один одному) смислах, ніж те, яке ми розглядаємо. Усі дослідники культури з абсолютною одностайністю констатують цю обставину.
Ще у 60-х рр. ХХ ст. американські культурологи А.Кребер і К.Клакхон, аналізуючи лише американську культурологію, наводили цифру 237 дефініцій (визначень). Зараз ці підрахунки безнадійно застаріли і підвищений інтерес до вивчення культури потяг за собою лавиноподібне зростання позицій щодо його визначення. Ледве не кожен автор дає власне визначення культури.
Таке семантичне (мовне) і змістовно-теоретичне розмаїття визначень свідчить про поліфункціональність, складність світу культури і того поняття, яке його виражає.
У повсякденному житті слово “культура” розуміють і як те, що характеризує людину в сфері соціальної поведінки, зокрема, її тактовність, повагу до інших людей, делікатність, уміння завжди знайти міру свого вчинка. Широко розповсюджене ототожнювання культури з освіченістю. При цьому не з тим типом освіченості, який виступає синонімом ерудиції, накопиченою розумом інформацією, а з тим її змістом, що начебто “осідає” у внутрішньому світі особистості, роблячи її носієм якостей, прийнятих як культурні. У цьому разі культура ставиться на один щабель з внутрішньою інтелігенцією, практично ототожнюється з нею.
Інколи у повсякденному вжитку слово “культура” застосовується для характеристики якісного стану тих чи інших явищ. У цьому ключі й випускаються книги з найменуваннями: “Культура мовлення”, “Культура почуттів”, “Про культуру продажу товарів”, “Культура житла” тощо. І хоча це не зовсім буденне, швидше літературно-публіцистичне слововживання, але його витоки слід вбачати саме у буденній свідомості.
Прийнято й розуміння культури як того, що є специфічним для міського способу життя на противагу сільському.
Досить часто термін “культура” наближається до оціночної характеристики форм зовнішньої поведінки людини, виступає як інша назва для дотримання норм етикету. “Некультурно поводитесь” – ця поширена фраза явно виражає негативну оцінку тому, хто порушує загальноприйняті норми.
Філософи ж намагаються трактувати слово “культура” у широкому розумінні. Згідно з цим трактуванням культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені упродовж історії людства. Спробуємо дати прийнятне визначення терміну “культура”.